Разом з Яськом зійшов у могилу шматок історії Львова. То був останній могікан брукового життя, якого знала навіть найменша дитина.
Ясь був божевільним. Але це божевілля було тихим і ненав'язливим. Усмішка осяювала його лице, мов якась зоря постійного задоволення світом, собою, людьми. Такий погідний оптимізм і наївну філософію можна зустріти хіба в дитини.
Сміявся зі всіх і зі всього – в погоду, і в дощ, і в мороз, і в завірюху. Сміявся на похороні так само, як і тоді, коли зі зграєю дітей ішов за військовими музиками.
Люди кажуть, що є щось святого в такім тихім божевіллі, коли сам Бог вкриває мороком душу і відриває її від турбот і клопотів. Якщо це правда, то Ясь був найщасливішою людиною ві Львові хоча б тому, що все життя був дитиною, навіть коли посивів і згорбився.
Найвідомішим став завдяки своїм філософським увагам на тему життя і смерті. Смерть у нього була персоніфікована в образі пана Курковського – володаря чорних лискучих катафалків, різьблених трун, ясних свіч, майстра погребових церемоній, в яких брали участь пишно вбрані прислужники. Ці похоронні процесії супроводжувала зграя роззяв і дітлахів. І, звичайно, без Яська обійтись не могло.
– Всіх добрих людей позабирав пан Курковський, – зітхав Ясь, – а лишились самі лайдаки…
Ясь носив довгого обдертого плаща, пожовклі черевики на босу ногу, а на голові засмальцовану магерку (сукняна шапка з баранячою оторочкою). Він був постійною декорацією старого міста. Любив заходити до готелю "Жорж", звідки танцювальним кроком, голосно приспівуючи, вирушав на Ринок. А за ним бігла ціла компанія дітлахів, від яких він мусив відбиватися копняками.
Засобів на існування не мав жодних. Хтось деколи щось дасть, чимсь пригостить. Круг нього збирався тлум перекупок, батярів, а то й випадкових перехожих – фірман, що кинув воза, служниця з кошиком, поліцай… Усім було весело слухати Яська.
В останні роки його життя ним заопікувався магістрат. Адже то була львівська цікавинка! Ясь дістав безкоштовне харчування та вбрання. А на зиму для нього відчиняла гостинні двері божевільня.
ГРОШІ ДЛЯ ВАРЯТІВ
Якийсь чоловік хотів поглузувати з Яська і сказав йому:
– Яську, біжи на личаківську рогатку, там всім вар'ятам дають гроші.
– Йой! Ану покажи кілько тобі дали?
ГОЛУБ НА ВЕЧЕРЮ
Ясько підібрав на вулиці здохлого голуба і поніс додому.
– Яську! Таже він здох! – гукали йому.
– То й добре. Мама мені всмажит на вечерю.
– Але здохлятини ніхто не їсть. Можна їсти лише те, що забила людська рука.
– Його забив Господь! Чи ви гадаєте, жи людська рука є чистіша від Божої?
ЧЕРЕШНІ
Ясько помагав часом на базарі трагати мішки та кошики, і йому за те щось перепадало. Одного разу заробив собі черешні. Сів під Ратушею і їсть разом з кісточками.
– Гей, Яську, нащо ти черешні з кістками їси? – питають його. – їх треба випльовувати.
– Не меліть дурниці. Якби черешні мусилося їсти без кісточок, то кісточки продавали б окремо.
СКНИЛІВСЬКІ МУДРАГЕЛІ
Недалеко за Сигнівкою та Кульпарковом знаходиться Скнилів. Колись там жили веселі люди і про них любив оповідати цілий Львів.
КРИНИЦЯ
Одному скнилівцю ввірвалося відро в криницю, а він, не довго думаючи, перехилився через цямрину, аби зачепити його рукою, та й шубовсьнув у воду.
Криниця була неглибока, якраз по шию, але вода зимна. І почав скнилівець верещати, доки не позбігалися сусіди. А був серед них наймудріший Яцько Макольондра.
