ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ


ПОИСК КНИГ      ТОП лучших авторов Либока
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

Винничук Юрий

Легенди Львова


 

Легенди Львова - Винничук Юрий
Легенди Львова - это книга, написанная автором, которого зовут Винничук Юрий. В библиотеке LibOk вы можете без регистрации и без СМС скачать бесплатно ZIP-архив этой книги, в котором она находится в формате ТХТ (RTF) или FB2 (EPUB или PDF). Кроме того, текст данной электронной книги Легенди Львова можно комфортно и без регистрации прочитать онлайн прямо на нашем сайте.

Размер архива для скачивания с книгой Легенди Львова равен 253.2 KB

Легенди Львова - Винничук Юрий - скачать бесплатно электронную книгу, без регистрации



«Юрій Винничук "Легенди Львова"»: СПОЛОМ; Львів; 1999
ISBN 966-7445-28-3
Аннотация
Це книга, за якою львів’яни і не тільки вони, тужили давно. Її герої – король Данило і блазень Олелько, король Лев і славний бургомістр Зиморович. Львівські відьми, чорти, духи, водяники, скнилівські мудрагелі та сьвірки населяють цю книгу. Давній казковий Львів українців, поляків, євреїв, вірмен та інших народів постає перед нами, як унікальне явище світової культури, джерело багатющого міського фольклору та життєрадісного гумору.
Это книга, которую львовяне и не только они, ждали уже давно. Её герои – король Данило и шут Олелько, король Лев и славный бургомистр Зиморович. Львовские ведьмы, черти, духи, водяные, скныловские мудрагели и сьвирки населяют эту книгу. Давний сказочный Львов украинцев, поляков, евреев, армян и других народов возникает перед нами, как уникальное явление мировой культуры, источник богатейшего городского фольклора и жизнерадостного юмора.
Юрій Винничук
Легенди Львова
БУЛО НЕ БУЛО

