— Ні. Але, якщо вам доведеться скрутно, а я буду поблизу, то, почувши її, прибуду на допомогу.
Я зневажливо махнув рукою.
— Мабуть, я сам' дам собі раду. Або мене знову врятує Капітан Немо. Ага, про цього чоловіка. Ви оглядаєте місцевість крізь свою підзорну трубу. Чи не потрапляв у ваше поле зору і цей Капітан Немо?
— Авжеж. Кілька разів бачив його глісер, що мчав по озері. Та більше нічого не можу розповісти про нього. Будь ласка, сідайте. Мені дуже приємно вітати вас обох у себе.
Марта скористалася запрошенням і сіла поруч з орнітологом. Мабуть, була голодна, бо мовчки взяла в нього з руки ножа, відкраяла шматочок хліба й стала їсти.
— Які птахи цікавлять вас? — спитала з повним ротом.
— Усі, — обвів він навколо себе рукою.
— Сьогодні я бачила сіру чаплю.
— Дуже гарний птах. Гніздиться густо в так званих чаплинцях, часто навіть далеко від води. Гнізда мостить на деревах, як і великий баклан. Іноді на чаплинці буває до сотні гнізд.
— Біля мого будинку живе зимородок, — сказала Марта. — Це дивний птах. У вирій він не літає. І людей не боїться. Коли я ловила рибу на березі поблизу нашого дому, він кілька разів сідав мені на вудлище. Як ви думаєте, він шкідник, він живиться рибою?
— Ні. Він ловить рибок не більше семи сантиметрів завдовжки, і дарма дехто вважає його «суперником» рибалки. А він завжди такий поглинений своїм полюванням, що іноді сідає навіть на чиєсь вудлище. Живе він у нірці у високому березі.
— Ви знаєтесь на птахах, — із заздрістю сказала Марта. — Я теж люблю птахів. І трохи цікавлюся ними. Приміром, хотілося б знати, що думають орнітологи про ківіка. Правда, це дуже таємничий птах?
Орнітолог на мить замислився.
— Якщо мова про ківіка і його звички, то серед орнітологів точиться суперечка на цю тему. Одні твердять, що він любить селитися над великими водоймами, інші бачили його навіть у лісових хащах, далеко від води. Гнізда мостить у комишах, але й на старих дубах бачили ківіка. Характерний його політ і крик: «Ківі-ківі-ківі». Літає він, як ластівка, але наче ковзає, живиться комахами. Але не гребує і дрібною рибкою. Назва походить саме від його крику.
Марта раптом схопилася з місця.
— Ой лишенько, там зосталася моя вудка й «отченаш»! Ходімо, будь ласка, — і дівчина схопила мене за руку.
Я вклонився Орнітологові.
— Вибачте за несподіване вторгнення. Нам уже треба йти. А надалі, як у вас знову не буде хліба, прошу до мене.
Я ще раз уклонився йому, він і собі кивнув головою. Отак чемно попрощавшись, ми з Мартою вирушили назад через молодий ліс.
— У мене камінь спав із серця, — обізвався я до дівчини, коли ми були вже досить далеко від Орнітолога. — Поведінка цього чоловіка здавалася мені дивною і таємничою, я підозрював його хтозна в чому, а тепер мені все зрозуміле. Він маскується, щоб крадькома спостерігати за птахами й фотографувати їх. Уникає людей, бо люди полохають птаство.
Марта зайшлася голосним сміхом.
— Який же ви смішний! І страшенно наївний. Цей чоловік не орнітолог. Він прикидається орнітологом.
— Що ви кажете? Він так гарно говорив про сіру чаплю, про зимородка, відповів на ваше запитання про ківіка…
— Ба, — захихотіла вона, мов мале чортеня. — Ківік це справді дуже таємничий птах. Я сама його вигадала.
— Ківік не існує?