– Нема ради, треба лізти до криниці, – сказав Яцько. – Лізь першим ти, Пилипе, а Місько буде тя за ноги тримав. Гарасько буде тримав за ноги Міська, а Гераська – Микита, а Микиту – Данило, а я – Данила. Як намацаєш відро, то кричи – я вас витягну.
Так вони й зробили, але, коли вже ціла вервечка опинилася в криниці, Яцько, що лишився нагорі, почав стогнати, що йому тяжко і треба би було ще когось на підмогу покликати.
– Ну, то біжи клич, а ми зачекаємо! – гукнули знизу.
Яцько випустив Данилові ноги і ціла кумпанія бебехнула в криницю, аж загуло.
Добре, що на ту пору нагодилася Яцькова жінка Рузя та й порадила кинути до криниці мотузку, бо вона десь чула, що так роблять.
Яцько приніс мотузку, старанно змотав її і кинув до криниці. Але це мало допомогло, бо другого кінця Яцько собі не лишив.
Тим часом збіглося півсела і ради сипалися одна ліпша за другу. Хтось казав вичерпати воду, хтось – робити підкоп, ще хтось – навпаки, заливати водою криницю і тоді всі поспливають, як галушки. Аж урешті чоловікам, що мокли в криниці, осіяла голови світла думка – спустити їм драбину.
Наука знає такі факти, коли людей, що перебувають в знервованому стані, навідують геніальні ідеї. Це був саме такий випадок.
Однак, коли всі п'ятеро вилізли нарешті з криниці, то ніхто не міг згадати, скільки ж їх було.
– Не дай Боже, хтось лишився в криниці, – сказав Яцько і почав гукати:
– Гей! Гей!
А з криниці відлунювало: "Гей! Гей!"
– Ну, видите? Хтось там таки сидить, – забідкався Яцько.
І тоді над криницею схилилася ціла юрба скнилівців та почала галайкати:
– Гей! Агов! Гоп-гоп!
А луна справно відповідала десятками голосів.
– Людоньки! – вжахнувся Яцько. – Та же там у криниці ціла купа народу!
– Зачекай, Яцю, – сказала Рузя. – Мені ся здає, жи то не є наші.
І от тут надійшов сільський війт Дзюньо Мігус. Дізнавшись, що у криниці виявлено якихось людей, він наморщив розумне чоло і прорік:
– Люди добрі! Нема на то ради. Мусимо всі ся розійти по хатах і тоді будем знати, чи когось нам бракує. А по хвилі знова ся зійдемо коло криниці.
Так вони і вчинили. А коли знову зібралися, то війт запитав:
– А що, панове, чи всі у вас вдома?
– Всі, пане війте, вдома, нікого не бракує.
Кажуть, що то від скнилівців пішла приказка про того, кому бракує в голові клепки: є, та в нього не всі вдома!
– Тепер мені ясно, – сказав війт, – що в криниці сидять не скнилівські люди.
– Хто ж може бути? – дивувалась громада. – Як вони сміли залізти до нашої криниці?
– Може, то які потопельники? – міркував Яцько. Громада почала хреститися.
Але війт був хоробрим чоловіком і гукнув у колодязь:
– Гей, ви там! Чи ви не потопельники?
– …потопельники!., ельники!… – відповіла луна.
– Господи! І за що нам така напасть! – зойкнула Рузя.
– Витягаймо хутчій драбину! – скрикнув Яцько. – Бо та нечисть ще почне вилізати!
Драбину витягли, а криницю закрили лядою, ще й каменем привалили.
Більше звідти ніхто води не брав.
СКНИЛІВСЬКЕ ЯЙЦЕ
Яцько Макольондра несподівано для себе знайшов на полі гарбуз. Такого дива ще ніколи в житті не бачив. Обнюхав зі всіх боків, пальцями обстукав та так і не збагнув, що воно за диво таке. А тому вирішив занести йогоо просто до війта.
