- побачиш з iлюмiнатора захiд сонця над Атлантикою:
воно падад стрiмко, на очах, вiдкидаючи вздовж овиду яро-червону дорiжку, i
хмарнi снiги сутенiють на вапняк, на гiрську породу в темних прожилках
рiвчакiв, а вiдтак починають скресати, сiрими торосами в студених
сталево-синiх проталинах, тiльки там, де впало сонце, ще виднiдться чiтко
окреслений острiвець жару, i вже напливад звiдусюди морська мла, i лiтак
входить у нiч, за яку годину протинаючи зз з кiнця в кiнець, i от уже знову
сiрiд в iлюмiнаторах, цим разом свiтаючи, - ти почудш, як дихад планета -
мов немовляче тiм'ячко, як близько там, у небi, до Бога, бо, знiмаючись з
мiсця, виламуючись iз насидженоз лунки, ми вiдкривадмося йому так само, як
у мить народження або смертi, - i ти вирвешся, о, вiрю, знаю! - вирвешся з
глухого тунелю, що ним, по-дурному затявшись, прешся назустрiч свозй
лiкарнi-тюрмi-лоботомiз [якого хрiна, що ви всi собi дозволядте, хлопцi, чи
розпач - не завелика розкiш для укразнцiв, уперше в цьому столiттi все-таки
надiлених реальним шансом на повноту життя?..], ти напишеш своз найкращi
картини, i слава - справжня слава, та, якоз жоден укразнець iще не мав,
хiба Архипенко, - виведе тебе - першого з-помiж нас - пiд слiпучий
прожектор iсторiз, ти-бо вартий бiльше, нiж зхнiй Шемякiн чи хочби й
Ндiзвдстний, ти ж направду such a damned good painter, це тобi належиться
по праву власна галерея на Сохо, десь вона мусить чекати на тебе, поки ти
слiпадш ночами в свозй злиденнiй майстереньцi без водогону, де тиньк
сиплеться зi стелi на свiжi скульптури, до чого ж узлася вже ця класична
нацiональна безвихiдь - сил нема терпiти! - звинемося туди-сюди, понипадмо
в пошуках right people42, якi б тебе побачили,
зараз саме слушний час, все-таки, яка не д, а Юкрейн, i артменеджери
починають мишкувати за новими iменами, все буде клас, все-все дасться
зробити, Господи, як я хочу, аби ми щось побачили, аби нас нарештi почули,
i скiльки сил я вгепала в це дiло - як в унiтаз спустила, подумати страх!
тябричила на Захiд з дому найвиборнiшi книжки й слайди, тицькала людям пiд
носа, удаючи довкруг себе димову завiсу якогось примарного контексту, з
яких лиш трибун не вимахувала руками - приголомшений директор Кеннан
Iнстiт'ют запевняв мене пiсля того в подячному листi, що "if the fate of
Ukrainian literature is in the hands of people like yourself, one need not
fear for its future43" - не пiдозрюючи,
звiсно, що в мозх hands хiба поручень в автобусi, та й то коли не
одтиснуть, - нiчо', братiку, не журись, прорвьомся, я витягну, виволiчу
тебе на собi, модз потуги стати на все: пiв-Укразни з мiсця зiрвати,
пiв-Америки поманити за собою на Укразну [i справдi ж була проходила по
зхньому континенту, як гаммельнський щуролов iз денцiвочкою: студенти ледь
не цiлим класом подавали заяви в Корпус Миру - forаUkraine, колеги з
американських унiверситетiв починали студiювати укразнську мову,
запускалися в рух маховики дерзновенних проектiв - спiльнi видання,
симпозiуми, перекладнi антолонiз, йолки-палки, скiльком людям голову
заморочила!], - на всi зз "говорила-балакала" [давала - плакала...] вiн
тiльки скупо всмiхався: нуну, "Подивимось", те його "Подивимось" з часом
почало зй звучати як пароль безнадiз, попервах вона списувала таке
маловiрство на рахунок провiнцiйноз закомплексованостi: куди, мовляв, нам,
зi свинячим рилом, - "Нi, ти все-таки менi поясни, як так можна було -
пропасти, щоб нi звука, нi знаку?" - нагорозжувався, ставлячи очi рогом:
"Кажу ж тобi, я не вiрив, що коли-небудь сюди призду!" - ну от i призхав, i
що тобi з того прибуло, скоро наперед знав, що все тут тобi - "на фiна"?
