ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ


ПОИСК КНИГ      ТОП лучших авторов Либока
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

Соколян Марина

Химерне місто Дрободан


 

Химерне місто Дрободан - Соколян Марина
Химерне місто Дрободан - это книга, написанная автором, которого зовут Соколян Марина. В библиотеке LibOk вы можете без регистрации и без СМС скачать бесплатно ZIP-архив этой книги, в котором она находится в формате ТХТ (RTF) или FB2 (EPUB или PDF). Кроме того, текст данной электронной книги Химерне місто Дрободан можно комфортно и без регистрации прочитать онлайн прямо на нашем сайте.

Размер архива для скачивания с книгой Химерне місто Дрободан равен 120.64 KB

Химерне місто Дрободан - Соколян Марина - скачать бесплатно электронную книгу, без регистрации





Марина Соколян: «Химерне місто Дрободан»

Марина Соколян
Химерне місто Дрободан



Марина Соколян
Химерне місто Дрободан соціальний гротеск
Немає суспільства, і немає преси;є лише нація, яка читає сама себе
ЗМІ
Тож напиши, що ти бачив, і те, що є,і те, що буде після цього
Одкровення Іоанна Богослова 1:19
Всі бояться журналістів, особливо, якщо ти молодий і недоосвічений молодший службовець піцерії “Веселий пляцок” №16. Особливо, якщо сьогодні — День Журналіста, а старший службовець, який має чорний пояс і власного психоаналітика, лежить вдома із нервовим зривом від передозування транквілізаторів, а ти мусиш виконувати його обов’язки. А це означає — віднести замовлений пляцок до Редакції, попхатися до самого лігва Творців Щонайгірших Можливостей. Адже ж про це місце такі чутки ходять! Я бачив людей, які звідти поверталися сивими заїками. А тепер що, виходить, настав мій час? А я ж молодий і ще зовсім незіпсутий!Того доленосного вечора мене таки добряче тіпало. Редакція постала переді мною лиховісною вежею, хоча була вона лише бастіоном поверхи на три. Майоріли бойові прапори, над входом висів величезний герб із зображенням черепа з кістками і девізом: “ХОЧЕШ ПРАВДИ?” Перед Редакцією я зупинився і ще раз промовив молитву, аби добрі Мертві Боги допомогли мені уникнути ССП, себто, Страшного, Сумного і Політичного, чудовиська з трьома головами, яке, кажуть, тримають там ці страшні люди. Мої руки тремтіли, потилиця вкрилася чимось вогким і холодним, наче мрець нашкодив, але я все ж подзвонив у двері. Не знаю, що надихнуло мене на таку звитягу — може перспектива просування, яка бовваніє в мене перед носом ось уже четвертий рік, чи хвороблива хоробрість, породжена нещасною любовію, яка минулого тижня жбурнула валізу з моїми речами з балкону… Може й допитливість, яка від народження була моїм ворогом. Так моїм батькам баби-пупорізки і сказали: буде розумним, вродливим і допитливим. Так вони потім старим паскудам ледве гроші втиснули, аби зробили мене страшним і дурнуватим. Тільки от допитливості я так і не позбувся.Ну що ж. Двері відчинилися. Ну і? Ні, самі собою відчинилися, блимнувши на мене жаскою темрявою Редакційного коридору. Аго-ов?! Люди! Людоньки! Я зробив крок уперед. Ну і звісно, двері відразу ж із маніакальним виском гримнули позаду, зачиняючись. Все, подумалося, звіздець. Аж ні. Звідкись пролунав зловісний регіт та звук, схожий на тріск ватману А1, який у нестямі роздирають на маленькі шматочки. Напевне, Редактор. Всередині все похололо.— Хей, кого чорти припхали? Якого дідька?— Піца… — прохрипів я.На цьому мене і заціпило: в кінці коридору прочинилися двері, й зловісна постать у чорній мантії випірнула з потоку світла. Незнайомець підійшов до мене, і я отримав унікальну можливість побачити жерця бога Журнала зблизька. Голодна усмішка, замріяний, відсторонений погляд вовкулаки. І дивився він саме на мене.— Ну?— Пі-іі-а-гхх-х…— За несподіваної відсутності інших засобів спілкування у своєму арсеналі, я звернувся до первісних методів передачі інформації — мови тіла — і, крутанувши очима, кивнув на купу коробок з піцою.—А, ну нарешті. Пшли.