спину, хоч як вона глушить себе роботою, аби цього не помiчати, -
розмахуючи вiчною цигаркою, як панотець кадилом, життдрадiсно верещить, що
обожнюд, просто обожнюд вiзити до нiнеколога - щоразу кiнчад в крiслi, i
слухачi посмiюються, вiдлунням зз запалу, здорово, молодець, вона класна,
Елен, кльова чувiха, як сказав би той чоловiк, - може, тiльки тро-ошечки
задокладно оповiдад про себе: про те, як спiзнювалась на лекцiю, а авто не
заводилась, i як мусила вискакувати на вулицю й голосувати, нi-нi, навiть
спiдницi не задирала, i який милий попався бiзнесмен за кермом, i що вона
йому сказала, i як вони обмiнялись вiзитками, - весь цей шлак, який
вечорами спускадться в родинi, бо це там ми, дiвоньки, оповiдадмо, в
любовно-чуло зверненi до нас лиця, що трапилося за день, а чужим - чужим
треба вмiти таке накручувати, аби зх не знудити, треба вмiти завинути весь
той послiд, як цукерка, в сухозлотяний фантик гумористичноз новелетки,
пошарудiти ним знадливо - глядь, i проковтнули, i вважадться, буцiм
повеселила публiку, - тут Елен трошки пробуксовуд, тут усе-таки митцем, чи,
як сказала б дiаспора, мисткинею, треба бути, але поза тим - поза тим
тримадться пречудово, бурхливо й темпераментно витанцьовуючи на вiдкритiй
платформi поззда, котрий мчить зз по колiз до межовоз риси того дня, в
якому нарештi - осяде, зсутулиться, погасне, нiби викрутять iз нез
остаточно безужитковi лампочки, i, може, також зачастить до психоаналiтика,
як шiстдесятилiтня Катi з сусiднього вiддiлу, котру рiк як покинув чоловiк,
i тепер зз жодним способом не випхати на пенсiю, а може, нищечком
спиватиметься в себе в домi, займатиметься медитацiдю або заведе пса -
самозрозумiло, породистого. I д ще Алекс, пiдстаркуватий сербський поет, що
роками валасадться по свiтi, перебираючись з унiверситету в унiверситет,
про себе вiн з гiднiстю каже: "Я - югослав", начебто в такий спосiб, як
Божим словом, скасовуд вiйну i все, що прийшло разом з нею, його манера
починати розмову - "От коли я був у Японiз..," "Коли я виступав на
конференцiз в Прадо, i кардинал був запрошений..," "Коли я жив у Лондонi, в
околицi, менi там надали цiлу вiллу..." - до смiшного нагадуд похваляння
колишнiх "визздних" совкiв перед заздро пригнiченою аудиторiдю свiдомих
того, що самим зм повiк-вiку "туди" не вирватись, проте Алекс не чуд себе
збоку, як i взагалi нiчого збоку не бачить i не чуд, цiлковито поглинутий
безугавно виголошуваним ентузiастичним панегiриком самому собi, - свозм
книжкам, перекладеним англiйською, iспанською, китайською,
альфацентаврiвською, свозм iнтерв'ю й публiкацiям у таких-то виданнях пiд
таким-то роком, тим, скiльки йому платить за сторiнку "TheаWorld" i скiльки
обiцяд платити "NewаYorker", - цей монолог у ньому, вiдай, не припинядться
нi на мить i вiд часу до часу сягад точки, на якiй виникад потреба в парi
вух, - тодi Алекс телефонуд, i зазздить по нез сводю "Тойотою" (щоразу
незмiнно згадуючи, що вдома, в Бдлградi, мав "Мерседес"), i вони здуть
куди-небудь на дрiнка, два слов'янськi поети в чужiй кразнi, ая, i нехай
житомпшеницею, як золотом, покрита, нерозмежованою останеться навiки од
Атлантики до Пасiфiку слав'янськая земля, спати з ним вона не збирадться,
та й надто вiн захоплений власним усним життдписом, щоб як слiд до нез
взятися, але вiршi його, котрих наволiк зй скiльки стало рук, у тому числi
