ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ


ПОИСК КНИГ    ТОП лучших авторов книг Либока   

научные статьи:   принципы идеальной Конституции,   прогноз для России в 2020-х годах,   расчет возраста выхода на пенсию в России закон о последствиях любой катастрофы
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Здавалося, ще кілька ударів, і будинок не витримає і розсиплеться, накривши мешканців тяжкою домовиною…
Лада не пішла до Богара, хоч їй шалено кортіло бути разом з ним в таку ніч. Втім, сцена коло шинка змусила її замислитись. Що вона тут робить? Навіщо вона взагалі приїхала в Ясенів? Вона була вдячна за ті хвилини щастя, котрі подарував їй Богар, але що буде далі? І хіба може бути щось далі?
Сон не йшов, і не дивина — буря за вікном сягнула апогею, і будинок здригався від потужних громових ударів. Де вже там спати при такому музичному супроводі… Втім, Лада поволі занурилась в якийсь тривожний транс на межі сну, де сон змішався з дійсністю, викликаючи з пам’яті слова і образи, дивно переплетені в мінливу пульсуючи сіть. Ось вона на сцені в образі нареченої Проклятого Лицаря, ось вдома, одна, після похорону її матері, ось — тут, на вершині гори, розглядає будівлі Ясеніва, їхніх мешканців, котрі нині туляться коло вогню або неспокійно мостяться під ковдрами, намагаючись заснути… вони не знають, але відчувають, що мусить статися щось, щось незворотне . Саме зараз, цієї ночі…
— Ладо, прокинься! — ввірвався до її сну бентежний голос, — Вставай! Ладо, трапилась біда! Прокинься!
Хтось різко шарпнув її за плече. Лада насилу випірнула із глевкого тривожного марева.
— Що таке, Коро? Що… Що сталося?
— Це Пава… Вона отруїлася.
— Що? — Лада підкинулась на ліжку, ошелешено дивлячись на тітку, — Як це?
— Вона випила все, що лишилось від зілля Кривої Варги. Все, що зосталося після того, як вона вилила його тобі в чарку. Але їй стало. Вона вмирає, Ладо…
Лада вражено хитнула головою.
— Це ж треба… Вчора я бачила, як вона сварилася з Богаром, говорила, що не житиме без нього. Виходить, не жартувала!
Тітка глянула на неї з разючою сумішшю насмішки і страху.
— Виходить… Але зваж — для тебе те зілля було безпечним, а для неї — смертельним трунком. Як гадаєш, чому?
— Богар каже, Варга заздалегідь дала мені протиотруту.
— А, отож протиотрута існує! Може, її ще можна врятувати…
— Але її може дати лише Крива Варга! — проголосила Лада, — Коро, я знаю, на що ви натякаєте, але я — не вона! Тут вже я не зможу допомогти!
Тітка встала і відійшла на кілька кроків, розглядаючи Ладу, мов картину в галереї. Хіба лише на картину не дивляться з таким моторошним, гострим жалем.
— Ладо… Не лише вона потребує допомоги. Ти — теж.
І раптом, з переконливою чіткістю Лада зрозуміла, що це — правда… П’єса, в якій наречена лицаря вбиває себе через те, що його звабила чаклунка… Вона завжди грала роль покинутої, а от тепер… Невже світ збожеволів? Невже вони помінялись ролями?
Якщо Пава помре, то тоді… Як буде жити вона сама? Вона відчула, як в очах збираються пекучі сльози безсилля.
— Я… Що я можу зробити, Коро? Я ж не Варга…
— Але ти можеш піти до неї, можеш знайти її помешкання навіть зараз. Вона вислухає тебе.
— Зараз? Але ж… — Лада кинула погляд в вікно, — Гроза…
— Гроза вже майже закінчилась. А в Пави немає багато часу. Може, вона протримається до ранку, може — ні. Але ти мусиш бодай спробувати.
Тяжко зітхнувши, Лада підвелася з ліжка.
— Допоможіть мені зібратись, Коро.
За кілька хвилин Лада вийшла у холодний дощ та шпаркий вітер. Гроза і справді вщухла, і дощ уже не затуляв усе навколо непроникною стіною, але ще й далі падав, крижаними пальцями забираючись під комір. Ладі було холодно і страшно, але вона йшла, зціпивши зуби, пообіцявши собі зробити все можливе, доки ще не пізно. Нехай вона зараз заблукає в лісі, впаде в рівчак і зламає ногу, але принаймні вона знатиме, що зробила все від неї залежне. І все ж, так не хотілося запізнитись! Так не хотілося цієї безглуздої смерті на власній совісті! Але що вона може зробити? Які в неї шанси знайти зараз в лісі те, що вона насилу знайшла навіть за доброї погоди?
Вона погано розуміла, куди вона йде, в якому напрямку. Було так темно, що вона ледве розрізняла дорогу, намагаючись все ж таки не завдати собі травм, котрі б зараз були абсолютно недоречними. Минуло скількись часу. Година? Дві? Лада, котра заледве йшла, тремтячи від холоду, вже й не пам’ятала, скільки часу блукає темними мокрими хащами, з кожним кроком грузнучи в глевкій землі. В якусь мить їй стало байдуже, знайде вона Варгу чи ні. Лада зупинилась, притулившись до могутнього стовбура старої ялиці. Ця ідея від самого початку була чистим божевіллям. Скоро доведеться рятувати її саму, і Пава помре, і тоді…
Раптом серед дерев сяйнув тьмяний вогник. Хоч це було неможливо, але вона нарешті знайшла оселю Кривої Варги.
Ще кілька кроків серед чагарів, що зловмисно хапалися за поділ її куртки, і ось вона вже перед дверима помешкання ясенівської відьми. Двері поволі прочинились.
— То ти прийшла? — підняла брови Варга, — Не чекала тебе о такій порі. Ну що ж, заходь…
Лада пройшла до вогню, хляпаючи мокрим взуттям. Варга насмішкувато спостерігала за нею, нічого не говорячи. Потім підвісила казанок над вогнем і за хвилину подала Ладі чашку з чимось гарячим і духмяним.
— Значить, Пава все ж таки наважилась… — промовила вона, коли Лада відпила кілька ковтків відвару.
— Ви знаєте? — вражено спитала Лада.
— Хе, тут нема що знати. Струмок біжить до річки, а сонечко — до нічки… Я знала? Так. Відтоді, коли ти прийшла сюди. Ти отримала, що воліла. То що ще? Що ти хочеш?
— Допоможіть Паві! Я ніколи не бажала їй смерті!
— А, — Крива Варга скептично хитнула головою, — Ти не бажала. Дуже добре. Але ти дістала своє — пошану людей і найкращого хлопця в селі. Що тобі ще? Справедливості? Чи не забагато для тебе одної?
— Але ви не можете так… І взагалі, якщо ви знали, як воно обернеться… Що ж, ви передбачали, що вона загине?
— Я? — усміхнулась відьма, — Певно що. Хтось мусив померти. Лише я не знала, хто з вас. Це залежало від того, чи наллє вона зілля в твою чарку, чи вважатиме тебе гідною смерті…
Лада заклякла, хапаючи ротом повітря.
— Як це? — нарешті спромоглася вона, — Що це було за зілля? Отрута?
— І так, і ні. Для тебе — свобода від страху, для неї — смерть. Це було твоє випробування. Ти мусила дати їй підставу бажати твоєї смерті, а отже — підставу вважати тебе кимось значимим, нестерпним, чия смерть могла б щось змінити. Тобі це вдалося, і винагородою тобі була свобода…
— А що… якби не вдалося?
— Що ж, тоді ти би поїхала звідси переможеною. І вже там, у місті, самотня і нещасна, ти б наклала на себе руки. Наскільки я розумію. На твоє щастя, сталося навпаки.
— І невже… невже не можна їй допомогти, Варго? Я зроблю все від мене залежне, я навіть згодна відмовитись від вашої винагороди…
— Он як? Але навіть якщо так, вже пізно. Я вже не зможу нічого змінити.
Лада затулила обличчя руками.
— Це жорстоко. Якби я лише знала…
— Тоді б ти — що? Сама попросила отрути? — Варга зітхнула, — Ну гаразд. Я сказала, що я не можу нічого змінити. Але це не значить, що це взагалі неможливо.
Лада підвела заплакані очі.
— Що я можу зробити?
— Ти? Ти — нічого. Єдиний, хто може допомогти Паві — господар Старої Вежі.
— Пан Смерч? Але скажіть мені, Варго, хто він?
— Ет… Я б сама воліла знати, — зітхнула відьма.

