Хтось зі спини передає каністру з вином: ковтни сам і передай іншому.
– Будеш? – питає мене якийсь патлатий, щойно добряче лигнувши з горла. Я беру каністру, роблю ковток тієї бодяги й передаю Віці. Вона п'є, вино тече по підборіддю, заливає сорочку. Віка сміється, витирається, Алік дає салфетку, але Віка відштовхує його і сміється. Вона вже геть п'яна.
Трохи поодалік помічаю Йостека з його дівулями. Лорна сидить посередині, витріщилася на вогонь. Раптом глипає строго на мене – прошиває поглядом до дна душі. І знову на вогонь, як нічого й не було.
– Чо' ти такий сумний? – Віка дихає на мене винним духом. – Веселися, дурак!
– Іди нахєр, – відсовую її губи від своїх. – Я не сумний. – Знов відпихаю її настирливу пику і Віка втрачає рівновагу, падає задом на землю. П'яно регоче. Трохи вгамувавшись, підіймається. Очі посоловілі. Ще трохи, і вона відрубиться.
– Ей, закурити хтось має? – вона роззирається довкола, але ніхто не звертає на неї уваги. – Мальчік, маєш закурити? – Віка тягнеться до сорокалітнього щетинистого мордоворота з самокруткою в зубах. Той одягнутий у джинсовий комбінезон на голе тіло, на голові в нього атласний циліндр. Мордатий відхиляється назад, і Віка падає просто йому в обійми.
– Ну, вот і всьо. Тєпєрь ти мая, – каже він і шкіриться крупними зубами. Віка, зі звуком «Поухх!» збиває тому з голови циліндр, при цім гигоче, аж заходиться.
З боку водоспаду до ватри з'являються троє нудистів: два хлопці та дівчина. В руках несуть клумки одягу, а самі мокрі – певне, лазили вночі купатися. Перед ними народ розступається, звільняючи дорогу поближче до вогню, погрітися. Довгокосій дівчині (вона могла ховатися у своєму волоссі, як русалка) на першу ж вимогу дають цигарку та вина. Хтось виявляє бажання сфоткатися з нудистами, а ті радо позують голими дупами до об'єктива.
Люди жваво балакають між собою про все на світі. Безліч історій, тьма подій. Мені стає стрьомно, що ніхто не хоче поговорити зі мною, хоча я розумію, що міг би заговорити до когось першим. Але тільки-но уявляю собі, що почну з кимось говорити, мене скручує корч відрази та притупленого роздратування впереміш із жалем до себе. «Чому мені так стрьомно жити в цьому світі?» – хочеться виплакатися комусь. Інша моя частина, яку я хотів би називати «апасним штріхом», дивиться на це все з презирством і холодною ненавистю. Ось вона бере ситуацію під контроль, силою заганяючи жалюгідного гівнюка десь подалі у підсвідомість.
Мій погляд повертається до Лорни, котра сидить між цим Йостеком і дурою в тапочках, як її… Жанна. У відблисках вогню вони своєю закляклістю нагадують неживі предмети, а обличчя Лорни здається висіченим з граніту. їхня нерухомість так контрастує з рухливим галасливим натовпом, що на якийсь час все в мені зупиняється, перетворюється на статичне зображення, спроектоване на колихливу пітьму. Стає тихо, як у вусі, й мені здається, ніби я бачу не трьох людей, а три каменюки в чистому полі.
?.: Найбільший камінь – це Лорна. Тому що вона найсильніша. Вона дуже важка. Коли вона входить у чиєсь життя, вона просто як камінь. Неможливо не рахуватися з нею і дуже важко її носити в собі. Вона завжди думає тільки про себе (пауза)… Лорна, з тобою деколи буває так важко… Ти найнапряжніша людина в моєму світі. Ти завжди хочеш, аби все було по-твоєму. Ти з'явилася на сцені разом із хлопцем і дівчиною. Оця дівчина (показує на невеликий камінь зліва) і цей хлопець (показує на значно більший камінь правильної форми, менший, однак, за камінь Лорни, такий великий, важкий і необроблений)– вони були поруч із тобою, коли ми побачили тебе. Дівчину звуть Жанною, хлопець називає себе Йостеком. Вони думають, що стали твоїми друзями, а насправді вони твої слуги. Ти вважаєш себе королевою, яка може отак просто забавлятися людьми.
