ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ


ПОИСК КНИГ      ТОП лучших авторов Либока
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

Ненацкий Збигнев

Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців


 

Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців - Ненацкий Збигнев
Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців - это книга, написанная автором, которого зовут Ненацкий Збигнев. В библиотеке LibOk вы можете без регистрации и без СМС скачать бесплатно ZIP-архив этой книги, в котором она находится в формате ТХТ (RTF) или FB2 (EPUB или PDF). Кроме того, текст данной электронной книги Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців можно комфортно и без регистрации прочитать онлайн прямо на нашем сайте.

Размер архива для скачивания с книгой Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців равен 107.52 KB

Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців - Ненацкий Збигнев - скачать бесплатно электронную книгу, без регистрации


Пригоди самоходика – 1
AVB
«Острів злочинців»: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"; Київ; 1967
Аннотация
Дія цієї повісті відомого польського письменника З. Ненацького відбувається в наші дні, але вона тісно зв'язана з подіями другої світової війни.
Втікаючи від Радянської Армії, поміщик-фашист заховав на території Польщі награбовані твори мистецтва. Бандити, що дізналися про це, намагаються вивезти їх. На розшуки скарбів виїздить молодий журналіст, який хоче повернути народові те, що вкрали гітлерівці. Він потрапляє на Острів злочинців, де зазнає багатьох несподіваних і небезпечних пригод, перш ніж досягає мети.
Збігнєв Ненацький
Острів злочинців
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Дивовижна спадщина. — Загадковий автомобіль дядька Громилла. — Що воно таке? — Сенсація на вулиці. — Бридкий хробак. — Кпини біля бензоколонки. — Шалена швидкість. — Подив автомобілістів. — На що здатна дядькова машина.
Не треба шукати пригоди. Її не знайдеш, хоч би ти й подався аж на край світу, за глибокі моря і високі гори. Вона не з'явиться, хоч би чекав на неї день і ніч, хоч би навіть вдавався до провокацій і розставляв на неї пастки. Не озветься на жодне благання, і може статися, що її не знайдеш навіть там, де вона вже спіткала багатьох. Хіба ж не доводилося часом подорожнім перетинати відомий своєю бурхливістю океан, коли той був спокійний, наче ставок у селі? Хіба ж не доводилося багато кому продиратися крізь найдикіші джунглі й не натрапити ні на тубільців, що зазіхали б на їхнє життя, ні на кровожерних звірів; дикі джунглі були такі ж безпечні, як міський парк.
Бо пригоди не треба шукати. Вона прийде сама — несподівана та неймовірна — і найчастіше тоді, коли ми не чекаємо й не хочемо її, коли вона нам не потрібна! Спершу вона подає нам тільки знак — ось я, прийшла по тебе, хочу втягти тебе в свою гру. Ти одразу мусиш здогадатися, що то власне її знак, мусиш його впізнати серед тисячі інших знаків. Не можна легковажити її покликом чи відкладати зустріч на потім. Пригода не любить лінивих. Обмине тебе та й піде собі і вже не вернеться знов…
Незвичайна пригода, яка сталася зі мною на Острові злочинців, постукала до мене наприкінці червня 1961 року. Вбрана у форму листоноші, вона подала мені запечатаного конверта з написом:
«Адвокатська колегія № 3 в Кракові».
У конверті лежала оповістка колегії про те, що цього року набирає чинності заповіт мого дядька Стефана Гро-милла, який помер іще торік. Згідно з цим заповітом, я стаю власником у Кракові «цегляного автомобільного гаража, а також механічного екіпажа, котрий є в ньому». Далі було зазначено, що, сплативши якісь там гроші за оформлення спадку, я мушу «ввійти в права власника цегляного автомобільного гаража, а також механічного екіпажа, котрий є в ньому».
Сказати по щирості, той лист завдав мені клопоту. Я не відчував потреби ставати власником автомобільного гаража у Кракові, адже я жив у Лодзі. Наскільки я пам ятав, той «Механічний екіпаж» був жахливий старий автомобіль, і людині мого громадського становища й мого віку краще було б в нього не сідати.
Чи міг я припустити — або хтось із вас сподіватися — що той лист з адвокатської колегії є поклик справжньої, сповненої небезпек пригоди?
Я зателефонував до свого меншого брата, надумавши подарувати йому «цегляний автомобільний гараж, а також механічний екіпаж, котрий є в ньому».
Брат відмовився. Він теж отримав листа з «Адвокатської колегії № 3 в Кракові» і, згідно з заповітом дядька Стефана Громилла, став власником ощадкнижки з вісімдесятьма тисячами злотих.
— За ці гроші я зможу, якщо схочу, купити собі нову машину, — сказав мені менший брат Павло. — Навіщо мені дядьків мотлох? Та й гараж у Кракові мені ні до чого. Спродай його, — порадив мені брат.
Я подзвонив до кузини Францішки. Коли й вона теж дістала листа з Кракова й успадкувала комплект дядькових стильних меблів і шафу з книжками.
— Поясни мені, моя люба, — мовив я, — чого це дядькові Громиллі заманулося саме мені подарувати гараж і той старий ридван? Чи не розумніше було б відписати мені шафу з книжками? Правда, найбільше я хотів би мати вісімдесят тисяч на ощадкнижці.
