ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ


ПОИСК КНИГ    ТОП лучших авторов книг Либока   

научные статьи:   принципы идеальной Конституции,   прогноз для России в 2020-х годах,   расчет возраста выхода на пенсию в России закон о последствиях любой катастрофы
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Такі, що мають на собі якийсь знак обраності — голос, погляд, манери… Ось про що, певне, говорила Аманта: поводься так, наче ти і є втілення божества, і глядачі відчують себе мирянами у Твоєму храмі… Нажаль, мені ніколи не вистачало на це зухвалості.

***
Ніхто не знав, де живе відьма. Ніхто не ходив до неї, — вона приходила сама, коли вважала за потрібне, як приходить злива чи посуха. Дехто мабуть і вважав її стихією, незбагненною і байдужою. Ті, хто так вважав, помилялися менше за інших… Втім, Крива Варга завжди приходила вчасно. А от коли виникала потреба її знайти, слід було покладатися на вдачу — або ж на бажання самої Варги — в селі казали, що знайти її помешкання може лише той, кого відьма бажає бачити.
Чи хотіла вона бачити Ладу? Це видавалося сумнівним, оскільки, швидше за все, Варга не знала навіть про її існування. Вже смеркалося, а Лада так і не з’ясувала, де живе ясенівська відьма… Вона спинилася на узліссі, втомлено присівши на вкриту мохом колоду, дістала з клунку пляшку з рештками води. Чи має сенс іти далі?
Схоже, ніч сьогодні не буде такою ясною, як минула — місяць тривожно блимав з-за рваного курива хмар, а холодний вітер наповнював ліс бентежними зітханнями та шурхотом. Лада, занурена у власні думки, лише зараз усвідомила, що блукання нічним лісом наодинці — не така вже й хороша ідея. Нехай їй не зустрінеться жодних вороже налаштованих мешканців лісу, завжди можна перечепитися через колоду або зайти у мочарі. Та й зрештою, просто заблукати. Якщо це вже не сталося.
Не звична до життя в горах, Лада погано розрізняла схили, гайочки та галявини — для неї ліс був лабіринтом, який сам направляє мандрівника туди, куди йому заманеться… Втім, вона не могла зайти далеко від людського житла, і найгірше, що могло з нею трапитись — це ночівля на сирій землі, а зранку обов’язково з’ясувалося б, що до села залишалося лише кілька кроків.
Лада роззирнулася. Навколо неї, мов чорничний кисіль, загусли млисті сутінки; здалеку пролунав тоскний погук нічної птахи… Намагаючись стримати поштовхи первісного страху перед темрявою і хащами, Лада вирішила шукати дорогу додому.
Однак, химерний лабіринт лісу не бажав відпускати її. Минуло ще години дві, остаточно стемніло, і Лада вже серйозно роздумувала над необхідністю вибрати місце для ночівлі, коли десь попереду зажеврів вогник.
Підійшовши ближче, Лада розгледіла хатинку, не схожу на жодну з будівель Ясеніва. Здавалося, цей будиночок запозичений з іншої країни, іншого часу, а можливо навіть, з іншого світу. Хатка була старою і вже трохи похиленою, але стояла міцно, спираючись на потужні дерев’яні балки, які піднімали її на метр над землею. Гостроверхий дах хатини був критий червоною хвилястою черепицею; на одному зі скатів даху випиналося вікно, обриси якого вписувалися в крівлю величезним круглим оком з тяжкою повікою. З іншої сторони будинку здіймалася в небо невисока башта-димохід. Вікна в будиночку тьмяно світилися.
Лада обійшла хатинку, прислухаючись. Зсередини долинали голоси — лункий баритон і м’який дівочий альт, велася тиха некваплива бесіда. Лада, яка вже була вирішила, що знайшла-таки помешкання Кривої Варги, змушена була змінити думку. То що ж, навіть якщо це не оселя відьми, можливо, їй дозволять перечекати тут ніч. Все краще, ніж спати, скоцюрбившись на холодній землі.
Трохи нервуючи, Лада постукала. Розмова стихла, почулися тяжкі кроки, і невдовзі двері відчинилися. Стара жінка, яка з’явилася на порозі, не могла бути ніким іншим, як відьмою.
Так принаймні, здалося Ладі. Складно сказати, що саме переконало її в цьому… Чорні вогники очей на старечому обличчі, сиве розпущене волосся, темна сорочка до п’ят, намисто з кісточок та пір’я… Не кажучи ні слова, стара кивнула, запрошуючи Ладу до помешкання.
Всередині було тьмяно і моторошно: ледве-ледве світився вогонь, випростовуючи по низькій стелі примарні тіні, мерехтливо освітлюючи припнуті до стін в’язки трав і грибів, скриню та вкриту смугастим коцом лаву. Стара сіла на лаву коло вогнища, пропонуючи гості ослінчик навпроти.
Лада мимохіть роззирнулася у пошуках людей, які вели розмову лише хвилину тому. Нікого. Більш того, розміри помешкання виключали те, що люди могли перейти до іншої кімнати або десь заховатись. Ладу відразу ж охопило відчуття якоїсь ірреальності, на мить їй здалося, що вона таки заснула в лісі, а тепер бачить химерний сон…
Стара уважно розглядала її своїм пекучим чорним поглядом.
— Камінь на дорозі, камінь на порозі… — нарешті промовила вона тихим надтріснутим голосом, примусивши Ладу здригнутися.
— Я, власне, — спробувала пояснити Лада, — шукала оселю Варги…
Відьма відсторонено кивнула.
— Стежка, яка нікуди не веде, і світло в гущавині, яке ніхто не бачить. Навіщо це тобі?
Лада серйозно замислилась, чи стара, бува, не зрушила глуздом.
— Я сподівалася, Варга зможе мені допомогти…
— Сподівалася? — відгукнулась відьма, — Чому?
— Мені так сказав Васлав Боро, — наважилась Лада, — Якщо він помилявся, то тоді… Тоді я піду.
— А, Васлав… — Крива Варга зітхнула, — Завжди він дає поради… І хто лише його просить?

