– Ми заставимо вас плакати від щастя! – Партія «Цибуля».
Жіночий голос пафосно продовжив:
– Ми нагодуємо народ! – Партія духовного відродження.
Після чергової фанфарної перебивки диктор-чоловік проголосив:
– А зараз – прем'єра пісні! Музика – улюблена, слова – народні. Зі слів народу записала группа підтримки кандидата Богдана Сливки.
Із репродукторів залунала мелодія з пісні «Червона рута»:
«Ти признайся мені,
Як Вітчизну ми любим!
І у лічені дні
Перемогу здобудем!
Голосуй за Сливка
Згинуть чорнії чари!
І відступить біда!
І не буде печалі!
Ти кандидата
Не шукай в бюлетені!
Він у тебе єдиний,
Це– Сливка Богдан!
Всю духовную вроду
він позичив в народу!
І гарячую воду
Взимку дасть!!»
Сливка витер сльози і, проникливо трясучи руку іміджмейкеру та вдячно киваючи асистенту, промовив:
– Геніально, пане професоре! Нам з вами дійсно вдалося поєднати передвиборчу боротьбу з боротьбою за відродження національної духовності!
Богдана Сливку переповнювали світлі надії і впевненість у своїй неминучій перемозі.

4
Сливка пішов, окрилений і розчулений гарячими пісенними рядками. Іміджмейкер з асистентом залишились удвох. Нестор Євграфович дістав із кишені два пухких конверта, відрахував з одного частину грошей, і, вручаючи їх Артурчикові, сказав:
– Ну что, две встречи прошли вполне успешно. Остальное оприходуй и проплати радиоэфир до дня выборов, – розпорядився він.
Несподівано до столика підійшов і без дозволу сів на стілець якийсь незнайомець прибалтійської зовнішності. Політтехнологи здивовано роздивлялися непрошеного гостя. Той спокійно, з характерним акцентом, дуже повільно і ввічливо запитав:
– Скажит-те, пожалуй-ста, вы, случайно, неНестор Боженко, известный международный имиджмейкер?
Аситент радісно вигукнув:
– Ну конечно! Вы…
Артурчик хотів продовжити, але отримавши під столиком від шефа стусана ногою, затнувся на півслові. Іміджмейкер підкреслено спокійно надягнув окуляри, демонстративно роздивився гостя, після чого з достоїнством відповів:
– На жаль, ні! Ви, мабуть, помилилися. Вибачте, ми взагалі погано розуміємо російську.
– Извинит-те пошалуйста, – інтелігентно вибачився незнайомець, піднявся з-за столика і так само повільно рушив геть.
Асистент перевів погляд на шефа:
– Нестор Евграфович, я что-то не понял! Это же… – киваючи на гостя почав було він.
– Вот именно, это – Лембит Ярвидович Олль! Наш давний эстонский клиент… – підтвердив здогади помічника Нестор Євграфович, ховаючи до кишені свої золоті окуляри.
Артурчик гучно ляснув долонею собі по лобі:
– А-а-а! Вспомнил! – вигукнув він. – Мы его обращение к народу крутили на удвоенной скорости…
Іміджмейкер зиркнув у залишений офіціантом рахунок і, дістаючи з гаманця і кидаючи на столик кілька купюр, продовжив:
– Вот-вот, но избиратели все равно не поверили бегущей строке, в которой объяснялось, что Лембит Ярвидович – темпераментный лидер и энергичный политик! Да… Артурчик! Я и не предполагал, что здесь такое опасное место! Знаешь, давай не будем дожидаться Бабая, лучше позвоним из гостиницы и извинимся.
Політтехнологи одночасно підвелися з-за столика і покинули небезпечне кафе.

5
Іміджмейкер з асистентом увійшли до готелю і зупинилися, оскільки в холі працював телевізор, по якому саме показували політичну рекламу. На тлі портрета Бабая маленькі дітки читали віршик:
«Если в крапе есть вода-
Бабай залил ее туда!
Бабке– теплые носки!
Деду– новые очки!
Папа, мама, вся семья
выбирают Бабая!
А если очень повезет,
Бабай и за тобой придет!»
Політтехнологи глянули один на одного і задоволено посміхнулися від почуття виконаного обов'язку. Політреклама завершилася; раптово з телевізора пролунали позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна» – починалася міліцейська програма «Криміноген». Артурчик з шефом із жалем та співчуттям дивилися на ведучого з підбитим оком і думали про одне і те саме – наскільки, все ж таки, шкідливий для здоров'я цього журналіста – навіть небезпечний, цей випуск кримінальних новин:
– Як ми вже повідомляли вранці, правоохоронний органами було затримано группу озброєних громадян Росії з Гірсько-Кавказької автономної області. Півгодини тому Замковецький районний суд прийняв рішення про звільнення братів Тамерланових під заставу на час владнання ними їхніх сімейних справ у нашому місті.
У кадрі з'явився старший з братів-абреків. Він наблизився до оператора з камерою – і його обличчя збільшилося до розмірів екрана. Ховаючи за пазуху свій великий, але, схоже, порожній гаманець, він голосно і досить переконливо виголосив:
– Украинский суд – самый гуманный суд в мире! Поэтому мы в него обращаться не будем! Тебе понятно, Нестор?!
З-за плечей старшого абрека виглядали його похмурі молодші брати. З вигляду джигітів було зрозуміло, що вони жадають зустрічі з дорогим потенційним родичем. У чорних зіницях кавказців Нестор Євграфович прочитав виразні жахливі картинки: як сокира відтинає голову, як зашморг стягує горло, як кинджал входить у черево: Іміджмейкеру стало моторошно, він мимоволі здригнувся. За хвилю отямившись, він задумливо запитав у помічника:
– Скажи, Артур, Миша Подвальский вместе с приглашением в Черноморск прислал нам билеты?
– Конечно, Нестор Евграфович, два билета на сегодняшний вечер, – весело відповів асистент.
Нестор Євграфович глипнув на годинник і прийняв чергове правильне рішення:
– Нам пора на вокзал. Быстренько смотайся в номер за билетами.
– А вы? Вы разве не хотите переодеться? – хитро посміхаючись, запитав Артур-чик.
Іміджмейкер вдавано суворо поглянув на свого підлеглого і пафосно виголосив:
– Я не могу собой так рисковать! – меня ждут счастливые черноморцы.

Частина 9

Пролог
Іміджмейкер та асистент у двомісному купе спального вагона наближалися до Чорноморська. Нестор Євграфович дивився у вікно і дещо схвильовано очікував зустрічі з містом – «перлиною біля моря», з яким його пов'язувало чимало приємних спогадів. У пам'яті політтехнолога пропливали незабутні слайди з кораблями на рейді, статуя барону Рішару, біля якої він призначав побачення одній красуні. А ось – вони удвох вже сидять на Потьомкінських сходах, щоправда, красуня вже інша.
Ранковий Чорноморськ зустрів потяг «Чорноморець», яким приїхали політтехнологи, фірменною мелодією міста «Черноморск – жемчужина у моря…». Музику, як і належить, виконував вишикуваний при вході у приміщення залізничного вокзалу оркестр вусатих пожежних, одягнених у червоні фраки ти блискучі шоломи. Потяг зупинився. Нестор Євграфович виглянув у вікно – на пероні зібрався чималий натовп зустрічаючих.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48