Болото під ними задрижало і випустило зі свого черева Потвору.
Отямившись від удару, Банзай відчув, що його накриває хвилею незбагенного ляку. Корій своїми безупинними атаками (кожен удар звучав у свідомості, як постріл грому, дуже болісно й виснажуюче) не давав можливості напружити погляд і роздивитися бодай щось. Але враз старий зник.
Юрко озирнувся. Ним безбожно теліпало від безпричинного переляку, а повітря набирало нечуваної наелектризованості. Потужні розряди проскакували між небом і болотом, блакитні та німі. Повітря темніло. Не небо від заходу сонця (його тут не було), а саме повітря, стаючи важчим, густішим, напруженішим.
Банзай глянув назад і дико заревів від жаху.
Із болота вилазив сам Йог-Сотот, Ткач Тіней, Великий Причинний Хробак, що біду накликає. Він не міг добре бачити потвору, тому що форма вислизала від сприйняття, людська свідомість, що постійно інтерпретувала кожну річ, перетворюючи на щось зрозуміліше та доступніше, уперше зіткнулася з проблемою, і відразу ж дала збій. Він відчував, що насправді бачить лише вершину чогось КОЛОСАЛЬНОГО, що, можливо, займає цілу зорю, а може, у мільярди разів більше, — можливо, сама є цілою реальністю водночас.
Мозок оскаженів від страху, тому що бачив велетенського блідого хробака, нескінченного у часі й просторі, живу, кошмарну вічність, блідо-прозору, покриту щетинками потвору-хробака, представника окремої раси, цивілізації, раси настільки чужої людині й чомусь живому взагалі, наскільки це можливо.
Банзай відчував СВІДОМІСТЬ, РОЗУМ тієї істоти, набагато вищої, древньої, яка сама по собі була богом, вічністю і началом Зла. Він кричав, кричав, КРИЧАВ, незважаючи ні на що, тому що один вигляд цього пожирача вимірів підсував розум на небезпечну відстань до прірви безумства.
(щоробитищоробитиНУ ЩО Я МАЮ РОБИТИ МЕНІ НАСТАВ КІНЕЦЬ Я НЕ СПРАВИВСЯ НЕ ЗРОЗУМІВ ЩО МАЮ РОБИТИ НУ ПОРЯТУЙТЕ МЕНЕ!!!)
Його паразілувало в екзальтації жаху, неземному релігійному екстазі перед цим потворним, незбагненним та неймовірним богом.
Йог-Сотот злинув,
(який же він величезний!!!)
і Банзай був певний, що це всього лиш верхівка мега-айсбергу, що заточений тут у вигнанні.
Корій раптово скрутив його, а сам і далі вигукував свої прадавні заклинання. Банзай силкувався вирватись, але марно.
(НУ ЩО Я МАЮ РОБИТИ???)
Несподівано Юрко відчув дивне клацання в голові, дуже голосне і справжнє. Ніби він до цього пробував читати книжку в повній темряві, а хтось клацнув вимикачем, і в кімнаті запалало світло. Він зрозумів.
Йог-Сотот кинувся на скручену жертву, притриману для зручності капланом. Зараз він проковтне Закриваючого і вийде в новий світ.
За пару секунд до того, як Великий Хробак зжер Юрка Банзая, той осяяно і з дивною полегкістю збагнув: це не мав бути він, не йому судилося бути Закриваючим, далеко не йому, Закриваючим був...
Але Йог-Сотот пошматував його ка і зжер.
12.
Корій / болота Гтха'ата
Він шаленів з дикої радості, і навіть флюїди жаху, що струменіли від його пана, не могли зашкодити цим веселощам. Банзай мертвий, ніщо і ніхто не перешкодить Великому Хробаку Йог-Сототу вилізти у буденну, тривіальну реальність і привнести у неї нотку паніки та жаху.
Корій намагався не дивитись у бік пана (від цього у старого траплялися психози), але почув його Голос, повну протилежність
(і яку спорідненість!)
до того Голосу, який траплялось чути різним пророкам.
[ТО НЕ БУВ ВІН!!! ТО НЕ ВІН!!! НЕ ВІН, КРЕТИНЕ!!! ТО НЕ БУВ ЗАМИКАЮЧИЙ!!!]
