Поглянувши на темно-багряний небосхил, Молодiнова стурбувалась:
- Поки ще не зовсiм смеркло, ми повиннi знайти Навратiла. Увага, по мiсцях!
"Ластiвка" помчала поверхнею моря.
***
У людей на уламку скелi вiд утоми вже пiдломлювалися колiна.
- Менi здається, ящiр заснув, - прошепотiла Свозилова.
- Я теж так гадаю, - погодився Мадараш. - До ранку, однак, тут стояти не будемо, треба знайти мiсце для ночiвлi. Без човна про повернення годi й думати...
Вони обережно спустилися з каменя i швидкими кроками попрямували вгору по схилу. Алена озирнулась.
- Потвора повзе за нами! - вигукнула вона з жахом i кинулась бiгти. Северсон схопив її за руку i побiг поруч неї.
Навратiл на мить зупинився. Ящiр справдi пiдвiвся. Його довге тiло вкрилось брижами, незграбно, але досить-таки швидко ящiр посунув уперед.
- Хоч ця iстота i пересувається на сушi, але нас не наздожене! вигукнув скоромовкою академiк i побiг за товаришами. - Незабаром ми зникнемо з поля її зору.
Та, видно, Навратiл поквапився з висновком: хоч як швидко бiгли втiкачi, вiдстань мiж ними й ящером все зменшувалась. А сховатись нiде схили вкривали тiльки трава та низькi кущi. Порятунок можна було б знайти хiба що на приступку кам'яної стiни за неширокою смугою лiсу.
Северсон рвучко повернув праворуч i разом з Аленою вбiг у лiсок. їх одразу ж поглинули сутiнки хащiв. Зрозумiвши манер, услiд за ними кинулись Мадараш i Навратiл. Не вiдставав i ящiр, - його гучне сопiння й трiск галуззя чулися зовсiм близько.
- Сюди, сюди! - закричав Северсон. - Тут печера! У вертикальнiй кам'янiй стiнi виднiвся великий темний отвiр. Вченi побiгли широким коридором. Алена ввiмкнула прожектор на скафандрi.
Тунель завертав то лiворуч, то праворуч, але не вужчав. Навпаки, мiсцями вiн перетворювався на просторi печери, якi тисячами блискiток вiдбивали промiння прожектора.
- Тут лишатись ми не можемо, ящiр сюди пролiзе... I справдi, пiдземеллям котився шум, багатократно посилений вiдлунням.
Вченi уже втратили уявлення про те, як глибоко забралися в надра скелi. А шум безперервно наближався.
- Туди! - вказав Мадараш на розколину в стiнi i без роздумiв прослизнув у неї. Iншi полiзли за ним.
Переслiдуванi притиснулись одне до одного i, затамувавши подих, чекали на появу потвори. Вона, очевидно, пересувалась цiлком вiльно i в темрявi; гудiння посилювалось з кожною секундою. Але ось воно замовкло.
I в ту ж мить почувся оглушливий пострiл. Ще один...
- Ви чули? - невпевнено запитала Алена.
- Дуже схоже на пострiли рушницi...
- Це, безперечно, нашi! - зрадiв Мадараш i швидко почав просуватись назад у печеру.
- Зачекайте! Береженого й бог береже! - затримав його Навратiл, який навiть у найтяжчi хвилини не забував приказок.
Всi знову притихли, з напруженням чекаючи, що ж буде далi.
- Товаришi, ви живi? - долетiв здалеку приглушений крик.
- Це - нашi!.. Ми тут, тут!..
- Як ви нас тут знайшли? - вигукнув Северсон, коли друзi наблизились.
- Як? Я теж дивуюсь цьому! - засмiялась Молодiнова. - Вас можна спокiйно посилати на спартакiаду - не осоромитесь!
- Хай я буду королем квартян, якщо ви не завоювали б там усi золотi медалi! Але то був спринт! - сказав Фратев схвально. - Мало не втекли вiд нас разом з потворою.
- Ну, через неї голову сушити вже не варто. Трьох пострiлiв їй цiлком вистачило! - Мак-Гардi з насолодою зважив рушницю в руцi.