Привiз iз собою грубий альбом зi шкiцами, з нього й писав: все тi самi
голомозi й гострорисi чоловiчки несли по горбах крiзь жовтогарячу пустелю
на рогатинах то мiсячно-зелених вирлооких риб, то велетенський вказiвний
палець лiвоз руки [чому - лiвоз?], то розмаяну вiтром вишивану корогву,
зависали мiж пiдпаленим небом i посутенiлою землею, перебирали
дитинно-вузькими босими ступнями по зубчастих колiщатах точильного станка:
отак, лукаво мружив до нез око, Бог вчить поетiв ходити - гмукала, не
годячись, чи радше, напiвгодячись: хтозна, мо', й справдi - так?). Чим, iз
чого продовжуд писати, якщо свiт довкола йому нецiкавий? Нещасний ти
чоловiк, Миколо: любив машину - розбив, любив жiнку - зламав, - в нiч
остаточного розриву зй приснилося (i той сон вона - запам'ятала-таки,
винесла з тьми нагору), як вiн повiльно вiдходить вiд нез, обернений спиною
- така ще рiдна стрижена потилиця, опущена голова, шорти й жорстко
накрохмалена бiла сорочка з настопiрченими короткими рукавами: пацан
пацаном! - по вузенькiй кладочцi, похиленiй кудись вдiл, куди - не
розгледiла, i спокiйно (вперше за цiлий час iз ним - спокiйно!),
розважно-ясно ствердилося крiзь сон: не спасеться, нiт, не спасеться.
А хрдново ти, подруга, виглядадш - ох, хрдново: на повний сороковник,
дарма що сходила постриглася (на герозчну надсаду спромоглася, бо стан
такий, особливо вечорами, що раз була замалим не заснула вбраною, i лиш
дивно притомний, крiзь липку млу обважнiлого мозку, укольчик страху: та що
ж це я, до ручки вже докотилася?! - змусив-таки спустити ноги долi,
намацати халат, перебратися й поплуганитися до ванни: i косметику змий,
так, ваткою, лосьйончиком змоченою, протри пiд очима, i зубки почисть,
спершу "Лiстеринчиком" прополоскавши, дуже добре, молодця, а тепер пiд душ!
- а тепер нумо, рушничком розтерлася, а тепер нiчний "Oil of Olay", оно вiн
чорнiд на поличцi, спершу на шию, тодi на лиця, цяп-цяп, кiнчиками пальцiв,
помасажуй трошки, ну от, готово, i слозчка закрити не забудь - а тепер уже
й кладися до лiжка, як Бог приказав), - i все то як мертвому припарка:
несподiвано видибаючи собi назустрiч iз випадкових, на повний зрiст,
дзеркал, вуличних i крамничних, вона першоз митi не впiзнад цiдз бабери в
знайомих еленантних строях, i справа навiть не в страхiтливiй шкiрi,
вiдразу на кiлька рокiв змарнiлiй (треба б менше курити...) i поплямленiй
слiдами од прищiв, i не в брезклому, якомусь обдемкувато-бридливому, мов
спущений м'яч, зачерку долiшньоз половини обличчя (так i жди: iно розтулить
пельку, зараз скиглити почне!), а от - щось невловно змiнилося в цiлiй
постатi, в рухах, в ходi: щезла та неповстримна розгонистiсть лiтака перед
злетом, що завжди в нiй була, i - знявши димчасто напиленi окуляри,
придивлялася: атож, погас зiр - не вдаряли бiльше очi з обличчя
прожекторами, а ховались у нього з такою заплаканою мукою, що самiй
хочеться чимскорше перевести погляд кудись-iнде. Кажуть, за статистикою
пересiчна людина дивиться в дзеркало сорок три рази денно, - сорок три рази
денно ти, зi стиском утробного страху, все ще не ймучи вiри, витрiщадшся на
цю мегеру: отже, це я? Вiдтепер i назавше? (I зараз же збирадться на плач,
уже од безнадiз:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
воно падад стрiмко, на очах, вiдкидаючи вздовж овиду яро-червону дорiжку, i
хмарнi снiги сутенiють на вапняк, на гiрську породу в темних прожилках
