«Творча доля нашої національної літератури на другій
еміграції залежить насамперед від безперервности і
чинности духових традицій нашого передвоєнного
письменства, піднесеного празькою поетичною школою
на небувалу мистецьку височину» (15, с. 576). І далі:
«Героїчна творчість Олега Ольжича (Олега Кандиби,
сина Олександра Олеся, замордованого німецькими на-
цистами в Саксенгавзені в червні 1944) і Олени Теліги,
64
тієї найбільшої нашої, після Лесі Українки, поетеси
(розстріляної в Києві в лютому-березні 1942 в Бабино-
МУ Яру) становить і на сьогодні національний прапор
нашої духовности, наше найглибше національне слово в
поетичному мистецтві» (15, с. 576, 577).
У перші повоєнні роки У. Самчук був ініціатором
створення нової літературної організації українських
емігрантських письменників — Мистецького Українсько-
го Руху (МУР), його і обрали першим головою цього
літературно-мистецького об'єднання. Членами цієї орга-
нізації були Ю. Шевельов, Г. Костюк, Ю. Лавріненко,
Д. Гуменна.
З 26 червня 1956 рику почала діяти нова організація
українських письменників — Об'єднання Українських
Письменників в еміграції «Слово», метою якої було:
«а) згуртувати українських письменників, які живуть в
різних країнах поселення, на засадах вільного творчо-
мистецького вияву; б) взаємна допомога у справах ви-
давничих, творчих і побутових; в) організувати мораль-
ну та фінансову допомогу хворим і непрацездатним
членам Об'єднання; г) сприяти розвиткові незалежного
українського письменства, літературно-мистецької кри-
тики й теорії та зв.язку літератури з читачем» (41,
с. 460). 1957 року в Нью-Йорку було підписано Статут
ОУП. Серед членів-засновників об'єднання такі попу-
лярні постаті, як П. Голубенко, С. Гординський,
Г. Журба, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, Є. Маланюк,
Ю. Шевельов, Ю. Тарнавський та інші.
Помітним явищем української літератури на Заході
є творчість так званої «Нью-йоркської групи поетів» —
Б. Бойчука, Б. Рубдака, Ю. Тарнавського, Е. Андієвсь-
кої, Г. Васильківської, Патриції Килини (американки
за походженням, що пише українською мовою). Вони
почали видавати річник «Нова поезія». Про естетичні
засади групи Юрій Тарнавський писав: «НЙГ не була
літературною школою, а групою людей, яких об'єднува-
ло зацікавлення літературою, в першу чергу, нетради-
ційною поезією. Була це реакція проти стилів, що існу-
вали в українській літературі того часу як на еміграції,
так і на Україні. Зверталися ми майже виключно до
особистих тем, свідомо цураючись патріотичних... Від-
чували мі всі, що українська література цілковито ли-
шалась поза модерними літературними рухами західного
світу і що нашим обов'язком було те змінити» (47,
с. 4). .
5 — Уроки з народознавства 65
Подаємо зразок поезії одного з представників «Нью-
Йоркської групи» — Юрія Тарнавського:
В кімнатах
Я люблю вигідну географію
архіпелагів моїх кімнат,
монотонні краєвиди стін
і середземноморський клімат ванн.
Люблю лежати в білій тіні стель
і слухати, як ростуть годинники
і як меблі пускають коріння
у вовняний гумус килимів.
Плекаю я в своїх кімнатах
слухняні клюмби порядку,
а під теплими листвами ребер
серце, пласке, як блощиця.
Інший цікавий факт. Щоб зберегти повну свободу
думати й писати у згоді зі своєю совістю, Василь Барка,
світової слави автор романів, поем, драматичних творів,
есеїст, перекладач, патріарх української літератури
(йому 87 років), не входить до жодних угруповань, спі-
лок і клубів. За словами Дмитра Степовика, доктора
мистецтвознавства, «друкувався по різних країнах і
континентах... його знають скрізь. Крім України. Його
друкують різні видавництва, крім українських. А всі
тисячосторінкові філософські поеми й романи — про
Україну» (40, с. 5). Це і роман-набат «Жовтий князь»
(про страшний голодомор на Україні), і драматична
поема «Кавказ», праця над якою забрала 47 років, і
численні поетичні збірки.
Нас приємно дивує стурбованість більшості співвіт-
чизників за кордоном долею України. Вони діляться
досвідом, асигнують кошти, щоб незалежна Україна як
повноцінна цивілізована країна якнайшвидше долучи-
лася до світового співтовариства.
Так, Омелян Пріцак, професор Гарвардського уні-
верситету, член Нобелівського комітету, очолює Інсти-
тут сходознавства ім. А. Кримського в м. Києві. Тарас
Гунчак, доктор філології, відомий історик,— редактор
журналу «Сучасність», який нині виходить у Києві.
Джордж Грабович, професор Гарвардського університе-
ту,— автор праці «Поет як міфотворець» з нетрадицій-
ним баченням Т. Шевченка. Осип Зінкевич, громадянин
США,— директор українського незалежного видавницт-
ва «Смолоскип», в якому вийшла друком «Невольнича
муза» І. Калинця, книга публіцистики Є. Сверсткжа,
збірка творів І. Багряного «Під знаком скорпіона»»
Тетяна та Омелян Антоновичі, визнані авторитети в ук-
раїнській громаді США,— фундатори недержавної пре-
мії за праці, що розкривають історію та культуру на-
роду. Фундація Антоновичів існує вже 10 літ. Перший
її лауреат — Василь Стус. Серед зарубіжних лауреатів
премії — відомі у нас письменники В. Барка, Е. Анді-
євська, Н. Лівицька-Холодна, літературознавці Ю. Ше-
вельов, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, історик О, Субтель-
ний, економіст Б. Гаврилишин. Високої честі удостоїли-
ся й діячі материкової України — Л. Костенко, В. Шев-
чук, «1. Дзюба, І. Драч, В. Дрозд, М. Брайчевський.
Учень: «ІММІГРАЦІЯ ДО КАНАДИ».
Масове переселення українців до Канади почалося
наприкінці XIX ст. Канада виправдала сподівання укра-
їнських емігрантів. Першими українськими емігрантами
в Канаді стали Іван Пилипів та Василь Єленяк, меш-
канці села Небилів на Галичині, які 7 вересня 1891 р.
прибули на нове місце проживання. Згодом, повернув-
шись до Галичини, Іван Пилипів переконав ще 6 сімей
переселитися. А в 1892 році вони заснували перше ук-
раїнське поселення в місцевості Една-Стар (провінція
Альберта).-
Земля прерій дуже родюча, води було вдосталь, ве-
ликі запаси деревини і клімат майже такий, як в Ук-
раїні.
Дбаючи про заселення прерій, канадський уряд про-
давав землю за символічну ціну— Ю доларів за 160 ак-
рів. Українцям дозволяли селитися компактно, поряд зі
своїми співвітчизниками. Політичний устрій Канади то-
го часу був стабільним і демократичним.
Українські іммігранти освоїли мільйони акрів зем-
лі, утвердилися в новому середовищі, і канадці були
змушені визнати їх як громадян.
Історично українська етнічна група нині одна з най-
більших етнічних меншостей Канади—І млн. чол. (4%
населення). Основні місця проживання — провінції
Онтаріо, Альберта, Манітоба, Саскачеван, Квебек,
Британська Колумбія.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57