почалося мiсячне. Абзац. I забракло вже жалю до пакистанця -
грошей вiн, з переляку, не взяв, анi цента, що ж, не тiльки йому випав
тяжкий день... Так i заснула в домi у Рона й Марти з тою прикледною до
вуст, як лузга, iдiотичною посмiшкою: ну-ну, подумалося перед сном, летить,
таки явно летить мод золото - вже посипалися катастрофи! I чого ж дивувати,
що першим вiдрухом у Кеннедi на вид коханого мужчини - стояв пiд стiночкою,
якнайневиннiше теревенячи собi з попутниками з кизвського рейсу, джинсова
куртка, знайомий сивий йоржик, вона вгледiла його ранiше, нiж вiн зз,
скiльки разiв прокручувала собi в уявi цю сцену! - був мимовiльний укол
неприязнi - а вiн, ич який, розiгнався живчиком, цьомнув у щiчку, мовби
нiчого й не трапилося, мовби й не було цих пiвроку спустошливого ждання,
ялового вигоряння оливи в черепку, i пояснень нiяких не належалося, за
спиною, послушним пiннвiном настовбурчивши черевце, манячив Марк, ну вже ж,
не до пояснень, знайомтеся, панство, - як усе глупо й не до ладу, зiжмакано
якось виходить, я просто змучилася, треба вiдпочити, вiдiспатися, та й за
ним же тяжка дорога, потiм розберуся, потiм, - а "потiм", уже на мiсцi, уже
сам-на-сам, на напiврозпакованих валiзках, i з'явилася - вигулькнула мов
зоддалеки, не зачепивши все ще оглушених, защемлено ниючих iнстинктiв, -
ота думка, котру з мiсця йому простосердо й видала, принесла й поклала до
нiг, як пес закинуту палицю, - знадш, менi здадться, ти вiдкритий до зла.
Стенувся, як од ножа, дивним був той недобрий спах в очах, вже колись
бачений нею ранiше, - на межi вищиреного осмiху з нагло випертими з-пiд
горiшньоз губи iклами, мов щось iнше на мить прорiзалося крiзь його
обведенi безсонно запаленими бережками повiки, - був пiзнiй вечiр, i вони
вперше вийшли пройтися, розглянутись по околицi, котра тадмничо блимала
кольоровими лiхтариками по дворах i городчиках, з прочинюваних дверей
одноповерхових будиночкiв раз у раз вихоплювалися вибухи музики й смiху,
бiлiли в ласкавiй коричневiй теменi, щезаючи в зз глибину, перехожi
футболки, мiстечко не спало, охоплене молодечим передчуванням свята:
наближався щорiчний мистецький фестиваль, глянь, яка андерсенiвська хатка,
який цiкавий шпиль! - все спочатку, все в нас починадться спочатку, я ще
мушу пiти до церкви й поставити свiчку - що Бог помiг менi до тебе
призхати, так-так, кивала вона, всi страхiття позаду, всi цi пожежi,
розтрощенi авта й тiла, безумнi перельоти, нi фiна собi iсторiйка! одне
лиш, на майбутнд - знадш, що менi здадться? Тiльки зрозумiй мене правильно,
не ображайся: що ти вiдкритий до зла. Замiрялася, з навичкою фахового
викладацького занудства, розтлумачити докладнiше: не те щоб воно було в
тобi самому, але ти його, якимось чином, притягав, - але нiчого пояснити не
вийшло: вiн дико, несвiтськи бликнув зором, а вийшли якраз на перехрестя -
роззирнувся й рiшуче скинув головою й перстом указующим: туди! I з тоз
хвилини зх напав блуд.
Перед тим вони з годину кружляли довкола свого, ще необжитого
пристановиська (вiн казав - наша хатка, i зз заповняло при тому теплом
внутрiшнього усмiху) - раз у раз вертаючись i наново розкручуючи маршрут в
iншому напрямi, - i зненацька цiла околиця зробилась однаково
нерозпiзнаваною, i неясно було, в який бiк додому. Збитi з плигу, минали
перехрестя за перехрестям, свiтлофор за свiтлофором, всi орiднтири -
псевдоготичний шпиль, живоплiт, майданчик iз смiттдвими баками, який щоразу
переходили, - щезли, мов провалилися в iнший вимiр, i по якiмсь часi вона
стала кидатися з розпитами - адресу все-таки пам'ятала - навперейми
перехожим, котрi траплялись дедалi рiдше, бо вже, либонь, повернуло за
пiвнiч, пiдпилi студенти стенали плечима, пiкнiкуюча на травi partyname="59a">59 в одному дворi нiчого врозумливого не змогла
вiдповiсти, зате тут-таки, засперечавшись, лiворуч чи праворуч,
пересварилася мiж собою, i ще довго по тому, як вони,
дурнувато-всмiхнено-sorry-вибачаючись, ушилися геть, лящав зм навздогiн у
нiчнiй тишi, нетверезо сковзаючись на збiгах приголосних, дiвочий голос -
нападався на якогось Джеррi, бо той, як завжди, "нi дем" не тямив i мав на
увазi не ту вулицю, - вони явно заблукали задалеко, ну й смiхота, -
розбавлена, вона перекладала йому дiвулинi ремствування, бiдний Джеррi, -
вiн, однак, замкнувся, не виявляв такого ж щенячого ентузiазму, ото,
потiшалася, було мене слухати, мене просторова орiднтацiя ще нiколи не
пiдводила, - еге ж, що правда, то правда, тiльки цим разом, золотце,
пiдвела тебе iнша орiднтацiя, ку-уди важливiша за просторову. Ще й як
пiдвела.