- Так воно вже йдеться на бiлому свiтi: "Коли лихо найбiльше, - божа помiч найближче!" - знову повернувся гумор до Навратiла. - Так ще моя бабуся говорила.
Вся експедицiя повiльно поверталася назад, щоб оглянути ящера зблизька. В сяйвi електричних лiхтарiв вiн справляв ще страшнiше враження, анiж здалеку.
- Насувається буря! - почувся голос Вроцлавського, який лишився на вартi бiля входу в печеру. - Тiльки що зiйшло червоне сонце, а воно, видно, завжди вiщує негоду.
Вирiшили заночувати в пiдземеллi.
- Будемо тут в захистку i вiд бурi, i вiд дванадцятиногих красенiв! схвалив це рiшення Мак-Гардi.
Роздiл VI
Перша
оселя
У Заяцiв сьогоднi смеркують. Свiтло в кiмнатi загашено, в камiнi палахкотять кiлька ялинових полiн. Весело трiщить i приємно пахне смола. Юрко сидить на краєчку крiсла, лiктями уткнувся в колiна, обличчя сховав у долонi. Замрiяно дивиться на полум'я i слухає.
Доктор Заяц, як уже ввiйшло у звичку, в цi години смеркування розповiдає про свою молодiсть, згадує цiкавi випадки, що трапилися на роботi. Миготливi вогники на стiнах збуджують фантазiю, дають їй крила, щоб вона вiльно линула у простiр.
- Татуню... - тихо озвався Юрко, коли доктор Заяц на хвилину замовк. Скажи, будь ласка, чи долетiв уже "Промiнь" до планети Iкс, чи, може, ще в дорозi? Пiд час учорашньої телепередачi з "Променя" Северсон сказав, що вони вже пройшли три чвертi шляху...
Запитання хлопчика вивело доктора Заяца з мрiйного настрою.
- Коли б то я знав! - зiтхнув вiн. - Але це вiдомо тiльки їм, на "Променi". Будемо сподiватись, що вони щасливо прибули. Можливо, саме домовляються з тамтешнiми мешканцями випробуваною мiжнародною мовою жестiв, - невесело пожартував вiн. - Шкода, що нашi засоби зв'язку надто повiльнi для такої колосальної вiдстанi. З учорашнього репортажу ми не дiзнались нiчого нового: адже за три роки польоту Всесвiтом вiн значно постарiвся. Не забувай, що репортаж, який надсилають з "Променя" саме зараз, долетить до нас аж через чотири з гаком роки, бо радiохвилi, якi його несуть, не можуть летiти швидше за свiтло... Я турбуюсь, власне, не про "Промiнь". Вiн добре збудований i бездоганно обладнаний. Непокоять мене люди. Тi троє злочинцiв, якi летять з ними, можуть щось встругнути. То безумцi.
- Слiд сподiватись, що все скiнчиться гаразд, - сказала заспокiйливо Гана Заяцова. - Злочинцi не пiдуть так далеко, щоб забити своїх супутникiв, адже вони лишилися б тiльки втрьох проти цiлої планети. А крiм того, я переконана, що незабаром удасться попередити екiпаж.
- Коли б так! Хоч принцип використання гравiтацiї для зв'язку на велику вiддаль вже вiдкрито, до його практичного застосування нам ще далеко.
- А чи дiзнаються на "Променi", що ви вже навчились використовувати гравiтацiю? - запитав Юрко.
Доктор Заяц посмiхнувся:
- Ти хочеш сказати, що на "Променi" нема приймача, який би мiг перехопити нашi гравiтацiйнi хвилi? Не турбуйся, такий приймач є. Це звичайний астрогравiметр. Коли його брали з собою в подорож, звiсно, ще не уявляли, яку важливу роль зможе вiн зiграти. Лише через кiлька мiсяцiв пiсля старту ми повiдомили їх, над чим працюємо, i попросили, щоб один з астрогравiметрiв був завжди скерований на Землю,- на випадок, якщо нам вдасться використати гравiтацiю.
- А як швидко поширюється гравiтацiя у просторi? - запитала Заяцова.
- Точно ще не знаю, але, безперечно, набагато швидше за свiтло.
- Здається, хтось подзвонив. Юрко, бiжи подивись... - урвала розмову Заяцова.
- Так, тато вдома.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53