ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


— Я не знаю, де знайдено кістяк, — знизав плечима пан Кароль. — Адже було дуже темно, і хоч гарцери мали електричні ліхтарі, в лісі не важко сховатись.
— А надто, коли в ньому є давні бункери.
— Ми заглядали і в давні бункери, — відказав пан Кароль.
Зненацька мені сяйнула досить дивна й несподівана думка. Замислившись, я змовк. Пан Кароль теж не сказав більше ані слова, і ми мовчки доїхали до табору.
Одразу ж я ліг спати. Вночі мені снилося, наче хтось у чорному кружляв лісовими стежками, а я за ним гнався. Я був уже зовсім близько, ось-ось мав схопити його за плече, коли нараз ноги в мене скам'яніли. Той у чорному озирнувся, і я вмить упізнав пана Кароля. Він чимраз далі віддалявся од мене, тоді зробив рукою якийсь таємничий рух, земля розступилась, і пан Кароль зник мені з очей…
Я прокинувся досить пізно, страшенно голодний. Харчі скінчилися, табір антропологів був порожній, усі пішли працювати на розкопки, і не було в кого позичити навіть шматка хліба. Не лишалося іншої ради, як натщесерце їхати до міста.
Я поснідав у молочному барі на вулиці біля костьолу. А по тому на ринку зустрів Телля і його хлопців.
— Ми йдемо на розкопки в парк дідича Дуніна, — пояснив Вільгельм Телль. — Пані магістр Аліна обіцяла нам розповісти про те, що там уже знайдено.
Сьогодні там працює і пані Залічка, — додав Соколине Око. — Вона пояснить нам, до яких типів людей ми належимо.
— Я одразу можу сказати, який ти тип, — втрутився Чорниця. — Ти темний тип.
— А ти непевний тип, — відрубав Соколине Око.
— Цитьте! Не сваріться, — угамував їх Телль.
Хлопці сіли до мене в машину, й ми поїхали в парк дідича Дуніна. Кількасот років тому саме тут, на невеликому горбі над озером, було кладовище. Тепер, звичайно, від нього не лишилося й сліду, а від озера зосталася тільки сажалка. Над сажалкою височів палац, в якому жили Дуніни. Допіру, коли в Дуніновому палаці розмістилася сільськогосподарська школа і в парку почали копати рови для каналізаційних труб, в землі знайшли давні людські кістяки.
Антропологи зняли верхній шар землі на чималій площі, що утворювала квадрат. Нагорі могили виявилися одразу під поверхнею, адже протягом кількасот років дощі розмили землю. А ті могили, що були нижче, вкривав шар землі завтовшки з метр. Людські кістяки добре збереглися, бо земля була тут суха. Вони лежали рівними рядами, недалеко один від одного. Жовто-брунатні черепи й кістяки добре вирізнялися на тлі золотавого піску.
— Які ці кістяки маленькі… — сказав півголосом Вільгельм Телль.
— Справді, — згодилася Залічка, — майже дві третини могил — це могили дітей. За давніх часів була величезна смертність серед немовлят і дітей. Люди не знали таких ліків, які є тепер, не вміли запобігти пошестям, не було загального медичного нагляду. За колишніх важких і складних умов могла вижити тільки дужа й надзвичайно здорова людина. Отож вік людини тоді був значно коротший, ніж тепер.
— Коротший? — здивувався Телль. — А я читав у якійсь книжці, що люди в давнину були куди здоровіші, дужчі, міцніші й жили дуже довго.
— Звісно, були одиниці, які доживали похилого віку, — втрутилася в розмову пані Аліна. — Та пересічна людина в давнину жила менше, ніж тепер. Вона була нижча, дрібніша, хоч, безперечно, траплялися й такі, як циклопи, велетні. Старі кладовища розповідають про давніх людей. Вивчаючи кістки, можна довідатися, скільки літ було людині, коли вона померла, а часом навіть — на що слабувала за життя і з чого померла. Ми відкрили тут майже сто могил, і тільки в кількох лежали останки літніх людей. Решта — дітей, юнаків, молоді, що померла, як кажуть, у розквіті життя. Погляньте, які ці кістки дрібні, вони мають сліди ревматизму, рахіту. Інша річ, що на цьому кладовищі ховали незаможних. Багатіїв, лицарів ховали в склепах під костьолом. Але це свідчить про те, що бідні люди в давнину жили зле, будь-яка хвороба збивала їх з ніг, серед них панувала висока смертність, адже вони нічогісінько не знали про гігієну, не вміли боротися з моровицями.
Кладовище, яке ми розкопуємо, — вела далі магістр Аліна, — закладено, очевидно, в XI столітті, і ховали тут людей аж до XIII століття, бо саме до того часу належать наймолодші могили. Більшість могил розташована типово для кладовищ того періоду: небіжчиків ховали неодмінно головою до заходу. В деяких могилах є рештки домовин, дерево погнило майже дощенту, а залізні цвяхи зостались. Іноді небіжчиків, — мабуть, найубогіших, — ховали без домовин, їх тільки загортали в саван, про що свідчить характерна поза кістяка.
Біля кістяків ми знайшли багато прикрас — обручі, сережки, бронзові персні, залізні пряжки від пасків, скляне намисто. В одній дитячій могилі чудово збереглася невеличка тасьма з оригінальним геометричним орнаментом. У кількох могилах знайдено монети, які були, певне, в одязі померлих. Варто також згадати, що ми знайшли монети, які лежали в устах небіжчиків. Це свідчить про те, що в нашому краї досить довго зберігалися серед найбід-нішого населення поганські звичаї. Про шанування цих зви чаїв свідчать і речі щоденного вжитку — залізні ножі, глиняні прядки, — що часом ми знаходимо в могилах…
Наприклад, у тій могилі в кутку кладовища, — показала магістр Аліна, — взагалі не було кістяка. На тому місці, де мав бути череп, стояв глиняний посуд із курячими кістками. Це яскравий вияв поганських вірувань і поганських звичаїв.
На цьому огляд давнього кладовища скінчився. Ми не хотіли докучати пані Аліні, бо навколо всі напружено працювали, робітники відкидали землю, а студенти щіточками відчищали кістяки.
Опівдні на розкопках оголосили півгодинний відпочинок. Тоді я звернувся до Залічки:
— А до яких рас належали наші предки? Мене цікавить, ким вони були з точки зору антропології?
— Ви маєте на увазі тих людей, які поховані на цьому кладовищі? Якщо йдеться про ці кістяки, то спершу ми повинні їх вивчити, виміряти черепи, провести низку копітких наукових досліджень. Зрештою, ніяких висновків не можна зробити, поки не обстежимо всього кладовища. Але існує багато наукових праць про расовий склад населення, що жило на наших землях навіть за дуже давніх часів, наприклад, за кам'яного віку.
— О, це мене дуже цікавить, — сказав я.
— Мій колега недавно надрукував наукову статтю на цю тему. Матеріал, який він дослідив, свідчить про те, що на наших землях за часів кам'яного віку жило населення дуже неоднорідне щодо рас. Близько тридцяти відсотків становили представники білої раси, близько п'ятдесяти — біло-жовті метиси, десять відсотків — представники жовтої раси. Але в усіх випадках переважав елемент жовтої раси. Та поволі цей елемент поступився місцем чи перед елементом нордичним, — ми знаємо, які були нордійці:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52