Ну, просто пісня веселих польських робітників виходить. «Ха-ха-ха» – це її приспів by НОМ… The best from Russia. Ну і ЗВУКИ МУ, звісно ж. Окрім них, там небагато хто здатен зміщувати мою точку збірки, так що честь і слава комбайнерам душ наших. Як воно, знову ж таки, добре, що я є режисерка, а не літераторка. А то б зайобувала людей не слабше за оту Ірену Карпу з її поп-мотлох-клаптями. До речі, може, якось зняти руду ідіотку в головній ролі? її так усі ненавидять, що я її не можу не любити. Цікаво, чи хаває вона моє кіно? Мабуть, що так. Якщо знає про його існування. І ще цікаво, в кого з нас більше (чи менше? чи більше-менше?) бабла, коханців, волосся на ногах, депресивних днів. І чи схотіла б вона написати мені якийсь сценарій? І чи не єврейка вона? І чи не буддистка? І чи не суфійка? І чи не лесбій-ка? Як добре, що я – не вона.
Але як погано, що ті польські письменниці, журналістки й феміністки – не веселі польські робітники. Бо напередодні дуже важливої фотосесії ми були явно не в мейнстрімному стані свідомості. Варшава тепер завжди асоціюватиметься у мене з підкресленою жіночністю, вінтажем (Аґнєшка для фотосесії вбрала мене у реальні скарби своєї бабці з 70-х років) і вишукано скрученими джойнтами. Якби польські інтелектуалки могли хоча б опісля півночі ставати польськими робітниками, голова української треш-режисерки виглядала б бодай трохи пристойніше за її фільми. А так добра і красива Аня відсвітлила і зафарбувала у кислотно-рудий колір Трішину голову так, що зверху ніби все нормально й рудо, а якщо трохи підійняти волосся, на світ Божий вилізають чорні острівці, подібні до плямок леопарда чи лишайних плішин шолудивого кота. Але Тріша особливо тим не парилася – однаково після короткої зустрічі з Кройбом у його Мадриді їй світили Камбоджа і В'єтнам.
Від чилійського вина, рештків передріздвяного шопінгу і якісного джойнту дівчата ледь не втрачали свідомість. Поміж тим вони всі втрьох доволі наполегливо робили те, що називалося інтерв'ю з Трішею Торнбер/напередодні прем'єри «Перламутрового Порно» в Польщі. Тріша трималася просто таки відбійним молотком, хоча напередодні спала лише годину…
У всьому винна краса: у неспанні, виснаженні, інколи й смерті. Хоча тут уже така штука – значно важче померти за красу моря перед заходом сонця, ніж за красу недоступного тобі чоловіка з позначкою «Не дає». Ну а якщо і людина та дає, і з відображенням у дзеркалі у тебе мир і злагода, можна ще чутарік пожити. Не вистачає власної краси – оточи себе красивими друзями. Значно корисніше для здоров'я проживати чужі красиві життя, ніж паритися у своїм хуйовім, якщо вже так сталося.
Тріша запросто могла пожертвувати своїм 8-годинним сном заради милування голими Стоґнєвіч і Долоріо. Його повне ім'я було ще дивнішим, хлопчик зовсім свіжий, з'явився звідкілясь недавно, Тріша таких деталей не запам'ятовує. Темні кучері, світлі очиська, веснянки… Ага – 21 рік. Саме час запхати рибку до акваріума.
– У ванну, всі у ванну!
– Треш-аристократи, йобанаврот. Чехов крутиться у вишневому гробу.
Тріша догулювала з друзями останній день у Києві. Назавтра вона ще мала з'явитися в посольство й отримати візу, щоби випертися з Батьківщини. Плести нісенітниці й сидіти 3 години в закритому приміщенні без туалету (у-у-у, як Європейська Спільнота дбає про права людини!), пояснювати, якого біса ти в минулому паспорті мала благословенну (!!!) шенгенську (!!!) візу (!!!) і поїхала собі в якусь йобану Сербію. Як ти могла так безсовісно обманути довірливе посольство цієї доброї і благородної країни?!! On ne comprend pas! Вони ж взяли із тебе просто смішний консульський збір – якихось там 40 евро – і поставили ВІЗУ!!!! З ГОЛОГРАМОЮ!!!! Алілуя, сука, кричи: алілуя!!! А ти на Балкани. На велосипеді. Сука. Ще й у тюрму венгерську. Теж на велосипеді. Сука. Як ти могла. Як могла ти, сука?????!!! І не їбе нас, показуєш ти нам чи ні тепер касети з твоїми фільмами, вони все одно тут українською – нє, ну ми, звичайно, нею читаємо, але не говоримо, ми російську вчимо, це практичніше… що… шо?!!! Ти націоналістка?! Тут нічого робити націоналістам! Там, у нас, нічого робити націоналістам! Геть!!! Ні, почекай… Якого хуя ти українська націоналістка, якщо ти єврейка?…
На це один мій приятель каже, що єдині, кому не байдужа доля українського національного відродження, – євреї. Це він так, вочевидь, мотивує для себе деякі мої вчинки. По-моєму, це просто нормально – любити свою хатку. А інколи і тих уродів, що живуть у цій самій хатці поряд із тобою.
