- Все заспокоїлось, проте краще лишитись у лiтаку. Якщо буря налетить знову, все може скiнчитися значно гiрше.
- Але як там нашi прилади та вертолiт?.. Дозвольте пiти подивитись.
- Нi, краще почекаємо до ранку, - заперечив Навратiл.
Грубер страдницьки посмiхнувся:
- До ранку?.. А як довго триватиме нiч?.. Хiба ми знаємо, коли яке сонце сходить, а коли заходить? В календарi тут коїтиметься таке, як у божевiльнi!
- Ви торкнулись дуже важливого питання, - серйозно сказав Навратiл. Нам справдi треба якнайшвидше скласти календар на майбутнє. Це не так просто, як на Землi, бо тут тривалiсть днiв i ночей, в залежностi вiд розташування усiх трьох сонць, безперервно змiнюватиметься, а це, безумовно, матиме великий вплив i на погоду. Несподiванi атмосфернi змiни для нас найнебезпечнiшi. Ми повиннi якомога швидше органiзувати на Квартi кiлька метеорологiчних станцiй, щоб передбачити погоду.
- Мабуть, є ще невiдкладнiше завдання: побудувати десь тут бiльш зручне i безпечне примiщення, анiж наша "Стрiла", - заперечила Алена Свозилова. - Нам дуже пощастило, що вона не розбилась пiд час бурi.
- Стривайте, стривайте! - пробурчав Краус. - Я ще не скiнчив огляду.
Зелений вогник на пультi управлiння свiдчив, що реактор працює. Однак ракетнi двигуни мовчали, що не робив Краус.
- Тiльки цього ще нам бракувало! - сказав вiн пригнiчено й похнюпив голову.
- Ну, не занепадайте духом! - пiдбадьорював Навратiл засмучених супутникiв. - Можливо, пошкодження вдасться легко усунути. Завтра буде виднiше!
Сiла за обрiй i червона Проксима. Все узбережжя потонуло в темрявi ночi. Сяк-так вмостившись на крiслах, мандрiвники поснули.
Коли за дальнiми горами зарожевiла ранкова зоря, професор Мадараш прокинувся. Вiн напружено очiкував, яке з свiтил випливе на небозвiд першим.
В пишному сяйвi з'явилось найбiльше й найяскравiше сонце - Альфа Центавра А.
Мадараш обережно вiдчинив дверцята i з хвилину уважно прислухався... Тихо-тихiсiнько... На Землi радiсно зустрiчає схiд Сонця пташиний спiв, а тут мертво, як у домовинi... Яка гнiтюча тиша!
Погляд Мадараша впав на пiщану мiлину. Вся вона була вкрита жовто-зеленими в'ялими водоростями... а вiд недобудованого вертольота не лишилося й слiду!
Забувши про все на свiтi, вчений стрибнув з лiтака на пiсок i помчав до того мiсця, де вчора стояла тимчасова лабораторiя. Але там нiчого не було.
"Може, ящики та апаратуру занесло пiском?" - спало раптом йому на думку. Вiн розсунув товстий шар водоростей i почав розгрiбати мокрий пiсок. Викопав чималу яму, але нiчого не знайшов.
"А може, це не тут, а ближче до моря?" - Мадараш знову взявся до роботи, але все було марно.
- А, ось де вiн! - раптом пролунав голос Северсона. - Ми вас шукаємо скрiзь, а ви ховаєтесь у пiсок, немов страус. Чи, може, ви хочете знайти вертолiт?
Мадараш пiдвiв голову:
- Тут не до жартiв, Северсон!
- А погляньте на узлiсся, чи не стане вам веселiше?
Мадараш швидко обернувся. Серед кущiв Краус i Грубер лазили по якомусь предмету, густо обплутаному лiанами.
- Наш любий вертолiт так вдало замаскувався, що ми насилу розрiзнили його вiд кущiв! - засмiявся Северсон. - Де-небудь поблизу вiд нього, мабуть, знайдемо й ящики.
- Цiлком можливо, - кивнув Мадараш, не припиняючи роботи. - Вертолiт i ящики хвилi могли занести аж у джунглi. Але апарати... Надто вони маленькi та важкi. Гадаю, що гребусь тут немарно.
Северсон поплескав Мадараша по спинi:
- Це правда. "Навiть курча недаремно гребеться!" - як каже Навратiл. Але зараз ви все це облиште, ходiмо снiдати.
