!!
(Катін, Оксанин, Оленин тощо тощо J)
ІВАСИК— ТЕЛЕСИК
Казочка для мачо-менів скромних тілесних розмір і женщін бальзаковского везраста. Ще там вклинюється третя дійова особа — ЗМІЮЧКА-ОЛЕНКА. Чогось її ім'я також асоціюється з язиком. (Гм… Дивно. Може, в мене якась проблема назріла?:) — так що ОЛЕНКА, ймовірно, підставна особа або професіоналка з Рівер-Пеласу чи Окружної (кому на шо бабла фатає).
Менше з тим, її все одно Бальзаковская Женщіна захавала. Можливо, від заздрості. Але перед тим Ягася довго й нудно сексуально експлуатувала Телесика (гріх не експлуатувати — в нього й ім'ячко ж таке — тілесне, ніжне:)). Він там і рибку глушив, і їсти варив, кажись. І Оленку в кінці кінців зажарив J.
Та йому це все набридло, він «пойняв, що допустил ракавую ошибку» і вирішив стати стюардом АЕРОСВІТУ. (Ну, «Гуси-гуси-гусенята, візьміть мене на крилята» і все таке). А останній раз стюард «Аеросвіту». з яким я летіла, виявився геєм. При тому, дуже нечемним зі мною (бо в мене помітні вторинні статеві ознаки женскіє, напевно…:). Ось що з людями робить любоффф до НЕ ТИХ тьотьок. Тьотьки. не мучайте мучачіків!!! Залишайте їм право вибору, курча мать. А мучайте хіба лишень як дуже просять :)
Ото й усе, брати і сестри. Бавтеся ніжно і довго. А там бурхливо й коротко. Аби ваш СЄКС ЗДАВАВСЯ КАЗКОЮ .
М— да. Тему, звісно ж, продовжувати можна було би до плюс нескінченності. Ото би сиділа Ката Клей і видумувала глупства собі такі, різнопланові. Аж до старості, пенсії і кончини мирної, безболісної, бездоганної.
В будь— якому випадку, надумані дурниці куди невинніші (хоча не обов'язково смішніші) від дурниць реальних.
От, хоча би, взяти історійку, в оригінальній версії розказану Прохаськом, а нам переказану Софійкою Андрухович (найліпша, до речі, оповідачка з усіх усномовців). Так от:
— Десь там в Ужгороді живе собі одна дуже багата пара. І є у них собака — велетенський вівчур. Вони його люблять так сильно, що готові зробити для песика абсолютно все. А в песика є така одна слабкість — дуже вже він любить… трахати жінок. Тож добрі хазяї їздять йому купляти курвів. Ну, й самі в кінці кінців не проти виставити собі у дворик стільці і спостерігати за відпочинком песика.
— А-а-а… Не треба… — бачу, що Нону зараз знудить. Вона вже дико зблідла.
— Тобі шо — курвів жалко? — питаю я.
— Чи песика? — питається Софійка.
— Фе-е… Як ви можете… — Нона важко сковтує.
— Ми?! А ми тута при чому? Це ж господарі-ублюдки!! Привчили, холєра, пса! Це ж йому треба було дати попробувати трахнути людську тьотьку, щоби він до того призвичаївся! Думаю, почалося все з господині… (Всі зі мною мовчки погоджуються).
— А потім, я думаю, все перейшло на іншу штрику, і обоє господарів, сидячи в кріслах-качалках, просто тихо-мирно собі подрочують під картатими ковдрами, милуючись купно-породним домашнім улюбленцем.
Нона падає лицем у подушку. Вона не в змозі стерпіти мій супровідний відеоряд: а чо', я ж, кажись, дуже вдало імітую рухи бармена-шейкера…
Зрештою, ми всі погоджуємося з тим, що ця історія не така вже й збоченська, бо:
— курві платять;
— хазяєва «в атвєтє за тєх, каво пріручілі»;
— жодна тварина в ході зйомок (якщо це все ще й знімають на хоум відео) не страждає.
Отже, всі щасливі. Навіть Нона очухується від нашого цинізму.
