ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


Протягом XX ст. мільйони українців покинули свої
домівки в пошуках кращого життя на чужині. Що ж
примусило їх в різні часи залишити рідну землю? Го-
ловні причини — соціально-економічні і політичні.
Перша хвиля: імміграція до 1914 року.
Українці, що іммігрували перед першою світовою
війною до Нового Світу, намагалися поліпшити своє не-
задовільне матеріальне становище. Для цього вони оби-
рали один із двох можливих шляхів. Більшість пряму-
вала до США, де влаштовувалася робітниками на шах-
тах і фабриках, розташованих у великих містах або
поблизу них. Ці іммігранти, переважно молоді парубки,
спочатку планували заробити гроші і повернутися додо-
60
му. Але з часом життя в США здавалося більш приваб-
ливим, і вони залишилися. А з приїздом жінок-українок
почали формуватися сім'ї. Так зростала українська гро-
мада у великих містах.
Іншу групу складали ті переселенці, що покидали
домівку, сподіваючись зайнятися сільським господарст-
вом в чужих краях, де земля була доступною і дешевою.
Вони виїжджали цілими сім'ями, розташовувалися в
незаселених районах Канади, Бразилії, США.
Друга хвиля: імміграція в міжвоєнний період.
Імміграція на захід в міжвоєнний період була знач-
но меншою, виїжджали в основному до США і Канади.
Найяскравішою рисою міжвоєнного періоду була поява
нового типу українських переселенців — політичного.
Люди ставали вигнанцями через свої політичні переко-
нання. Це були офіцери, представники української ін-
телігенції, прихильники вільної незалежної України.
Третя хвиля: друга світова війна і «переміщені
особи».
Після закінчення другої світової війни на території
Німеччини та Австрії перебувало понад 16 млн. інозем-
ців — в'язнів, робітників, біженців. З них 2,3 млн. укра-
їнців — в'язнів, молодь, силою вивезена до Німеччини.
Після припинення воєнних дій до Німеччини з СРСР
були направлені репатріаційні групи, котрі повинні були
переконати радянських громадян повернутися додому.
Частина повернулася, але багато залишилось. 1945 ро-
ку при ООН було створено агентство допомоги та реа-
білітації, що займалося долею цих людей. Цю катего-
рію людей назвали «переміщені особи». Протягом
1945—1947 рр. було здійснено переселення переміщених
осіб на місця постійного проживання до США, Канади,
Австралії, Бельгії, Латинської Америки та ін.
В ч й т е л ь-ф і л о л о г:
— Не знайдемо жодної країни в світі, яка б поза
своїм материком мала так багато визначних представ-
ників літератури, як Україна. Письменники Радянської
України в умовах тоталітарної системи, де панував
пресловутий принцип «соціалістичного реалізму», не мог-
ли повніст4р реалізувати свої талант, знання: їх знищу-
вали або фізично (як-от Плужника, Фальківського, Ко-
синку, Підмогильного, Драй-Хмару, Филиповича, Зеро-
ва, Стуса), або морально (Рильського, Тичину, Сосюру,
Малишка, Бажана).
6 і
Українці в діаспорі не тільки зберегли мову, тради-
ції, звичаї, мистецтво, айв особі найталановитіших
своїх представників розвинули українську літературу,
культуру, науку.
Ми звикли до літературного краєзнавства. Сьогодні
пропонуємо вам не літературу певного краю (регіону),
а українську літературу в світі (учитель знайомить уч-
нів з таблицею «Українські письменники в світі», яка
не вичерпує всіх імен українських письменників діас-
пори).
Таблиця
УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ
В СВІТІ
Америка
США
Галина Журба (1888—1979), Роман Купчинський
(1894-^1976), Євген Маланюк (1897—1968), Олекса
Стефанович (1899—1970), Оксана Лятуринська (1902—
1970), Богдан Кравців (1904—1975), Докія Гуменна
(1904—1993), Вадим Лесич (1909—1982), Іван Керниць-
кий (Ікер) (1913—1984), Наталя Лівицька-Холодна
(1902), Василь Барка (Очерет) (1908), Зореслав (о. Се-
вастіян Сабач (1909), Остап Тарнавський (1917), Ок-
сана Соловей (1919), Олег Зуєвський (1920), Микола-
Понеділок (1922), Яр Славутич (1922), Леся Храплива
(1927), Богдан Бойчук (1927), Юрій Тарнавський
(1934), Богдан Рубчак (1935), Марія Ревакович (1960),
Григорій Костюк (1902), Юрій Лавриненко (1905—
1987), Юрій Шевельов (Шерех) (1908), Роман Заво-
дович.