***
Соломон Крокус насилу відволікся від особистих переживань і похапцем зазирнув до своїх нотаток. Є ще кілька запитань, які він мусить задати авторові "Кварти харизми"… Намагаючись удати безтурботність та повну зосередженість на предметі дискусії, пан Крокус навіть ковтнув зі склянки, наповненої для нього гостинним господарем. За мить господар мусив плескати його по спині, бо поважний оглядач, не очікуючи такої концентрації етилену, трохи не вдавився.
— Ег-гмм, Стеф, в мене ще є запитання по четвертій частині твоєї монографії, "Магія і артефакти". Тут ти говориш, що властивість "збільшувати значимість" можуть мати не лише люди, але й предмети. Про який рівень предметної взаємодії тут йдеться?
Стеф Боро пошкріб, схоже, ще звідучора неголене, підборіддя.
— Хороше запитання, Соломоне. Лише беззмістовне. Звичайно, що йдеться про всі три рівні взаємодії — харчову, речову та інформаційну. Іноді, хоч це вже радше курйоз, ці рівні можуть взаємозаміщатись… Ну, наприклад, використання частинок одягу для приготуванні зілля у магічних обрядах "контагіозного" типу. Але мова зовсім не про це. Моєю метою було привернути увагу до передавання пасіонарності "у спадок" за посередництвом предметів.
— Тобто, артефактів?
— Ну звісно. В цьому ж якраз і полягає різниця. Артефакт — це, умовно кажучи, предметосимвол, річ, яка поєднує в собі означуване і означення. Приміром, каблучка або корона. Або книга. Навіть, якщо вже ти згадав про рівні взаємодії, це може бути страва або напій, якщо вони мають свій особливий ритуал вживання.
— Ти вважаєш, що будь-який артефакт здатен "передавати пасіонарність"?
— Не здатен, Соломоне, а лише має потенціал. Скажімо, ти мешкаєш у будинку, в якому колись жив Фауст. Цей факт може стати символом для тебе і навколишніх, лише якщо ви знаєте про це. У такому разі, ті, хто знає про "особливості" твого помешкання, саме цим і будуть пояснювати твою удачу або нещастя. Ти, таким чином, неначе "успадковуєш" легенду. Дехто на цьому навіть непогано заробляє…
При словах "будинок Фауста" пан Крокус здригнувся. Уже вдруге у сьогоднішній бесіді його колишній колега мимохідь зачіпав болючу для нього тему. За інформацією, котру надав йому приватний детектив, дружина пана Крокуса зустрічалася зі своїм коханцем у готелі, який мав назву "У Фауста".
— А ти звідки знаєш? — не витримав пан Соломон.
— В сенсі, звідки? — насмішкувато звів брови Стеф Боро, — Як ти думаєш, звідки беруться умоглядні побудови? Це просто геніальний здогад.
— Ну добре. А що, коли це брехня? Тобто, що, коли артефакт несправжній? — з раптовою злістю проказав пан Крокус, — Якщо тобі всучили підробку? Чи отримаєш ти тоді свою порцію легенди?
Пан Боро заусміхався, мовби чекав цього запитання.
— Звісно. Доки ти думаєш, що артефакт — справжній. Доки всі так вважають. Як я вже казав, дійсності не існує, Соломоне.

