А, як з’ясувалося згодом, лист той був написаний французькою таємною поліцією аби змусити Наполеона відмінити деякі привілеї, надані євреям. Всього лише. А взяти "Протоколи Сіонських Мудреців", створення яких було спонсоровано російською "охранкою"? І до чого то призвело? Знов таки, второваним шляхом, геноцид…
Ми слухали пана Аспера, серйозного огрядного чоловіка, який був би схожим на суддю, аби не його характерний піратських прищур, і хижо перезиралися. Ось що нам потрібно! Артефакт! Відразу після пари ми загальмували коло великого вікна у холі аби обговорити різні можливості втілення ідеї. Ця справа настільки нас захопила, ми що заледве не пропустили обід. Ну, принаймні, він встиг охолонути.
— Так, панове, — мовив Еван, бовтаючи ложкою в холодному крабовому супі, — все ж таки, що ми реально можемо створити на підтвердження нашої теорії?
— Наскільки я знаю… — мовив Боян, — а знаю я напевне, бо лише вчора читав біографію Нокса, його могила так точно і не відома…
— Ти що, пропонуєш фальсифікувати поховання?! — вразилась Дафна, — А кого будемо ховати? В мене є кілька кандидатур!
— Е ні, — зітхнув Едгар, який теж вирішив приєднатися до нашої ініціативної групи, — треба щось більш переконливе.
— Може лист? — запропонувала я, — Лист Нокса до Лордів, де йдеться про плани скинення Марії Тюдор і захоплення влади в Шотландії?
— Непогана думка, — погодився Еван, — лише уяви собі… Це десь 1560 рік. Як відтворити стиль і стан документа? Добре би щось більш сучасне…
— План створення Ку-клукс-клана? — підкинула ідею Дафна.
— А чого раптом ККК? — не зрозумів Боян.
— Ну а як же ж? Не пам’ятаєш? — здивувалася Дафна, — Їхній ідеал — WASP, білі англосаксонські протестанти .
— Гм-м… — протягнув Едгар, — це вже ближче.
— Слухайте, — раптом здогадалась я, — наше завдання — прив’язати до цього всього Школу, так? Значить треба…
— Треба лист декана до тих же гіпотетичних Лордів! Або ще краще, від Лордів до декана! — підхопив Еван, — Лише звідки він потрапить до нас?
— Пам’ятайте, треба щоб ніхто не зрозумів, що це — наша ініціатива, — попередив Едгар, — А то вони ніколи не повірять.
— Так, думаємо, звідки взяти лист! — Еван насупив брови, — Типу викрасти?
— Типу підібрати в смітнику, — саркастично мовила Дафна. Схоже, вона трохи образилась, що її ідея з Ку-клукс-кланом не була підтримана.
— Такі документи в смітник не викидають! — Боян, схоже, сприйняв її пропозицію абсолютно серйозно, — Таке рвуть на шматочки і змивають в…
— Одного разу, — задумливо мовив Еван, — я знайшов лист моєї молодшої сестри. Уявляєте, любовна записка до одного покидька з байкерського гуртка… От я їй влаштував!
— А лист де знайшов, мораліст? — скептично заусміхався Едгар.
— А лист був в книжці, яку вона брала в мене читати.
— От воно! — підсумував Боян.
Запала глибокодумна мовчанка. Ідей більше не виникало, і нам довелося поспіхом давитися холодними делікатесами аби не запізнитись на пару з теорії змови. А зрештою, завжди можна сказати, що нас затримало невеличке практичне заняття з того ж таки предмету… Я усміхнулась своїм яйцям по-шотландськи; цікаво все ж таки, з якого біса вони роблять начинку?
***
З конспектів Ірми Коник, теорія змови:
: десакралізація історії шляхом "передання" функції цілепокладання надлюдських сутностей (Бога, провидіння) людським об’єднанням. Параноїдальна альтернатива фаталізму.
Особлива ознака — ототожнення змови зі злом, ненормальністю, злочинним викривленням реальності.
— Масонська змова (+ тамплієри, ілюмінати і т.д.)
— Єврейська змова (пов’язується з масонською і економічною)
— Економічна змова (змова банкірів) План Маршала, Всесвітній Банк, МВФ
— Змова злидарів (більшовицька)
— Мондіалістська змова (геополітична) Римський Клуб, НАТО
— Окультна змова (секти) сатанізм??
— Змова третього світу (реакційний тероризм)
— символічність, фактор боротьби зі злом, деполітизація ідеологій та державних устроїв.
***
Наш викладач з теорії змови не часто тішив нас своїми вельми інформативними лекціями — його пари стояли в нас лише раз на тиждень. Очевидно, пан О’Доннер був людиною дуже діловою, він постійно кудись їздив на своєму елегантному чорному понтіаку, котрий служив предметом ницих зазіхань Евана, часом повертався з якимись підозрілими суб’єктами і зачинявся з ними в кабінеті. Я думала, що предмет, який він викладає, повинен був би виховати в професорі параноїдальне світосприйняття — аж ні, цей серйозний літній чоловік в стильних окулярах нагадував швидше режисера великобюджетного кінопроекту — водночас захоплений ідеєю і притиснений відповідальністю. Ну, на загал, він викликав в мене позитивні почуття.
