.. Воювати будемо! - горда вiдповiдь.
- Кого?
- Та всiх, хто проти України...
- От так-так! А де ж ви були, коли вашi он на Здолбунiв iшли?..
Хлопцi вияснюють, як то сталося. Вояки вдоволенi. Володько знаходить
одного земляка з Крем'янеччини. Той картає дерманцiв. Таке чудове село, а
таке несвiдоме...
Пiсля церкви проглосили велику "сходку" в залi семiнарiї. Покликали
старостiв обох частин села. Гострий наказ, щоб з'явилися усi господарi.
Зала набита. Прибув полковник. Молодий, меткий i рухливий вояк. На
обличчi великий шрам. Одягнений у жовтий кожушок, штани-галiфе. На ногах
жовтi елегантнi чоботи.
При його появi в залi народ розступається на двi лави. Посерединi
лишається порожнє мiсце. Не входячи на пiдвищення, полковник починає з
мiсця енергiйним, рiзким тоном свою промову:
- Селяни! Не бачу мiж вами нi одного молодого обличчя. Це добре. Добрi
з ваших синкiв герої. Заварили, мовляв, кашi, а ви, батьки, розхльобуйте.
Дуже менi прикро, що я, полковник українського вiйська, мушу знiмати свiй
полк iз фронту проти москалiв i обертати його проти своїх збунтованих,
збаламучених несумлiнними агiтаторами селян... Бо чи ви знаєте, проти кого
ви бунтувалися? Чи знаєте, на чий млин лили i ллєте ви воду? Нi. Напевно
не знаєте. Ви не знаєте, що пiшли ви зi зброєю в руках проти свого ж
вiйська, в якому служать такi ж саме українськi селюхи, як i ви... Ви не
знаєте i вашi проводирi вам напевно цього не сказали, що те вiйсько, проти
якого ви виступили, боронить вас, ваших дiтей i ваш добробут перед
большевиками, московськими бандами, якi напирають на нас iз Московщини i
якi хочуть знищити вас, як господарiв... Вони хочуть заперти вас усiх до
комуни, забрати од вас усе i зробити з вас слухняних рабiв своїх,
наймитiв, щоб могли вами, як їм захочеться, каверзувати. От на чий млин
лили ви воду, от кого слухали! Большевики, комунiсти розпускають скрiзь
своїх агiтаторiв, якi бунтують народ проти нас... Але ми докажемо, що
маємо ще силу в руках. Знайте, що за те, що ви зробили, наша українська
влада по головцi вас не погладить. Вона покарає вас i то покарає суворо.
Ми вимагаємо вiд вас, щоб протягом двадцяти чотирьох годин ви видали в
нашi руки всiх своїх головарiв, яких список ми маємо зi собою. Iнакше ми
знайдемо спосiб, як вiддячитись вам за нашi сьогоднiшнi у вас вiдвiдини. Я
не погрожую, а кажу: коли не послухаєте своєї влади, будете вiчними
невольниками чужих влад, якi розмовлятимуть з вами iншою мовою, Я маю
великi повновластi i можу зробити з вашим селом те, що в ньому не лишиться
камiнь на каменi. I це собi зарубайте на носi. Всi тi люди, що списанi на
ось цьому паперi, мусять бути в наших руках. Старости! Наперед! -
скомандував полковник.
Вiд такої мови селяни споважнiли. На кожному обличчi з'явився острах.
Обидва старости, цi вiчнi мученики революцiї, без єдиного слова спротиву
виступили наперед перед очi сердитого полковника. Очi їх широко вiдчиненi,
чола напруженi думкою. Полковникенергiйно пiдступив до них i рвучко
запитав:
- Видасте нам оцих харцизяк?
- Господин... Ваше високоблагородiє! - заговорили обидва старости
нараз. Вони не знають, як їм говорити. "По-мужицькому" нiяково, а
по-русски зле. Пан же перед ними i то справжнiй, бо сердитий.