V: (до Лорни) Чому вона вважає себе королевою?
?.: Тому що у неї великий досвід. Вона переконана, що до неї приходив сам Диявол. У неї нездоланне відчуття нереальності. Це відчуття лякає її, бо сильніше за неї.
V: Лорна, чому тебе тягне до дівчат?
?.: З ними вона почуває себе завойовницею. З ними вона почуває силу, владу. Вона хоче все контролювати, стискати, смоктати… душити… Надзвичайно забобонна особа. Боїться містичних знаків, які вбачає скрізь і в усьому. Боїться поганих знамень… Фоновий стан постійного страху. Містичного страху.
V.: Лорна, що ти відчула, коли вперше побачила цього чоловіка? (показує на камінь Германа)
?.: Я його злякалась. Він надто темний і непроникний. Я боюсь таких людей. Боюсь людей, яких я не можу читати з обличчя. Герман закритий. Напружений, готовий тріснути, вистрілити, змести все. Він як вулкан. Мене не радує, що він приїхав сюди. Нам буде тісно на одній території. Коли він дивиться на мене, мені хочеться сховатися. Тому я захотіла прикритись від його погляду Йостеком. Йостек стає між нами. (Я. перекочує камінь Йостека між Лорною і Тим, Хто Прихований Від Себе). Я відьма, і завжди стається так, як хочу я.
V.: Лорна, чи тепер ти себе почуваєш краще?
?.: Так. У такій ситуації я почуваю себе більш впевнено.
V.: А як реагує на таке переміщення Герман?
?.: (пауза) В ньому вона викликає цікавість. Йому здається, що Лорна чимось подібна на нього, і з нею можна поговорити по душах. Його страх… його страх також має метафізичний присмак.
V.: Герман може сформулювати їй свою потребу в спілкуванні?
?.: (не почув або не захотів почути запитання) Цікаво… Йостек відчуває, що Лорна боїться. Йостек, сам того не усвідомлюючи, став прикривати Лорну… Глянь, Йостек дуже солідна фігура (камінь справді великий і рівний). А цей (показує на камінь Германа) підсвідомо відчуває роздратування. Йостек теж о'кей, але його цікавить Лорна… Цілий вечір він шукає нагоди, щоби підсісти до неї, прозондувати її. Лорна здається йому таємничою. У неї суворе, кам'яне обличчя. Глянеш на таку – страшно підійти. Остерігаєшся, як би не нахамила, не образила. Бо така ображати вміє. Я боюся, що, коли підійду до неї, ця малолєтка опустить мене, як пацана.
V.: Ти би міг підійти до неї і подивитися, як вона зблизька виглядає?
?.: Зараз. Вечір… точніше, вже ніч, горить купальське вогнище, п'ять метрів заввишки. Всі збуджені, грає музика… (до каменя Лорни)Лорна, можна, я сяду біля тебе? – Звісно, сідай. – Лорна дивиться на мене знизу догори, і ми обидвоє знаємо, що це означає для людей, в чиїх душах живуть тварини. Це означає, що я – старший у зграї. Все, Лорна більше не може виставляти проти мене свої щити. Вона усміхається мені, підсувається до Йостека, і я сідаю поруч з нею, лицем до вогню. Ми мовчимо і дивимось гуртом у вогнище.