рiвчакiв, а вiдтак починають скресати, сiрими торосами в студених
сталево-синiх проталинах, тiльки там, де впало сонце, ще виднiдться чiтко
окреслений острiвець жару, i вже напливад звiдусюди морська мла, i лiтак
входить у нiч, за яку годину протинаючи зз з кiнця в кiнець, i от уже знову
сiрiд в iлюмiнаторах, цим разом свiтаючи, - ти почудш, як дихад планета -
мов немовляче тiм'ячко, як близько там, у небi, до Бога, бо, знiмаючись з
мiсця, виламуючись iз насидженоз лунки, ми вiдкривадмося йому так само, як
у мить народження або смертi, - i ти вирвешся, о, вiрю, знаю! - вирвешся з
глухого тунелю, що ним, по-дурному затявшись, прешся назустрiч свозй
лiкарнi-тюрмi-лоботомiз [якого хрiна, що ви всi собi дозволядте, хлопцi, чи
розпач - не завелика розкiш для укразнцiв, уперше в цьому столiттi все-таки
надiлених реальним шансом на повноту життя?..], ти напишеш своз найкращi
картини, i слава - справжня слава, та, якоз жоден укразнець iще не мав,
хiба Архипенко, - виведе тебе - першого з-помiж нас - пiд слiпучий
прожектор iсторiз, ти-бо вартий бiльше, нiж зхнiй Шемякiн чи хочби й
Ндiзвдстний, ти ж направду such a damned good painter, це тобi належиться
по праву власна галерея на Сохо, десь вона мусить чекати на тебе, поки ти
слiпадш ночами в свозй злиденнiй майстереньцi без водогону, де тиньк
сиплеться зi стелi на свiжi скульптури, до чого ж узлася вже ця класична
нацiональна безвихiдь - сил нема терпiти! - звинемося туди-сюди, понипадмо
в пошуках right people42, якi б тебе побачили,
зараз саме слушний час, все-таки, яка не д, а Юкрейн, i артменеджери
починають мишкувати за новими iменами, все буде клас, все-все дасться
зробити, Господи, як я хочу, аби ми щось побачили, аби нас нарештi почули,
i скiльки сил я вгепала в це дiло - як в унiтаз спустила, подумати страх!
тябричила на Захiд з дому найвиборнiшi книжки й слайди, тицькала людям пiд
носа, удаючи довкруг себе димову завiсу якогось примарного контексту, з
яких лиш трибун не вимахувала руками - приголомшений директор Кеннан
Iнстiт'ют запевняв мене пiсля того в подячному листi, що "if the fate of
Ukrainian literature is in the hands of people like yourself, one need not
fear for its future43" - не пiдозрюючи,
звiсно, що в мозх hands хiба поручень в автобусi, та й то коли не
одтиснуть, - нiчо', братiку, не журись, прорвьомся, я витягну, виволiчу
тебе на собi, модз потуги стати на все: пiв-Укразни з мiсця зiрвати,
пiв-Америки поманити за собою на Укразну [i справдi ж була проходила по
зхньому континенту, як гаммельнський щуролов iз денцiвочкою: студенти ледь
не цiлим класом подавали заяви в Корпус Миру - forаUkraine, колеги з
американських унiверситетiв починали студiювати укразнську мову,
запускалися в рух маховики дерзновенних проектiв - спiльнi видання,
симпозiуми, перекладнi антолонiз, йолки-палки, скiльком людям голову
заморочила!], - на всi зз "говорила-балакала" [давала - плакала...] вiн
тiльки скупо всмiхався: нуну, "Подивимось", те його "Подивимось" з часом
почало зй звучати як пароль безнадiз, попервах вона списувала таке
маловiрство на рахунок провiнцiйноз закомплексованостi: куди, мовляв, нам,
зi свинячим рилом, - "Нi, ти все-таки менi поясни, як так можна було -
пропасти, щоб нi звука, нi знаку?" - нагорозжувався, ставлячи очi рогом:
"Кажу ж тобi, я не вiрив, що коли-небудь сюди призду!" - ну от i призхав, i
що тобi з того прибуло, скоро наперед знав, що все тут тобi - "на фiна"?