- То пожалуста. Очiнь радо i даже з приятнiстю видали б ми вам отих
сволочiв... Але змилуйтесь. Вони ще перед кiлькома днями втiкли. Одного,
дякувати Боговi, пiдстрелили, а решта повiялись... А куди - хто його
знає... Ось людей спитайте!..
- Правда, правда... Правильно! - загула сотня голосiв.
Полковник не здається, хоча бачить, що мова i вираз їх облич щирi. Вони
знають, що зробили помилку, але як її направити? Та й вчора мали нагоду
безпосередньо вiдчути, що то значить, коли над твоєю хатою, де твої жiнка
та дiти, прогуде ота пекельна страшна видумка.
Нарештi полковник зменшує свої вимоги. Вiн заявляє, що в скорiм часi
селяни помiтять самi свою помилку. Вiн не буде нищити села, але вимагає
якоїсь нагороди за втрати, спричиненi цими подiями. До другого ранку до
монастиря мусять знести таку-то й таку кiлькiсть сiна, вiвса та iнших
необхiдних для вiйська продуктiв.
Селянам нема iншої ради, як погодитися. Слава Богу, що хоч на тому
скотилося. Могло бути значно гiрше... Багато помiг випадок Грицька коло
млина на Мостах i та кулька, що одним доторком перетяла биття серця,
зараженого страшним трунком зловинної iдеї...
За пару день зi школи зник один з Володькових приятелiв. Кажуть, вiн
"подався в петлюрiвцi". Також кiлькох парубкiв зi села пiшли до Здолбунова
i там зголосилися до вiйська.

Х
Семiнарiя готується до великого свята. День-денно пiсля лекцiй вправляє
хор. Прибирається зала. На стiнах з'являються плакати: "В своїй хатi своя
правда, i сила, i воля", "I чужому научайтесь, свого не цурайтесь",
"Встане Україна i розвiє тьму неволi", "Обнiмiться, брати мої! Молю вас,
благаю!.."
Мають жовто-синi прапори. Нарештi з'являється на сценi бюст. Це вiн. Це
той, чиїм словом, волею повстала з мертвих приспана, окрадена... Повстала
в огнi i муках. Найяскравiша Правда Правд... Великий Творче неба i землi?
Зниспошли свою ласку на народ сей i дай очам його узрiти Правду вiд духа
Твого iзшедшу. Ти благословив крiпачку матiр, що завагiтнiла i дала спiвця
правди i волi, благослови i той чин, що вирiс зi слова любовi, слова
страждання, слова, вирваного з мiльйонiв душ... Боже Великий! Ти хотiв,
щоб малий пастушок ягнят пiдслухав мову кожної билинки степу, кожної
пташини гаю, кожної сироти, кожної матерi - всiх, хто був, хто є i хто
буде на цiй нашiй землi... Благослови ж, о Боже, днi сiї i сiї ночi, в якi
над всесвiтом зводиться нова зоря, що єдина освiтить темноту неволi... Ти
хотiв, щоб син темноти i неволi встав, розторощив трон, порвав порфiру i
на сторожi отих рабiв нiмих поставив своє: слово - правду, слово - волю,
слово - любов. Хай тричi буде благословенний той день, коли родилось те
слово.
I ще раз благаю тебе. Творче Всесвiту, вiдкрий вуха всiм живим тепер i
тим, що будуть пiсля, щоби чули Слово Правди Правд. Пошли згоду, мир,
пошли їм свободу i те, що дає право на неї - розум, силу i хоробрiсть.
Та буде святе iм'я Твоє во вiки вiчнi!..
Так молиться Володько, слухаючи концерт. Не цими словами. Нi. Але душа
його повна молитви, повна прагнення великого. Вiн не згадує слова Бог.
Нащо? Хiба не приємнiше зацiпити уста, зуби, заплющити очi, забути всi
слова i тiльки всупереч усьому i всiм вiдчути найбiльше зближення з
Найвищою Силою. 1 тодi не страшне безвiр'я. I тодi навiть не страшне все
те, що твориться там, за муром зали в селах, мiстах, степах широкої його
батькiвщини. Вiн добре знає цей мент i має готове для нього iм'я.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294