***
- Вертолiт загалом не пошкоджено, - повiдомив Краус, заходячи до лiтака. - Бiльшiсть ящикiв ми також вiдшукали. Не вистачає тiльки одного. Що в ньому було, зараз дiзнаємось - Грубер саме перевiряє за списком.
Нарештi повернувся до "Стрiли" й Грубер. Вже з виразу його обличчя можна було судити, що вiн несе недобру звiстку.
- Я сподiвався знайти найголовнiше - пропелер... Ну, i... - Грубер безнадiйно махнув рукою. - Ящик я справдi вiдшукав: якимсь чином його занесло аж на дерево. Але в ньому - нi дна, нi кришки. А пiд деревом нiчого... Ходiмте зi мною, може, я погано дивився.
Тепер уже всi гуртом оглянули мiсце, де було знайдено останнiй ящик,лазили на дерева, розгортали й трусили кущi - i все марно.
- Дивiться, дивiться! - вигукнула Алена, нахиляючись до землi.
На м'якiй глинi виднiлись свiжi слiди якоїсь тварини. Вона явно ходила на двох ногах, i на кожнiй мала по чотири пальцi.
- Ходiмте по слiдах! Не виключено, що їх лишила якась вища iстота, можливо, мислячий мешканець Кварти.
Вона одразу ж подалась у похмурий пралiс. За нею - Северсон.
- Куди ви? - затримав їх Навратiл. - Для подорожi в джунглi треба озброїтись, з голими руками вирушати туди не можна. Крiм того, всiм iти не варто, треба комусь подбати про "Стрiлу"... До того ж Алена повинна дослiдити тутешню рослиннiсть. Не забувайте, що нам треба якнайшвидше знайти будь-якi джерела харчування.
- Я виявила цi слiди, а тепер повинна братись до ботанiки?! обурилась Алена. - До того ж мої апарати лежать десь у пiску... Признайтесь: ви просто боїтесь за мене?
Навратiл знизав плечима:
- Ходiмо краще готуватись до майбутньої розвiдки. Йдеться не тiльки про слiди. Я не дуже вiрю у ваших квартян... - Перед лiтаком Навратiл зупинився i здивовано пiдвiв густi брови. - Ви йшли останнiм, Краус? То було не дуже обачно - лишати дверi лiтака вiдчиненими.
- Я справдi йшов останнiм... - збентежено вiдповiв Краус. - Але дверi я зачинив, пам'ятаю твердо. Може, вiтер...
- Вiтер? - перепитав академiк. - Але ж зараз повний штиль!
Краус швидко забiг до лiтака.
- Погляньте, тут хтось був! - показав вiн на розкиданi по пiдлозi чашки, якi пiсля снiданку лишились на столi. - Мабуть, сюди проникла якась тварина, бо мисляче створiння їх просто забрало б... Але постривайте: одна, двi, три...
- Чотири! - охнула Алена. - Двох не вистачає! Так, двi чашки зникли, i знайти їх не вдалось.
- Може, справдi квартяни? - неначе сам себе запитав Навратiл. Вiн вийшов з лiтака, пильно роздивився навколо. - Еге, друзi, та тут слiди! Такi самi, як i отi, в джунглях!.. - академiк пройшов кiлька крокiв i знизав плечима. - А ось тут вони зникають, - так, нiби загадкова iстота випарувалась у повiтря...
Це здавалось неймовiрним, але кожен мiг переконатись на власнi очi: слiди зникали там, де вони мусили бути найвиднiшими.
- Що ж це за iстоти? Може, вони для нас небезпечнi? - мiркував уголос Краус. - Чи мають вони зброю?
Груберу, який понад вiсiм рокiв тiшив себе думкою про зустрiч з квартянами - "майбутнiми рабами",- стало страшно.
- Може, нам з Краусом слiд одразу ж узятись за ремонт лiтака? звернувся вiн до Навратiла. - А ви тим часом оглянете околицi. Не виключено, що незнайомi iстоти мають житло десь недалеко вiд нас.
- Це слушно, - погодився Навратiл. - Ми вирушимо в дорогу негайно.
Крiм механiчних пилок та найнеобхiднiших приладiв, вирiшили взяти й зброю - звiсно, про найгiрший випадок.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53