Привiз iз собою грубий альбом зi шкiцами, з нього й писав: все тi самi
голомозi й гострорисi чоловiчки несли по горбах крiзь жовтогарячу пустелю
на рогатинах то мiсячно-зелених вирлооких риб, то велетенський вказiвний
палець лiвоз руки [чому - лiвоз?], то розмаяну вiтром вишивану корогву,
зависали мiж пiдпаленим небом i посутенiлою землею, перебирали
дитинно-вузькими босими ступнями по зубчастих колiщатах точильного станка:
отак, лукаво мружив до нез око, Бог вчить поетiв ходити - гмукала, не
годячись, чи радше, напiвгодячись: хтозна, мо', й справдi - так?). Чим, iз
чого продовжуд писати, якщо свiт довкола йому нецiкавий? Нещасний ти
чоловiк, Миколо: любив машину - розбив, любив жiнку - зламав, - в нiч
остаточного розриву зй приснилося (i той сон вона - запам'ятала-таки,
винесла з тьми нагору), як вiн повiльно вiдходить вiд нез, обернений спиною
- така ще рiдна стрижена потилиця, опущена голова, шорти й жорстко
накрохмалена бiла сорочка з настопiрченими короткими рукавами: пацан
пацаном! - по вузенькiй кладочцi, похиленiй кудись вдiл, куди - не
розгледiла, i спокiйно (вперше за цiлий час iз ним - спокiйно!),
розважно-ясно ствердилося крiзь сон: не спасеться, нiт, не спасеться.
А хрдново ти, подруга, виглядадш - ох, хрдново: на повний сороковник,
дарма що сходила постриглася (на герозчну надсаду спромоглася, бо стан
такий, особливо вечорами, що раз була замалим не заснула вбраною, i лиш
дивно притомний, крiзь липку млу обважнiлого мозку, укольчик страху: та що
ж це я, до ручки вже докотилася?! - змусив-таки спустити ноги долi,
намацати халат, перебратися й поплуганитися до ванни: i косметику змий,
так, ваткою, лосьйончиком змоченою, протри пiд очима, i зубки почисть,
спершу "Лiстеринчиком" прополоскавши, дуже добре, молодця, а тепер пiд душ!
- а тепер нумо, рушничком розтерлася, а тепер нiчний "Oil of Olay", оно вiн
чорнiд на поличцi, спершу на шию, тодi на лиця, цяп-цяп, кiнчиками пальцiв,
помасажуй трошки, ну от, готово, i слозчка закрити не забудь - а тепер уже
й кладися до лiжка, як Бог приказав), - i все то як мертвому припарка:
несподiвано видибаючи собi назустрiч iз випадкових, на повний зрiст,
дзеркал, вуличних i крамничних, вона першоз митi не впiзнад цiдз бабери в
знайомих еленантних строях, i справа навiть не в страхiтливiй шкiрi,
вiдразу на кiлька рокiв змарнiлiй (треба б менше курити...) i поплямленiй
слiдами од прищiв, i не в брезклому, якомусь обдемкувато-бридливому, мов
спущений м'яч, зачерку долiшньоз половини обличчя (так i жди: iно розтулить
пельку, зараз скиглити почне!), а от - щось невловно змiнилося в цiлiй
постатi, в рухах, в ходi: щезла та неповстримна розгонистiсть лiтака перед
злетом, що завжди в нiй була, i - знявши димчасто напиленi окуляри,
придивлялася: атож, погас зiр - не вдаряли бiльше очi з обличчя
прожекторами, а ховались у нього з такою заплаканою мукою, що самiй
хочеться чимскорше перевести погляд кудись-iнде. Кажуть, за статистикою
пересiчна людина дивиться в дзеркало сорок три рази денно, - сорок три рази
денно ти, зi стиском утробного страху, все ще не ймучи вiри, витрiщадшся на
цю мегеру: отже, це я? Вiдтепер i назавше? (I зараз же збирадться на плач,
уже од безнадiз:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36