На третiй сесiє Мiжнародноє конференцiє працi в Женевi в жовтнi-листопадi 1921 р. була прийнята Рекомендацiя № 11 про вiдвернення безробiття в сiльському господарствi.
Вже тiльки цей короткий екскурс до перших рокiв дiяль-СВiДЧИТЬ про те, що ця органiзацiя пiсля першоє i^i^ередЬднi пiслявоунноє депресiє, коли вiйськова гiь пбчiиiа скорочуватись, кiлькiсть робочих мiсць зменшуватись, а демобiлiзацiя з армiй збiльшила кiлькiсть працiвникiв, якi шукали роботу i не завжди знаходили, змушувала свiтове спiвтовариство шукати шляхи подолання проблеми забезпечення роботою усiх бажаючих.
Наступний етап нормотворчоє дiяльностi МОП щодо питань зайнятостi та безробiття був викликаний свiтовою економiчною кризою 1929-1933 рр., коли безробiття в багатьох капiталiстичних краєнах охопило вiд 20 до ЗО вiдсоткiв працездатного населення. В США у тi роки налiчувалося бiля 12,8 млн безробiтнiх, в Нiмеччинi - понад 5,5 млн, в Англiє - бiльше 2 млн чоловiк.
Конвенцiє i рекомендацiє МОП в 30-тi роки визначалися вже бiльшим ступенем покладення на держави вiдповiдальностi за органiзацiю працевлаштування i страхування по безробiттю. Так, Конвенцiя 1933 р. № 34 про платнi бюро зобов'язувала держави лiквiдувати рiзнi приватнi установи i органiзацiє, що займались влаштуванням на роботу за винагороду. Ця конвенцiя була доповнена Рекомендацiую № 42 про бюро зайнятостi.
На дев'ятнадцятiй сесiє Мiжнародноє конференцiє працi 4-25 червня 1935 р. була прийнята Рекомендацiя № 45 про безробiття серед молодi. Двадцять п'ятою сесiую Мiжнародноє конференцiє працi 8-28 червня 1939 р. була прийнята Конвенцiя № 66 про вербування, працевлаштування i умови працi тру-
184
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
дящих-мiгрантiв, доповнена Рекомендацiую № 61 пiд такою ж назвою.
В 1934 р. були прийнятi Конвенцiя № 44 про допомогу особам, якi у безробiтними з незалежних вiд них обставин, i Рекомендацiя № 44 про страхування на випадок безробiття i про рiзнi види надання допомоги безробiтним. Конвенцiя з багатьма застереженнями i винятками зобов'язала держави - учасницi МОП створювати системи обов'язкового i добровiльного страхування по безробiттю. Рекомендацiя дещо розширила коло осiб, якi мають право на одержання допомоги по безробiттю, i встановила бiльш сприятливi умови для страхування.
Крiм того, в нормотворчiй дiяльностi МОП знайшли вiдображення певний розвиток i регламентацiя професiйного навчання як один iз засобiв полегшення працевлаштування. До другоє свiтовоє вiйни з цього питання було прийнято ряд рекомендацiй, а саме: № 15 - про розвиток технiчного навчання в галузi сiльського господарства (1921 р.); № 42 - про бюро зайнятостi; № 57 про професiйне навчання (1939 р.); № 60 - про учнiвство (1939 р.).
Обмеженiсть мiжнародних нормативних актiв, прийнятих в цей перiод, з питань зайнятостi полягау в тому, що в бiльшостi з них навiть не ставилося завдання вирiшення проблеми безробiття в цiлому, хоча вже намiтилась тенденцiя покладення на державу вiдповiдальностi за органiзацiю системи працевлаштування, страхування по безробiттю, професiйне навчання.
Перед закiнченням другоє свiтовоє вiйни пiдхiд до проблеми трудовоє зайнятостi почав змiнюватись. В 1944 р. Фiладельфiйська декларацiя про мету i завдання МОП проголосила як основну мету органiзацiє <досягнення повноє зайнятостi>. В 1945 р. завдання досягнення повноє зайнятостi було включено до Статуту МОП. В 1948 р. була прийнята Загальна декларацiя прав людини, в якiй проголошувалось, що <кожна людина мау право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi i на захист вiд безробiття>.
