ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Дивно, то взагалі не говорить, то тепер-от весь такий привітний зробився…
— Н-ну? Що в тебе? — не надто дружньо мовила я. Справді, їсти мені хотілося страшно, але якось після цього кіносеансу шмат до рота не ліз. Тож, відповідно, настрій був не найкращий.
— Я з’ясував, яку інтригу готує група Бамбузла!
— Тс-с… — прошипів Еван, роззираючись, — А що, справді?
— Ага. В мене сусід звідти, я чув, як він з одногрупником перемовлявся.
— А ти стояв за дверима? — посміхнувся Боян.
— Незручно було переривати…
— А, ти ж в нас професіонал! — розсміявся Едгар, — Ну, то що в них, кажи!
— За їхньою легендою, тут, в Школі, у відриві від цивілізації, збираються канібали, і…
— І що? — змовницьки прошепотів Еван, — Вони нас їсти збираються?
— Ага, — так само тихо мовив Влад, — Це будуть ритуальні вбивства. Один за одним…
— Ну точно! — заусміхався Боян, — А поки що підкормлюють, аби м’ясце-сальце наростало!
— Що, не вірите? — образився Влад.
— Та чого ж, віримо, — мовив Еван, стримуючи сміх, — А ви, дівчата, чого не їсте? Чули? Треба насолоджуватись життям, поки нас самих не спожили місцеві гурмани! Тебе, Ангела, мабуть, закоптять і під пивце… А от з Ханни добра печеня вийде.
Ми всі радісно зареготали. Влад кисло усміхався. В мене, принаймні, відновився апетит. І тут…
— Егм, Ірма, — тихо промовила Ангела, з жахом дивлячись на мене, — що це в тебе?
— Де? — не зрозуміла я.
— А он, на виделці…
Я опустила погляд і побачила, що на виделку в мене наколоте ніщо інше, як людське вухо! Нічого собі рагу!
Тут, звісно, почалося… Я з вереском кинула виделку з вухом на стіл, дівчата відстрибнули і заголосили, мов недорізані, нещасна Ангела просто зомліла. Хлопці стояли з кам’яними лицями, а Боян щільно притис руку до рота — йому, схоже, було погано.
І тут з— за сусіднього столу, де сиділи бамбузлівці, почувся несамовитий регіт. Люди дико втішалися, схлипуючи і ляскаючи долонями. Всі решта студентів почали сповзатися до епіцентру подій. Ну звісно, тут в нас так весело!
— Гляньте-гляньте, як наші благородні змовники застрибали! — показуючи на нас пальцем, крізь сміх сказав потвора Алекс, — І всього-то через одне маленьке симпатичне вушко!
— Ах ти ж паскуда! — гукнув Еван, перестрибуючи через стіл з явною метою терміново знищити бармаглота, — Ти в мене зараз власні вуха гризти будеш!
Алекс занервував. Еван був заледве не вдвічі більший за нього і мав, схоже, дуже серйозні наміри.
— Ану припинити бойовисько! — гримнув хтось за спиною, — Так, ви двоє, до мого кабінету! Зараз!
Це був декан Фелоні. Розлючений декан Фелоні. Еван і Алекс змушені були відкласти з’ясування стосунків перед лицем більш нагальної небезпеки. Роззирнувшись в пошуках моральної підтримки від колег, хлопці приречено рушили за деканом. Народ захвилювався, а колеги Алекса втратили весь свій запал. Представники інших груп, які так і не зрозуміли, що сталося, чіплялися із запитаннями до очевидців.
— Ой, що ж це буде? — схвильовано мовила Дафна.
— Не знаю. Сподіваюсь, цьому недоумку Алексу дадуть копняка під зад, — я була ДУЖЕ зла — руки в мене ще й досі трусилися.
Ангела почала поволі приходити до тями.
— Що то було? — спроквола поцікавилась вона.
— Бамбузлівські жарти, даю руку на відсіч! — проказав Боян.
— Не треба — руку, — з відразою сказала Дафна, — і інших частин тіла не треба.