ПРО МАЛЕНЬКУ ЖНИЦЮ ТА СЕРПНЕВУ НІЧ
Колись село Голоско не було з багатих. Сама природа подбала, щоб людям жилося без меду – густі ліси і кам’янисті пагорби не дозволяли розкинутися колосистим нивам, а тому одразу за селом жовтіли великі клаптики поля, які визволили з каміння. Таких клаптиків було багато, а до найвіддаленіших треба було йти навіть годину.
Один такий наділ мала і бідна вдова, що жила під лісом з малою дочкою. Жінка важко працювала в наймах, а дівчинка поралася в городі та доглядала курей, качок. Надійшла пора, коли треба вже збіжжя збирати. На щастя вродило так буйно, як ніколи. Усе село тішилося з того. Тільки бідній вдові було не до втіхи, бо зненацька розхворілася і мусіла злягти.
– Що ж воно буде з нашим збіжжям? – журилася вдова, дивлячись, як усі в селі радісно збирають врожай і возять до дворів пишні снопи.
– Не бідкайтесь, мамо, – озвалася раптом мала. – Я й сама впораюся.
– Та куди ж тобі такій малій? Ти й серпа ніколи не тримала в руках.
– А от і тримала. Я ж серпом кропиву жала для курей!
– Ет, зрівняла… Скільки там тої кропиви. Ох-ох-ох…Може, хтось із сусідів змилосердиться, то поможе. Але мусять наперед на свому полі закінчити, а потім ще й змолотити, бо погода непевна. Нині парить, а завтра, дивися, і злива хлюпне. Тим часом зерно й висипеться…
– А от я спробую, яка з мене жниця – сказала дівчинка і, взявши серпа та збанок молока з хлібом, подалася в поле.
Зерно вже починало осипатися. Ще день-два і пізно буде жати.
– Не піду звідси, доки всього не вижну, – пообіцяла собі дівчинка і взялася до роботи.
Але малі ручки не звикли до тяжкої праці, а худенька спинка скоро заболіла. Дівчинка час від часу випростовувалася, щоб перепочити. Ось уже й сонце закотилося і почало сутеніти. Уже ані душі в полі не видно. Одна дівчинка – жне, а до кінця ще дуже далеко. Руки втомилися так, що вона й не чує їх, мов задеревіли, а ноги не слухають, підкошуються під нею, і не раз поколола голі колінця об гостру стерню.
– Ніхто мені не поможе, – заплакала вона. – Хіба темная нічка.
А тут саме повз неї проходила Серпнева Ніч – висока темноволоса пані в розкішній синій, мов нічне небо, сукні.
– О, то ти і вночі працюєш? – здивувалася вона. – Багато чого я бачила на цім світі. Бачила, як уночі гуляють чи крадуть, але щоб ниву жали – такого я не бачила. Та ще хто жне – отаке мацьопство?
– А що ж я мала робити, коли матуся захворіла, а колос вже осипається?
– Ну-ну, не журися. Як я вже коло тебе, то поможу.
З тими словами Серпнева Ніч взяла серпа і жваво пустилася до праці, що не встигло ще й на світ благословитися, а вже хліб весь лежав у снопах та скиртах.
– Ну, от і все, – сказала Серпнева Ніч. – А мені пора. Зараз сонце зійде.
– Ой, пані, як я вам дякую! Візьміть хоч на пам'ять оці колоски. Серпнева Ніч узяла жмут буйного колосся, підкинула його вгору і обсипала ними свою сукню. І коли вона відходила, дівчинка побачила, як колоски замиготіли золотими лелітками.
З тієї саме пори Серпнева Ніч над Галичиною виблискує незвичайно яскравим сяйвом зір.
ЯК З'ЯВИЛОСЬ УРОЧИЩЕ ПАПОРОТЬ
Колись там, де зараз Кульпарків, знаходилося урочище Папороть. Тут било два джерела, з яких брала свій початок річка Сорока, яка впадає в Полтву. А жив тут на хутірці смолокур зі своєю жінкою.
Одного разу увечері хтось постукав до них у двері. Господар відчинив і побачив дідуся, який шукав нічлігу.
Старого пустили до хати, нагодували чим Бог послав і спати поклали.А вранці прокинулися господарі в замку, що аж тріщав від усілякого багатства. А дідуся і слід пропав.
Зажили вони тоді, як справжні князі. Та минув рік, і такого самого вечора хтось постукав до замкових воріт. Сторож протер заспані очі й, ліниво позіхаючи, гукнув:
– Хто там?
– Старий подорожній просить нічлігу.
– Зараз, – буркнув сторож, – піду спитаю дідича. Поплуганився він до покоїв, де господарі якраз мостилися спати.
– Пане! Агов пане?
– А що таке?
– Там якийсь старигань просить нічлігу!
– Жени його до дідьчої матері! То не заїзд, а замок!… Хоча, можеш йому дати що там після вечері лишилося.
– Сторож узяв у банячок недоїдки, виніс до брами і, прочинивши віконце,
– Пани сказали, аби ви йшли собі де-інде. А тут маєте трохи перекусити.
Наставте шапку.
Старий скинув шапку, сторож влив йому якоїсь бовтанки і затріснув віконце.
Подорожній похитав сумною головою, щось шепнув над шапкою і вихлюпнув недоїдки на ворота. І тої ж миті розкішний замок зі всіма мешканцями запався з гуркотом у підземні провалля. Пустище незабаром густо заросло папороттю і, дивлячись на нього, ніхто б і не здогадався, що тут височів колись замок.
ЯК ЖІНКИ ЛЬВІВ РЯТУВАЛИ
Коли татари в 1283 році пробували захопити Львів, то хан Телебуга захотів дізнатися, як довго зможуть оточені протриматися. А простояв він під містом два тижні і вже собі думав, що львів'яни мусять від голоду вимирати.
Виряджено було татарських послів і вони стали гукати під брамою, щоби пустили їх. І вже, було, хотіли львів'яни відчинити браму, як про теє дізналося жіноцтво й почали вони просити, щоби ще зачекали.
Хутенько розбіглися львівські жінки по хатах і повикочували на вулиці порожні діжки, поставивши їх горі дном. Тоді повимітали з комірок усю крупу й муку, яка там була, й засипали дно хто крупою, хто мукою, а хто зерном так, аби ще й вершок стримів.
– От тепер ми вже готові, – сказали жінки, – пускайте бузувірів. Рушили татарські посли через місто, а тут, куди не глянь, стоять діжки, повні харчів незліченних. Та ще мало того. Повипускали жінки усю пташину й худобину з хлівців на вулиці, що послам довелося палки в руки взяти, бо свині їм проходу не давали, а гусаки розлючено сичали.
Побачили посли таку силу-силенну різної живності і дуже смутними назад вернулися. А хан Телебуга, як вислухав їх, то зараз велів усьому військові збиратися й рушати додому.
ЛЬВІВСЬКА КАТОРГА
Коли львівський бургомістр Мартин Кампіан затіяв у 1615 році будування Ратушевоі вежі, то звелів виловити геть усіх дармоїдів, волоцюг, п'яниць, картярів та всіх, хто по шинках дні свої губив.
Їх приводили на будівництво, записували поміж робітників і змушували працювати. А треба ж сказати, що серед цієї чесної компанії багацько було діток заможних міщан, котрі в руках, крім ложки, карт і келиха не вміли нічого тримати.
Ото сміху було! Усе місто потішалося над ними. А чимало батьків самі приводили своїх синів і віддавали, як тоді жартували на каторгу.
Саме тому з північного боку Кампіанівської вежі було видовбано на камені зображення корабля, як пам'ятку про той час, коли гультіпак відправили „на галери”.
ЩО ЛЮБОВ СПОЛУЧИТЬ
Цю історію можна було б назвати „Львівські Ромео і Джульєтта”.
У 1594 році з далекого Кріту привіз вино італієць Мікеліні. Частину товару замовив для себе український купець. І от у нього вдома побачив італієць юну Пелагію, доньку купця. І з першого погляду закохався. Відтоді уже частенько шукав якогось приводу, аби завітати до них, аж поки й Пелагія не відповіла взаємністю.

Легенди Львова - Винничук Юрий - читать бесплатно электронную книгу онлайн


Полагаем, что книга Легенди Львова автора Винничук Юрий придется вам по вкусу!
Если так выйдет, то можете порекомендовать книгу Легенди Львова своим друзьям, установив ссылку на данную страницу с произведением Винничук Юрий - Легенди Львова.
Возможно, что после прочтения книги Легенди Львова вы захотите почитать и другие бесплатные книги Винничук Юрий.
Если вы хотите узнать больше о книге Легенди Львова, то воспользуйтесь любой поисковой системой или Википедией.
Биографии автора Винничук Юрий, написавшего книгу Легенди Львова, на данном сайте нет.
Отзывы и коментарии к книге Легенди Львова на нашем сайте не предусмотрены. Также книге Легенди Львова на Либоке нельзя проставить оценку.
Ключевые слова страницы: Легенди Львова; Винничук Юрий, скачать, читать, книга, произведение, электронная, онлайн и бесплатно.
загрузка...