А от Рене Бамбузл, наш спец з містифікації особливої симпатії в мене не викликав. Дарма, що веселий і безпосередній, цей дядько змушував думати про пурген, підсипаний в чай, голки в кріслі і чорнило в сумці. Це був такий суб’єкт, якого ввічливі британці назвали б "practical joker". В нас це зазвичай означують інакше (не так ввічливо).
Втім, іноді він розказував про досить цікаві речі зі свого досвіду. Може пам’ятаєте — в 1995 році на світових екранах вийшов документальний фільм з неапетитною автопсією інопланетного гуманоїда, знятою в п’ятдесятих роках в американській секретній військовій лабораторії. Виявилося, що цей унікальний фільм був скомпільований бамбузлівським аспірантом за допомогою кіношного муляжу і пари нетверезих друзів-медиків. І, хоча пан Бамбузл був дуже незадоволений якістю зйомки, його аспірант Рой Сантіллі заробив на цьому проекті шалені гроші. Мораль, яку вивів для нас професор — містифікація приживеться лише на ґрунті бажання і готовності народних мас повірити. Але, якщо такий ґрунт є, достатньо просто підштовхнути фантазію, а далі — все саме складеться докупи, навіть без дорогих спецефектів.
Так чи інак, але вдосталь надивившись, як неелегантні патологоанатоми з плівки Сантіллі шматують тіло прибульця, бодай навіть муляж, я почувала себе трохи некомфортно. Я ж навіть колись збиралась іти в медичний, а зупинила мене кривава оповідь старших колег про регулярні походи до моргу. Ну не люблю я цього. Ну верне мене від трупів, що ж поробиш? Втім, схоже, моє ставлення до цього питання поділяли й інші дівчата з нашої групи. Принаймні, коли ми сіли до вечері, вираз обличчя у нас був схожим.
— Щось не хочеться мені їсти… — пробурмотіла Ангела, відставляючи тарілку з м’ясним рагу.
— А що це таке за м’ясо, взагалі? — поцікавилась Дафна, колупаючи рагу вилкою, — На свинину не схоже, на телятину теж… Не збагну.
— Ну дякую, — скривилась Ангела.
— Колеги! В мене є новина! — життєрадісно мовив Влад, який чомусь вирішив до нас приєднатись.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40
Ми слухали пана Аспера, серйозного огрядного чоловіка, який був би схожим на суддю, аби не його характерний піратських прищур, і хижо перезиралися. Ось що нам потрібно! Артефакт! Відразу після пари ми загальмували коло великого вікна у холі аби обговорити різні можливості втілення ідеї. Ця справа настільки нас захопила, ми що заледве не пропустили обід. Ну, принаймні, він встиг охолонути.
— Так, панове, — мовив Еван, бовтаючи ложкою в холодному крабовому супі, — все ж таки, що ми реально можемо створити на підтвердження нашої теорії?
— Наскільки я знаю… — мовив Боян, — а знаю я напевне, бо лише вчора читав біографію Нокса, його могила так точно і не відома…
— Ти що, пропонуєш фальсифікувати поховання?! — вразилась Дафна, — А кого будемо ховати? В мене є кілька кандидатур!
— Е ні, — зітхнув Едгар, який теж вирішив приєднатися до нашої ініціативної групи, — треба щось більш переконливе.
— Може лист? — запропонувала я, — Лист Нокса до Лордів, де йдеться про плани скинення Марії Тюдор і захоплення влади в Шотландії?
— Непогана думка, — погодився Еван, — лише уяви собі… Це десь 1560 рік. Як відтворити стиль і стан документа? Добре би щось більш сучасне…
— План створення Ку-клукс-клана? — підкинула ідею Дафна.
— А чого раптом ККК? — не зрозумів Боян.
— Ну а як же ж? Не пам’ятаєш? — здивувалася Дафна, — Їхній ідеал — WASP, білі англосаксонські протестанти .
— Гм-м… — протягнув Едгар, — це вже ближче.
— Слухайте, — раптом здогадалась я, — наше завдання — прив’язати до цього всього Школу, так? Значить треба…
— Треба лист декана до тих же гіпотетичних Лордів! Або ще краще, від Лордів до декана! — підхопив Еван, — Лише звідки він потрапить до нас?
— Пам’ятайте, треба щоб ніхто не зрозумів, що це — наша ініціатива, — попередив Едгар, — А то вони ніколи не повірять.
— Так, думаємо, звідки взяти лист! — Еван насупив брови, — Типу викрасти?
