ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ


ПОИСК КНИГ      ТОП лучших авторов Либока
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Кодло - Соколян Марина
Кодло - это книга, написанная автором, которого зовут Соколян Марина. В библиотеке LibOk вы можете без регистрации и без СМС скачать бесплатно ZIP-архив этой книги, в котором она находится в формате ТХТ (RTF) или FB2 (EPUB или PDF). Кроме того, текст данной электронной книги Кодло можно комфортно и без регистрации прочитать онлайн прямо на нашем сайте.

Размер архива для скачивания с книгой Кодло равен 106.36 KB

Кодло - Соколян Марина - скачать бесплатно электронную книгу, без регистрации



«Марина Соколян "Кодло"»: "Факт", серия "exceptis excipiendis"; Київ; 2005
Аннотация
У книзі є все, щоб зацікавити якнайширше коло читачів — напружений сюжет, симпатичні молоді герої, які відчайдушно дурять один одного, старовинні таємниці та інформаційні технології. Події розгортаються на «прихованому факультеті» Університету Сент-Ендрюза — Школи Містифікації. У цій школі юні таланти набувають знань з фальсифікації, міфотворчості та теорії змови, щоб потім успішно застосувати їх на практиці. Єдина підказка для читачів — не слід сприймати буквально все, що діється в цій школі, адже, як стверджує авторка, це лише містифікація, лише гра, яка, щоправда, має всі шанси стати нещадною грою без правил.
Марина Соколян
Кодло

Експериментальне дослідження

Людський розум влаштований таким чином, що людина більше схильна до брехні, ніж до правди.
Еразм Роттердамський
Університет — це сам Диявол, або, принаймні, його основна резиденція. В будь-якому разі, навчання тут — остання річ.
Лорд Байрон

ВСТУП
Тяжко навіть уявити, яку всеосяжну владу має над нами школа. Звісно, не лише початкова школа — але й усі її модифікації вищого рівня.
Наші взаємини з владою починаються саме зі школи. Влада батьків має іншу природу, там діють як фізіологічні, так і економічні чинники. А от у школі ми мусимо коритись зовсім чужим людям. Там створена жорстка система винагород і покарань, саме там формується умовний рефлекс реакції на примус — хтось потерпає під тиском обмежень, а хтось вчиться отримувати від цього користь.
Школа — це окремий мікрокосм, гротескна модель суспільства. Більш за все ця суспільна модель нагадує олігархію, чи навіть синархію, оскільки влада вчителів, традиційно, тримається на духовному авторитеті. А ще — на вихованому цивілізацією культі знання. Вони немов складають коло втаємничених, котрим належить істина. Їм не потрібно нічого доводити, адже вони вимагають беззаперечної віри. Вони здатні переконати нас в будь-чому.
Школа — це місце, де все присвячене одній меті: виробництву людей. Ми йдемо до шкіл неоформленими, де нас беруть, як глину, і нашвидкуруч ліплять різні корисні речі: з кого — чарку, з кого — урну, а з когось — діряву макітру. А потім ставлять на дно серійне тавро. І що б ми далі не наливали у власні світоглядні "ємності", форма їхня вже не зміниться.
Школа — це своєрідний інкубатор, де створюються необхідні умови — закритий, комфортний простір та інтенсивне насичення належною інформацією. Але варто інкубаційному періоду завершитись, варто нам опинитись поза дбайливо створеним для нас світом, і ми відчуваємо неабиякий дискомфорт. Ми почуваємось втраченими і не відразу знаходимо собі адекватне застосування. Добре коли взагалі знаходимо.
Адже школа — це лише містифікація, нехай як завгодно складна і наближена до дійсності. Все, що там відбувається — це швидше гра, моделювання, випробування. Винагороди і покарання — лише символічні. Вони є для нас настільки реальними, наскільки ми дозволимо їм бути. Влада вчителів є такою ж ілюзорною. Адже саме ми дали їм цю владу! Ми дали їм нашу шану і покору в обмін на інформацію та корисний досвід.
Однак, ця гра часом заходить надто далеко. Не знати навіть, може такою є людська природа, але ми щоразу забуваємо про те, що в дійсності діють інші закони, аніж в стінах освітніх закладів. Дві найбільші наші помилки — звичка до покори та проблеми з усвідомленням відповідальності за власні вчинки. Перша помилка призводить до розгубленості, безпорадності, а також ліні і нездатності до боротьби. А друга помилка — інша крайність — робить нас легковажними, а іноді навіть схильними до злодіянь.
Ви добре вчились в школі? Ну, і чого ви досягли? Якщо ви повірили в цю Велику Містифікацію, то, ймовірно, вас і надалі дуритимуть. Якщо ж ви геть в неї не вірили, то, власне, ви мабуть і нічому корисному не навчились, адже гра без віри в неї втрачає будь-яку цінність. Отож, виходить, треба водночас і вірити, і не вірити? Змінювати переконаність на скептичність по два рази на день? Ну, якщо вам вистачить на це сил душевних, то ви з честю пройдете це випробування. І може навіть, навчитесь дурити інших. А вони подарують вам владу над собою.
РОЗДІЛ І. ШКОЛА, ЯКА Є
Він зупинив працівника вокзалу, що проходив повз, але не наважився запитати про платформу дев’ять і три чверті. Службовець ніколи не чув про "Хогвардс" і, коли Гаррі не зміг пояснити, де розташована ця школа, почав дратуватися, наче Гаррі зумисне прикидався дурником.
Дж. К. Роулінг