Що ж, зараз я можу підбити перші підсумки моєї участі на фесті, і вони мене не радують. Настільки не радують, що з того горя я закурюю папіросу, вже надцяту за нині…
Що, і собі хочеш, гівно мале?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
– Будеш? – питає мене якийсь патлатий, щойно добряче лигнувши з горла. Я беру каністру, роблю ковток тієї бодяги й передаю Віці. Вона п'є, вино тече по підборіддю, заливає сорочку. Віка сміється, витирається, Алік дає салфетку, але Віка відштовхує його і сміється. Вона вже геть п'яна.
Трохи поодалік помічаю Йостека з його дівулями. Лорна сидить посередині, витріщилася на вогонь. Раптом глипає строго на мене – прошиває поглядом до дна душі. І знову на вогонь, як нічого й не було.
– Чо' ти такий сумний? – Віка дихає на мене винним духом. – Веселися, дурак!
– Іди нахєр, – відсовую її губи від своїх. – Я не сумний. – Знов відпихаю її настирливу пику і Віка втрачає рівновагу, падає задом на землю. П'яно регоче. Трохи вгамувавшись, підіймається. Очі посоловілі. Ще трохи, і вона відрубиться.
– Ей, закурити хтось має? – вона роззирається довкола, але ніхто не звертає на неї уваги. – Мальчік, маєш закурити? – Віка тягнеться до сорокалітнього щетинистого мордоворота з самокруткою в зубах. Той одягнутий у джинсовий комбінезон на голе тіло, на голові в нього атласний циліндр. Мордатий відхиляється назад, і Віка падає просто йому в обійми.
– Ну, вот і всьо. Тєпєрь ти мая, – каже він і шкіриться крупними зубами. Віка, зі звуком «Поухх!» збиває тому з голови циліндр, при цім гигоче, аж заходиться.
З боку водоспаду до ватри з'являються троє нудистів: два хлопці та дівчина. В руках несуть клумки одягу, а самі мокрі – певне, лазили вночі купатися. Перед ними народ розступається, звільняючи дорогу поближче до вогню, погрітися. Довгокосій дівчині (вона могла ховатися у своєму волоссі, як русалка) на першу ж вимогу дають цигарку та вина. Хтось виявляє бажання сфоткатися з нудистами, а ті радо позують голими дупами до об'єктива.
Люди жваво балакають між собою про все на світі. Безліч історій, тьма подій. Мені стає стрьомно, що ніхто не хоче поговорити зі мною, хоча я розумію, що міг би заговорити до когось першим. Але тільки-но уявляю собі, що почну з кимось говорити, мене скручує корч відрази та притупленого роздратування впереміш із жалем до себе. «Чому мені так стрьомно жити в цьому світі?» – хочеться виплакатися комусь. Інша моя частина, яку я хотів би називати «апасним штріхом», дивиться на це все з презирством і холодною ненавистю. Ось вона бере ситуацію під контроль, силою заганяючи жалюгідного гівнюка десь подалі у підсвідомість.
Мій погляд повертається до Лорни, котра сидить між цим Йостеком і дурою в тапочках, як її… Жанна. У відблисках вогню вони своєю закляклістю нагадують неживі предмети, а обличчя Лорни здається висіченим з граніту. їхня нерухомість так контрастує з рухливим галасливим натовпом, що на якийсь час все в мені зупиняється, перетворюється на статичне зображення, спроектоване на колихливу пітьму. Стає тихо, як у вусі, й мені здається, ніби я бачу не трьох людей, а три каменюки в чистому полі.
?.: Найбільший камінь – це Лорна. Тому що вона найсильніша. Вона дуже важка. Коли вона входить у чиєсь життя, вона просто як камінь. Неможливо не рахуватися з нею і дуже важко її носити в собі. Вона завжди думає тільки про себе (пауза)… Лорна, з тобою деколи буває так важко… Ти найнапряжніша людина в моєму світі. Ти завжди хочеш, аби все було по-твоєму. Ти з'явилася на сцені разом із хлопцем і дівчиною. Оця дівчина (показує на невеликий камінь зліва) і цей хлопець (показує на значно більший камінь правильної форми, менший, однак, за камінь Лорни, такий великий, важкий і необроблений)– вони були поруч із тобою, коли ми побачили тебе. Дівчину звуть Жанною, хлопець називає себе Йостеком. Вони думають, що стали твоїми друзями, а насправді вони твої слуги. Ти вважаєш себе королевою, яка може отак просто забавлятися людьми.