Але зараз не про це. Зараз знову про красу. Знову і знову, щоби всіх аж нудило. Про справжню і чуттєву. Краса не є кохання. Хоча і те, й інше є проекція. Це кляте усвідомлення не дає мені спокійно поплакати чи відчути глибоке страждання, коли коханий (номерний жетон «коханий» із довільною групою крові та без алергії на пеніцилін таки повішено на шию Психіатру) каже:
– Ти мучишся тим, що ти зла. А в мене інша проблема. Я невірний.
– Дружині? – питаю з тихою посмішкою, бо він і не підозрює, що в мене є:
а) чоловік;
б) майбутній чоловік;
в) харизматичний коханець;
г) інші звірі.
– Усім, – відповідає він. – Я непостійний.
– Всім? – хотіла перепитати я, – ну і скільки нас?
– Три, – ймовірно сказав би він. – А нас? – перепитав би за хвилю, якби не був так твердо впевнений у своїй ексклюзив-ності.
– Чотири, – сказала б я, – плюс один. Але він просто ще замалий і закрасивий. З чистими такими, знаєш, блакитними очима – не те що твої, пташині й чорні. Шкіра на дотик, напевно, м яка і тепла. Я ще не пробувала. Так особливо пахне – це відчутно. Правильно сексуальні люди пахнуть особливо, не користуючись парфумами. Трохи ластовиння. А ще в нього темне кучеряве волосся. Твоє темніше і жорсткіше, любий. Я ним дуже гостро милуюся, аж до візуальних спазмів. Десь так само, як тобою. Очі здатні кінчати – дешеве задоволення. А все одно для обраних. Він на 12 років за тебе молодший і в нього ще нема твого смаку і твоєї консистенції. Але молоде вино також вставляє.
Навіщо я розказую це все тобі, коханий? Просто хочу, щоби ти все відчував моїми рецепторами.
Так от. Я лежу собі у ванні зі своїм холодним вином у тонкій склянці і своїм гарячим, поки що віддаленим Долоріо на подіумі. Не, він не модель, Богу дякувати, моделей ми вже проходили і кіньми потоптали. До речі, нагадую, подіум – це така платформа, куди тут ванну вмуровано, у цьому лофті.
Цікаво виглядатиме моя кров на цій піні, якщо раптом розчавити склянку в руці. І як на це зреагує Долоріо? Стоґнєвіч, котра сидить тут же, до такого звикла. Ми просто приносимо одна одній йод після таких душевних поривів. А от він, наш новінькій-гатовінькій…
Я стискаю склянку. Вона тріскає. Рука не ріжеться. Прозоре скло падає в гарячу воду, вино розливається туди ж, без сліду, без наслідків.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58
Але як погано, що ті польські письменниці, журналістки й феміністки – не веселі польські робітники. Бо напередодні дуже важливої фотосесії ми були явно не в мейнстрімному стані свідомості. Варшава тепер завжди асоціюватиметься у мене з підкресленою жіночністю, вінтажем (Аґнєшка для фотосесії вбрала мене у реальні скарби своєї бабці з 70-х років) і вишукано скрученими джойнтами. Якби польські інтелектуалки могли хоча б опісля півночі ставати польськими робітниками, голова української треш-режисерки виглядала б бодай трохи пристойніше за її фільми. А так добра і красива Аня відсвітлила і зафарбувала у кислотно-рудий колір Трішину голову так, що зверху ніби все нормально й рудо, а якщо трохи підійняти волосся, на світ Божий вилізають чорні острівці, подібні до плямок леопарда чи лишайних плішин шолудивого кота. Але Тріша особливо тим не парилася – однаково після короткої зустрічі з Кройбом у його Мадриді їй світили Камбоджа і В'єтнам.
Від чилійського вина, рештків передріздвяного шопінгу і якісного джойнту дівчата ледь не втрачали свідомість. Поміж тим вони всі втрьох доволі наполегливо робили те, що називалося інтерв'ю з Трішею Торнбер/напередодні прем'єри «Перламутрового Порно» в Польщі. Тріша трималася просто таки відбійним молотком, хоча напередодні спала лише годину…
У всьому винна краса: у неспанні, виснаженні, інколи й смерті. Хоча тут уже така штука – значно важче померти за красу моря перед заходом сонця, ніж за красу недоступного тобі чоловіка з позначкою «Не дає». Ну а якщо і людина та дає, і з відображенням у дзеркалі у тебе мир і злагода, можна ще чутарік пожити. Не вистачає власної краси – оточи себе красивими друзями. Значно корисніше для здоров'я проживати чужі красиві життя, ніж паритися у своїм хуйовім, якщо вже так сталося.