Дзюньо Мігус сидів на призьбі й латав свої війтівські чоботи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
Ясь був божевільним. Але це божевілля було тихим і ненав'язливим. Усмішка осяювала його лице, мов якась зоря постійного задоволення світом, собою, людьми. Такий погідний оптимізм і наївну філософію можна зустріти хіба в дитини.
Сміявся зі всіх і зі всього – в погоду, і в дощ, і в мороз, і в завірюху. Сміявся на похороні так само, як і тоді, коли зі зграєю дітей ішов за військовими музиками.
Люди кажуть, що є щось святого в такім тихім божевіллі, коли сам Бог вкриває мороком душу і відриває її від турбот і клопотів. Якщо це правда, то Ясь був найщасливішою людиною ві Львові хоча б тому, що все життя був дитиною, навіть коли посивів і згорбився.
Найвідомішим став завдяки своїм філософським увагам на тему життя і смерті. Смерть у нього була персоніфікована в образі пана Курковського – володаря чорних лискучих катафалків, різьблених трун, ясних свіч, майстра погребових церемоній, в яких брали участь пишно вбрані прислужники. Ці похоронні процесії супроводжувала зграя роззяв і дітлахів. І, звичайно, без Яська обійтись не могло.
– Всіх добрих людей позабирав пан Курковський, – зітхав Ясь, – а лишились самі лайдаки…
Ясь носив довгого обдертого плаща, пожовклі черевики на босу ногу, а на голові засмальцовану магерку (сукняна шапка з баранячою оторочкою). Він був постійною декорацією старого міста. Любив заходити до готелю "Жорж", звідки танцювальним кроком, голосно приспівуючи, вирушав на Ринок. А за ним бігла ціла компанія дітлахів, від яких він мусив відбиватися копняками.
Засобів на існування не мав жодних. Хтось деколи щось дасть, чимсь пригостить. Круг нього збирався тлум перекупок, батярів, а то й випадкових перехожих – фірман, що кинув воза, служниця з кошиком, поліцай… Усім було весело слухати Яська.
В останні роки його життя ним заопікувався магістрат. Адже то була львівська цікавинка! Ясь дістав безкоштовне харчування та вбрання. А на зиму для нього відчиняла гостинні двері божевільня.
ГРОШІ ДЛЯ ВАРЯТІВ
Якийсь чоловік хотів поглузувати з Яська і сказав йому:
– Яську, біжи на личаківську рогатку, там всім вар'ятам дають гроші.
– Йой! Ану покажи кілько тобі дали?
ГОЛУБ НА ВЕЧЕРЮ
Ясько підібрав на вулиці здохлого голуба і поніс додому.
– Яську! Таже він здох! – гукали йому.
– То й добре. Мама мені всмажит на вечерю.
– Але здохлятини ніхто не їсть. Можна їсти лише те, що забила людська рука.
– Його забив Господь! Чи ви гадаєте, жи людська рука є чистіша від Божої?
ЧЕРЕШНІ
Ясько помагав часом на базарі трагати мішки та кошики, і йому за те щось перепадало. Одного разу заробив собі черешні. Сів під Ратушею і їсть разом з кісточками.
– Гей, Яську, нащо ти черешні з кістками їси? – питають його. – їх треба випльовувати.
– Не меліть дурниці. Якби черешні мусилося їсти без кісточок, то кісточки продавали б окремо.
СКНИЛІВСЬКІ МУДРАГЕЛІ
Недалеко за Сигнівкою та Кульпарковом знаходиться Скнилів. Колись там жили веселі люди і про них любив оповідати цілий Львів.
КРИНИЦЯ
Одному скнилівцю ввірвалося відро в криницю, а він, не довго думаючи, перехилився через цямрину, аби зачепити його рукою, та й шубовсьнув у воду.
Криниця була неглибока, якраз по шию, але вода зимна. І почав скнилівець верещати, доки не позбігалися сусіди. А був серед них наймудріший Яцько Макольондра.
