Дивитися, до речі кажучи, в такому положенні не дуже зручно — голова не всюди повертається.
Тим часом трійця з Потойбіччя оточила Сінту. Я на її місці наклала би в штани, бо н моєму класти трохи незручно — я ж таки ні лежачий хворий із судному під дупою.
Жінка (бо найвища мара явно була жінкою — в джільбабі і в довгому одязі) наблизила своє лице (чи місце, на якому воно мало бути до Сінтиного (чи до місця, на якому би його краще ніколи не було — інкрустаторша мого тіла грьобана!) Двоє інших привидів — либонь, її дітки — мило щось наспівують на яванській мові, якусь дитячу пісеньку. Здається, ту, де вчать розрізняти, де ліво, де право. Мамця тим часом високим голосом сказала кілька уривчастих фраз до Сінти, після чого та бебехнулася непритомна.
— Welcome to the club ! — промимрила я й за компанію також втратила свідомість, на вигляд того, як милі малюки направляють свою трансцендентну суть просто до мене.
…Downtime Godspeed
Hear/feel the way they concede
The sequence ends and begins
Everything you think you know
Blood ties the sequence ends
…
…Downtown God speaks … З цією фразою в голові я й колошматилася, коли мене привів до тями Майнес. Ех, Майнес, мій прекрасний принце, як солодко було уздріти твоє дивовижне пшеничне волосся й перелякану блакить очей! Жоден блиск крижин Суоменлінни не міг би зрівнятися з її гарячковим сяйвом.
— Б-в…б…в…би… — кажу я щось екзистенційне, аби пересвідчитися в своєму існуванні.
— Слава Богу! — каже Майнес. Сінта вже оклигала і порпається в якихось лахах — йой, яка я порєдна ґаздинька.
— Майнес… — мимрю я.
— Мовчи. Мені Сінта все розповіла… — тихо каже він.
— Та невже?! — щиро дивуюся я, а потім до мене доходить, що вирощена на жіночих мелодрамах і страсті-мардасгівих серіалах особа сказала доброму Майнесу щось таке: «Ката на мене напала, хотіла зґвалтувати і вбити, вона ж так ревнує тебе до мене, що аж за цим і приперлася, що я мусила оборонятися і прив'язати її… а з ножем то також випадково вийшло… Давай відпустимо Кату з миром, але ліпше, звісно, кинути її до нашої гуманної в'язниці!!!» Після того мав би слідувати її вереск.
Я зметикувала, що коли в них ТАКІ кінотеатри, в'язниця точно тут не найприємніша місцинка, тож:
— Ага-ага. Давайте відпустимо Кату з миром! — я щосили посміхаюся й випручуюся від Майнеса, що намірявся витирати з мене кров.
— Дуже вам дякую, любі мої, з вашого дозволу я буду старатися встигнути на літак до Джакарти. А там — здрастуй, моя гівняна, холодна, сіра, непримітна середньо широтна полоса!
— Като… ти про що? — лякається Майнес. — В тебе гарячка. Сінто, принеси парацетамол .
— Ні-ні, не треба! — я уявляю, які пігулки ця сестра милосердя може мені прихопити. — Давайте просто пробачимо Кату. Ката погана, Сінта хороша, Ката більше не буде. ОК?…
— Ти про що? — знову питає Майнес.
— Бідненька, вона нічого не пам'ятає, — скрушно хитає головою чорнявка.
— Гм… І чого ж я… не пам'ятаю?
— Ой, краще тобі зараз не казати, — зітхає Сінта й пробує погладити мене по голові. Я з жахом вивертаюся. — Бідненька… — додає вона і мені не вперше в житті хочеться когось убити.
Відтак за мною посилено доглядають: обробляють рану (слава Богу, неглибоку), вдягають, переводять на інше ліжко (любий Майнес подумав про мій стрес) і приносять якоїсь гарячої зупки. її варила Сінта, пахло смачно, їсти не хотілося.
