ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


Бабула Владимир
Пульс всесвiту (на украинском языке)
ВОЛОДИМИР БАБУЛА
Пульс всесвiту
Науково-фантастична повiсть
Немає нiякiсiнької надiї на те, що цi рядки хтось прочитає хоча б у майбутньому,- i все ж я мушу писати. Мої вiрнi супутники побороли безнадiйнiсть i розпач. Немов нiчого й не трапилось, вони заглибились у свої справи: прислухаються до подиху Всесвiту, вимiрюють його пульс.
Двi години тому Манго визначив, що наш корабель мчить просто в розжарене серце Галактики. Це значить - кiнець. Захоплюючий, жахливо пишний кiнець...
В такому разi навiщо ж я пишу?.. Коли мандрiвник Андре зазирнув смертi в обличчя,- вiн дописав у своєму щоденнику останнiй рядок. Я ж у цю мить тiльки починаю писати.
Може, це буде моєю сповiддю? Нi, менi немає в чому сповiдатись. Не буде це i розмовою з самим собою, бо я не самотнiй. З Василем та Манго ми працюємо напружено, а в працi людина не вiдчуває самотностi навiть в останнi хвилини свого життя. Не пишу i за звичкою, хоч написав свого часу кiлька фантастичних оповiдань. Те, про що йтиме мова, безперечно, не фантазiя.
Кiлька секунд тому сторiнки мого щоденника осяяло свiтло од вибуху згасаючої зорi. Я вже хотiв покласти ручку i простежити за цим чудовим вiдродженням умираючого сонця, але Василь менi перешкодив.
- Пиши!-сказав вiн рiшуче. - Це -наша остання надiя на порятунок.
Так, у цих кiлькох словах - весь змiст уявної безглуздостi моєї працi.
Бухгалтер, який виявив у балансi розбiжнiсть на кiлька копiйок, повинен перевiрити всi розрахунки, незалежно вiд їх кiлькостi, i обчислювати все з початку, аж поки не знайде помилки. Шукаю помилку i я. Я схожий на людину, яка намагається щось пригадати, а тому раз по раз повертається до мiсця, пов'язаного з подiєю. Я шукаю помилку, що трапилась внаслiдок приголомшливих подiй мого життя. Помилку, яка шпурнула нас у пульсуючi глибини Всесвiту.
Навколо нас - запаморочливий, нескiнченний простiр, яким ми пролiтаємо швидше за думку, та все одно ми у в'язницi.
Рiдне Сонце загубилось в iмлi розiрваної Млечної Путi. Вогники зiрок мовчать. Велетенська машина з подивом стежить за мiзерною порошинкою, що проникла в її механiзм, i цей крижаний погляд простору паралiзує моє серце.
Ми проминаємо розжаренi кулi, вiд яких назустрiч нам тягнуться довгi червонi язики. Зорi швидко виростають i зникають у пiтьмi. Молоко туманностi скупчується в зорянi острiвцi; непрозора запона рветься, i ми пропливаємо помiж двома сонцями.
Яка ж швидкiсть нашого польоту?
Манго ще не вирахував. Наш атомний годинник працює точно, але тiльки для нас. Про час на Землi ми не маємо нiякого уявлення, бо давно вже втратили зв'язок з людьми. Який рiк збiгає зараз на нашiй планетi? Чи живий хоч хто-небудь з наших друзiв? Чи правду кажуть вченi, що при такiй швидкостi польоту час для нас зупинився? Чи не постарiшало людство на кiлька столiть? I якщо ми не загинемо у вогнищi центру Галактики, то чи не застанемо потiм на Землi тiльки далеких своїх нащадкiв?
Нi, нi, годi про це! Я повинен повернутися на Землю i в минуле.
Мої думки мусять бути в тисячу разiв швидшими за наш антигравiплан. Вони повиннi одним стрибком повернути мене додому i виявити проклятущу помилку.
Додому! Яке миле це слово. Додому, хоча б у сльотний день чи морозний вечiр! Все, що я колись зневажав, тепер буду пестити, мов свою дитину. Над брудною калюжею зупинюся з подивом; найогиднiша комаха стане для мене наймилiшим створiнням! Бодай на мить, хай тiльки думкою, втекти з крижаного простору i стальних стiн...
Доктор
Пегас
Усе почалося в ту далеку знаменну нiч.
Я лiг спати пiзно, бо дописував оповiдання про майбутню подорож на Мiсяць. Моя уява була настiльки збуджена, що я продовжував фантастичний полiт Космосом i увi снi. Та ось, коли ракета вже шугнула вниз i на мене з блискавичною швидкiстю почали насуватися кратери й цирки Мiсяця, у двигунах корабля раптом щось задзеленчало...
Пошкодження? Застережний сигнал?
Похапцем оглядаю двигун, а дзвiнок не стихає...