Я тільки очами закліпав; неприємні передчуття засвербіли десь у шлунку, та, звісно, довелося йти. Ми перетнули темний коридор, піднялися сходами і я, пхаючи перед собою тацю з наїдками, опинився у кабінеті. Там відбувалося щось зовсім незбагненне для мене, недосвідченого.Група жерців, усі — один страшніше іншого, сиділи за святковим столом, на якому — численні пляшки, склянки, скляночки і чарки. В результаті, жерці зустріли мене захмелілими і дуже голодними поглядами. Я вкляк на місці не в силі ворухнутися: голодний журналіст гірше за журналіста п’яного, а тут таке! Шкода, що життя пройшло так беззмістовно, ніхто ж навіть не заплаче…—Юначе, зоре моя, чого стовбичиш? — пролунав гучний бас.Я ледве не зомлів, та, зібравши волю докупи, звитяжно озирнувся, оцінюючи можливості для панічного відступу.— Ви що, не бачите, панове, пролетар зара ґиґне з жаху! — пролунав ніжний тенорок, який, на мій нескінченний подив, належав вовкулаці, що зустрів мене коло дверей. — Ми, здається, трохи перегнули з позитивним іміджем.Кумпанія вмить розвеселилася, неприємно гигочучи.— Хлопче, тебе як звати-величати?— Брукс Офскрін, — захриплим голосом повідомив я, гадаючи, що мені за це буде.— Так от, Бруксе, — знов включився бас, — оскільки в нас сьогодні піца, відзнач, тобі нічого не загрожує. Закуски вистачає, так що розслабся.— Угу, дуже втішно.— І по тім, розслабившись і озброївшись позитивним світоглядом, всідайся сюди, поближче до пляшки і подалі від Редактора. Скляночку гостю!Не встиг я дорікнути Мертвим Богам за недоречно жорстоке зі мною поводження, як мені вручили склянку із млосно-зеленою рідиною. Більш ніхто, як повідомила мені мудра параноя, такого не пив. Зате всі з зацікавленням за мною спостерігали. Я трохи помедитував у склянку, зважуючи всі за і проти. Відмовлюся — просто вб’ють, вип’ю — все може статися. Наприклад, я можу перетворитися на невідому науці потвору і в результаті втратити роботу і надію на особисте життя. Вони ж, журналісти, кажуть, так от і розважаються у робочий час — роблять з живої собаки дохлого лева, кролика з удава, з мухи слона тощо. Та, на моє скромне переконання, це все ж прийнятніше за смерть. Ну, я і ковтнув тієї гидоти. Гірке й міцне, та наче нічого страшного.— До дна пий! Ми люди скупі, нічого ото продукт переводити.Довелося ковтнути. Відразу ж стало якось гаряче, в очах потемніло, потім знов розвиднилося. Я сидів, пришелепувато оглядаючись, чекаючи, коли почну перетворюватися на щось сороміцьке. За моїми суб’єктивними спостереженнями, нічого поки що не свідчило про зміни на гірше. Навіть якось легше стало, приємніше… Люди, які уважно за мною стежили, посміхалися, як, ну… люди. Чого, питається, було від жаху шаленіти? Ні, це навіть смішно, якщо розібратися. Отож, дійшовши такого втішного висновку, я тихо хихотнув.— Ось, йому вже смішно! — прокоментував басець, який, тепер я догледів, належав веселому вусатому дядькові, — Ваші пики, відзначте, викликають у нього позитивні

Химерне місто Дрободан - Соколян Марина - читать бесплатно электронную книгу онлайн


Полагаем, что книга Химерне місто Дрободан автора Соколян Марина придется вам по вкусу!
Если так выйдет, то можете порекомендовать книгу Химерне місто Дрободан своим друзьям, установив ссылку на данную страницу с произведением Соколян Марина - Химерне місто Дрободан.
Возможно, что после прочтения книги Химерне місто Дрободан вы захотите почитать и другие бесплатные книги Соколян Марина.
Если вы хотите узнать больше о книге Химерне місто Дрободан, то воспользуйтесь любой поисковой системой или Википедией.
Биографии автора Соколян Марина, написавшего книгу Химерне місто Дрободан, на данном сайте нет.
Отзывы и коментарии к книге Химерне місто Дрободан на нашем сайте не предусмотрены. Также книге Химерне місто Дрободан на Либоке нельзя проставить оценку.
Ключевые слова страницы: Химерне місто Дрободан; Соколян Марина, скачать, читать, книга, произведение, электронная, онлайн и бесплатно.
загрузка...