(З р.)
' Буде ж твоє гордування
Все перед тобою. (З р.)
(Зап. Л. В. Іваннікова 24.01.89 р. від Марії
Юхимівни Борисенко, 1914 р. н., у с. Гнідин
Бориспільського р-ну Київської області).
Як ви вже здогадалися, наш урок сьогодні буде
присвячений веснянкам. А хто скаже, що таке веснянки?
— Це пісні, які співають навесні.
— Правильно, це пісні, з якими люди зустрічали
весну. Отже, сьогодні ми з вами також спробуємо зуст-
ріти весну так, як зустрічали її наші предки — давні
українці. Давайте ж одразу помандруємо на багато ро-
ків у минуле, аж у Київську Русь.
Тоді люди вірили в те, що можуть вплинути на сили
природи. Чим саме? Словом, піснею, магічною дією.
Вірили, що й весна швидше прийде, якщо її покликати.
А тепер скажіть, як ви думаєте, коли треба уже клика-
ти весну?
118
— Коли ще лежить сніг, коли холод.
— Справді, ще подекуди лежав сніг, а природа вже
пробуджувалася. І українські дівчата розпочинали
обряд закликання весни. Збереглася найдавніша пісня,
яка розпочинала цей обряд. Давайте її виконаємо.
Діти встають і співають:
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати.
Зиму проводжати!
Зимоньку в возочку,
Літечко в човночку.
Після цього дівчата йшли на високу гору за село,
до річки чи до лісу, там відбувалися різні магічні дії,
обряди, які сприяли приходу весни. Що це були за дії?
Насамперед викликали птахів із вирію. Для цього дів-
чата випікали печиво у формі птахів — жайворонків,
голубів, журавлів. Ходили з ними по селу і співали за-
клички до птахів. Я знаю одну давню карпатську вес-
нянку, яка звертається до зозулі. Давайте її вивчимо
і прикличемо птахів:
Ку-ку, ку-ку!—
Чути в ліску.
Радо співаймо
Божу, божу, божу весну.
Ку-ку, ку-ку! —
Чуємо все.
Гаєм — лісочком,
Бором — поточком,
Голос, голос, голос іде!
Ку-ку, ку-ку! —
Пташко мала,
Ти нам співала,
Правду сказала —
Щезла, щезла, щезла зима!
(Зап. Л. В. Іваннікова 6.10.89 р. від Ферко Надїі Васи-
лівни, 1926 р. н., та Чумак Ольги Василівни, 1923 р. н., в
с. Новосілка Бережанського р-ну Тернопільської області).
Закликали дівчата птахів — і птахи прилітали. А
тоді треба було звернутися до сонечка, як до божестга,
щоб воно вийшло, щоб краще гріло, щоб розтанули
сніги, зазеленіла трава і зацвіли квіти. Давайте і ми,
як наші пращури, його покличемо!
Діти співають:
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко.
119
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко.
На весняні квіточки.
На маленькі діточки!
(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-
тинівського р-ну Хмельницької обл.).
Вийшло сонечко, розтанули сніги, розм'якла земля.
Настала пора орати ниву, сіяти яру пшеницю, овес,
ячмінь, мак, просо, горох — усі весняні культури. Про
це співає нам весняночку Ніна Матвієнко (запис
пісні):
Орел поле поорав, поорав,
Орел поле, лелю-полелю,
Та пшениці насіяв,
крилечками заволочив,
дрібен дощик примочив.
Роди, Боже, на врожай,
нашим дівкам на коровай!
Засіяли ниву, заволочили. А тепер подумайте і ска-
жіть, від чого залежить урожай?
— Від дощу!
— Отже, треба було покликати дощ і принести йому
жертву — дві ще правослов'янські страви: борщ і кашу.
Давайте його покличемо!
Іди, іди, дощику,
зварю тобі борщику!
Мені кашка, тобі борщ,
' Щоб ішов добрий дощ!
Іди, іди, дощику,
зварю тобі борщику,
Поставлю на дубочку.