***
— Отож, ти бажаєш знати… — поволі промовив Стеф Боро, — Звідки мені відомо про твої особисті проблеми, так, Соломоне?
Соломон Крокус, який нарешті наважився поставити питання руба, похмуро подивився на пана Боро.
— Тож дозволь мені пояснити. Тут немає нічого складного. В газетах нещодавно йшлося про загибель молодого актора, Лукаша Пере. Твою дружину допитували в якості свідка — я мимохіть звернув увагу, помітивши знайоме прізвище. Вибач, якщо я випадково пригадав тобі ці неприємні події.
Оглядач "Контроверсій", примружився, розглядаючи філософа. Невже бреше? Але, чорт, так справді могло бути! Прочитав собі десь, і не втримався, щоб не згадати ці прикрі обставини при розмові… Стеф Боро завжди був без котроїсь там клепки. Що ж, може він і дійсно не мав на увазі нічого зайвого?
— Сподіваюсь, ти вибачиш мені мої необережні натяки. Я хотів би спокійно продовжити нашу бесіду — ми якраз підійшли до найцікавішого.
— Невже? — підняв брову пан Соломон, — І що ж це? Нові подробиці з особистого життя колишніх однокурсників?
— Даремно ти так, — сумно усміхнувся пан Боро, — А втім, ця твоя ремарка є досить симптоматичною… Ти ображений? А що б ти сказав, якби я запропонував тобі підійти і копнути мене під зад?
Соломон Крокус вражено вирячився на пана Боро. Ось воно яке, божевілля…
— Ні, я серйозно. Я мав на увазі, якби тут сидів не стільки я, скільки уособлення всього, що кривдило тебе у дитинстві і пригнічувало в зрілі роки? Тобі приємно було би помститися? Чи не так, Соломоне?
— Вважай, що так. Адже помста — насолода богів, чи не так, Стефе?
— Угу. Так от, я хотів наголосити на одній з латентних функцій пасіонарності — еволюція від страждання до катарсису… Будь-який герой-пасіонарій мусить пройти через випробування, через страждання, можливо навіть, через смерть — чи її подобу — і лише потім переродитися для здійснення свого епічного призначення. Я пишу про це в третій частині монографії…
— А, справді, там ще було про самовбивство богів. Я так і не збагнув це до кінця — боги вбивають себе, щоб перемогти смерть… чи вмирають для того, щоб перемогти себе?
— Ти ж бач, читав! Ох, ну і робота в тебе — читати всіляку каламуть. Не заздрю… Ну що ж, я, з твого дозволу, спробую розтлумачити на пальцях.
Соломон Крокус скептично усміхнувся, тепер уже з обережністю обпираючись на крісло. Крісло, на диво, підкорилося. Пан Крокус відчув себе гордим ковбоєм, який укоськав норовливого мустанга. Чи надовго?
— Отже, Соломоне… Уяви собі, що ти — бог. Знаю, складно. Ну добре, уяви собі, що ти — це ти. Сподіваюсь, це буде трохи простіше. Тим більше, що ти таки — не бог. Більше того, ти — особа, позбавлена будь-яких ознак божественності. Навіть не божий обранець. Так собі, філістер. Але ти знаєш, що існує щось більше за тебе. Вільне і владоможне. І — наче насмішка — воно живе поряд. Близько, можна доторкнутись рукою. Самим своїм існуванням воно принижує тебе… Воно має владу над тобою, а ти над ним — дзуськи. І ти шукаєш спосіб укоськати, привласнити це диво… І нарешті — ось воно. Твоє божество необережно продемонструвало тобі свою слабку сторону…
Слухаючи Стефа Боро, пан Соломон повільно виструнчився в своєму норовливому кріслі… Знов, він знов говорить про нього… Говорить, мовби цвяхи вбиває, точно, впевнено…
— Так от, ти береш ініціативу в свої руки. Ти розплановуєш все так, щоби твоє божество оступилося і, бах! — ти отримуєш владу над ним! І ось, після років страждань і принижень ти тримаєш все в своїх руках. Отримати владу над божеством… Чи не катарсис?
Опустивши очі на співрозмовника, Стеф Боро побачив, що той якось зіщулився, немов захищаючись від удару. Нарешті він випрямився і глянув в очі філософу. В його очах — лють затисненого в кут звіра…
— Ти… — хрипко промовив Соломон Крокус, — Ти даремно думаєш, що я так просто поступлюся цією владою Стефе. Ні, лише не тепер…

