ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Інші полізли за ним.
Переслідувані притиснулись одне до одного і, затамувавши подих, чекали на появу потвори. Вона, очевидно, пересувалась цілком вільно і в темряві; гудіння посилювалось з кожною секундою. Але ось воно замовкло.
І в ту ж мить почувся оглушливий постріл. Ще один…
— Ви чули? — невпевнено запитала Алена.
— Дуже схоже на постріли рушниці…
— Це, безперечно, наші! — зрадів Мадараш і швидко почав просуватись назад у печеру.
— Зачекайте! Береженого й бог береже! — затримав його Навратіл, який навіть у найтяжчі хвилини не забував приказок.
Всі знову притихли, з напруженням чекаючи, що ж буде далі.
— Товариші, ви живі? — долетів здалеку приглушений крик.
— Це — наші!.. Ми тут, тут!..
— Як ви нас тут знайшли? — вигукнув Северсон, коли друзі наблизились.
— Як? Я теж дивуюсь цьому! — засміялась Молодінова. — Вас можна спокійно посилати на спартакіаду — не осоромитесь!
— Хай я буду королем квартян, якщо ви не завоювали б там усі золоті медалі! Але то був спринт! — сказав Фратев схвально. — Мало не втекли від нас разом з потворою.
— Ну, через неї голову сушити вже не варто. Трьох пострілів їй цілком вистачило! — Мак-Гарді з насолодою зважив рушницю в руці.
— Так воно вже йдеться на білому світі: «Коли лихо найбільше, — божа поміч найближче!» — знову повернувся гумор до Навратіла. — Так ще моя бабуся говорила.
Вся експедиція повільно поверталася назад, щоб оглянути ящера зблизька. В сяйві електричних ліхтарів він справляв ще страшніше враження, аніж здалеку.
— Насувається буря! — почувся голос Вроцлавського, який лишився на варті біля входу в печеру. — Тільки що зійшло червоне сонце, а воно, видно, завжди віщує негоду.
Вирішили заночувати в підземеллі.
— Будемо тут в захистку і від бурі, і від дванадцятиногих красенів! — схвалив це рішення Мак-Гарді.
Розділ VI
Перша оселя
У Заяців сьогодні смеркують. Світло в кімнаті загашено, в каміні палахкотять кілька ялинових полін. Весело тріщить і приємно пахне смола. Юрко сидить на краєчку крісла, ліктями уткнувся в коліна, обличчя сховав у долоні. Замріяно дивиться на полум'я і слухає.
Доктор Заяц, як уже ввійшло у звичку, в ці години смеркування розповідає про свою молодість, згадує цікаві випадки, що трапилися на роботі. Миготливі вогники на стінах збуджують фантазію, дають їй крила, щоб вона вільно линула у простір.
— Татуню… — тихо озвався Юрко, коли доктор Заяц на хвилину замовк. — Скажи, будь ласка, чи долетів уже «Промінь» до планети Ікс, чи, може, ще в дорозі? Під час учорашньої телепередачі з «Променя» Северсон сказав, що вони вже пройшли три чверті шляху…
Запитання хлопчика вивело доктора Заяца з мрійного настрою.
— Коли б то я знав! — зітхнув він. — Але це відомо тільки їм, на «Промені». Будемо сподіватись, що вони щасливо прибули. Можливо, саме домовляються з тамтешніми мешканцями випробуваною міжнародною мовою жестів, — невесело пожартував він. — Шкода, що наші засоби зв'язку надто повільні для такої колосальної відстані. З учорашнього репортажу ми не дізнались нічого нового: адже за три роки польоту Всесвітом він значно постарівся. Не забувай, що репортаж, який надсилають з «Променя» саме зараз, долетить до нас аж через чотири з гаком роки, бо радіохвилі, які його несуть, не можуть летіти швидше за світло… Я турбуюсь, власне, не про «Промінь». Він добре збудований і бездоганно обладнаний. Непокоять мене люди. Ті троє злочинців, які летять з ними, можуть щось встругнути. То — безумці.
— Слід сподіватись, що все скінчиться гаразд, — сказала заспокійливо Гана Заяцова. — Злочинці не підуть так далеко, щоб забити своїх супутників, адже вони лишилися б тільки втрьох проти цілої планети. А крім того, я переконана, що незабаром удасться попередити екіпаж.
— Коли б так! Хоч принцип використання гравітації для зв'язку на велику віддаль вже відкрито, до його практичного застосування нам ще далеко.
— А чи дізнаються на «Промені», що ви вже навчились використовувати гравітацію? — запитав Юрко.
Доктор Заяц посміхнувся:
— Ти хочеш сказати, що на «Промені» нема приймача, який би міг перехопити наші гравітаційні хвилі? Не турбуйся, такий приймач є. Це — звичайний астрогравіметр. Коли його брали з собою в подорож, звісно, ще не уявляли, яку важливу роль зможе він зіграти. Лише через кілька місяців після старту ми повідомили їх, над чим працюємо, і попросили, щоб один з астрогравіметрів був завжди скерований на Землю, — на випадок, якщо нам вдасться використати гравітацію.
— А як швидко поширюється гравітація у просторі? — запитала Заяцова.
— Точно ще не знаю, але, безперечно, набагато швидше за світло.
— Здається, хтось подзвонив. Юрко, біжи подивись… — урвала розмову Заяцова.
— Так, тато вдома. Прошу, заходьте! — почувся за хвилину голос хлопця в передпокої. Заяц швидко підвівся і ввімкнув світло.
До кімнати зайшов високий широкоплечий чоловік з чорним кучерявим волоссям і усміхненим обличчям.
— Пробачте, що турбую вас на квартирі, але справа в мене дуже спішна. В лабораторії на Петржалці я вас уже не застав… Я — інженер Краскін з Москви.
Заяцова з сином пішли геть, щоб не заважати серйозній розмові, а інженер Краскін розкрив портфель і витягнув товстий стос паперів.
— Я вже давно працюю над тією ж проблемою, що й ви: шукаю шлях використання гравітаційного поля для техніки зв'язку. Довго не міг зрушити з місця. Тільки ваше відкриття розкрило мені очі. Під час своїх дослідів я йшов трохи іншим шляхом, але прийшов до того ж висновку. На основі вашого відкриття та свого власного досвіду я опрацював проект гравітаційної передавальної станції. Хочете його переглянути?
Заяц пожадливо перегортав папери і перебігав очима складні розрахунки.
— Так, це правильний шлях — квадратична система передавача, — сказав він нарешті. — Дозвольте вас привітати з величезним успіхом. Ви вже запропонували свій проект Всесвітній Академії?
— Поки що ні. Хотів би запропонувати його разом з вами: втілюється в життя все-таки ваша думка. До того ж ще не вистачає кількох креслень, які ми могли б виконати разом. Якщо ви не дуже втомились, можемо взятися за роботу хоч зараз. Адже йдеться про життя людей на «Промені»…
Заяц охоче погодився.
Не минуло й півгодини, як у темряві засяяли вікна лабораторії на Петржалці.
***
Перша ніч у печері минула неспокійно. Хоч як втомились мандрівники, але гуркіт кулястих блискавок, що долітав аж у надра скель, гнав від очей сон.
Рано-вранці всі були вже на ногах. Пересвідчившись, що «Ластівка» ціла й неушкоджена, і одержавши аналогічне повідомлення по радіо від Грубера щодо «Стріли», вчені взялись до роботи. Насамперед дослідили підземний лабіринт і знайшли підходящу печеру для атомної електростанції.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112