Прокидаюсь. Голова трiщить, тремчу вiд холоду. Отже, це був тiльки сон.
Але знову чую той огидний дзвiнок. У темрявi деренчить телефон. Будильник монотонно вiдбиває четверту годину ночi. I кому це спало на думку турбувати мене в такий час?!
- Що трапилось? - питаю незадоволено.
- Чи є редактор Груда? - прохрипiло у телефоннiй трубцi.
- На жаль, слухає вас... Сподiваюсь, ви знаєте, куди подзвонили?.. Хто ви такий?
- Доктор Пегас.
Дивно: такого iменi я не чув.
- Хто?! - перепитую про всяк випадок.
- Доктор Пегас, але зараз це неiстотно... Зачекайте, не кладiть трубки, йдеться про дуже важливу подiю... Послухайте!
У телефоннiй трубцi запищало: "Пi... пi... пi... пi...".
- Сам поклав трубку, мерзотник!- пробурчав я голосно.
- Не поклав, не поклав, ви слухайте! - кричав хтось серед настирливого пищання.- Ви знаєте, що це за звуки? Сигнали з Всесвiту!.. Так, справдi, сигнали з Всесвiту. Ви - один з перших людей на Землi, якi почули їх. Я перехопив цi сигнали кiлька хвилин тому i згадав про вас, бо люблю вашi фантастичнi оповiдання.
Може, я сплю? А може, хтось глузує з мене?.. Так, звичайно ж, це мiй колега Франта. Вiн iнодi любить щось утнути.
- Франто, кинь свої жарти, бо я все одно впiзнав тебе! I цього тобi не подарую,- адже я тiльки двi години тому лiг спати. Ось я покажу тобi Пегаса!
- Помиляєтесь! - смiється невiдомий на протилежному кiнцi лiнiї.- Я справдi доктор Пегас, i сигнали з Всесвiту - теж справжнi. Послухайте вранцi останнi вiстi, ви... фантаст! - i вiн поклав трубку.
Незважаючи на жахливу втому, я в ту нiч уже не заснув. О шостiй ранку ввiмкнув приймач i отетерiв.
- ...Учора, четвертого вересня тисяча дев'ятсот п'ятдесят сьомого року, в Радянському Союзi був успiшно запущений перший штучний супутник Землi...
Я скочив з лiжка як опечений.
- ...За попереднiми даними ракета-носiй надала супутниковi необхiдної швидкостi близько восьми тисяч метрiв на секунду. Штучний супутник обертається навколо Землi по елiптичнiй орбiтi, i його можна спостерiгати в променях ранкового та призахiдного сонця. Супутник обладнано двома радiопередавачами, що безперервно надсилають радiосигнали - лiтеру "Т" азбуки Морзе...
Цi сигнали i спрямував менi у телефонну трубку загадковий Пегас!.. Хто ж це мiг бути?
Раптом у мене майнула думка, що завдяки дивному збiгу обставин я почув новий пострiл Аврори; що я сприйняв сигнал, яким розпочинається грандiозна битва людини за Всесвiт. Вiднинi людство пориває пута, якими його навiки було прикуто до Землi. А я - свiдок i навiть в якiйсь мiрi учасник цього!
Я був вдячний таємничому Пегасовi! Шукав його кiлька днiв, але марно. Вченого з таким iменем нiхто не знав,- а в тому, що це був учений, я не мав сумнiву: хто ж ще мiг перехопити сигнали першого супутника до офiцiального повiдомлення ТАРС?
У запалi редакцiйної роботи тих гарячкових днiв я поступово забув про Пегаса. А через мiсяць нас приголомшило нове повiдомлення: на небосхилi з'явилась ще одна радянська зiрка з пiддослiдною твариною на борту; наша редакцiя почала жити новими хвилюваннями. Менi пригадався доктор Пегас, але, признаюсь, я тiльки шкодував, що цього разу вiн вчасно не повiдомив мене про появу нового супутника.
Надходив Новий рiк. Перед святом редакцiю все частiше почали вiдвiдувати невизнанi винахiдники.
У той знаменний день, з якого, власне, i треба було б почати розповiдь, перший винахiдник прийшов ще о восьмiй ранку. Вiн принiс проект "вiчного двигуна".
- Я доведу - вiрнiше, вже довiв, - що ваш журнал помиляється, хоч я його дуже поважаю як журнал серйозний! - гарячкував вiдвiдувач, Перпетуум-мобiле можливий! Оцей двигун,- показував вiн, хвилюючись, на свої креслення, - оцей двигун обов'язково працюватиме!
- А чому ви його не збудували? - заперечив я м'яко, бо з такою категорiєю винахiдникiв треба поводитись обачливо.
- Я не маю для цього коштiв!
- Гаразд! Я згоден скласти з вами угоду, що в разi успiху вашого вiчного двигуна сплачу вам п'ять тисяч крон. Якщо ж протягом двох мiсяцiв ваша машина не почне працювати,- ви сплатите менi сто крон. Пiд таку юридичне оформлену угоду можна позичити грошi у кого-небудь. Згоднi?