МОП знову звернулася до питань зайнятостi. В 1948 р. була прийнята Конвенцiя № 88 про органiзацiю служб зайнятостi, яка остаточно встановила обов'язок держав створювати нацiональнi служби зайнятостi пiд керiвництвом держави. З рекомендацiй особливо необхiдно вiдзначити Рекомендацiю 1944 р. № 71 про урегулювання питань зайнятостi в перiод переходу
Роздiл VII. Правова органiзацiя працевлаштування громадян
185
вiд вiйни до миру, якою була запропонована досить докладна програма заходiв щодо забезпечення роботою великих мас людей, котрi повиннi були влитися на ринок працi в зв'язку iз закiнченням вiйни. У разi запровадження державою цiує програми вона могла б певною мiрою полегшити проблему працевлаштування у пiслявоунний час.
Тридцять першою сесiую Мiжнародноє конференцiє працi 17 червня - 10 липня 1948 р. в Сан-Франциско була прийнята Конвенцiя № 88 про органiзацiю служби зайнятостi, яка була доповнена Рекомендацiую № 83 пiд такою ж назвою.
Було прийнято також ряд рекомендацiй: № 87 - про професiйну орiунтацiю (1949 р.); № 88 - про професiйне навчання дорослих, включаючи iнвалiдiв (1950 р.); № 99 - про пере-iiю iнвалiдiв (1955 р.).
iВСЬМОю сесiую Мiжнародноє конференцiє працi в ii'Прийнята Конвенцiя № 122 про полiтику в областi i. В ст. 1 цiує Конвенцiє зазначалося, що з метою <лiквiдацiє безробiття i неповноє зайнятостi кожний Член Органiзацiє проголошуу i здiйснюу як основну мету активну полiтику, що спрямована на сприяння повнiй, продуктивнiй i вiльно обранiй зайнятостi>. Ця полiтика мау за мету забезпечити, щоб! а) була робота для всiх, хто готовий приступити до роботи i шукау роботу; б) така робота була б можливо найбiльш продуктивною; в) iснувала б свобода вибору зайнятостi i найширшi можливостi для кожного трудящого одержати пiдготовку i використати своє здiбностi для роботи, до якоє вiн здатний, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, релiгiє, полiтичних поглядiв, iноземного походження або соцiального становища.
Статтею 2 Конвенцiє проголошено, що кожний Член Органiзацiє визначау i щорiчно переглядау в рамках координованоє економiчноє i соцiальноє полiтики заходи, яких необхiдно вжити для досягнення мети, що вказана в ст. 1, а також здiйснити необхiднi кроки до застосування цих заходiв, включаючи, коли це доцiльно, розробку спецiальних програм.
Статтею 3 передбачалось, що при застосуваннi Конвенцiє представники пiдприумцiв i трудящих залучаються до консультацiй в галузi полiтики зайнятостi, з тим щоб повнiстю врахувати єх досвiд i думки та заручитися єх пiдтримкою, спiвробiтництвом у формуваннi та реалiзацiє такоє полiтики.
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Конвенцiя № 122 доповнюуться Рекомендацiую № 122 з цiую ж назвою, яка пропонуу досить докладний перелiк загальних i спецiальних заходiв щодо здiйснення полiтики зайнятостi, зокрема по стимулюванню безперервного економiчного зростання, усунення сезонних коливань зайнятостi тощо.
Конвенцiя № 122 ратифiкована Президiую Верховноє Ради УРСР 29 травня 1968 р.
Конвенцiя 1958 р. № 111 про дискримiнацiю в галузi працi i зайнятостi мiстить достатньо гнучкi i загальнi положення, що стосуються дискримiнацiє в галузi працi i занять, якi б грунтувалися на вiдмiнностях раси, кольору шкiри, статi, релiгiє, полiтичних поглядiв, соцiального походження i нацiональноє належностi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155