***
— Не думаю, що мені варто втручатись, — сказала відьма, розвертаючись до вогню.
Лада зітхнула з полегшенням. Вона вже не бажала ніякої допомоги від Кривої Варги. Насправді, вона не хотіла мати справу з тим, чого не розуміла, чого, може навіть, трохи боялась.
— Ти боїшся… — кивнула Варга, немовби читаючи її думки, — Як ти гадаєш, хто я?
— Ви… — Лада розгубилась, — Ви — та, кого ясенівці шанують як гм… знахарку.
— Я знаю, що вони кажуть. А що думаєш ти ? — з притиском запитала стара.
Лада замислилась, підшукуючи коректне формулювання. "Несамовита стара відьма" якось не вдавалось їй надто адекватним. Вогонь, корячись рукам Варги стрельнув іскрами і запалав яскравіше. Відьма сиділа до гості у півоберта, і раптом Лада усвідомила, чому обличчя старої здавалося їй трохи знайомим — так би, певно, виглядала її мати, якби дожила до такого поважного віку. Відьма поволі обернулася до дівчини.
— Ну?
— Я думаю, ви просто інша, не схожа на своїх гм… односільчан… і ви не хочете бути такою як вони. Я не знаю, наскільки те, що вони кажуть — правда, але я думаю… їм потрібна така як ви, щоб вони могли відчувати свою відмінність від вас і спільність між собою.
Крива Варга розсміялася — різко, мов старий захриплий крук.
— Ти всюди шукаєш причини, навіть там, де їх нема. Ну гаразд… А ти б хотіла бути, такою, як я? Ти б хотіла бути іншою ?
Лада відчула, як все всередині захололо. Іншою — значить самотність? Значить, шанобливий страх? Приховане презирство? Навіть якщо так… А що в неї є зараз? Зараз вона не така , але й не інша … Вона — десь посередині, втрачена, не в силі зробити вибір…
— Хочеш спробувати ? — тихо запитала стара.
— Можливо… — промовила дівчина, почуваючи себе так, ніби наосліп стрибає в каламутну воду, — Що ви маєте на увазі?
— Я можу зварити для тебе одне зілля… А, я бачу, що ти чула про женихів, так? Ні, не лякайся, я не збираюсь тебе труїти, нащо мені? Я знаю спосіб дати тобі те, чого ти завжди бажала. Силу. Силу бути іншою…
Дівчина глибоко вдихнула. Відчуття нереальності знову накрило її п’янкою хвилею, примушуючи світ обертатися в такт примовлянням Варги, котра дістала в’язку якихось трав і заходилась наповнювати казанок.
…Зварю я чар-зілля
З шалу божевілля
Пристрасті п’янкої
Із луни гірської
Ще доллю до краю
Струмінь водограю
Молодої крові
Мрії світанкові…
Лада слідкувала за її рухами у якійсь прострації, немов не розуміючи, де вона, і що відбувається. Можливо через задушливу атмосферу помешкання Варги, може, через власну втому після блукання лісом, вона відчувала приємну апатію. Хотілося лише сидіти так, не ворушачись, спостерігаючи за танком вогню і хвилями пару, який здіймався над казанком. Невдовзі хатою попливли духмяні пахощі полонини літнього полудня… терпкий тривожний запах осіннього лісу… божевільний аромат весняного саду — яблуні, груші, вишні…
… Доки місяць сяє
Зілля дозріває
А як наді мною
Згасне день луною
Я наллю частунку
Чарівного трунку…
Вона незчулася, як, заколисана примовляннями старої відьми, заснула просто на незручному ослінчику коло вікна.

***
…а ще вони мають владу над іншими. Не знаю чому, але люди самі дають їм цю владу. Владу і шану. Шанобливі пси під лавкою м’ясника…
Мені боляче згадувати про це, але я сама була жертвою цих самовпевнених богорівних недолюдків. Передусім, моя кохана мати, вона робила зі мною все, що їй заманеться — знущалася, принижувала, залякувала. І лише зрідка гляне привітно, а для мене наче зоря сходить… А потім знов за старе. Іноді я думала — може вона нещасна, може її ніхто не розуміє, не підтримає, ніхто не любить — крім мене… І я витримувала все — її п’яні істерики, депресії, її випадкових коханців, котрі залишали в квартирі запах скислого гриму і дешевих цигарок. Витримувала, бо сподівалась одного дня стати такою як вона. Намарне… Як я не розуміла? Той, хто витримав стільки принижень, ніколи не матиме пошани інших. Я довіку носитиму на чолі тавро — тавро паскудного ницого раба, готового на все заради ласки хазяїна…
А потім був Януш, мій прекрасний лицар без страху і совісті.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
Загрузка...

научные статьи:   теория происхождения росов-русов,   циклы национализма и патриотизма и  пассионарно-этническое описание русских и других народов мира и 
загрузка...