Так ми, власне, і жили ще кілька днів. Якось зовсім непомітно, як у напівсні після ситого обіду.
Привиди, либонь, також наситилися краплями моєї крові, добутими тоді Сінтою, і більше мені не являлися.
Взагалі-то, Майнесів фан-клуб ріс якось аж занадто швидко. Окрім Сінти, до нього входили ще:
— 2 місцеві трансвестити;
— 1 місцевий гей (той самий, до кого привиди приходили);
— 1 японська дослідниця, що хотіла сексу і жодних серйозностей;
— 1 балійська кобіта, що хотіла «the whole package »;
— ще купа різностатевих осіб різних родів занять;
— 1 сгудентка-юристка з Джакарти, наполовину англійка, наполовину індуска.
Власне, на останній трохи і зупинимося. Ця чувіха була воістину крута. Сінта зі своїми танцульками-барчиками їй ні в вагіну не вперлася. Барбара (чи просто Баббі, як називав її Майнес та інші звірі) також тусувалася по барчиках. Великодушно дружила там із трансвес-титами, проститутками та іншими декласованими елементами. В одному з таких джакартянських барчиків вона і познайомилася з Майнесом:
— Ну і що ти за мудак такий, що читаєш книжку в барі? — голосно й хрипко спитала вона спантеличеного білявчика.
А далі все пішло-повезлося. Розмови, зустрічі, її авто, його прильоти, їхні трансфери чи просто короткі обіди в аеропортах. До Майнеса прив'язувалися всі, кому не лінь. Всі, крім Катакани Клей. Бо та могла тільки прив'язувати до себе. А сама, навіть коли й кохала, ніколи не потрапляла в залежність. Принаймні, так їй здавалося.
— У Баббі є бойфренд, Катко, відчепися! — казав Майнес. — Він зараз в Голандії. Дзвонив їй якось… здається, коли ми тільки познайомилися. Вона почала плакати.
— І ти її втішав? — Ката медитувала над знимкою Барбари. — Ех, якби мені довелося втерти сопельки такій красунечці — просто тобі зірці індіан муві — я би неодмінно затягла її собі до ліжка. Чи затяглася би в її принцесячий будуар, ги-ги.
— Будуар!!! Като, ну чому ти всіх вважаєш виродками? — спробував злитися Майнес.
— Я?! А що — в будуарах виродки плекаються? Ну, вибач, я не знала… Так чого вона ревіла?
— Не знаю, я не розпитував подробиць. Знаю тільки, що попередній її хлопець — англійський учитель — був порядною паскудою.
— Ого. Дєвучка відвисає чисто по білих мальчиках?
— Все, я нічо тобі не розказую.
— Вибач, всьо, я більше не буду! Розкажи, ну розкажи, чого він паскуда!
— Якось він був зламав ногу. Місяць лежав у гіпсі. Лежав у Баббі вдома. Вона там за ним доглядала, носила йому їжу, ліки, DVD купляла, щоби коханому не сумно було.
— Ну?
— Ну, й коли настав час його одужання, вона там запаслася квітами, делікатесами, тим-сим, притягла те все до хати… а його й нема! Крім того, немає DVD-програвача, телевізора, комп'ютера та іншої амуніції. Найсмішніше для Баббі виявилося те, що любчик прихопив із собою її фен для волосся!
— О Боже…
— Тільки-но він зміг ходити, як швиденько все згріб, продав і звалив до себе у Ґрейт Брітан.
— От урод… М-да, нехіле таке жіноче щастя. Бил би мілий рядом… Але я би піздила такого чмошника! Аж гай би шумів і хмарки би бігли. А я би відпіздила і милувалася-дивувалася, чого душі моїй так весело…
— А вона пробачила все.
— От дурепа.
— Ну ні, Като… Тобі просто не збагнути деяких речей. Можна пробачити, але не забути. І ставитися до всього злегка іронічно.