Що?
Корієву радість враз відсікли ножем. Він задер голову до кривавих небес і прокричав:
— ТІ ПАДЛЮКИ ГРАЛИ НЕЧЕСНО! ВОНИ ПІДСТАВИЛИ НЕ ТОГО! ВОНИ МУХЛЮВАЛИ, МЕРЗОТНИКИ!
"А хто ж тоді?" — подумав Корій.
Ну звичайно ж — наше ціпятко!
Він залишив відкритим прохід в Азатот для пана, залишалось прочинити Двері в підвалі, в уявному коридорі поза простором — і Йог-Сотота не зупиниш.
Корій, лютий, як диявол ("Ніхто, тим паче такі старі пердуни, не сміє мене ДУРИТИ!"), обріс іскорками блакитних розрядів, перетворюючись на живу комету, роздер тканину реальності, викривлюючи простір між болотами Гтха'ата й Азатотом, і чимдуж рвонув туди у пошуках Дарці.
13.
Дарця / сновидіння
[ми не могли сказати до останньої хвилини, хто буде Закриваючим, тому робили вигляд, що ним стане твій товариш]
[що зараз із ним? Де він?]
Однак голос уже замовк, тільки Двері в голові немовби розбухали, ставали реальнішими, живішими.
Дарця чула біду, велику біду, і знову розмазувала сльози по щоках.
Не грало ролі, у сновидінні вона чи в реальному житті, той коридор, який вони бачили, і так існував, незалежно від коледжу, у позачассі. Вона бігла коридорами, достоту як сам Корій; не усвідомлюючи, Дарця залишала по собі розбиті жарівки. Вікна вибухали назовні й осипалися скляним дощем там, де щойно вона пробігала, зарюмсана і залякана, але з єдиною думкою: застати десь там її Банзая.
Дарця вбігла у дівчачий гуртожиток і влетіла у підвал.
Коридор був там, звичайно ж, він повинен там бути. Коридор між нашим Всесвітом й Оком Хаосу, Азатотом, куди зараз перелізав Йог-Сотот.
Дарця вбігла туди, і невідомо було — вчасно, а чи запізно. Велетенські двері в кінці коридору під коледжом були відчинені навстіж — ожила метафора, через яку пролазили товсті щупальця Йог-Сотота.
Вона перелякано закричала, бо із воріт тягнулися товстенні мацаки, покриті великими присосками; у щілину поміж воротами і мацаками зазирало прездорове сіре каламутне око.
Дарця кинулась назад, до виходу, і потрапила прямісінько до рук старого Корія.
1.
Дарця / сновидіння
Корій стис її за руки й виштовхнув. Дарця миттю перенеслася поверхом вище, в коридор дівчачого гуртожитку.
— От так, ціпятко! Так помирають курочки! — злісно вигукнув Корій, притуливши до Дарці палець. Блакитна іскорка перестрибнула на неї і відкинула до кінця коридору. Дарця застогнала, бо, на відміну від Корія, була із плоті й крові.
[Дарцю, привідкрий Двері в голові, лише трішки]
Вона довірилась голосу і подумки ледь-ледь зрушила двері. Крізь щілину почало витікати біле світло. Дарця уявила собі, що міцно тримає Корія довгими руками. Вони перенеслись іще на один поверх вище. І ще на один,
[що ти намагаєшся витворити, ціпятко моє? Татко зараз скрутить тобі карк]
наступним рівнем виявився дах. Вона стискувала Корія уявними руками так міцно, як лиш могла. У сновидінні так само лютувала шалена хуртовина, замітаючи все на біло. Площа перед коледжем добре продувалася, і весь сніг був розметеним попід стіни, оголюючи зацементовану землю.
Дарця заплющила очі й прочинила Двері ще на якихось півпальця.
Їй ставало погано, тому що енергії з-за Дверей виходило забагато. Корій шарпався, бурмочучи древні слова.
(геб'л г'гхех н'гая Йог-Сотот нг'нгая гій'я нхоф'л)
Корій вивільнився з Дарчиних пут і кинувся на неї.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49