Тріша запросто могла пожертвувати своїм 8-годинним сном заради милування голими Стоґнєвіч і Долоріо. Його повне ім'я було ще дивнішим, хлопчик зовсім свіжий, з'явився звідкілясь недавно, Тріша таких деталей не запам'ятовує. Темні кучері, світлі очиська, веснянки… Ага – 21 рік. Саме час запхати рибку до акваріума.
– У ванну, всі у ванну!
– Треш-аристократи, йобанаврот. Чехов крутиться у вишневому гробу.
Тріша догулювала з друзями останній день у Києві. Назавтра вона ще мала з'явитися в посольство й отримати візу, щоби випертися з Батьківщини. Плести нісенітниці й сидіти 3 години в закритому приміщенні без туалету (у-у-у, як Європейська Спільнота дбає про права людини!), пояснювати, якого біса ти в минулому паспорті мала благословенну (!!!) шенгенську (!!!) візу (!!!) і поїхала собі в якусь йобану Сербію. Як ти могла так безсовісно обманути довірливе посольство цієї доброї і благородної країни?!! On ne comprend pas! Вони ж взяли із тебе просто смішний консульський збір – якихось там 40 евро – і поставили ВІЗУ!!!! З ГОЛОГРАМОЮ!!!! Алілуя, сука, кричи: алілуя!!! А ти на Балкани. На велосипеді. Сука. Ще й у тюрму венгерську. Теж на велосипеді. Сука. Як ти могла. Як могла ти, сука?????!!! І не їбе нас, показуєш ти нам чи ні тепер касети з твоїми фільмами, вони все одно тут українською – нє, ну ми, звичайно, нею читаємо, але не говоримо, ми російську вчимо, це практичніше… що… шо?!!! Ти націоналістка?! Тут нічого робити націоналістам! Там, у нас, нічого робити націоналістам! Геть!!! Ні, почекай… Якого хуя ти українська націоналістка, якщо ти єврейка?…
На це один мій приятель каже, що єдині, кому не байдужа доля українського національного відродження, – євреї. Це він так, вочевидь, мотивує для себе деякі мої вчинки. По-моєму, це просто нормально – любити свою хатку. А інколи і тих уродів, що живуть у цій самій хатці поряд із тобою.
Але зараз не про це. Зараз знову про красу. Знову і знову, щоби всіх аж нудило. Про справжню і чуттєву. Краса не є кохання. Хоча і те, й інше є проекція. Це кляте усвідомлення не дає мені спокійно поплакати чи відчути глибоке страждання, коли коханий (номерний жетон «коханий» із довільною групою крові та без алергії на пеніцилін таки повішено на шию Психіатру) каже:
– Ти мучишся тим, що ти зла. А в мене інша проблема. Я невірний.
– Дружині? – питаю з тихою посмішкою, бо він і не підозрює, що в мене є:
а) чоловік;
б) майбутній чоловік;
в) харизматичний коханець;
г) інші звірі.
– Усім, – відповідає він. – Я непостійний.
– Всім? – хотіла перепитати я, – ну і скільки нас?
– Три, – ймовірно сказав би він. – А нас? – перепитав би за хвилю, якби не був так твердо впевнений у своїй ексклюзив-ності.
– Чотири, – сказала б я, – плюс один. Але він просто ще замалий і закрасивий. З чистими такими, знаєш, блакитними очима – не те що твої, пташині й чорні. Шкіра на дотик, напевно, м яка і тепла. Я ще не пробувала. Так особливо пахне – це відчутно. Правильно сексуальні люди пахнуть особливо, не користуючись парфумами. Трохи ластовиння. А ще в нього темне кучеряве волосся. Твоє темніше і жорсткіше, любий. Я ним дуже гостро милуюся, аж до візуальних спазмів. Десь так само, як тобою. Очі здатні кінчати – дешеве задоволення. А все одно для обраних. Він на 12 років за тебе молодший і в нього ще нема твого смаку і твоєї консистенції. Але молоде вино також вставляє.
Навіщо я розказую це все тобі, коханий? Просто хочу, щоби ти все відчував моїми рецепторами.
Так от. Я лежу собі у ванні зі своїм холодним вином у тонкій склянці і своїм гарячим, поки що віддаленим Долоріо на подіумі. Не, він не модель, Богу дякувати, моделей ми вже проходили і кіньми потоптали. До речі, нагадую, подіум – це така платформа, куди тут ванну вмуровано, у цьому лофті.
Цікаво виглядатиме моя кров на цій піні, якщо раптом розчавити склянку в руці. І як на це зреагує Долоріо? Стоґнєвіч, котра сидить тут же, до такого звикла. Ми просто приносимо одна одній йод після таких душевних поривів. А от він, наш новінькій-гатовінькій…
Я стискаю склянку. Вона тріскає. Рука не ріжеться. Прозоре скло падає в гарячу воду, вино розливається туди ж, без сліду, без наслідків.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58