Погодився. Вiн не зрозумiв моєї каверзи i навiть був здивований моєю хоробрiстю. П'ять тисяч проти ста!
Саме пiд час складання цiєї пiдступної угоди i подзвонила Єва. Я довго не мiг зрозумiти, хто, власне, дзвонить. Останнiй раз ми бачилися з нею в день одержання унiверситетських дипломiв. Ще студентом я закохався в неї, одного разу наважився сказати їй про це, але дiвчина обернула все на жарт.
- Любов?!.. Дитяча хвороба! У нас зараз iншi турботи. Ми повиннi перебудувати весь наш жалюгiдний свiт!
Одержавши дипломи, ми розiйшлися рiзними шляхами. Вона поїхала до Словаччини будувати новi селища, а я влаштувався в редакцiї технiчного журналу. Iнодi ми обмiнювались дружнiми листами, але iнтервали мiж ними все збiльшувались за арифметичною прогресiєю. Останнього листа я одержав чотири роки тому. I раптом Єва озвалась. Перебуває, мовляв, у Празi i хотiла б мене бачити.
Ми домовилися зустрiтись о четвертiй дня на Карловому мосту.
Признаюсь, я радiв цiй зустрiчi. Хоч вiд редакцiї до Карлового мосту зовсiм близько, я вдягнувся вже о пiв на четверту. Однак бiля дверей мене перепинив довготелесий чоловiк, схожий на Дон-Кiхота. Пiд пахвою вiн тримав великий заяложений сувiй паперiв.
- Ви вже йдете? - спитав вiн зовсiм недоречно. - Я хочу з вами поговорити. Прийшов до вас у дуже важливiй справi. Це - вiдкриття, яке докорiнно змiнить iсторiю людства.
- Перпетуум-мобiле? - запитав я холодно.
- Нi. Ви чули сигнали з Всесвiту?
"Пегас!" - блискавично промайнуло у мене в головi.
- Так знайте ж: моє вiдкриття має для людства бiльше значення, анiж штучний супутник!- вiв далi незнайомий, i ранiше, нiж я встиг опам'ятатись, кинувся на колiна, i почав розгортати сувiй. За кiлька секунд пiдлога редакцiї була вкрита папером у клiтку, помережаним чудними значками.- Ви стоїте над картою свiту! - урочисто заявив вiдвiдувач.- Це план метеорологiчної вiйни! Погода може стати найдiйовiшою зброєю проти ворога... Хвилинку, я вам усе докладно поясню... Ворога ми затопимо дощами i зливами, зметемо бурями та ураганами...
Ще й зараз пригадую неприємне почуття, що охопило мене тодi. Я вiдчув, як кров приливає до голови, як у мене з неймовiрною силою наростає лють.
Од вибуху гнiву мене врятував телефон. Говорив доктор Пегас.
- Чи є у вас сьогоднi вiльна часинка? Можете завiтати до мене десь о п'ятiй годинi? Я маю надзвичайно цiкавий сюжет для фантастичного оповiдання.
- Так, зараз прийду! - сказав я скорiше не йому, а бiдолашному винахiдниковi, який усе ще стояв навколiшки i з нетерпiнням поглядав на мене.
- Нi, не зараз, бо я повернусь додому тiльки о пiв на п'яту. Запишiть мою адресу: Мала-Страна, Ностицева вулиця, п'ять.
- Дякую за запрошення!-вiдповiв я.
- Тож не забудьте! - сказав доктор Пегас на прощання.
"Метеорологiчного винахiдника" я послав на шию колегам з журналу-конкурента. Хай використають його винахiдницький талант для чогось бiльш розумного.
Служник
невидимка
Чим далi вiд нас рiдна планета, тим яскравiшими стають мої спогади. У темрявi Всесвiту, коли мiж нами залягла нескiнченнiсть, бачу все значно виразнiше, анiж бачив колись на Землi. Реально вiдчуваю запах вiтру, який колись гуляв над Влтавою. Бачу їдку iмлу, що закривала вид на Празький кремль. Чую приглушений гомiн вулиць рiдного мiста...
- Добридень, Гонзо! - вiтається Єва так, мовби ми не бачилися не вiсiм рокiв, а лише один день.
- Винахiдник... дивак... настирливий... - промимрив я розгублено, пояснюючи запiзнення.
- Не треба виправдовуватись! - засмiялась Єва.- Ти не змiнився анiтрохи. Пам'ятаю, колись я чекала тебе на цьому ж мiсцi. Чекала пiвдня i, здавалось, могла б чекати пiвжиття. Мабуть, нiде в свiтi людина не створила такого чудового куточка, як отут.
"Ти теж не змiнилася за цей час!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

загрузка...