Oh lord won't you buy me a Mercedes Benz.
My friends all drive porsches, I must make amends.
Worked hard all my lifetime, no help from my friends.
So oh lord won't you buy me a Mercedes Benz
Отож. До сраки, зрештою, той попсовий червоний РОRSCНЕ. Чи синій JАGUАR. Принаймні, поки їх у мене немає. Чого ними паритися? Чого мені має снитися, як хтось у дворі спального району пробив мені моє нев'їбенно дороге колесо, і тепер я парю собі мозґи питанням, де ж тут вставляється домкрат. Зрештою, питання вставляння фалічної підтримки можна розглядати й у більш символічному аспекті. Але мої коліжанки так не думають:
— Катко, км'он!!! — верещить Івона. — Поїхали!! Вони з Тамарою запхалися до позиченого мною в Аскольда суперзеленого авто і вимагають їдла і видовищ.
— Наш мерседес, впєрьод леті! — знову волає Івона. Ну й голос. От кому призи брати з виразного читання.
— Їдла і видовищ! — нагадує струнка, висока, з великими карими очима й каштановими кучерями Тома.
— Сексу і видовищ! — виправляє зваблива, мініатюрна, розбалувана білявка Івонка.
З їдла в мене тут хіба закам'яніла булочка часів трипільської культури і півбляшанки енергетичного напою віком трохи помолодше. З сексу — хіба я сама і диск Торі Еймос. Із видовищ — то ліпше хай спершу на себе дивляться в люстерка (Альо!!! Ану пусти моє дзеркало заднього огляду, дуреписько! В тебе ж є твоє там справа — косметичне!), а тоді подивимося, що там пригряде до нас…
У нас трьох зараз щось штибу дєвічніка, чи як там називають такі шняги в російських перекладах американських кінів. Івона незабаром вийде заміж за французького католика — таке І миле створіння з бретонським акцентом і рудуватим волоссям. Вона дуже вдало розвела його стосовно власної цнотливості і позбавила його цнотливості реальної, після чого порядний католик («Ой, ні, до весілля — жодної близькості!!!») з превеликою радістю трахався з нею по варшавських громадських туалетах чи бутіківських кабінах для примірки. Таке світлооке щастя, на 2 роки молодше за неї, після котрого всі мої гіперсексуальні 30-річні дружбани здаються Івонці старим клоччям. Ну, що ж поробиш. Комусь подобається почуватися педофілкою — то лише справа використання ресурсу моделей сексуальної поведінки. А наразі нам просто весело.
Тепер у нас на всю катушку фігачить саунд-трек до SNАТСН . Дівки грюкочуть якимось пляшками, щільно курять і протестують проти мого відкривання вікон — їм, бачте, холодно. Я особисто не вживаю цигарок (хіба що з канабісом, та й то на маївку яку-небудь), тому мені до сраки, проти чого вони там собі протестують. Я відкриваю настіж вікно й одразу ж кричу двом гарнявчикам, що втикають на тротуарі біля кав'ярні:
— Мучачіки, по чім сьогодні куннілінґус?
Гарнявчики сахаються, дівки регочуть.
— Бачила мій веселковий прапор ? — кажу Івонці.
— Нє-а! В тебе є?
— Є! І знаєш, де я його купила?
— Де?
— Під стінами Ватикану!
— Опа-па… — Івонка ще десь зо два роки тому свято вірила в те, що вона — лесбійка, і що до смерті житиме з дівчинкою-баскетболісткою, вдвічі за неї більшою й ширшою, але дуже доброю. В кінці кінців Івончина орієнтація з'їхала в бік гетеросексуальної, а у дівчинки з'їхав дашок. Цікаво, чи заважає це у баскетболі?