Належне покарання… Навіть більше того — відповідне. Навдивовижу адекватне. Шляк! Сорок три чорти йому в пельку!
Я підібрала камінець і зі злістю жбурнула його в піняві води затоки Сент-Ендрюз. Якийсь джентльмен в капелюсі здивовано зиркнув на мене. Що вирячився? Іди, йди собі, дядьку! Не бачиш, насолоджуюсь пейзажем. А валізи? То що? Все своє ношу з собою. Косметичка там, несесер… Боже, як я хочу спати, їсти хочу, в душ! Я ж уже третій день в дорозі. І головне, абсолютно невідомо, що мені робити далі.
Тільки зі мною, мабуть, могло таке трапитись. Вічно я якісь пригоди вигадую на свою… гм, голову. Як ото минулого року, заманулося мені провести включене спостереження за роботою столичних повій. Еге, добре хоч в міліцію вчасно забрали; ніколи не знаєш, де тобі пощастить… І тепер от. Вступити за фіктивними документами до фіктивного університету! Правда, смішно?!
Ну, власне, сам університет справді існує. Тут навіть, я чула, навчається котрийсь зі спадкоємців англійського престолу. Вельми славна установа, гарна така, вся модна, стародавня і таке інше. Он, бовваніє за спиною своїм шикарним історичним фасадом. Лише от документи мої свідчать про зарахування до факультету, якого просто немає в цьому чудовому освітньому закладі. "Human Science School"… Я зі своїм хлопським розумом вирішила, що то щось на зразок факультету психології. Школа психології тут таки є, лише про мене тут ніхто й не чув ніколи. Продемонстрували мені списки, побідкалися зі мною за компанію… ну і до побачення. Отакі от "Європейські Університети". Холера! Аніта до Амстердаму поїхала, цікаво, як-то в неї склалося? Може теж блукає тепер, червоними кварталами? А Маркові взагалі пощастило. З Будапешту найближче додому добиратися. Хоч автостопом. А мені, з цієї діри дідькової як? Все ж таки острів…
А може це й справді жарт такий? Англійський такий гумор? Подивилась поважна комісія на мою довільно заповнену анкету, художньо скомпільовані рекомендації, і вирішила влаштувати мені таку науку? Мовляв, жеби знала, як серйозних людей дурити. Схоже на те. Ну, вважайте, все, я караюсь, мучусь, і всіляко каюсь, готова, можна сказати, свою провину спокутувати. Не така вже вона й страшна. Біда в тому, що гроші в мене вже майже закінчились. Квиток на літак до Лондона мені видали разом з документами (дивно, як це він виявився справжнім?), а от далі порадили добиратись власними силами. Сказали, потім відшкодують. Ну, я й замовила собі нескромно квиток першого класу на единбурзький поїзд. А потім ще таксі від Лейчарса, чи як там його…
Ну все, я більше не можу. Якби не цей холодний вітер, заснула би просто тут, на причалі. Наблукалась я вдосталь, до пенсії стане. В цьому чарівному Сент-Ендрюзі консульства нашого, звичайно, немає. То що ж, назад до Лондону? Але за які такі кошти? І, до речі, вже вечоріє, то що ж, мені і справді ночувати на вулиці?
Я підібрала валізи і пошкандибала назад до центру містечка. Пошкандибала, бо плюс до всіх своїх нещасть натерла ногу, та й валізи з речами на наступні десять місяців зовсім життя мені не полегшували… Треба було знайти телефон і ще раз спробувати додзвонитись до шановного пана Фелоні, який підписав мені листа-запрошення. Не може ж так бути, щоб формальності на кордоні мені вдалося подолати за допомогою підробних документів! Та й співбесіда у посольстві… Адже у нас не так просто отримати візу до Британії. Значить, клята Школа Людських Наук таки мусить існувати!
Містечко взагалі-то навіть гарне і по-музейному затишне.

Кодло - Соколян Марина - читать бесплатно электронную книгу онлайн


Полагаем, что книга Кодло автора Соколян Марина придется вам по вкусу!
Если так выйдет, то можете порекомендовать книгу Кодло своим друзьям, установив ссылку на данную страницу с произведением Соколян Марина - Кодло.
Возможно, что после прочтения книги Кодло вы захотите почитать и другие бесплатные книги Соколян Марина.
Если вы хотите узнать больше о книге Кодло, то воспользуйтесь любой поисковой системой или Википедией.
Биографии автора Соколян Марина, написавшего книгу Кодло, на данном сайте нет.
Отзывы и коментарии к книге Кодло на нашем сайте не предусмотрены. Также книге Кодло на Либоке нельзя проставить оценку.
Ключевые слова страницы: Кодло; Соколян Марина, скачать, читать, книга, произведение, электронная, онлайн и бесплатно.
загрузка...