— Жива модель тризір'я Центавра! — охнув приголомшений Краус — Моделі сонць ні на чому не тримаються, — додав він зачудовано.
— Це ше дрібниця! Поглянь уважніше: навколо сонць обертаються планети. Бачиш, як швидко рухаються? І так само вільно пливуть у повітрі… Як це можливо? Який механізм приводить їх у рух, якщо вони нічим не зв язані з усім навколишнім?
Краус раптом здригнувся:
— Повернімось. Побоююсь, щоб Грубер там чого не накоїв.
Біля входу в піраміду Грубера вже не було. Марно шукали вони його на подвір'ї та у вуличках поміж будовами. Тільки біля великої півкулі з спіралями виявили лушпиння «горілчаних» бананів.
— Біда! — розпачливо сказав Краус — Мабуть, хтось затягнув його всередину, — кивнув він головою в напрямку входу, подібного до того, який вони виявили в найбільшій піраміді.
Після короткого вагання вирішили піти на розшуки.
Вхід у простору будову з спіральними конструкціями був ширший, аніж у піраміду, так що мандрівники могли просуватись вперед не нахиляючись.
В кількох місцях коридор перетинали труби, що йшли кудись у глибину землі.
Що далі просувались втікачі, то дужче охоплювало їх почуття, ніби вони втрачають грунт під ногами. їхні тіла легшали й легшали. А в кінці коридора, перегородженого низенькими поручнями, вони раптом відчули, що зовсім втратили вагу; притягання планети на них не впливало — так само, як і в міжзоряному кораблі. Вони судорожно тримались за поручні, скеровуючи прожектори перед себе.
З темряви перед ними проступило просторе приміщення сферичної форми. Посередині кількома мереживними балками була прикріплена куля з блискучого металу. Як промені, до неї збігалось кілька труб.
Краус нахилився через поручні, але одразу ж злякано відсахнувся.
— Хтось летить прямо на нас… — прошепотів він ледве чутно і швидко попростував до виходу.
— Це Грубер, не бійся!
І справді, за хвилину перед входом у приміщення з'явилась людина, яка пливла повітрям. Вона була звернена до своїх приятелів спиною, ніби й досі їх не помічала.
Краус погукав, але Грубер навіть не поворухнувся і байдуже продовжував свою дивну подорож понад стінками печери.
Обидва стежили за ним, як за привидом.
— Можливо, його приглушили?.. Треба його якось рятувати, — прошепотів Краус. — Зачекай тут, я збігаю по трос…
— Нікуди не ходи, це даремно: він знову підпливе до нас. Поглянь, обертається навколо кулі, немов супутник…
У Крауса від такого байдужого порівняння аж мороз пробіг по спині, але він нічого не сказав.
Нарешті тіло Грубера знову наблизилось. Мак-Гарді втягнув нещасного до коридора і присвітив у обличчя.
— Мертвий…
— Справді, мертвий… — підтвердив Краус, коли уважніше оглянув нерухоме тіло. — Вбитий електричним струмом! Свозилова ще могла б оживити його…
Він схопився за голову:
— Прокляте життя!.. Повернімось краще до наших, бо інакше ми тут, безперечно, збожеволіємо! Або загинемо так само, як і він.
Розділ XVII
Приборканий вулкан
Життя у підземеллі ставало дедалі небезпечнішим. На будівництві житла на Накритому столі боролись за кожну хвилину. Тільки-но вивершили дах, як туди одразу ж перевели всю обстановку спалень, лабораторій та клубу.
— Першу перемогу здобуто, друзі! — урочисто сказав Павратіл на невеличкому бенкеті з цього приводу. — Ще кілька тижнів тому ми часто зітхали: «Ох, куди поділись ті часи, коли світом ковбаси літали!» А сьогодні вже…
Він не закінчив. Світло в клубі раптом згасло. Водночас з цим пролунав оглушливий гуркіт.
Вроцлавський підскочив до вікна і рвонув запону:
— Наша підземна електростанція!..
Над скелями, які на очах жолобились і насувалися одна на одну, тьмяне передвечірнє небо розгорялось багряним сяйвом.
— Люлька вивергає вогонь! — вигукнув Фратев. Поминувши групу вчених, він вибіг з будинку і подався на аеродром. Перш ніж хтось встиг опам'ятатись, у повітря піднявся вертоліт.
— Увага, увага!.. — лунав схвильований голос Фратева з гучномовця радіостанції в клубі. — Наближаюсь до кратера вулкана. Дим перешкоджає бачити, спускаюсь нижче… Зараз уже бачу добре… Могутній потік лави суне кратером у напрямку Накритого стола… Тікайте!
— Я — Навратіл! — хрипко викрикнув академік. — Негайно спускайтесь!.. Негайно, ви чуєте?! йдеться про життя усіх.
— Зараз буду спуска-а-а… — Фратев протягнув останній звук і несподівано замовк. — Все гаразд, тільки невелика подряпина на скроні… — озвався він знову по короткій паузі. — Спускаюсь.
Як тільки вертоліт приземлився, Навратіл кинувся до нього й сів поруч Фратева. Під пахвою він тримав невеликий металевий циліндр.
— Назад, до вулкана, до паразитарного кратера! — наказав академік, відсапуючись.
Фратев мовчки кивнув. Вертоліт піднявся в повітря. До кабіни заповз їдкий задушливий дим.
— Приготуйтесь, друже, зараз скинемо атомну бомбу! — сказав Навратіл, коли вони опинилися над протилежним схилом вулкана. — Бомба спускатиметься на парашуті, однак багато часу в нас не лишиться. Коли я вам скажу, намагайтесь якнайшвидше вибратись з зони вибуху. Не може бути, щоб ми не скерували лаву в інший бік… Увага!.. Єсть!
Освітлений багряними відблисками парашутик з атомною бомбою швидко знижувався. Навратіл провів його поглядом і обернувся до Фратева:
— Ну, чого ж ви…
Вертоліт гойднуло. Фратев, який сидів, уткнувшись головою в пульт управління, мляво зсунувся додолу. Його обидві щоки були залиті кров'ю.
Навратіл кинувся до нього, потім судорожно перехопив важелі управління, щосили натиснув на педаль газу.
Вертоліт різко рвонуло.
А внизу, біля невеличкого засипаного кратера, блиснув спалах неймовірної яскравості. Вогненний вихор здійнявся у височінь; він розганяв присмерк ночі, підхопив вертоліт і кинув його аж ген убік.
Навратіл насилу вирівняв машину.
Велике жовте сонце зайшло за голі верхів'я гір. По небу розлилося червоне віялоподібне сяйво. І назустріч ньому сяйву швидко піднімався вертоліт, у якому сиділа одна-однісінька людина — професор Мадараш.
Професор ще раз поглянув згори на будинок, освітлені вікна якого навівали смутні спогади про затишок.
«Чи доведеться ж його ще побачити?» — майнула в голові невесела думка, але професор одразу ж її прогнав і перевів погляд у протилежний бік.
Долиною вогнів сунув густий дим, прибитий вітром до землі. Над ним крихітними чорними цяточками снували крилаті квартяни, вигнані пожежею з своїх печер.
Вулкан погрозливо вивергав полум'я з обох кратерів. Лава, яка ще потроху витікала з бічного отвору, моментально застигала на поверхні, утворюючи на скелях зморшкуваті нарости. В деяких місцях гази й водяна пара пробивали неміцну зовнішню кору, утворюючи мініатюрні кратери, що розбризкували іскри вогню.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112