— Там, знаєш, — продовжую я, поки Тома виглядає нових мучачіків, — дуже кумедна ситуація. Італійці дуже прогресивно ставляться до гомосексуальних шлюбів. А Ватикан, котрий і з нещасними презервативами ніяк не може примиритися, випадає від того в осад. Ясна річ — як же порядному римлянину пропустити нагоду подратувати Рара-Реорlе?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46
(Катін, Оксанин, Оленин тощо тощо J)
ІВАСИК— ТЕЛЕСИК
Казочка для мачо-менів скромних тілесних розмір і женщін бальзаковского везраста. Ще там вклинюється третя дійова особа — ЗМІЮЧКА-ОЛЕНКА. Чогось її ім'я також асоціюється з язиком. (Гм… Дивно. Може, в мене якась проблема назріла?:) — так що ОЛЕНКА, ймовірно, підставна особа або професіоналка з Рівер-Пеласу чи Окружної (кому на шо бабла фатає).
Менше з тим, її все одно Бальзаковская Женщіна захавала. Можливо, від заздрості. Але перед тим Ягася довго й нудно сексуально експлуатувала Телесика (гріх не експлуатувати — в нього й ім'ячко ж таке — тілесне, ніжне:)). Він там і рибку глушив, і їсти варив, кажись. І Оленку в кінці кінців зажарив J.
Та йому це все набридло, він «пойняв, що допустил ракавую ошибку» і вирішив стати стюардом АЕРОСВІТУ. (Ну, «Гуси-гуси-гусенята, візьміть мене на крилята» і все таке). А останній раз стюард «Аеросвіту». з яким я летіла, виявився геєм. При тому, дуже нечемним зі мною (бо в мене помітні вторинні статеві ознаки женскіє, напевно…:). Ось що з людями робить любоффф до НЕ ТИХ тьотьок. Тьотьки. не мучайте мучачіків!!! Залишайте їм право вибору, курча мать. А мучайте хіба лишень як дуже просять :)
Ото й усе, брати і сестри. Бавтеся ніжно і довго. А там бурхливо й коротко. Аби ваш СЄКС ЗДАВАВСЯ КАЗКОЮ .
М— да. Тему, звісно ж, продовжувати можна було би до плюс нескінченності. Ото би сиділа Ката Клей і видумувала глупства собі такі, різнопланові. Аж до старості, пенсії і кончини мирної, безболісної, бездоганної.
В будь— якому випадку, надумані дурниці куди невинніші (хоча не обов'язково смішніші) від дурниць реальних.
От, хоча би, взяти історійку, в оригінальній версії розказану Прохаськом, а нам переказану Софійкою Андрухович (найліпша, до речі, оповідачка з усіх усномовців). Так от:
— Десь там в Ужгороді живе собі одна дуже багата пара. І є у них собака — велетенський вівчур. Вони його люблять так сильно, що готові зробити для песика абсолютно все. А в песика є така одна слабкість — дуже вже він любить… трахати жінок. Тож добрі хазяї їздять йому купляти курвів. Ну, й самі в кінці кінців не проти виставити собі у дворик стільці і спостерігати за відпочинком песика.
— А-а-а… Не треба… — бачу, що Нону зараз знудить. Вона вже дико зблідла.
— Тобі шо — курвів жалко? — питаю я.
— Чи песика? — питається Софійка.
— Фе-е… Як ви можете… — Нона важко сковтує.
— Ми?! А ми тута при чому? Це ж господарі-ублюдки!! Привчили, холєра, пса! Це ж йому треба було дати попробувати трахнути людську тьотьку, щоби він до того призвичаївся! Думаю, почалося все з господині… (Всі зі мною мовчки погоджуються).
— А потім, я думаю, все перейшло на іншу штрику, і обоє господарів, сидячи в кріслах-качалках, просто тихо-мирно собі подрочують під картатими ковдрами, милуючись купно-породним домашнім улюбленцем.
Нона падає лицем у подушку. Вона не в змозі стерпіти мій супровідний відеоряд: а чо', я ж, кажись, дуже вдало імітую рухи бармена-шейкера…
Зрештою, ми всі погоджуємося з тим, що ця історія не така вже й збоченська, бо:
— курві платять;
— хазяєва «в атвєтє за тєх, каво пріручілі»;
— жодна тварина в ході зйомок (якщо це все ще й знімають на хоум відео) не страждає.
Отже, всі щасливі. Навіть Нона очухується від нашого цинізму.
