Скажіть, паніматко, щоб дівка поставила самовар! Ми звикли в городах в цей час пити чай.
– Добре, добре! Зараз і самовар буде. Біжи, Палазю, та скажи наймичці, щоб наставила самовар.– сказала Онися.
– У вас на селах самовар наставляють тільки для гостей, а у нас в городі чай п'ють рано й вечір,– говорив Млинковський цивілізаторським тоном.– Встанемо вранці, продеремо очі та зараз за самовар. Завтра раненько, паніматко, попоштуйте мене й моїх дочок чайком.
– Добре, наставимо самовар і завтра вранці,– сказала Онися.
Одіславши віз, навантажений з горою мішками, отець Харитін вернувсь у хату. Погонич, попасши коні, рушив з двору. Онися вгляділа в вікно, що коні рушили з двору, й трохи не зомліла; вона догадалась, що Млинковський привіз до неї дочок на прохарчування, певно, на довгий час.
– А що, панотче, час по чарці, але тільки по одній,– сказав Млинковський.
– А чом не по дві або й по три? – сказав отець Харитін.
– Лічусь, панотче: більше чарки не можна,– груди болять чогось.
– Чим же ви лічитесь? – спитав отець Харитін.
– Слив'янкою ж, панотче, як я вам казав. Ото добре, що в вас є слив'янка. Оце їжджу по батюшках та лічусь, знаю, що в матушок стоять барила з слив'янкою в льохах,– давай, думаю, поїду та повидираю мед з бджіл,– зашипів Млинковський.
Панни подали чай. Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати. Подали бутиль слив'янки. Млинковський налив здоровий стакан і вихилив до дна, потім налив другий стакан і поставив перед собою.
– Чи це в вас, панотче, тільки дві хатини, як дві клітки? – спитав Млинковський й заглянув в кімнату.
– Є ще й третя,– недавно перегородив здорові старинні сіни стіною й зробив кімнату для дочок,– сказав отець Харитін.
Млинковський пішов оглядати кімнату й ліжка. Він розміркував, скільки дочок накинути батюшці на прохарчування. Вийшло, що можна накинути тільки дві, бо двом останнім не було де спати.
– Та й добра ж у вас слив'янка! Така смачна, що я, мабуть, не швидко оце вирвусь з вашої хати,– сказав Млинковський, хилячії наливку та прицмакуючи.
– Пийте на здоров'ячко та очунюйте,– тихо обізвався отець Харитін.
«Коли б була знала таке лихо, була б накидала полиню в барило,– подумала Онися.– Видудлить оцей циган усе барило».
– Коли ви обідаєте? – спитав Млинковський в отця Харитона.
– Та вже ж не проти ночі, а вранці, по-сільській,– сказала Онися.
– По-сільській, як надворі світає! А в нас в городі тоді ще сплять, а обідають аж опівдні, а вранці тільки чай п'ють та снідають,– натякав Млинковський так, що аж пальці було знать.– Ми звикли спати довго, а обідати в ваш полудень.
Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати, показуючи, як вчила їх мадам. Млинковський видудлив за вечір сливе цілу макітру слив'янки.
– Ну, та й добра ж у вас слив'янка,– говорив Млинковський, цмакаючи губами.
– Чи хоч трохи вам полегшало, Крискен-те Харлампійовичу? – спитав батюшка.
– Ого! ще й яка полегкість! Так неначе хто помазав медом по грудях та по животі. Чи не можна, паніматко, наточити ще макітерку на ніч? – просив столоначальник шипучим голосом.– В мене вночі спадає смага на рот та на губи,– треба промочувати.
Після вечері Онися мусила йти в льох і наточити другу макітру. Млинковський лічився таким способом до півночі, потім день і другий. Онися якось догадалась і розвела наливку водою. Млинковський покуштував, сплюнув і зараз попросив одвезти його до сусіднього батюшки, в котрого було дві дочки. Отець Ха-ритін догадався, що час давати столоначальникові хабара.
– Оце я звелів набрати вам, Крискенте Харлампійовичу, мішок житнього борошна та мішок пшеничного. Прийміть, будьте ласкаві,– сказав отець Харитін.
– За житнє спасибі, а пшеничне візьму: моя жінка не любить житнього хліба,– так само од його слабує, як і я. Одначе... може, свині з'їдять! Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три,– сказав Млинковський.
– Добре, покладемо. Та, будьте ласкаві, вже не прогнівайтесь за мої книги,– сказав тихо отець Харитін.
– Там щось, панотче, ви наплутали в книзі «о родившихся»... гм... Така плутанина...
Розбирав я, розбирав та насилу лад дав. Здається, у вас цього року вродила картопля. Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три. Моя жінка страх як любить печену картоплю з маслом. Здається, у вас багато корів, і масло повинно бути?– сказав Млинковський.
– За це вже треба матушки спитати,– це не до мене стосується,– соромливо сказав отець Харитін.– Сало, знаю, що є, бо кабанчика закололи недавно.