– Нема ради, треба лізти до криниці, – сказав Яцько. – Лізь першим ти, Пилипе, а Місько буде тя за ноги тримав. Гарасько буде тримав за ноги Міська, а Гераська – Микита, а Микиту – Данило, а я – Данила. Як намацаєш відро, то кричи – я вас витягну.
Так вони й зробили, але, коли вже ціла вервечка опинилася в криниці, Яцько, що лишився нагорі, почав стогнати, що йому тяжко і треба би було ще когось на підмогу покликати.
– Ну, то біжи клич, а ми зачекаємо! – гукнули знизу.
Яцько випустив Данилові ноги і ціла кумпанія бебехнула в криницю, аж загуло.
Добре, що на ту пору нагодилася Яцькова жінка Рузя та й порадила кинути до криниці мотузку, бо вона десь чула, що так роблять.
Яцько приніс мотузку, старанно змотав її і кинув до криниці. Але це мало допомогло, бо другого кінця Яцько собі не лишив.
Тим часом збіглося півсела і ради сипалися одна ліпша за другу. Хтось казав вичерпати воду, хтось – робити підкоп, ще хтось – навпаки, заливати водою криницю і тоді всі поспливають, як галушки. Аж урешті чоловікам, що мокли в криниці, осіяла голови світла думка – спустити їм драбину.
Наука знає такі факти, коли людей, що перебувають в знервованому стані, навідують геніальні ідеї. Це був саме такий випадок.
Однак, коли всі п'ятеро вилізли нарешті з криниці, то ніхто не міг згадати, скільки ж їх було.
– Не дай Боже, хтось лишився в криниці, – сказав Яцько і почав гукати:
– Гей! Гей!
А з криниці відлунювало: "Гей! Гей!"
– Ну, видите? Хтось там таки сидить, – забідкався Яцько.
І тоді над криницею схилилася ціла юрба скнилівців та почала галайкати:
– Гей! Агов! Гоп-гоп!
А луна справно відповідала десятками голосів.
– Людоньки! – вжахнувся Яцько. – Та же там у криниці ціла купа народу!
– Зачекай, Яцю, – сказала Рузя. – Мені ся здає, жи то не є наші.
І от тут надійшов сільський війт Дзюньо Мігус. Дізнавшись, що у криниці виявлено якихось людей, він наморщив розумне чоло і прорік:
– Люди добрі! Нема на то ради. Мусимо всі ся розійти по хатах і тоді будем знати, чи когось нам бракує. А по хвилі знова ся зійдемо коло криниці.
Так вони і вчинили. А коли знову зібралися, то війт запитав:
– А що, панове, чи всі у вас вдома?
– Всі, пане війте, вдома, нікого не бракує.
Кажуть, що то від скнилівців пішла приказка про того, кому бракує в голові клепки: є, та в нього не всі вдома!
– Тепер мені ясно, – сказав війт, – що в криниці сидять не скнилівські люди.
– Хто ж може бути? – дивувалась громада. – Як вони сміли залізти до нашої криниці?
– Може, то які потопельники? – міркував Яцько. Громада почала хреститися.
Але війт був хоробрим чоловіком і гукнув у колодязь:
– Гей, ви там! Чи ви не потопельники?
– …потопельники!., ельники!… – відповіла луна.
– Господи! І за що нам така напасть! – зойкнула Рузя.
– Витягаймо хутчій драбину! – скрикнув Яцько. – Бо та нечисть ще почне вилізати!
Драбину витягли, а криницю закрили лядою, ще й каменем привалили.
Більше звідти ніхто води не брав.
СКНИЛІВСЬКЕ ЯЙЦЕ
Яцько Макольондра несподівано для себе знайшов на полі гарбуз. Такого дива ще ніколи в житті не бачив. Обнюхав зі всіх боків, пальцями обстукав та так і не збагнув, що воно за диво таке. А тому вирішив занести йогоо просто до війта.
Дзюньо Мігус сидів на призьбі й латав свої війтівські чоботи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56