Oh lord won't you buy me a Mercedes Benz.
My friends all drive porsches, I must make amends.
Worked hard all my lifetime, no help from my friends.
So oh lord won't you buy me a Mercedes Benz
Отож. До сраки, зрештою, той попсовий червоний РОRSCНЕ. Чи синій JАGUАR. Принаймні, поки їх у мене немає. Чого ними паритися? Чого мені має снитися, як хтось у дворі спального району пробив мені моє нев'їбенно дороге колесо, і тепер я парю собі мозґи питанням, де ж тут вставляється домкрат. Зрештою, питання вставляння фалічної підтримки можна розглядати й у більш символічному аспекті. Але мої коліжанки так не думають:
— Катко, км'он!!! — верещить Івона. — Поїхали!! Вони з Тамарою запхалися до позиченого мною в Аскольда суперзеленого авто і вимагають їдла і видовищ.
— Наш мерседес, впєрьод леті! — знову волає Івона. Ну й голос. От кому призи брати з виразного читання.
— Їдла і видовищ! — нагадує струнка, висока, з великими карими очима й каштановими кучерями Тома.
— Сексу і видовищ! — виправляє зваблива, мініатюрна, розбалувана білявка Івонка.
З їдла в мене тут хіба закам'яніла булочка часів трипільської культури і півбляшанки енергетичного напою віком трохи помолодше. З сексу — хіба я сама і диск Торі Еймос. Із видовищ — то ліпше хай спершу на себе дивляться в люстерка (Альо!!! Ану пусти моє дзеркало заднього огляду, дуреписько! В тебе ж є твоє там справа — косметичне!), а тоді подивимося, що там пригряде до нас…
У нас трьох зараз щось штибу дєвічніка, чи як там називають такі шняги в російських перекладах американських кінів. Івона незабаром вийде заміж за французького католика — таке І миле створіння з бретонським акцентом і рудуватим волоссям. Вона дуже вдало розвела його стосовно власної цнотливості і позбавила його цнотливості реальної, після чого порядний католик («Ой, ні, до весілля — жодної близькості!!!») з превеликою радістю трахався з нею по варшавських громадських туалетах чи бутіківських кабінах для примірки. Таке світлооке щастя, на 2 роки молодше за неї, після котрого всі мої гіперсексуальні 30-річні дружбани здаються Івонці старим клоччям. Ну, що ж поробиш. Комусь подобається почуватися педофілкою — то лише справа використання ресурсу моделей сексуальної поведінки. А наразі нам просто весело.
Тепер у нас на всю катушку фігачить саунд-трек до SNАТСН . Дівки грюкочуть якимось пляшками, щільно курять і протестують проти мого відкривання вікон — їм, бачте, холодно. Я особисто не вживаю цигарок (хіба що з канабісом, та й то на маївку яку-небудь), тому мені до сраки, проти чого вони там собі протестують. Я відкриваю настіж вікно й одразу ж кричу двом гарнявчикам, що втикають на тротуарі біля кав'ярні:
— Мучачіки, по чім сьогодні куннілінґус?
Гарнявчики сахаються, дівки регочуть.
— Бачила мій веселковий прапор ? — кажу Івонці.
— Нє-а! В тебе є?
— Є! І знаєш, де я його купила?
— Де?
— Під стінами Ватикану!
— Опа-па… — Івонка ще десь зо два роки тому свято вірила в те, що вона — лесбійка, і що до смерті житиме з дівчинкою-баскетболісткою, вдвічі за неї більшою й ширшою, але дуже доброю. В кінці кінців Івончина орієнтація з'їхала в бік гетеросексуальної, а у дівчинки з'їхав дашок. Цікаво, чи заважає це у баскетболі?
— Там, знаєш, — продовжую я, поки Тома виглядає нових мучачіків, — дуже кумедна ситуація. Італійці дуже прогресивно ставляться до гомосексуальних шлюбів. А Ватикан, котрий і з нещасними презервативами ніяк не може примиритися, випадає від того в осад. Ясна річ — як же порядному римлянину пропустити нагоду подратувати Рара-Реорlе?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46