Отець Харитін вийшов на часок і пошепотів з Онисею. Онися сердито забубоніла.
– Та й «одчоти» ваші поплутані. Господи, скільки я голову пополамав, поки дошпортав-ся, в чім діло... Чи вродило пак в вас просо або гречка? Моя жінка розвела кури, та качки, та індики, та й сам я од хороби лічусь курми та індиками. Вкиньте в віз з мішок проса або гречки,– жебрав Млинковський.
– Просо не вродило, а гречка вдалась добра,– сказав отець Харитін.
– От і добре! Вже «нема мені ні словечка,– нехай буде гречка»,– як співають в пісні. Звеліть же парубкові запрягти воли та вишліть до Шандри,– я туди зараз їду,– сказав Млинковський.– А дві мої дочки нехай трохи посидять у вас: і їм буде весело, й вашим дочкам веселіше, от і буде гаразд! Я, бачте, віз їх у гості до отця Мельхиседека, та думаю: нехай трохи повеселяться в вас, Онисіє Степанівно.
Онисія Степанівна не знала, що й казати: тільки очі витріщила на Млинковського.
– Прощайте, бувайте здорові! Завезете моїх дочок, коли ваша ласка, до отця Мельхиседека та кланяйтесь йому од мене низенько-низенько,– сказав Млинковський, тричі цілуючись з отцем Харитоном.
Перемлинкувавши пшеницю, гречку, а найбільше слив'янку в отця Харитона, Млинковський сів на віз з двома дочками й рушив далі в об'їзд.
– На той рік, як не помремо, як дасть бог діждати, налийте слив'янки добреньке барило. Скільки в вас слив в садку! Та які сливи! Яка слив'янка! Тільки, паніматко, не доливайте водою, а чистою горілкою або спиртом. Та не беріть спирту в Іцька, а в Берка: Іцьків спирт тільки гусям пити, а не столоначальникам,– гукнув з воза Млинковський, виїжджаючи з двору на чужих конях. За ним рушив з двору воловий віз, повний мішків.
Дві панни Млинковські вгніздились на ніч на ліжку отця Харитона й вигрівались в перинах трохи не до півдня. Онися Степанівна мусила, зціпивши зуби, спати в пекарні на печі. Панни вважали на себе, як на правдивих столоначальників, і коверзували в чужій господі незгірше свого татуня. Онисія Степанівна задумала не наставляти їм самовара рано й вечір. Панни просто, без церемонії допоминались і трохи не загадували. Одна наймичка мусила покинути роботу в пекарні й сливе цілий день поралась та панькалась коло гостей.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87
– Добре, добре! Зараз і самовар буде. Біжи, Палазю, та скажи наймичці, щоб наставила самовар.– сказала Онися.
– У вас на селах самовар наставляють тільки для гостей, а у нас в городі чай п'ють рано й вечір,– говорив Млинковський цивілізаторським тоном.– Встанемо вранці, продеремо очі та зараз за самовар. Завтра раненько, паніматко, попоштуйте мене й моїх дочок чайком.
– Добре, наставимо самовар і завтра вранці,– сказала Онися.
Одіславши віз, навантажений з горою мішками, отець Харитін вернувсь у хату. Погонич, попасши коні, рушив з двору. Онися вгляділа в вікно, що коні рушили з двору, й трохи не зомліла; вона догадалась, що Млинковський привіз до неї дочок на прохарчування, певно, на довгий час.
– А що, панотче, час по чарці, але тільки по одній,– сказав Млинковський.
– А чом не по дві або й по три? – сказав отець Харитін.
– Лічусь, панотче: більше чарки не можна,– груди болять чогось.
– Чим же ви лічитесь? – спитав отець Харитін.
– Слив'янкою ж, панотче, як я вам казав. Ото добре, що в вас є слив'янка. Оце їжджу по батюшках та лічусь, знаю, що в матушок стоять барила з слив'янкою в льохах,– давай, думаю, поїду та повидираю мед з бджіл,– зашипів Млинковський.
Панни подали чай. Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати. Подали бутиль слив'янки. Млинковський налив здоровий стакан і вихилив до дна, потім налив другий стакан і поставив перед собою.
– Чи це в вас, панотче, тільки дві хатини, як дві клітки? – спитав Млинковський й заглянув в кімнату.
– Є ще й третя,– недавно перегородив здорові старинні сіни стіною й зробив кімнату для дочок,– сказав отець Харитін.
Млинковський пішов оглядати кімнату й ліжка. Він розміркував, скільки дочок накинути батюшці на прохарчування. Вийшло, що можна накинути тільки дві, бо двом останнім не було де спати.
– Та й добра ж у вас слив'янка! Така смачна, що я, мабуть, не швидко оце вирвусь з вашої хати,– сказав Млинковський, хилячії наливку та прицмакуючи.
– Пийте на здоров'ячко та очунюйте,– тихо обізвався отець Харитін.
«Коли б була знала таке лихо, була б накидала полиню в барило,– подумала Онися.– Видудлить оцей циган усе барило».