Думаю, він натякає зараз на себе. Час від часу любий Майнес закидає Катці не цілком безпідставні звинувачення в тому, що вона позбавила його очей колишнього блиску.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46
Тим часом трійця з Потойбіччя оточила Сінту. Я на її місці наклала би в штани, бо н моєму класти трохи незручно — я ж таки ні лежачий хворий із судному під дупою.
Жінка (бо найвища мара явно була жінкою — в джільбабі і в довгому одязі) наблизила своє лице (чи місце, на якому воно мало бути до Сінтиного (чи до місця, на якому би його краще ніколи не було — інкрустаторша мого тіла грьобана!) Двоє інших привидів — либонь, її дітки — мило щось наспівують на яванській мові, якусь дитячу пісеньку. Здається, ту, де вчать розрізняти, де ліво, де право. Мамця тим часом високим голосом сказала кілька уривчастих фраз до Сінти, після чого та бебехнулася непритомна.
— Welcome to the club ! — промимрила я й за компанію також втратила свідомість, на вигляд того, як милі малюки направляють свою трансцендентну суть просто до мене.
…Downtime Godspeed
Hear/feel the way they concede
The sequence ends and begins
Everything you think you know
Blood ties the sequence ends
…
…Downtown God speaks … З цією фразою в голові я й колошматилася, коли мене привів до тями Майнес. Ех, Майнес, мій прекрасний принце, як солодко було уздріти твоє дивовижне пшеничне волосся й перелякану блакить очей! Жоден блиск крижин Суоменлінни не міг би зрівнятися з її гарячковим сяйвом.
— Б-в…б…в…би… — кажу я щось екзистенційне, аби пересвідчитися в своєму існуванні.
— Слава Богу! — каже Майнес. Сінта вже оклигала і порпається в якихось лахах — йой, яка я порєдна ґаздинька.
— Майнес… — мимрю я.
— Мовчи. Мені Сінта все розповіла… — тихо каже він.
— Та невже?! — щиро дивуюся я, а потім до мене доходить, що вирощена на жіночих мелодрамах і страсті-мардасгівих серіалах особа сказала доброму Майнесу щось таке: «Ката на мене напала, хотіла зґвалтувати і вбити, вона ж так ревнує тебе до мене, що аж за цим і приперлася, що я мусила оборонятися і прив'язати її… а з ножем то також випадково вийшло… Давай відпустимо Кату з миром, але ліпше, звісно, кинути її до нашої гуманної в'язниці!!!» Після того мав би слідувати її вереск.
Я зметикувала, що коли в них ТАКІ кінотеатри, в'язниця точно тут не найприємніша місцинка, тож:
— Ага-ага. Давайте відпустимо Кату з миром! — я щосили посміхаюся й випручуюся від Майнеса, що намірявся витирати з мене кров.
— Дуже вам дякую, любі мої, з вашого дозволу я буду старатися встигнути на літак до Джакарти. А там — здрастуй, моя гівняна, холодна, сіра, непримітна середньо широтна полоса!
— Като… ти про що? — лякається Майнес. — В тебе гарячка. Сінто, принеси парацетамол .
— Ні-ні, не треба! — я уявляю, які пігулки ця сестра милосердя може мені прихопити. — Давайте просто пробачимо Кату. Ката погана, Сінта хороша, Ката більше не буде. ОК?…
— Ти про що? — знову питає Майнес.
— Бідненька, вона нічого не пам'ятає, — скрушно хитає головою чорнявка.
— Гм… І чого ж я… не пам'ятаю?
— Ой, краще тобі зараз не казати, — зітхає Сінта й пробує погладити мене по голові. Я з жахом вивертаюся. — Бідненька… — додає вона і мені не вперше в житті хочеться когось убити.
Відтак за мною посилено доглядають: обробляють рану (слава Богу, неглибоку), вдягають, переводять на інше ліжко (любий Майнес подумав про мій стрес) і приносять якоїсь гарячої зупки. її варила Сінта, пахло смачно, їсти не хотілося.
Так ми, власне, і жили ще кілька днів. Якось зовсім непомітно, як у напівсні після ситого обіду.
