ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


Свободи слова заради!
І кожній публікації
По великій сенсації!
Свободи слова заради!
Не позбав нас реєстрації,
Но ізбави від податкової адміністрації!
Во ім’я права на інформацію
Та вільну інтерпретацію,
Благослови тираж наш щоденний,
На основі чинного законодавства,
І нині, і повсякчас, і до кінця дії ліцензії.
І тут Редактор смикнув за щось, щелепа ідола впала, а з пащеки заструменіла неперервна вервечка газетних листів. Публіка захвилювалася і почала спускатися з трибун додолу, де вже стояли столи з незліченними рядами боєприпасів. За якусь мить всі отримали по чарці, і звідусіль залунало “легкого хмелю!”, “пиймо-жиймо!” та “пий, паскуда!”, і від дзенькоту склянок здригнулися основи світобудови. Все, подумалося, звіздець.
Аж ні, найстрашніше було попереду. Різні ентузіасти почали виголошувати тости, в яких на льоту творилася міфологія місцевого значення. Потім слово взяв Сам, Пайба Оліфаг, з вуст якого полилися побрехеньки про гіпотетичні досягнення співробітників. Я ж, не знаючи, що на мене чекає, спокійно і розважливо розливав колегам коктейлі: як не як, Статика і Динаміка Алкогольних Сполучень була моїм улюбленим предметом у Школі Високих Наук. Особливою популярністю користувалися напої “духошиб”, “горлочос”, “вивертач” і мій власний винахід — м’який і приємний коктейль “зашморг”. І тут рука моя, дарма що зміцніла у багаторічних тренуваннях, здригнулася, проливаючи рідину, що підозріло зашкварчала на поверхні столу.
— І дозвольте запропонувати ще один тост, — якраз в цей час промовив Редактор, — За нового нашого колегу, який перебуває в нас за спеціальним завданням Архів!
Я, брутально вражений у хворе місце, заціпенів, дико роззираючись. Нарід чомусь не поспішав вчинити мені виважено-справедливе скарання на горло без суду і слідства. Навпаки, схоже, заява викликала в журналістів бурхливі позитивні емоції, а власне, п’яний регіт. Ага. Тобто, це жарт такий. Так що ж, Оліфаг мені просто не повірив? Перед очима застрибали зорі — вкотре вже виникла страшна підозра, що в мене, перепрошую, біла гарячка.
— І які вони, Архик-ги? — поцікавився Джаскін, дивлячись кудись на моє ліве вухо.
— Ха! — злісно вишкірився я, відчуваючи, як у мене починають горіти вуха, — Вони страшні, як найгірше, що лише може трапитись зі смертним: начальник-трудоголік, колеги — невловимі месники, дружина-німфоманка, коханка-ювелір, друзі-злочинці, вороги — колишні друзі. Це — як любов до себе без взаємності, як чужий успіх, як пограбування в день зарплати. Це навіть гірше за журналістів.
Присутні загигикали, оскільки, звичайно, уявити останнє вдавалося лише із докладанням певних зусиль, які у такому святковому стані давалися непросто. Адже ж cамоповага журналіста не має розумних меж.
— А навіщо їм тебе сюди тойво? — почувся веселий басець. Це знов, зметикував я, пан Реморс, влаштовує мені западлянку.
— А я сюди оце, аби ви їм тут не тойво усю Систему, — відповів я у тому ж стилі.
— Але ми, хлопці, сила!
— Ну, по чарці? За побожний страх, як основу взаємоповаги!
Зазвучали різні ще більш екзотичні тости, як то, “за економічні реформи та нещасні випадки”, “за політику та інші стихійні лиха” і навіть “за світське життя столичного криміналітету”. Від такої концентрації чорного гумору в мене волосся на загривку ставало сторч і нестримно тягло до пляшки. А тут іще — наслідки стресу, автором якого був підступний головний Редактор…
Так що, вибачте вже, додому я причвалав не те що напідпитку, а просто убитий в тираж. Автопілот видавав загадкові фігури вищого пілотажу, роблячи мою ходу схожою на шлюбний танок павіана, а коли переді мною виникла якась перепона, я пробурмотів щось на зразок “я вільний громадянин метрополісу, а ти — інфраструктура, так що пшла в пень з дороги прогресу!”
— Ах ти ж сучий сину! — прозвучав знайомий жіночий зойк.
Парабелла! Клята регуляція випадковостей — цей безкоштовний додаток до ліцензії на взаємини! Колізія мене протверезила, та не так щоб надто сильно.
— О! Кохана, я не до тебе, я до неї, — ткнув я пальцем в стіну, обережно рушаючи в обхід Парабелли.
— Тю, придурку, от з нею і будеш… ()!
— Вибач, — промовив я, намагаючись сконцентруватися, — сьогодні () не буде. Мене ну-нудить, ну дай пройти, будь ласка.
— Ах ти ()!
— Ну () чи (), тобі видніше, — примирливо промимрив я, з’їжджаючи по стіні додолу.
Вона допомогла мені звестися і, підтримуючи під білі руці, повела додому. Вдома, я відразу ж надбав недоторканості лежачого, а Парабелла сіла поруч, дивлячись на мене із доброзичливістю гієни.
— Ну і чого я з тобою зв’язалася? — заскиглила вона, щойно помітивши в моєму оці іскру свідомості, — Спокою мені немає, ні ласки від тебе, ні слова доброго. Клятий егоїст, ідіот самовпевнений, скотина невдячна, самозакоханий алкоголік…
І в тому ж дусі. Я скривився, мнучи скроні. Ні, от цій жінці некрологи писати ніяк не можна, а то ще зрадіють друзі та знайомі моїй трагічній кончині.
— І цей клятий дозвіл на взаємини закінчується лише через два місяці, — провадила вона виховну роботу, — так уже не можна хоч цей час не труїти мені життя?! І контракт через тебе зривається…
— Оце новина! Не пам’ятаю, щоб мені вдалося відмовити тебе хоча б від одного замовлення.
Вона зиркнула на мене досить дивно, немов оцінюючи нерухоме майно. На статус рухомого в той момент я, правда, і не претендував, та здивуватися ще мав сили. Шкода, що нічого більшого я не міг би втнути навіть за всі роги й копита достатку.
— Ну, хай щастить… — мовила Парабелла, все іще загадково усміхаючись, — Аби тебе трясця взяла!
— Мрійниця… — пробурмотів я, поринаючи у п’яний відруб.

***
Вранці — яка несподіванка! — на мене чекали результати зловживання сильнодійними напоями. Ледь дихаючи, жалібно стогнучи, я поповз до ванної кімнати. Я щиро сподівався пірнути у приємно-тепленьку водичку, проте, той самий Храм Протестантської Етики відзначився і тут. Терморегулятор води був налаштований перевіряти ще й наявність сивушних випарів: тож в результаті вода у діжці була просто крижаною і звідти я вилетів мов нецензурна антитеза на крилах незлого тихого мату на адресу всієї клятущої Системи. А потім, аби закріпити досягнення у галузі псування життєвого настрою, мені місцями пригадалася моя вчорашня пригода з Парабеллою. Здається, поводився я якось некоректно, хоч і не скажу, що в цьому була моя безпосередня провина. Тривога, причин якої я ще не міг осягнути, мов підступний тарган, раз і надовго поселилася в моєму серці, вимагаючи якоїсь діяльності чи хоча б марних потуг до втілення добрих намірів.
Тому, оскільки день був вихідний, я вирушив на пошуки Парабелли, прагнучи вичистити авгієві стайні власної совісті.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37