— Востаннє ми бачились із дядьком два роки тому, — нагадала мені Францішка, — коли ховали тітку Анну. Чи ти не хвалився тоді, що саме здобув права водія?
— Так, так. Тепер я все розумію. Дядько гадав, що для мене буде бозна-яка радість його подарунок.
Тож хотів я чи не хотів, а мусив «ввійти в права власника цегляного автомобільного гаража, а також механічного екіпажа, котрий є в ньому». Я подався до Кракова, поспішаючи скінчити з цим ділом, бо на початку липня мав виїхати на тривалий час. Один мій приятель попросив мене, щоб я спробував з'ясувати цікаву історію. Я погодився, сподіваючись, що це розважить мене під час відпустки, яка досі не обіцяла мені нічого втішного.
Я надумав послухатись ради мого меншого брата — продати і гараж, і дядьків автомобіль. «Хтозна, — думав я, — може, за вторговані гроші пощастить купити на виплат новий автомобіль? Він став би мені в нагоді під час відпустки».
Покупця на гараж я знайшов дуже швидко, тяжче було збутися «механічного екіпажа» дядька Громилла. Кожен, хто оглядав цю фуру, збентежено посміхався й одразу ж прощався зі мною, навіть не спитавши за ціну.
Вигляд цієї чудернацької машини міг відстрашити кожну нормальну людину і тішив би тільки когось, схильного до найбільшої екстравагантності, когось, хто не зважав би на те, що поява цього ридвана на вулицях міста викличе подив перехожих, а кожна зупинка біля хідника збере натовп глузливих дітлахів. Машина мого дядька могла насправді порушити громадський спокій, бо, угледівши її на вулиці, вражені водії «варшав», «сирен» та «Москвичів» натискали б на клаксони, аби впевнитися, що вони не сплять і оте «казна-що» — не «летюча тарілка» з Марса.
Уявіть собі пошарпаний човен, зеленаво-жовтий, у брунатних і темно-синіх плямах, на чотирьох маленьких колесах, з яких тільки задні мають шпиці. На цей човен напнуто злинялий брезентовий намет кольору хакі з целулоїдними віконцями — спереду, ззаду і з боків. Наметець чималий — зрештою в цьому ридвані можуть вміститися аж четверо; та ще в наметі є якісь чудернацькі механізми. Признатися, то я й не пробував зрушити машину з місця — я її страшився.
— Прошу зважити, — звернувся я до одного ветеринара, якому заманулося купити мій гараж. — Гараж великий, цегляний, сухий, світлий, до того ж з добре устаткованим ремонтним верстатом. Гадаю, що для вас буде вигідно придбати у мене за невелику додаткову платню ще й автомобіль мого дядька.
— Це не автомобіль, — рішуче відказав ветеринар.
— Пробачте, а що ж це таке?
— Не знаю. Але це напевно не автомобіль. Якби я на ньому поїхав у село лікувати коней чи корів, люди тікали б од мене і я втратив би клієнтів.
— То розберіть його на частини, — порадив я.
— Пане, — аж злякався ветеринар, — а до якої машини підійшла б хоч одна деталь звідси? Хіба що продати як брухт, на кілограми? Але це ви вже зробіть самі.
Ветеринар зазирнув крізь целулоїдне віконце всередину машини.
— Гляньте, — сказав він, — ваш дядько був, певне, неабиякий дивак. На розподільній дошці стільки стрілок, наче у новітньому кадилаку. Ця машина не розвине й шістдесяти кілометрів на годину, а на спідометрі зазначено аж двісті вісімдесят кілометрів. Мабуть, — застеріг він мене, — цей віз взагалі не зрушить з місця. Тьху, — сплюнув ветеринар. — Щось таке може тільки наснитися людині, та й то під лиху годину.
Ветеринар виявився людиною дуже цікавою. Він навіть підняв капота машини і оглянув мотор.
— Здається, є передній і задній привід, — сказав він, і я теж переконався в цьому.
— Має дванадцять циліндрів, — додав він. Ми оглянули коробку швидкостей.
— Бачте, чотири передні швидкості й одна задня.
Ми роздивилися геть усю машину, перевірили електричні приводи. Я встромив ключика, і мотор одразу ж запрацював, дуже тихо, майже нечутно.
Ветеринар почухав потилицю.
— Ну, гаразд, — лагідно мовив він, — додам п'ять тисяч та й куплю у вас гараж разом з цією фурою.

Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців - Ненацкий Збигнев - читать бесплатно электронную книгу онлайн


Полагаем, что книга Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців автора Ненацкий Збигнев придется вам по вкусу!
Если так выйдет, то можете порекомендовать книгу Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців своим друзьям, установив ссылку на данную страницу с произведением Ненацкий Збигнев - Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців.
Возможно, что после прочтения книги Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців вы захотите почитать и другие бесплатные книги Ненацкий Збигнев.
Если вы хотите узнать больше о книге Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців, то воспользуйтесь любой поисковой системой или Википедией.
Биографии автора Ненацкий Збигнев, написавшего книгу Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців, на данном сайте нет.
Отзывы и коментарии к книге Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців на нашем сайте не предусмотрены. Также книге Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців на Либоке нельзя проставить оценку.
Ключевые слова страницы: Пригоди самоходика - 1. Острів злочинців; Ненацкий Збигнев, скачать, читать, книга, произведение, электронная, онлайн и бесплатно.
загрузка...