— Типу підібрати в смітнику, — саркастично мовила Дафна. Схоже, вона трохи образилась, що її ідея з Ку-клукс-кланом не була підтримана.
— Такі документи в смітник не викидають! — Боян, схоже, сприйняв її пропозицію абсолютно серйозно, — Таке рвуть на шматочки і змивають в…
— Одного разу, — задумливо мовив Еван, — я знайшов лист моєї молодшої сестри. Уявляєте, любовна записка до одного покидька з байкерського гуртка… От я їй влаштував!
— А лист де знайшов, мораліст? — скептично заусміхався Едгар.
— А лист був в книжці, яку вона брала в мене читати.
— От воно! — підсумував Боян.
Запала глибокодумна мовчанка. Ідей більше не виникало, і нам довелося поспіхом давитися холодними делікатесами аби не запізнитись на пару з теорії змови. А зрештою, завжди можна сказати, що нас затримало невеличке практичне заняття з того ж таки предмету… Я усміхнулась своїм яйцям по-шотландськи; цікаво все ж таки, з якого біса вони роблять начинку?
***
З конспектів Ірми Коник, теорія змови:
: десакралізація історії шляхом "передання" функції цілепокладання надлюдських сутностей (Бога, провидіння) людським об’єднанням. Параноїдальна альтернатива фаталізму.
Особлива ознака — ототожнення змови зі злом, ненормальністю, злочинним викривленням реальності.
— Масонська змова (+ тамплієри, ілюмінати і т.д.)
— Єврейська змова (пов’язується з масонською і економічною)
— Економічна змова (змова банкірів) План Маршала, Всесвітній Банк, МВФ
— Змова злидарів (більшовицька)
— Мондіалістська змова (геополітична) Римський Клуб, НАТО
— Окультна змова (секти) сатанізм??
— Змова третього світу (реакційний тероризм)
— символічність, фактор боротьби зі злом, деполітизація ідеологій та державних устроїв.
***
Наш викладач з теорії змови не часто тішив нас своїми вельми інформативними лекціями — його пари стояли в нас лише раз на тиждень. Очевидно, пан О’Доннер був людиною дуже діловою, він постійно кудись їздив на своєму елегантному чорному понтіаку, котрий служив предметом ницих зазіхань Евана, часом повертався з якимись підозрілими суб’єктами і зачинявся з ними в кабінеті. Я думала, що предмет, який він викладає, повинен був би виховати в професорі параноїдальне світосприйняття — аж ні, цей серйозний літній чоловік в стильних окулярах нагадував швидше режисера великобюджетного кінопроекту — водночас захоплений ідеєю і притиснений відповідальністю. Ну, на загал, він викликав в мене позитивні почуття.
А от Рене Бамбузл, наш спец з містифікації особливої симпатії в мене не викликав. Дарма, що веселий і безпосередній, цей дядько змушував думати про пурген, підсипаний в чай, голки в кріслі і чорнило в сумці. Це був такий суб’єкт, якого ввічливі британці назвали б "practical joker". В нас це зазвичай означують інакше (не так ввічливо).
Втім, іноді він розказував про досить цікаві речі зі свого досвіду. Може пам’ятаєте — в 1995 році на світових екранах вийшов документальний фільм з неапетитною автопсією інопланетного гуманоїда, знятою в п’ятдесятих роках в американській секретній військовій лабораторії. Виявилося, що цей унікальний фільм був скомпільований бамбузлівським аспірантом за допомогою кіношного муляжу і пари нетверезих друзів-медиків. І, хоча пан Бамбузл був дуже незадоволений якістю зйомки, його аспірант Рой Сантіллі заробив на цьому проекті шалені гроші. Мораль, яку вивів для нас професор — містифікація приживеться лише на ґрунті бажання і готовності народних мас повірити. Але, якщо такий ґрунт є, достатньо просто підштовхнути фантазію, а далі — все саме складеться докупи, навіть без дорогих спецефектів.
Так чи інак, але вдосталь надивившись, як неелегантні патологоанатоми з плівки Сантіллі шматують тіло прибульця, бодай навіть муляж, я почувала себе трохи некомфортно. Я ж навіть колись збиралась іти в медичний, а зупинила мене кривава оповідь старших колег про регулярні походи до моргу. Ну не люблю я цього. Ну верне мене від трупів, що ж поробиш? Втім, схоже, моє ставлення до цього питання поділяли й інші дівчата з нашої групи. Принаймні, коли ми сіли до вечері, вираз обличчя у нас був схожим.
— Щось не хочеться мені їсти… — пробурмотіла Ангела, відставляючи тарілку з м’ясним рагу.
— А що це таке за м’ясо, взагалі? — поцікавилась Дафна, колупаючи рагу вилкою, — На свинину не схоже, на телятину теж… Не збагну.
— Ну дякую, — скривилась Ангела.
— Колеги! В мене є новина! — життєрадісно мовив Влад, який чомусь вирішив до нас приєднатись.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40