— Поглянь! — закричав до Бороданя. — Якась велика туша пливе під водою.
Він перехилився через борт, стежачи за тінню риби в озері. І побачив, що я притулився до корпусу.
— Що ви тут робите? — вереснув він. — Ви підслуховуєте нас? Чи, може, хочете нас обікрасти?
У мене язик прилип до піднебіння.
— Відпочиваю, — пробелькотів я.
— Як це відпочиваєте? Тут?
— Я плавав. Але велика хвиля, і я знесилів. І вхопився за яхту, щоб відпочити. Зараз попливу до берега.
З палуби вихилилась і Едіта.
— Добрий день, — привіталась вона. — Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип'єте чогось гарячого?
Вона була дуже мила. А це викликало підозру в Бороданя.
— Звідки ти знаєш цього добродія? — гостро спитав він.
Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.
— Чи не про цього типа розповідав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке…
Біла дама й далі була дуже мила. Вона простягла до мене руку й знову запропонувала:
— Може, ви все-таки зайдете до нас на гарячий чай або на сигаретку?
Я випустив з рук вікно кабіни, ногами відштовхнувся від корпусу.
— Хай іншим разом! — гукнув я.
Щосили вимахуючи руками, я плив до берега, а вони стояли на палубі й підозріливо дивилися на мене.
На мисі Судака сиділа Марта й тримала в руках мій бінокль.
— Спіймалися, — сказала вона мстиво. — Дуже негарно підслуховувати.
Повіяв вітер, і я аж затрусився від холоду. Цокотячи зубами, схопив одяг і заліз у кущі. Коли повернувся на берег, усе ще тремтів, а дівчина дивилась на мене майже з задоволенням.
— У вас буде нежить, — сказала вона. А потім сердито тупнула ногою. — Ви послали мене по рибу, а самі…
— Що «самі»? — прикинувся я здивованим. — Хіба вже мені заборонено купатися в озері? І хіба я посилав вас по рибу?
Вона похитала головою.
— Ви купалися? На такому холодному вітрі? Мені відразу здалося щось не так, коли ви не пішли зі мною по рибу. Я вернулася з півдороги і дивлюсь, а ви вже коло яхти. Поглянула в бінокль і побачила, як ви причаїлись під бортом. Ну, вже і обличчя були в Краватика й Бороданя, коли вони вас помітили. То про що ж вони розмовляли? — спитала вона серйозно.
Не було сенсу гратися з нею в «куцу бабу».
— Чорний Франек ще не приніс їм карти. Вони починають нервуватися.
Марта на мить замислилась.
— Та карта справді дуже потрібна вам?
— Може, і я хочу стати князем спінінгу?.. .
— Я покажу вам місця, де найкраще ловиться щука, короп, плітка, краснопір, вугор. Чи й після цього вас цікавитиме карта Вацека Краватика?
— На жаль, так.
— Ви не скажете мені, чому?
— Ні.
— Мені перехотілося рибалити. Повертаймося, — сказала вона ображено.
Я слухняно сів у човен. Дівчина не обізвалася до мене й словом, поки ми пливли на той берег. Навіть коли я вистрибнув поблизу свого намету, вона не сказала, чи ще колись відвідає мене. Тільки махнула рукою на прощання.
Однак у мене було передчуття, що ми ще не раз зустрінемося і, мабуть, за цікавих обставин.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Чи повинні існувати мандрівні лицарі. Брончине признання. Зустріч на мисі Судака. Зрада. Ми в пастці. Втеча. Голос зачарованої дудки. Порятунок. Несправжній чи справжній орнітолог?
Бронка повернулась аж увечері. Вона була дуже голодна і здавалася стривоженою, хоч намагалась приховати це від мене. Я не набридав їй запитаннями і поклав мовчки чекати, поки вона сама схоче про все мені розповісти.
Вітер стих, озеро поволі заспокоювалось. Але вечірнє повітря було холодне. Щоб не змерзнути, я мусив натягти грубого светра. Подумав, що й дівчині, певно, холодно, і дав їй свою шкіряну куртку.
Замість подякувати, вона глузливо сказала:
— І де ж та ваша чудова пригода?
Спершу я хотів був пустити повз вуха цю її відверту зачіпку. Однак відповів:
— Мені здається, що тобі сьогодні не бракувало пригод. Я ліг на ковдрі поблизу намету й дивився на озеро.
Того вечора у моїх сусідів був радісний настрій. Уперше пан Анатоль із паном Казиком привезли чимало риби. Насмажили на вечерю і тепер усі четверо сиділи перед своїми наметами і розмовляли. Точніше, пан Анатоль виголошував промову про рибальство.
Не розумію цієї пристрасті. Крім того, я не вважаю спортивною ситуацію, коли з одного боку зручно стоїть на березі тепло вдягнений, у довгих гумових чоботях літній чоловік, а його «суперником» є пліточка, маленька весела рибка, що гасає в озері. Мені більше до душі інші заняття. Правда, за них нікому не дають медалей, не порівнюють рекордів, нікого не оголошують ні князем, ні королем, ні навіть лицарем. А може, слід було б відновити інститут мандрівних лицарів, щоб вони під час відпусток мандрували по країні, допомагаючи слабшим і борючись зі злом?
Мої роздуми перебили Телль із Яструбом. Вони причалили байдаркою до берега тоді, коли Бронка скінчила їсти обід, який я залишив для неї у казанку.
Яструб перший вистрибнув на землю і, похитуючись на своїх цибатих ногах, відразу підійшов до дівчини.
— Мене не обдуриш! — закричав він пискливим голосом. — Ти з ватаги Чорного Франека! Що. ти тут робиш? Чого прийшла? Знову якийсь бешкет хочете зчинити? Твій Чорний Франек дістав сьогодні добрячого прочухана від своїх приятелів. Але ми й так виженемо вас звідси під три вітри.
Дівчина не обізвалася, тільки нижче схилилася над казанком. А Яструб, мов не помічаючи мене, сказав до Телля, що витягав байдарку на берег:
— Може, заберемо її до нашого табору? Якщо вони беруть у полон, то й ми можемо зробити так само.
Телль пустив ті слова повз вуха. Підійшов до мене, привітався, але і його інтригувала присутність Бронки.
— Ви знаєте, що вона з ватаги Чорного Франека?
— Була. Вона порвала з ними, — пояснив я.
— Як це: порвала? Сьогодні до обіду вона була разом з Чорним Франеком на острові Буковець серед кемпінгів. Планували якийсь напад чи нову крадіжку.
Бронка дуже дивно зреагувала на ці слова.
— Порвала? Я зовсім не порвала з Чорним Франеком! — вигукнула вона до Яструба. — Не порвала й не порву з ним, розумієте?
Яструб аж узявся руками в боки.
— Ну, ви чуєте? Тепер бачите, кого ви прихистили?
— Я повинен звернути вашу увагу, що місце, де я живу, вважаю нейтральною територією. Бронка користується правом недоторканності. Ви знаєте, я не схвалюю вашої війни з ватагою. Бронка оселилася тут як моя знайома.
Вільгельм Телль невдоволено похитав головою.
— Так не можна, пане Томашу. Який же це нейтралітет? Виходить, ви допомагаєте ватазі Чорного Франека. А ви ж знаєте, ми щиро хотіли з ними помиритися. І що вийшло? Вони знову підступно прокралися до нашого табору й поперевертали намети. Тепер уже не може бути мови про спокій над озером. Або ми, або вони.
— Авжеж! — вигукнув Яструб.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57