в китайських перекладах, таки небездарнi, - здебiльшого, правда, все ж
"снепшоти", подорожнi замальовки, снiданок туриста, проте сливе в кожному
сюд-туд та й проблимне живий рядок, i вже нiби, глядь, i цiлий вiрш
стулився докупи: рiдкувато, але iскрить, i одного вечора вона питадться в
Алекса, а як же вiн дад собi раду з мовою, - роками лиш од дружини й чуючи
сербську, чи не вiдчувад обмiлiння запасiв, - i вперше бачить на його
обличчi понуро навовкулачений вираз: д таке дiло, визнад неохоче, нiби
змушений звiрятися зi старанно укритого фiзичного нанджу, - тим-то й
згодився на працю в емiграцiйнiй газетi, - ага, це приблизно так, якби вона
пiдрядилась поправляти мову в ньюйоркськiй "Свободi": Дня f1-го серпня 1994
року на заклик Всевишнього Творця неба i землi вiдiйшла у Всесвiт (у
Всесвiт! на заклик! просто космонавтка, чи то пак, астронавтка...),
залишивши невимовний смуток i жаль (цебто, без смутку i жалю?) наша
найдорожча, незабутня, улюблена дружина, тета, кузинка i братова (уф, дайте
дух перевести!). Не в силi подякувати всiм особисто за так численнi вияви
спiвчуття: телефонiчнi, писемнi i особистi (а синтаксис! синтаксис,
перепрошую, синтакса!), тому цiдю дорогою (стежиною! путiвцем! хайведм!)
висловлюю всiм приятелям i знайомим, та родинi мою найщирiшу подяку (а
тепер спробуй-но це все перепиши, щоб був якийсь глузд!), - i тодi вона
розумiд, що кайфувати од себе, по-щенячому тiшитись кожною ознакою власноз
присутностi в свiтi, - це так само один iз способiв витворювати в ньому
дiм, надто коли чудшся невiдвзадмнений нi сводю мовою, нi кразною, i що до
цього також, либонь, приходять не зразу, - i вже не дивудться, коли пiсля
того вечора Алекс перестад зй дзвонити - правдоподiбно, назавжди. Боженьку
мiй, i на все то треба вмiння - бути хворим, бути самотнiм, бути бездомним:
все то мистецтва, i кожне вимагад хисту й труда. Fine, будемо вчитися.
Чхати йому було на зз вiршi - як i на все взагалi, i завжди було чхати,
його вiв власний, нi на що не вважаючий iнстинкт дару, i, знаючи темним,
глевким знаттям - родовим i фамiльним, котре тягала в собi змалку
проковтнутою каменюкою i котре, по правдi, й гнало зз вперед, вперед,
вперед! - божевiльним страхом i собi впасти в ряд, не збутись, скапцанiти,
як усi в попередньому поколiннi, i в позапопередньому, i в поколiннi перед
позапопереднiм (тим узагалi привелося - бодай не згадувати!), цiлу
молодiсть вона рвалася геть з льоху, де ядушно смердiло напiв-розкладеними
талантами, догниваючими в безруху життями, прiллю i цвiллю, немитим сопухом
марних зусиль: укразнською iсторiдю, - знаючи, кревним отим знаттям, через
якi ляди проламуючись, виносив його, пручи як танк, iнстинкт дару на собi -
нагору (цiлий час - нагору: останнi роботи були й найсильнiшi, жахтiли
свiтлом уже нетутешнiм, як зоряне небо вночi над пустелею, - а на зз
пам'ятi лава за лавою бучно висвячених у ненiз подавальникiв надiй покотом
сипалися з нiг у вторований рiвчак, тiльки-но вичерпавши молодiсть!), -
вона, котру млостi змагали на вид зачустраних рiдних алкашiв у проплiшинах
залишковоз ненiальности (кому цiкаво, ось адреси: "Еней" у Кидвi, "Червона
калина" у Львовi, вхiд вiльний, годувати, а надто ж позти тварин не то
дозволядться, а й заохочудться), - вiдразу проявила з ним - першим на вiку!
- готовнiсть поступатися:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36