«Как я уже неоднократно отмечал, все счастливые кандидаты побеждают одинаково, а все несчастные проигрывают по-разному. Поэтому современный имиджмейкер должен не тратить время на разбор проигранных кампаний, а смело переносить рецепты выигранных выборов из округа в округ, из региона в регион, из страны в страну…»
Іміджмейкер раптом зупинився і запитав у помічника:
– Кстати, Артурчик, до какого числа у нас оплачен номер?
– До завтра, до двенадцати дня, Нестор Евграфович… – сумно відповів асистент.
– Так… А что у нас по деньгам? – діловито поцікавився шеф.
– Сорок пять их гривен, сто двадцать наших рублей и пятнадцать американских долларов, – не задумуючись, чітко відзвітував Артурчик. Іміджмейкер знову закрокував кімнатою:
– Да-а, Артур, боюсь, что если здесь не читают московской прессы, то завтра, в две-надцать-тридцать тебе придется спуститься в метрополитен и жалобно причитать: «Люди добрые, извините что обращаюсь! Сами мы не местные, офис у нас взорвали, сейф с деньгами сгорел, номер люкс оплатить нечем! Поможите, кто чем можетЬ›
Асистент – з його цілковито атрофованим почуттям гумору, – звісно ж, обурився такою моторошною перспективою:
– И вы, Нестор Евграфович, пошлете меня одного в это чужое, иностранное метро?
Іміджмейкер тяжко зітхнув, упіймавши себе на думці, що жарту в його жарті і справді дуже мало.
– Ну почему одного? Боюсь, мне придется ходить рядом с тобой и свидетельствовать, что все это – чистейшая правда!… Артурчик, сходи, пожалуйста, купи сегодняшнюю прессу.
Асистент закрив ноутбук і вибіг. Нестор Євграфович увімкнув телевізор і покла-цавши пультом, відшукав супутниковий канал класичної музики. Його тонко організована творча душа хронічно прагнула високого мистецтва у всьому розмаїтті його проявів. Кімната наповнилася зворушливими оперними партіями «Бориса Годунова». Іміджмейкер ліг на диван і заплющив очі. Він диригував ногою і розмірковував – що можна зробити на цьому етапі, окрім уже зробленого. У мозку на хвилях мелодії вирував цілий рій ідей, але нічого путнього на думку не спадало, – хіба що лише одне – чекати. А чекати Нестор Євграфович не любив, оскільки був людиною творчої дії. Він подумки приміряв до своєї ситуації і відкидав один за одним історичні сюжети, покладені в основу всесвітньо відомої опери. Політтехнолог навіть пожалкував, що досвідом прадавнього авантюрного піарщика Грицька Отрепьева йому навряд чи вдасться скористатися. Роздуми іміджмейкера перервав захеканий Асистент зі стосом газет, що вихором влетів у номер і з порога вигукнув:
– Нестор Евграфович, вы – гений! Местная пресса только и пишет, что о начале избирательной кампании и о вашем прибытии.
Іміджмейкер підхопився з дивана, приглушив музику і сів у м'яке крісло.

1
– Так… Давай подробнее, – намагаючись виглядати байдужим, кинув Нестор Євграфович і налаштувався слухати. Артурчик розгорнув першу газету:
– «Городские ведомости» дают прямо на первой полосе: «Люди, будьте бдительны! Боженко возвращается!» и далее: «Как сообщает влиятельная московская газета «Вечерний коммерсант», к нам прибыл бывший соотечественник – Н. Е. Боженко – главный российский специалист по грязным политическим технологиям и черному пиару…»
Іміджмейкер не зміг приховати задоволення і, потираючи руки, прокоментував:
– Очень хорошо, просто замечательно. Конечно, еще лучше было бы «политический киллер» и «демон компромата», но за это уже пришлось бы платить…
– А вот – «Вечернее место»… – продовжував асистент.
Схвильований обнадійливими новинами, Нестор Євграфович знову почав ходити кімнатою.
– «Вечірнє Місто». Вашою москальською мовою це буде «Вечерний Город». Ну и что же пишут обо мне национал-патриоты? – запитав він. Артурчик, схилившись над газетою, щось тихо бубонів собі під ніс, гарячково гортаючи російсько-український словник і марно намагаючись спершу прочитати, а тим більше – ще й зрозуміти прочитане. Осягнувши, що читання українською його асистентові наразі не під силу, іміджмейкер відібрав у помічника газету і прочитав сам:
– «Рука Москви тягнеться до українських виборів». Очень хорошо, и главное – бесплатно, – задоволено констатував він і прочитав далі:
– «За повідомленням поінформованих джерел, кремлівські спецслужби заслали на багатостраждальну неньку-Україну відомого манкурта Н. Є. Боженко з підступною яничарською місією! Люди, будьте пильні!! Зрадник Боженко готує нашому народу нове імперське ярмо!!»
Асистент роззявивши рот слухав українську вимову свого шефа. Оговтавшись, він захоплено мовив:
– Да, Нестор Евграфович, вы были правы – какой великий и певучий украинский язык! Только я не понял, что означает слово «манкурт»?
– Манкурт? – перепитав іміджмейкер. – Ну, как бы это тебе объяснить… Короче говоря, это московский интеллектуал украинского происхождения. Не отвлекайся, читай дальше.
Асистент пошелестів газетами і повідомив:
– Лучше всех о вас написала газета «Товарищ коммунист». Один заголовок чего стоит – «Продажный наемник на службе компрадорской буржуазии»!
Іміджмейкер підхопився з крісла й енергійно закрокував кімнатою, потираючи руки:
– Ну что ж, начало положено! – сказав він і підійшов до вікна, звідки відкривалася така казкова панорама: Хрещатик, Майдан Незалежності, купола храмів, будівлі…
– Интересно, почему никто не упомянул, что вы здесь собираетесь отдохнуть и дописать свою новую книгу? – метикував асистент, відкладаючи чергову газету з незрозумілими словами.
Раптом у двері постукали. Хтось за дверима голосно запитав:
– Господин Боженко здесь остановился?
Іміджмейкер перезирнувся зі своїм помічником і обидва посміхнулися – вперше за три дні – з часу погромів у Московському офісі. Нестор Євграфович швиденько прибрав газети з журнального столика і поклав їх у шухляду великого стола. Поплескуючи асистента по плечі, він неголосно, але натхненно проказав:
– Надеюсь, Артурчик, что отдыхать нам не придется.
Потім урочисто, щоб було чутно у коридорі відвідувачу, промовив:
– Артур Андреевич, пригласите, пожалуйста, клиента!
Сам Нестор Євграфович сів за стіл і прийняв глибокодумну позу. Асистент широко розчинив двері і гостинно запросив:
– Добро пожаловать в киевский офис профессора Боженко!

2
У номер рішуче увійшов їхній перший відвідувач в українській столиці – енергійний сухорлявий чоловік передпенсійного віку з газетою «Товарищ коммунист» у руці. Гість одразу ж, замість привітання, пильно вдивляючись іміджмейкеру у вічі, доволі агресивно запитав його своїм малоприємним скрипучим голосом:
– Так это вы – буржуазный политтехнолог Н. Е. Боженко, обманывающий на выборах трудовой народ?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48