КАНАДА
Дмитро Донцов (1883—1973), Улас Самчук (1905—
1987), Борис Олександрів (1921 — 1979), Олександер
Смотрич (1922), Іоан Онужич (1954), Ліда Палій.
62

БРАЗИЛІЯ
Віра Вовк (1926), Сильвестр Калинець, Валентина
Куц, Осип Шпитько, Олена Колодій.
Європа
АНГЛІЯ
Микола Верес, Олександр Де, Богдан Бора, Олекса
Воропай, Віра Рич.
ФРАНЦІЯ
Володимир Винниченко (1880—1951), Святослав Го-
рдинський (1906—1993), Ілько Борщак.
АВСТРІЯ
Авенір Коломиєць (1905—1946), Марко Павлишин.
НІМЕЧЧИНА
Дмитро Чижевський (1894—1977), Тодось Осьмачка
(1895—1962), Юрій Клен (1891—1947), Михайло Орест
(Зеров) (1901 — 1963), Іван Багряний (Лозов'ягін)
(1906—1963), Ігор Качуровський (1918), Емма Андієв-
ська (1931), Ростислав Єндик, Анна Горбач, Ігор Кос-
тецький, Володимир Державин (1899—1964).
БЕЛЬГІЯ
Роман Бабовал (1950).
РУМУНІЯ
Д. Онищук, О. Масикевич, Г. Клемпуш, М. Коцар,
О. Дуда, Є. Сав'юк, О. Мельничук, Ю. Ракоча, І. Шму-
ляк, І. Федько, М. Волощук, Ю. Павліш, І. Ковач,
М. Корсюк, С. Ткачук, К. Ірод, І. Непогода, І. Негрюк,
В. Цаповець, Ю. Лукан, Т. Ребошапка, II. Романюк.
ЧЕХІЯ І СЛОВАЧЧИНА
%
Олександр Олесь (1878—1944), Спиридон Черкасен-
ко (1876—1940), Леонід Мосендз (1897—1948), Олег
Ольжич (1907—1944), Олена Теліга (1907—1942), Юрій
Драган (1894—1926), Максим Грива, Микола Чирський,
63
Наталена Королева (1888—1966), Ю. Боролич, І. Мі-
цинський, Ф. Лазорик, В. Гайний, В. Зозуляк, Ф. Іван-
чов, І. Прокіпчак, С. Макаро, М. Шмайдо, І. Галайда,
О. Збічний, О. Шельпець, С. Гостиняк, М. Дробняк,
М. Шелест.
ПОЛЬЩА
Іван Киризюк (1949), Тадей Карабович (1959), Юрій
Гаврилюк (1964), Женя Жабінська (1965), Ліля Лучак,
Я. Гудемчук, О. Ланський, Є. Самохваленко, І. Рейт,
€. Бондарчук, Аделя Білоус, А. Верба, М. Тарасенко,
М. Запорожець, К. Кузик, Д. Галицький, І. Гребінчишин,
І. Шелюк, І. Бойчук.
Австралія
Дмитро Нитченко (Дмитро Чуб, Остап Зірчастий)
(1905), Леся Богуславець (Ткач), Галя Кошарська,
Юрій Ткач, Петро Кардаш, Роман Павлишин, Василь
Онуфріенко, Ніколас Лазурський, Роман Лисенко.
Коментар до таблиці
В українській діаспорі існували школи, творчі угру-
пування, об'єднання літературного життя письменників.
З-поміж цих осередків у Європі найважливіші були в
Празі, Варшаві, Парижі, Берліні. Великий внесок у
розвиток української поезії зробили представники
«празької школи»: Є. Маланюк (за словами М, Неврло-
го, її безумовний лідер), Ю. Драган, Л. Мосендз,
Ю. Клен (Освальд Бургардт), Олег Ольжич, О. Теліга,
О. Лятуринська, О. Стефанович (ЗО, с. 32), М. Грива,
Г. Мазуренко, М. Чирський, Ю. Масляк, Ю. Липа,
Н. Лівицька-Холодна (15, с. 132). У статті «Три роки
літературного життя на еміграції» В. Державин, один
із провідних українських літературознавців, писав:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57