Дубочок схитнувся,
а дощик линувся!
(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-
тинівського р-ну Хмельницької обл.).
І дощик, що закликали для врожаю, пішов, примо-
чив — тепер все буде рости. А тим часом сонечко під-
бивається все вище і вище, сніг уже давно зійшов, на
горбочках підсохло так, що можна потупати босими
ногами. Зима відступила. Але треба було її прогнати
зовсім. А як прогнати зиму? — Треба її спалити! От
тоді вже не вернеться!
— А як спалювали зиму?
Учитель.
Робили хлопці опудало зими із соломи, одягали в
жіночий одяг, виносили за село до річки і спалювали.
120
Для того вогнища хлопці збирали усякі старі речі, все
сміття, що зібралося за зиму в селі. Спалювали зиму.
А дівчата співали:
Ой летіло помело
через наше село
Стовпом дим, стовпом дим.
Сіло спочивати
на дядькову пату.
Стовпом дим, стовпом дим,
А дядькова хата загорілася...
Та й горить, та й горить.
А Иванкова еолова
засмалилася
та й курить, та й курить,
А Маруся з радощами
носить воду пригорщами
та й гасить, та й гасить!
Що загасить, то займеться,
А Маруся засміється.
Стовпом дим, стовпом дим!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1983.— № 6).
Спалили зиму, прогнали. А сонечко все вище і вище,
вже не тільки на горбочку сухо, а й на стежечці, вже
травка-муравка починає зеленіти. Тоді починалися вес-
няні хороводи. А які ви знаєте хороводи?
— Кривий танець!
— Шум!
— У довгої лози!
— Король!
Молодці! Найдавнішим магічним танком, який мав
закликати весну, відображати річний рух сонця, був
«Кривий танець». Давайте ж і ми закличемо весну сво-
їм «Кривим танком».
А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,
а ми йому кінця не знайдем, не знайдем!
Та вода по каменю, та вода по білому
стиха йде, стиха йде.
Ішли дівчата через двір, через двір,
На них хусточки, як мак цвів,
як мак цвів!
Стали хусточки маяти, маяти.
Стала діброва палати, палати.
Стал.и дівчата гасити, гасити,
цебрами воду носити, носити.
ОкЦьки в цебрі водиці, водиці.
стільки у дівчат правдиці, правдиці.
А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,
а ми йому кінця не знайдем, не знайдем.
Ішли дівчата через д'.ір,
через двір.
121
На них хусточки, як мак цвів,
як мак цвів!
Стали хусточки маяти, маяти,
Стала діброва палати, палати.
Стали парубки гасити, гасити,
решетом воду носити, носити.
Скільки у решеті водиці, водиці,
стільки в парубків правдиці, правдиці.
(Зап. Л. І. Ященко. «Радянська школа», 1989.— № 5.).
Ви ще знаєте й інший хоровод — «У довгої лози».
Давайте і цей відтворимо, щоб швидше весна прийшла.
У довгої лози,
Пасли хлопці кози.
а дівчата-козснята,
та й померзли, ноженята,
Ой дівоньки гожі,
видайте ті кози,
в кривім танцю походжаймо
та ніженьки з:гріваймо!
Я кривого танцю
не виведу кінця.
Треба його виводити,
кінець йому знаходити!
(Ігри та пісні.—К.: Вид-во АН УРСР, 1963).
А тепер запитання до всіх.
Подивімося на малюнок нашого хороводу. Чому йому
немає ні початку, ні кінця? Що так рухалось? Сонечко.
На літо, на осінь, на зиму, на весну. Отже, наш танець
відтворює рух сонця протягом року.
А весна вже буяє. Трава зеленіє. Пішла в поле худо-
ба. Розцвіли перші квіти. Дівчата плетуть вінки, співа-
ють, звертаючись до весни:
Ой ти ве но красна,
Що ти нам принесла?
Принесла я вам літо,
зеленеє жито!
