4. На роботи вiйськовоє армати, на пушкарiв i всiх робочих людей, що бувають при арматi, аби царське величество зволив вчинити милостиву ласку на зимове прогодованне i пристановище; також на арматного обозного 200 зол., а на хорунжого 50 зол.
Царське величество пожалував, велiв дати з тамошнiх доходiв.
5. Послiв, котрi здавна приходять з чужих краєв до вiйська Запорозького аби було вiльно приймати, а коли б було щось противне царському величеству (в сих посольствах), мусять вони (козаки) сповiщати царське величество.
До сеє статi царське величество велiв: послiв з добрими дiлами приймати i вiдправляти, i писати царському величеству вiрно
i скоро, за чим вони приходили i з чим єх одправлено. А котрi посли будуть присилатися з справами противними царському величеству, тих послiв i посланникiв затримувати в вiйську та писати про них зараз же до царського величества, а без дозволу царськ
ого назад єх не вiдправляти. А з турецьким султаном i з польським королем без волi царського величества не мати зносин.
6.яПро митрополита києвського дано послам устний наказ.
А в розмовах посли били челом, щоб царське величество велiв дати свою государську жаловану грамоту на його маутности.
Царське величество пожалував: митрополитовi i всiм людям духовного чину велiв дати свою государську жалувану грамоту на маутности, которими вони тепер володiють.
7. Аби царське величество зволив пiслати своу вiйсько пiд Смоленськ не гаючися нi трохи, аби неприятель не мiг собi ради дати
i сполучитися з иншими (вiйськами), бо тепер вiйська (польськi) потомленi - нехай не вiрять нiякому лукавству (Полякiв), коли б почали що вимишляти.
Царське величество постановив на неприятеля свого польського короля йти самому i бояр та воуводiв пiслати з великим вiйськом, як просохне i почне бути паша.
8.яАби наумного вiйська тут на польськiм пограничу, для безпечности було з 3000 або скiльки буде воля царського величества - хоч i бiльше.
Вiйськовi люди царського величества на пограничу для охорони Украєни завсiди були i надалi будуть стояти.
9.яЗавсiди був такий звичай, що вiйську Запорозькому плачено. Бють чолом i тепер царському величеству, аби давано на полковника 100 уфимкiв, на осаулiв по 200 золотих, на осаулiв вiйськових по 400 зол., на сотникiв по 100 зол., на козакiв по 30 золо
тих польських.
Попереднiх лiт присилав до царського величества гетьман Богдан Хмельницький i все вiйсько Запорозьке i били чолом багато разiв, щоб його царське величество єх пожалував, уступився за них задля православноє християнськоє вiри i святих божих церков, пр
ийняв єх пiд свою високу руку i дав помiч на неприятелiв. Великому государевi нашому в тiм часi не можна було вас прийняти пiд свою государську високу руку, тому що у його цар. величества була вiчна згода з королями польськими i в. кн. литовським. А
хоч з королiвськоє сторони батьковi цар. величества святоє памяти вел. государевi Михайловi Федоровичевi i дiдовi його, святiйшому патрiарховi Фiларетовi Никитичови, i великому государевi нашому Олексiувi Михайловичу сталося багато нечести i ганьби,
то в тiм згiдно з королiвськими грамотами i соймовими постановами царське величество чекав поправи. А гетьмана Богдана Хмельницького i все вiйсько Запорозьке хотiв помирити з королем польським тим способом: аби король Ян Казимир учинив з ними згоду н
а пiдставi Зборiвському трактату: православноє вiри християнськоє не гонив, унiятiв усiх викорiнив,- зате царське величество хотiв вибачити вину всiм винним людям, котрим за образу його государськоє чести належала кара смертна. Про се посилав вiн до
короля Яна Казимира своєх великих i уповноважених послiв: боярина i намiсника великопермського Бориса Олександровича Репнина - Оболенського з товаришами. I тi великi i уповноваженi посли царського величества про ту згоду i про вчинки королевi i панам
-радi говорили на всякi способи. Але Ян Казимир i пани рада на се нiяк не пристали, i сю велику справу взяли за нiщо, а тих великих i уповноважених послiв царського величества вiдправили з нiчим. Тодi великий государ наш, видiвши так багато несправно
сти з королiвськоє сторони, грубости i неправди, i бажаючи оборонити православну християнську вiру i всiх православних християн вiд гонителiв Латинян (католикiв), що хочуть церкви божi знищити i вiру християнську викорiнити, прийняв вас пiд свою висо
ку руку. А для оборони вашоє зiбрав багато руського, нiмецького i татарського вiйська - сам великий государ наш iде на неприятелiв i посилау бояр своєх i воуводiв з великим вiйськом, i на те зiбранну вiйська, за государевим наказом, роздано великi гр
ошi.
Тому єм, послам, тепер, бачучи таку ласку до них царського величества й оборону, говорити про плату Запорозькому вiйську не годиться. Як був у гетьмана Богдана Хмельницького государiв ближнiй боярин i намiсник тверський Василь Василевич Бутурлин з то
варишами, гетьман в розмовах з ними про число Запорозького вiйська говорив, щоб зробити 60 тисяч, а коли б i бiльше того числа було, государевi в тiм шкоди не буде, бо вони просити плати у государя не будуть. Про се вiдомо єм, Самiйлу i Павлу,
й iншим людям, якi тодi були при гетьманi. Якi доходи в Малiй Росiє по городах i мiстах, про се царському величествi не вiдомо,
i великий государ посилау дворян, щоб списали доходи. Як тi дворяни царського величества опишуть всякi доходи i обрахують, тодi, по обмiркуванню царським велнчеством, буде наказ про плату Запорозькому вiйську. А тепер царське величество, жалуючи геть
мана i все Запорозьке вiйсько, давнiм звичаум предкiв своєх, великих государiв, хоче пiслати гетьмановi i всьому вiйську Запорозькому своу государське жалуванну золотими.
10. Коли б мала напасти Кримська орда, тодi треба на неє наступити вiд Астрахани й Казани, також i Донським козакам бути готовими. А тепер вона (орда) ще в брацтвi (з козаками), треба дати час i єє не зачiпати.
Наказ i повелiнну до козакiв на Дiн пiслано: коли Кримськi люди не будуть зачiпати, то й на них iти не велено. А коли Кримцi зачiплять, то царське величество велить на них iти походом.
11. Кодак город на границi з Кримом, там гетьман завсiди по 400 чоловiка держить i харч усякий єм дау - тепер нехай би царське величество пожалував, зволив надiлити харчом i порохом для армати. Також i тим, що за Порогами коша стережуть, аби царське
величество зволив показати свою ласку,- бо його неможна самого без людей лишати.
До сеє статтi буде милостивий указ царського величества, коли буде вiдомо, скiльки якого припасу туди посилали, i скiльки доходу буде зiбрано на царське величество.
А що в вашiм письмi написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького i все вiйсько Запорозьке пожалуу, своє грамоти государськi на вашi вольности велить дати, тодi ви ж мiж собою розбiр зробите:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373