– Коли ви обідаєте? – спитав Млинковський в отця Харитона.
– Та вже ж не проти ночі, а вранці, по-сільській,– сказала Онися.
– По-сільській, як надворі світає! А в нас в городі тоді ще сплять, а обідають аж опівдні, а вранці тільки чай п'ють та снідають,– натякав Млинковський так, що аж пальці було знать.– Ми звикли спати довго, а обідати в ваш полудень.
Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати, показуючи, як вчила їх мадам. Млинковський видудлив за вечір сливе цілу макітру слив'янки.
– Ну, та й добра ж у вас слив'янка,– говорив Млинковський, цмакаючи губами.
– Чи хоч трохи вам полегшало, Крискен-те Харлампійовичу? – спитав батюшка.
– Ого! ще й яка полегкість! Так неначе хто помазав медом по грудях та по животі. Чи не можна, паніматко, наточити ще макітерку на ніч? – просив столоначальник шипучим голосом.– В мене вночі спадає смага на рот та на губи,– треба промочувати.
Після вечері Онися мусила йти в льох і наточити другу макітру. Млинковський лічився таким способом до півночі, потім день і другий. Онися якось догадалась і розвела наливку водою. Млинковський покуштував, сплюнув і зараз попросив одвезти його до сусіднього батюшки, в котрого було дві дочки. Отець Ха-ритін догадався, що час давати столоначальникові хабара.
– Оце я звелів набрати вам, Крискенте Харлампійовичу, мішок житнього борошна та мішок пшеничного. Прийміть, будьте ласкаві,– сказав отець Харитін.
– За житнє спасибі, а пшеничне візьму: моя жінка не любить житнього хліба,– так само од його слабує, як і я. Одначе... може, свині з'їдять! Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три,– сказав Млинковський.
– Добре, покладемо. Та, будьте ласкаві, вже не прогнівайтесь за мої книги,– сказав тихо отець Харитін.
– Там щось, панотче, ви наплутали в книзі «о родившихся»... гм... Така плутанина...
Розбирав я, розбирав та насилу лад дав. Здається, у вас цього року вродила картопля. Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три. Моя жінка страх як любить печену картоплю з маслом. Здається, у вас багато корів, і масло повинно бути?– сказав Млинковський.
– За це вже треба матушки спитати,– це не до мене стосується,– соромливо сказав отець Харитін.– Сало, знаю, що є, бо кабанчика закололи недавно.
Отець Харитін вийшов на часок і пошепотів з Онисею. Онися сердито забубоніла.
– Та й «одчоти» ваші поплутані. Господи, скільки я голову пополамав, поки дошпортав-ся, в чім діло... Чи вродило пак в вас просо або гречка? Моя жінка розвела кури, та качки, та індики, та й сам я од хороби лічусь курми та індиками. Вкиньте в віз з мішок проса або гречки,– жебрав Млинковський.
– Просо не вродило, а гречка вдалась добра,– сказав отець Харитін.
– От і добре! Вже «нема мені ні словечка,– нехай буде гречка»,– як співають в пісні. Звеліть же парубкові запрягти воли та вишліть до Шандри,– я туди зараз їду,– сказав Млинковський.– А дві мої дочки нехай трохи посидять у вас: і їм буде весело, й вашим дочкам веселіше, от і буде гаразд! Я, бачте, віз їх у гості до отця Мельхиседека, та думаю: нехай трохи повеселяться в вас, Онисіє Степанівно.
Онисія Степанівна не знала, що й казати: тільки очі витріщила на Млинковського.
– Прощайте, бувайте здорові! Завезете моїх дочок, коли ваша ласка, до отця Мельхиседека та кланяйтесь йому од мене низенько-низенько,– сказав Млинковський, тричі цілуючись з отцем Харитоном.
Перемлинкувавши пшеницю, гречку, а найбільше слив'янку в отця Харитона, Млинковський сів на віз з двома дочками й рушив далі в об'їзд.
– На той рік, як не помремо, як дасть бог діждати, налийте слив'янки добреньке барило. Скільки в вас слив в садку! Та які сливи! Яка слив'янка! Тільки, паніматко, не доливайте водою, а чистою горілкою або спиртом. Та не беріть спирту в Іцька, а в Берка: Іцьків спирт тільки гусям пити, а не столоначальникам,– гукнув з воза Млинковський, виїжджаючи з двору на чужих конях. За ним рушив з двору воловий віз, повний мішків.
Дві панни Млинковські вгніздились на ніч на ліжку отця Харитона й вигрівались в перинах трохи не до півдня. Онися Степанівна мусила, зціпивши зуби, спати в пекарні на печі. Панни вважали на себе, як на правдивих столоначальників, і коверзували в чужій господі незгірше свого татуня. Онисія Степанівна задумала не наставляти їм самовара рано й вечір. Панни просто, без церемонії допоминались і трохи не загадували. Одна наймичка мусила покинути роботу в пекарні й сливе цілий день поралась та панькалась коло гостей.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87