Хлопцям по кийочку —
статочок гонити.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57
' Буде ж твоє гордування
Все перед тобою. (З р.)
(Зап. Л. В. Іваннікова 24.01.89 р. від Марії
Юхимівни Борисенко, 1914 р. н., у с. Гнідин
Бориспільського р-ну Київської області).
Як ви вже здогадалися, наш урок сьогодні буде
присвячений веснянкам. А хто скаже, що таке веснянки?
— Це пісні, які співають навесні.
— Правильно, це пісні, з якими люди зустрічали
весну. Отже, сьогодні ми з вами також спробуємо зуст-
ріти весну так, як зустрічали її наші предки — давні
українці. Давайте ж одразу помандруємо на багато ро-
ків у минуле, аж у Київську Русь.
Тоді люди вірили в те, що можуть вплинути на сили
природи. Чим саме? Словом, піснею, магічною дією.
Вірили, що й весна швидше прийде, якщо її покликати.
А тепер скажіть, як ви думаєте, коли треба уже клика-
ти весну?
118
— Коли ще лежить сніг, коли холод.
— Справді, ще подекуди лежав сніг, а природа вже
пробуджувалася. І українські дівчата розпочинали
обряд закликання весни. Збереглася найдавніша пісня,
яка розпочинала цей обряд. Давайте її виконаємо.
Діти встають і співають:
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати.
Зиму проводжати!
Зимоньку в возочку,
Літечко в човночку.
Після цього дівчата йшли на високу гору за село,
до річки чи до лісу, там відбувалися різні магічні дії,
обряди, які сприяли приходу весни. Що це були за дії?
Насамперед викликали птахів із вирію. Для цього дів-
чата випікали печиво у формі птахів — жайворонків,
голубів, журавлів. Ходили з ними по селу і співали за-
клички до птахів. Я знаю одну давню карпатську вес-
нянку, яка звертається до зозулі. Давайте її вивчимо
і прикличемо птахів:
Ку-ку, ку-ку!—
Чути в ліску.
Радо співаймо
Божу, божу, божу весну.
Ку-ку, ку-ку! —
Чуємо все.
Гаєм — лісочком,
Бором — поточком,
Голос, голос, голос іде!
Ку-ку, ку-ку! —
Пташко мала,
Ти нам співала,
Правду сказала —
Щезла, щезла, щезла зима!
(Зап. Л. В. Іваннікова 6.10.89 р. від Ферко Надїі Васи-
лівни, 1926 р. н., та Чумак Ольги Василівни, 1923 р. н., в
с. Новосілка Бережанського р-ну Тернопільської області).
Закликали дівчата птахів — і птахи прилітали. А
тоді треба було звернутися до сонечка, як до божестга,
щоб воно вийшло, щоб краще гріло, щоб розтанули
сніги, зазеленіла трава і зацвіли квіти. Давайте і ми,
як наші пращури, його покличемо!
Діти співають:
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко.
119
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко.
На весняні квіточки.
На маленькі діточки!
(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-
тинівського р-ну Хмельницької обл.).
Вийшло сонечко, розтанули сніги, розм'якла земля.
Настала пора орати ниву, сіяти яру пшеницю, овес,
ячмінь, мак, просо, горох — усі весняні культури. Про
це співає нам весняночку Ніна Матвієнко (запис
пісні):
Орел поле поорав, поорав,
Орел поле, лелю-полелю,
Та пшениці насіяв,
крилечками заволочив,
дрібен дощик примочив.
Роди, Боже, на врожай,
нашим дівкам на коровай!
Засіяли ниву, заволочили. А тепер подумайте і ска-
жіть, від чого залежить урожай?
— Від дощу!
— Отже, треба було покликати дощ і принести йому
жертву — дві ще правослов'янські страви: борщ і кашу.
Давайте його покличемо!
Іди, іди, дощику,
зварю тобі борщику!
Мені кашка, тобі борщ,
' Щоб ішов добрий дощ!
Іди, іди, дощику,
зварю тобі борщику,
Поставлю на дубочку.
