4. НевiМута частина покарання за попереднiм вироком
визначауться в залежностi вiд того, який вид покарання було
призначено за попереднiм вироком, чи вiдбувала особа це пока-
рання реально, чи звiльнялась вона вiд вiдбування покарання,
чи замiнювалось одне покарання iншим. На обчислення строку
невiдбутоє частини покарання може також впливати запобiжний
захiд, обраний щодо особи при розслiдуваннi вчиненого нею
нового злочину. Невiдбутою частиною покарання за попереднiм
вироком, зокрема, вважауться: 1) при реальному вiдбуваннi
покарання у виглядi позбавлення волi - частина покарання, що
залишилась на момент обрання запобiжного заходу у виглядi
тримання пiд вартою за новий злочин; 2) при умовному засуд-
женнi, вiдстрочцi виконання вироку - весь строк покарання,
призначений судом з застосуванням статей 45, 46, за винятком
часу тримання пiд вартою як запобiжного заходу чи затримання,
якщо тримання пiд вартою мало мiсце до винесення попереднього
вироку; 3) при умовному засудженнi до позбавленн волi з
обовязковим залученням засудженого до працi та при умовному
звiльненнi з мiсць позбавлення волi з обовязковим залученням
засудженого до працi (статтi 25, 52) - невiдбута частина строку
обовязкового залучення засудженого до працi та час, протягом
якого засуджений ухилявся вiд роботи; 4) при умовно-достроко-
вому звiльненнi вiд покарання (статтi 52, 53) - частина покаран-
ня, вiд якоє засуджений був фактично звiльнений; 5) при замiнi
призначеного вироком покарання бiльш мяким на пiдставi ста-
тей 52, 53 аби в порядку амнiстiє чи помилування - невiдбута
частина бiльш мякого покарання.
5. При призначеннi покарання за новий злочин (злочини),
вчинений особою пiсля винесення вироку, але до повного вiдбуття
нею покарання, суд керууться загальними началами призначен-
ня покарання (див. коментарi до статей 39-41), а також додер-
жууться правил призначення покарання за сукупнiстю злочинiв,
якщо остання мау мiсце (див. коментар до ст.42).
6. Обираючи принцип призначення остаточного покарання за
кiлькома вироками, суд мау враховувати вид i розмiр як
невiдбутоє частини покарання за попереднiм вироком, так i
покарання, призначеного за новим вироком, а також виходити з
того, що: 1) ст.43 передбачау лише приуднання (повне або
часткове) названих покарань одне до одного; 2) мiнiмальна межа
остаточного покарання повинна бути бiльшою як вiд невiдбутоє
частини покарання за попереднiм вироком, так i вiд покарання,
призначеного за новим вироком (про виняток з цього правила
див. далi у даному пунктi коментаря); 3) максимальна межа
остаточного покарання, що може бути призначене за кiлькома
вироками, не повинна перевищувати строк, встановлений для
вiдповiдного виду покарання статтею Загальноє частини КК,
Окреме положення ч.2 ст.43 присвячене складанню покарань
у виглядi позбавлення волi. Тут можливi такi варiанти: 1) коли
покарання, що складаються, призначенi за злочини, за якi
законом не допускауться призначення позбавлення волi на
строк бiльше десяти рокiв, - строк остаточного покарання за
сукупнiстю вирокiв не повинен перевищувати десяти рокiв;
2) коли покарання, що складаються, призначенi за злочини, хоча
6 за один з яких законом допускауться призначення позбав-
лення волi на строк бiльше десяти рокiв, - строк остаточного
покарання, що призначауться за сукупнiстю вирокiв, не повинен
перевищувати пятнадцяти рокiв; 3) коли попереднiм виреком
особа була засуджена до смертноє кари, яка в порядку помилу-
вання замiнена позбавленням волi на строк понад пятнадцять
рокiв, i в перiод вiдбування покарання ця особа вчинила злочин,
за який вона засуджууться до позбавлення волi, - строк остаточ-
ного покарання, що призначауться за сукупнiстю вирокiв, не
повинен перевищувати двадцяти рокiв.
З урахуванням наведених положень, а також керуючись
правилами, передбаченими ч.З ст.43, суд може обрати: 1)принцип
повного або принцип часткового приуднання до покарання,
призначеного за новим вироком, невiдбутоє частини покарання
за попереднiм вироком, якщо при єх повному складаннi не буде
перевищено максимальноє межi, встановленоє для вiдповiдного
виду покарання; 2) принцип часткового приуднання до покаран-
ня, призначеного за новим вироком, невiдбутоє частинi покаран-
ня за попереднiм вироком, - якщо при єх повному складаннi буде
перевищено максимальну межу, встановлену для вiдповiдного
виду покарання; 3) як виняток, принцип поглинення невiдбутоє
частини покарання за попереднiм вироком покаранням, призна-
ченим за новим вироком, - якщо строк останнього дорiвнюу
максимальнiй межi, встановленiй для вiдповiдного виду покаран-
ня (див. абз.З п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду Украєни
вiд 29 червня 1990 р. №6 "Про практику призначення судами
Украєни мiр кримiнального покарання/Бюлетень... - С.24).
7. Завершальний етап призначення покарання за кiлькома
вироками - остаточне визначення його виду i розмiру. Оскiльки
мтмална i максимальна межi остаточного покарання вже вста-
новленi на попередньому етапi, суд визначау його вид i розмiр в
даних межах, виходячи з того принципу приуднання до покаран-
ня, призначеного за новим вироком, невiдбутоє частини покаран-
новлених у справi помякшуючих вiдповiдальнiсть обставин,
передбачених у ч. I ст.40. Як винятковi можуть розглядатися й
iншi обставини, якi суд визнав помякшуючими у вiдповiдностi з
ч.2 ст.40. В окремих випадках винятковою може бути визнана i
одна обставина (наприклад, протиправна поведiнка потерпiлого),
котра в поуднаннi з iншими обставинами, якi суд (суддя) не
вважау винятковими, iстотно зменшуу ступiнь суспiльноє небез-
печностi вчиненого злочину.
Врахування особи винного при призначеннi бiльш мякого
покарання, нiж передбачено законом, повязане iз встановлен-
ням таких даних, якi свiдчать про єє невелику суспiльну небез-
печнiсть. Цi данi можуть характеризувати винного як особистiсть
до вчинення злочину, пiд час його вчинення, а також пiсля цього.
Тi обставини справи, якi суд (суддя) визнау винятковими, а
також тi данi про особу, якi вiн вважау за необхiдне врахувати
при призначеннi бiльш мякого покарання, нiж передбачено
законом, обовязково повиннi бути наведенi у вироку (див. абз.
2 п.З постанови Пленуму Верховного Суду Украєни вiд 29 червня
1990 р. №6 "Про практику призначення судами Украєни мiр
кримiнального покарання" // Бюлетень... - С.24).
4. Пiсля визнання певних обставин справи винятковими i
встановлення таких даних про особу винного суд (суддя) згiдно
зi ст.41 повинен дiйти висновку про необхiднiсть призначення
винному бiльш мякого покарання, нiж передбачено законом.
Кримiнальний закон передбачау можливiсть застосування
ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310