V: (до Лорни) Чому вона вважає себе королевою?
?.: Тому що у неї великий досвід. Вона переконана, що до неї приходив сам Диявол. У неї нездоланне відчуття нереальності. Це відчуття лякає її, бо сильніше за неї.
V: Лорна, чому тебе тягне до дівчат?
?.: З ними вона почуває себе завойовницею. З ними вона почуває силу, владу. Вона хоче все контролювати, стискати, смоктати… душити… Надзвичайно забобонна особа. Боїться містичних знаків, які вбачає скрізь і в усьому. Боїться поганих знамень… Фоновий стан постійного страху. Містичного страху.
V.: Лорна, що ти відчула, коли вперше побачила цього чоловіка? (показує на камінь Германа)
?.: Я його злякалась. Він надто темний і непроникний. Я боюсь таких людей. Боюсь людей, яких я не можу читати з обличчя. Герман закритий. Напружений, готовий тріснути, вистрілити, змести все. Він як вулкан. Мене не радує, що він приїхав сюди. Нам буде тісно на одній території. Коли він дивиться на мене, мені хочеться сховатися. Тому я захотіла прикритись від його погляду Йостеком. Йостек стає між нами. (Я. перекочує камінь Йостека між Лорною і Тим, Хто Прихований Від Себе). Я відьма, і завжди стається так, як хочу я.
V.: Лорна, чи тепер ти себе почуваєш краще?
?.: Так. У такій ситуації я почуваю себе більш впевнено.
V.: А як реагує на таке переміщення Герман?
?.: (пауза) В ньому вона викликає цікавість. Йому здається, що Лорна чимось подібна на нього, і з нею можна поговорити по душах. Його страх… його страх також має метафізичний присмак.
V.: Герман може сформулювати їй свою потребу в спілкуванні?
?.: (не почув або не захотів почути запитання) Цікаво… Йостек відчуває, що Лорна боїться. Йостек, сам того не усвідомлюючи, став прикривати Лорну… Глянь, Йостек дуже солідна фігура (камінь справді великий і рівний). А цей (показує на камінь Германа) підсвідомо відчуває роздратування. Йостек теж о'кей, але його цікавить Лорна… Цілий вечір він шукає нагоди, щоби підсісти до неї, прозондувати її. Лорна здається йому таємничою. У неї суворе, кам'яне обличчя. Глянеш на таку – страшно підійти. Остерігаєшся, як би не нахамила, не образила. Бо така ображати вміє. Я боюся, що, коли підійду до неї, ця малолєтка опустить мене, як пацана.
V.: Ти би міг підійти до неї і подивитися, як вона зблизька виглядає?
?.: Зараз. Вечір… точніше, вже ніч, горить купальське вогнище, п'ять метрів заввишки. Всі збуджені, грає музика… (до каменя Лорни)Лорна, можна, я сяду біля тебе? – Звісно, сідай. – Лорна дивиться на мене знизу догори, і ми обидвоє знаємо, що це означає для людей, в чиїх душах живуть тварини. Це означає, що я – старший у зграї. Все, Лорна більше не може виставляти проти мене свої щити. Вона усміхається мені, підсувається до Йостека, і я сідаю поруч з нею, лицем до вогню. Ми мовчимо і дивимось гуртом у вогнище.
Що ж, зараз я можу підбити перші підсумки моєї участі на фесті, і вони мене не радують. Настільки не радують, що з того горя я закурюю папіросу, вже надцяту за нині…
Що, і собі хочеш, гівно мале?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67