Дубочок схитнувся,
а дощик линувся!
(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-
тинівського р-ну Хмельницької обл.).
І дощик, що закликали для врожаю, пішов, примо-
чив — тепер все буде рости. А тим часом сонечко під-
бивається все вище і вище, сніг уже давно зійшов, на
горбочках підсохло так, що можна потупати босими
ногами. Зима відступила. Але треба було її прогнати
зовсім. А як прогнати зиму? — Треба її спалити! От
тоді вже не вернеться!
— А як спалювали зиму?
Учитель.
Робили хлопці опудало зими із соломи, одягали в
жіночий одяг, виносили за село до річки і спалювали.
120
Для того вогнища хлопці збирали усякі старі речі, все
сміття, що зібралося за зиму в селі. Спалювали зиму.
А дівчата співали:
Ой летіло помело
через наше село
Стовпом дим, стовпом дим.
Сіло спочивати
на дядькову пату.
Стовпом дим, стовпом дим,
А дядькова хата загорілася...
Та й горить, та й горить.
А Иванкова еолова
засмалилася
та й курить, та й курить,
А Маруся з радощами
носить воду пригорщами
та й гасить, та й гасить!
Що загасить, то займеться,
А Маруся засміється.
Стовпом дим, стовпом дим!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1983.— № 6).
Спалили зиму, прогнали. А сонечко все вище і вище,
вже не тільки на горбочку сухо, а й на стежечці, вже
травка-муравка починає зеленіти. Тоді починалися вес-
няні хороводи. А які ви знаєте хороводи?
— Кривий танець!
— Шум!
— У довгої лози!
— Король!
Молодці! Найдавнішим магічним танком, який мав
закликати весну, відображати річний рух сонця, був
«Кривий танець». Давайте ж і ми закличемо весну сво-
їм «Кривим танком».
А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,
а ми йому кінця не знайдем, не знайдем!
Та вода по каменю, та вода по білому
стиха йде, стиха йде.
Ішли дівчата через двір, через двір,
На них хусточки, як мак цвів,
як мак цвів!
Стали хусточки маяти, маяти.
Стала діброва палати, палати.
Стал.и дівчата гасити, гасити,
цебрами воду носити, носити.
ОкЦьки в цебрі водиці, водиці.
стільки у дівчат правдиці, правдиці.
А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,
а ми йому кінця не знайдем, не знайдем.
Ішли дівчата через д'.ір,
через двір.
121
На них хусточки, як мак цвів,
як мак цвів!
Стали хусточки маяти, маяти,
Стала діброва палати, палати.
Стали парубки гасити, гасити,
решетом воду носити, носити.
Скільки у решеті водиці, водиці,
стільки в парубків правдиці, правдиці.
(Зап. Л. І. Ященко. «Радянська школа», 1989.— № 5.).
Ви ще знаєте й інший хоровод — «У довгої лози».
Давайте і цей відтворимо, щоб швидше весна прийшла.
У довгої лози,
Пасли хлопці кози.
а дівчата-козснята,
та й померзли, ноженята,
Ой дівоньки гожі,
видайте ті кози,
в кривім танцю походжаймо
та ніженьки з:гріваймо!
Я кривого танцю
не виведу кінця.
Треба його виводити,
кінець йому знаходити!
(Ігри та пісні.—К.: Вид-во АН УРСР, 1963).
А тепер запитання до всіх.
Подивімося на малюнок нашого хороводу. Чому йому
немає ні початку, ні кінця? Що так рухалось? Сонечко.
На літо, на осінь, на зиму, на весну. Отже, наш танець
відтворює рух сонця протягом року.
А весна вже буяє. Трава зеленіє. Пішла в поле худо-
ба. Розцвіли перші квіти. Дівчата плетуть вінки, співа-
ють, звертаючись до весни:
Ой ти ве но красна,
Що ти нам принесла?
Принесла я вам літо,
зеленеє жито!
Хлопцям по кийочку —
статочок гонити.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57