Привиди, либонь, також наситилися краплями моєї крові, добутими тоді Сінтою, і більше мені не являлися.
Взагалі-то, Майнесів фан-клуб ріс якось аж занадто швидко. Окрім Сінти, до нього входили ще:
— 2 місцеві трансвестити;
— 1 місцевий гей (той самий, до кого привиди приходили);
— 1 японська дослідниця, що хотіла сексу і жодних серйозностей;
— 1 балійська кобіта, що хотіла «the whole package »;
— ще купа різностатевих осіб різних родів занять;
— 1 сгудентка-юристка з Джакарти, наполовину англійка, наполовину індуска.
Власне, на останній трохи і зупинимося. Ця чувіха була воістину крута. Сінта зі своїми танцульками-барчиками їй ні в вагіну не вперлася. Барбара (чи просто Баббі, як називав її Майнес та інші звірі) також тусувалася по барчиках. Великодушно дружила там із трансвес-титами, проститутками та іншими декласованими елементами. В одному з таких джакартянських барчиків вона і познайомилася з Майнесом:
— Ну і що ти за мудак такий, що читаєш книжку в барі? — голосно й хрипко спитала вона спантеличеного білявчика.
А далі все пішло-повезлося. Розмови, зустрічі, її авто, його прильоти, їхні трансфери чи просто короткі обіди в аеропортах. До Майнеса прив'язувалися всі, кому не лінь. Всі, крім Катакани Клей. Бо та могла тільки прив'язувати до себе. А сама, навіть коли й кохала, ніколи не потрапляла в залежність. Принаймні, так їй здавалося.
— У Баббі є бойфренд, Катко, відчепися! — казав Майнес. — Він зараз в Голандії. Дзвонив їй якось… здається, коли ми тільки познайомилися. Вона почала плакати.
— І ти її втішав? — Ката медитувала над знимкою Барбари. — Ех, якби мені довелося втерти сопельки такій красунечці — просто тобі зірці індіан муві — я би неодмінно затягла її собі до ліжка. Чи затяглася би в її принцесячий будуар, ги-ги.
— Будуар!!! Като, ну чому ти всіх вважаєш виродками? — спробував злитися Майнес.
— Я?! А що — в будуарах виродки плекаються? Ну, вибач, я не знала… Так чого вона ревіла?
— Не знаю, я не розпитував подробиць. Знаю тільки, що попередній її хлопець — англійський учитель — був порядною паскудою.
— Ого. Дєвучка відвисає чисто по білих мальчиках?
— Все, я нічо тобі не розказую.
— Вибач, всьо, я більше не буду! Розкажи, ну розкажи, чого він паскуда!
— Якось він був зламав ногу. Місяць лежав у гіпсі. Лежав у Баббі вдома. Вона там за ним доглядала, носила йому їжу, ліки, DVD купляла, щоби коханому не сумно було.
— Ну?
— Ну, й коли настав час його одужання, вона там запаслася квітами, делікатесами, тим-сим, притягла те все до хати… а його й нема! Крім того, немає DVD-програвача, телевізора, комп'ютера та іншої амуніції. Найсмішніше для Баббі виявилося те, що любчик прихопив із собою її фен для волосся!
— О Боже…
— Тільки-но він зміг ходити, як швиденько все згріб, продав і звалив до себе у Ґрейт Брітан.
— От урод… М-да, нехіле таке жіноче щастя. Бил би мілий рядом… Але я би піздила такого чмошника! Аж гай би шумів і хмарки би бігли. А я би відпіздила і милувалася-дивувалася, чого душі моїй так весело…
— А вона пробачила все.
— От дурепа.
— Ну ні, Като… Тобі просто не збагнути деяких речей. Можна пробачити, але не забути. І ставитися до всього злегка іронічно.
Думаю, він натякає зараз на себе. Час від часу любий Майнес закидає Катці не цілком безпідставні звинувачення в тому, що вона позбавила його очей колишнього блиску.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46