— А ти, Влад, що скажеш? — погрозливо проказав Едгар, — Це ж ти нас ощасливив інформацією про їхній задум! Чи раптом не за проханням твого друга Алекса?
— Який він мені друг, цей недолюдок?! — образився Влад, — Я справді чув, як вони говорили — мій сусід Джані і Алекс. Думав, це нам у пригоді стане…
— Ну і от, бачиш, допомогло… — розпачливо мовив Боян, — Але як вони нас зробили! Це ж треба! От би їм щось таке влаштувати! Так щоб їм ці жарти боком повилазили!
— Хіба що засмажити того недолюдка, — злісно проказала я, — Найкращою помстою цим гадам було б змусити їх повірити у власну ідіотську вигадку!
— Е-ем, Ірма?! — повернувся до мене Едгар, — Ти це серйозно?
— Смертельно серйозно, — криво усміхнулась я, — А що ти пропонуєш?
— А мені взагалі подобається. Тільки треба не так прямолінійно…
Ми домовились зібратись у вітальні за півгодини для обговорення страшної помсти бамбузлівцям. Прийшли всі, навіть Ханна і Мігель, які теж були свідками інциденту, і, мабуть, вирішили засвідчити свою підтримку. Ми довго не могли заспокоїтись, переживаючи свій сором. Ну а сором природнім чином трансформувався в нерозважливу агресію. Звучали обурені сентенції і заклики іти бити лице організаторам злого жарту. Тут нарешті до нас приєднався Еван, який після відвертої бесіди з деканом виглядав дещо невпевнено.
— Ну, що там було? — стурбовано запитала Дафна, — Що сказав декан?
— А, — махнув рукою Еван, — дісталося на горіхи. Обом. Ну, мені за темперамент. Алексу — уявіть лише! — за поганий смак. Ну, нічого… Я бачу, тут в нас військова рада?
— Ага! — повідомив Едгар, — ми вирішуємо, як повернути їм їхню вигадку. Приймаються пропозиції.
— А які ідеї вже є?
— Була ідея піймати Алекса і зробити з нього запіканку! — повідомив Боян.
— Я — за! — зрадів Еван.
— Ні, слухайте, — втрутилась я в їхню гастрономічну дискусію, — Декан же сказав, що канібалізм — це поганий смак! Пропоную залишити лише ритуальні вбивства.
— Можна пов’язати це з нашими Лордами! — докинула Дафна, — Всі знають, що таємні товариства недалеко від сект пішли. Будуть типу жертви приносити!
— Які жертви? Кому?
— Так, а в історії з Сент-Ендрюзівськими протестантами — пам’ятаєте? — Попередників Нокса спалили на вогнищі… — нагадав Боян.
— Значить, це буде ритуальна помста, — здогадалась Дафна, — Десь так, як масони присягаються помститись за Жака де Моле!
— Ну а ми в чому винні? Нас за що вбивати?
— А протестантів серед нас багато, га? — поцікавилась я.
Запала мовчанка.
— Я — греко-католичка… — повідомила Дафна.
— А я — католик, — сказав Едгар, — Ну, і на що ти натякаєш?
— А, до речі, знаєте? — поділився інформацією Боян, — Лорди Конгрегації називали католицьку церкву Синагогою Сатани…
— Отакої, — розгубився Едгар, — Це що ж виходить, Варфоломіївська ніч навиворіт?
— Так, — бадьоро підсумував Еван, — нам знадобиться підвал для тортур, інструменти для ритуального вбивства, ну і скривавлені рештки…
Професор Аспер, до кабінету якого ми завітали того вечора зі списком необхідних артефактів був, м’яко кажучи, дещо здивований.

***

Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?
Владислав Божич
Нових досягнень — в науці так само, як і в приватному житті. Для мене навчання в Школі — ще один шанс довести собі та іншим свою компетентність та переконливість. Це потрібно мені для того, щоб впевнено і успішно розпочати політичну кар’єру, про яку мрію ще з дитинства.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40