— Авжеж. Справжній орнітолог посміявся б із мого запитання. А цей трохи начитався про птахів і говорить про них, як з поганого підручника. Спитала про ківіка, і він одразу ж зрадив себе. Подумав: «А що, коли цей ківік існує, а я про нього не читав?» І почав вигадувати про ківікові звички.
Я тяжко зітхнув.
— Виходить, що цей чоловік сам добра пташка, хай йому біс, навіщо він прикидається орнітологом? І чого шукає над Озерищем?
— А ви? — хитро спитала дівчина.
Ми вийшли на берег там, де Марта залишила свій «отченаш». Я побачив, що Вацек Краватик ладнається відпливати на яхті. З палуби він давав останні інструкції панові Анатолеві, який рибалив під стіною очерету. Я пригадав, що надходить час зустрічі Вацека Краватика з Чорним Франеком.
— Ой лихо, де моя вудка?! — зойкнула Марта. Справді, вудлища на березі не було.
— Чи хто з вас не бачив моєї вудки? — закричала Марта в бік яхти.
— Напевно, її схопив якийсь кит і поніс по озері! — гукнув з яхти Бородань.
Почувся гуркіт мотора, і біла яхта повільно, велично відпливла на озеро.
Я подумав про зустріч Чорного Франека з Вацеком Крава-тиком і Бороданем. Що скаже їм Чорний Франек? Може, сьогодні вранці знайшов карту і тепер вручить її Краватикові? Ця карта мене дуже цікавила. Мабуть, це смішно, але все, що діялось над Озерищем, здавалося мені підозрілим.
— Вирушаймо мерщій на Чаплинець, — сказав я Марті.
— Отакої! — обурилась вона. — А моя вудка? Мій чудовий «отченаш»? Хай пропадає?
— Ви знаєте, куди поплив Вацеїс Краватик? Він зустрінеться з Чорним Франеком і за великі гроші одержить від нього рибальську карту, — дратувався я.
— Ви думаєте, Чорний Франек уже знайшов її?
— Це байдуже, мені треба почути їхню розмову, — наполягав я, дивлячись на яхту, що все віддалялась.
— Навіщо вам та карта? Я вас навчу ловити рибу й покажу такі місця на озері, що ви скоро станете королем рибалок. А тепер у човен! Адже це вудлище не могло щезнути.
Вона скочила в човен, а я хоч-не-хоч мусив зробити те саме.
— Мені дуже хочеться поглянути на ту карту, — повторював я. — Я повинен подивитися на ту карту, ви розумієте?
Але для Марти важливіші були її вудлище і «отченаш». Вона ввімкнула мотор і відпливла від берега. Спершу зробила велике коло, шукаючи вудлища на озері, а потім попливла понад очеретом.
А я бачив, як біла яхта пришвартувалась на мілині поряд з островом. Бородань і Вацек Краватик, мабуть, уже зіскочили на мілину і пішли на зустріч із Чорним Франеком…
Марта знову зробила коло на озері. Пан Анатоль сварився на неї кулаком і кричав:
— Ви своєю моторкою розполохали всю рибу! Дівчина ще раз пропливла вздовж очерету.
— Є! Є! — вигукнула вона і аж підстрибнула з радощів. Вимкнула мотор і вхопила весла.
Вудка пливла по воді. То віддалялася від очерету, то наближалась до нього. Її помітно щось тягло.
— Це велика рибина. Якби тільки не зірвалася, — бідкалась Марта.
Мене зовсім не обходила та рибина. Я сумно дивився на білу яхту біля берегів Чаплинця…
Нарешті Марта підпливла до вудлища, яке плавало на воді. Втягла його в човен і почала крутити котушкою. Коли рибина дуже шарпала вудку, дівчина попускала волосінь, а по-тім знову поволі скручувала її.
— Візьміть черпак, — звеліла мені. — Рибина вже коло борту.
Ох, якби зараз у мене під рукою був мій самохід! Але він лишився на березі, а я сидів у човні дівчини, що змагалася з якоюсь великою рибиною. Для мене стократ важливіша була рибальська карта.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57