***
Над Ясенівом займався ранок. Крізь завіску, мов гаряче молоко, пролилося блякле вранішнє світло, хлюпнуло на ліжко, на бліде чоло хворої, на зашкарублі старечі руки, що лежали на її делікатних скронях… Пава дочекалася ранку і зустріла його ще живою. Завдяки Варзі, котра провела коло її ліжка залишок ночі, поячи її відваром, читаючи довгі примовляння, які ритмічно ділили сутінки на рядки і фрази.
…Ген за вигоном, за толокою
Та й за річкою, за широкою
Понад горами, попід хмарам
Там де буря б’є ніч стожарами
Там стара сліпа плете верету
Плете смугами ковдру велету…
Крива Варга зітхнула, поклавши на чоло хворій клапоть полотна, вимочений у відварі.
…Сум і радість в ту ковдру вплетено
Дні та ночі рясним перетином
Той, хто ковдрою тою вкриється,
Все дізнається, де що діється
Все дізнається, де що діється
Все загоїться, лихо змиється…
…Лада, змучена блуканням лісом, здається, задрімала під її хрипкий речитатив.
Їй ввижався тривожний сон. Вона йшла за труною, ледве переставляючи ноги по розмитій дорозі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
Загрузка...

научные статьи:   теория происхождения росов-русов,   циклы национализма и патриотизма и  пассионарно-этническое описание русских и других народов мира и 
загрузка...