Десь iз годину це тривало - а тодi вiн, ставши як уритий, показав:
живоплiт! Вони цiлий час товклися за кiлькадесят ярдiв од нього. Знову
"ввiмкнулась" околиця, забовванiвши знайомими обрисами. Як можна було бути
такими слiпими, дивувалась вона. От-от, good questionhref="#s60">60, як у них тут кажуть. Як можна було бути такою слiпою, бiдна
дурко? Заслiпленою такою - в час, коли все говорило, волало, голосило до
тебе прямою мовою? Ну й подумадш, гордо скинула б ти головою, нi-i, тебе б
не спинило навiть аби вогняна рука, вилонившись iз повiтря, накреслила тобi
перед носом на стiнi письмове застереження, ти була закохана, ая, ти певна
була, що зможеш ("Я все можу!") зробити те, чого однiй людинi для iншоз
самотуж зробити - не пiд силу, рибцю. Не пiд силу. Хiба - i тут, як в
газетних об'явах, можливi варiанти - хiба вiдкупивши зз свозм власним
життям: помiнявшись долею. Красненько дякую, в мене були щодо мого життя
трохи iншi плани.
Шкода лиш, що всi вони якось разом утратили сенс...
Першоз зхньоз ночi, тоз безумноз - фестивальноз! - ночi з шаленим гоном
назустрiч блимнiй лавинi вiдбитих в калюжах лiхтарень, iз перелетами вiд
одноз нiчноз кнайпи до iншоз, а врештi до цiлком недвозначного, хто б
подумав, що таке iснуд в провiнцiз, замiського бордельчику (непримiтний
ззовнi - хiба по припаркованих iномарках знати - будиночок о двох кiмнатах
"через сiни", в однiй, човгаючи пiдошвами по дощанiй пiдлозi, совгалося в
танцi тiсно скупчене п'яне тирло, в другiй, куди зм подали каву з лiкером,
стояли двi, прикритi зворушливо голубенькими пледиками койки, над ними
висiли якiсь похабнуватi лiтографiз, - "Купрiн! Чистий тобi Купрiн!" -
зареготала вона, попри фiзичну втому - повертало на другу безсонну добу! -
все-таки гостро, шампанськи збуджена жалюгiдно-показною театральнiстю цiдз
атмосфери дешевого грiха, стрясанням музики за тонкою стiнкою, якимось
сливе що присоромленим поглядом жiнки, котра внесла тацю з напоями, - у
ванькирчику для гоцалок запам'яталася молодесенька, либонь чи не
вiсiмнадцятилiтня проститутка з розпущеним каштановим волоссям, вродлива
тою до вогкостi яскравою, нескаламучено пiсенною вродою, котра ще
траплядться мiж дiвчат на Волинi й Подiллю, - i, бiдняточко, п'яна як хлющ:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
грошей вiн, з переляку, не взяв, анi цента, що ж, не тiльки йому випав
тяжкий день... Так i заснула в домi у Рона й Марти з тою прикледною до
вуст, як лузга, iдiотичною посмiшкою: ну-ну, подумалося перед сном, летить,
таки явно летить мод золото - вже посипалися катастрофи! I чого ж дивувати,
що першим вiдрухом у Кеннедi на вид коханого мужчини - стояв пiд стiночкою,
якнайневиннiше теревенячи собi з попутниками з кизвського рейсу, джинсова
куртка, знайомий сивий йоржик, вона вгледiла його ранiше, нiж вiн зз,
скiльки разiв прокручувала собi в уявi цю сцену! - був мимовiльний укол
неприязнi - а вiн, ич який, розiгнався живчиком, цьомнув у щiчку, мовби
нiчого й не трапилося, мовби й не було цих пiвроку спустошливого ждання,
ялового вигоряння оливи в черепку, i пояснень нiяких не належалося, за
спиною, послушним пiннвiном настовбурчивши черевце, манячив Марк, ну вже ж,
не до пояснень, знайомтеся, панство, - як усе глупо й не до ладу, зiжмакано
якось виходить, я просто змучилася, треба вiдпочити, вiдiспатися, та й за
ним же тяжка дорога, потiм розберуся, потiм, - а "потiм", уже на мiсцi, уже
сам-на-сам, на напiврозпакованих валiзках, i з'явилася - вигулькнула мов
зоддалеки, не зачепивши все ще оглушених, защемлено ниючих iнстинктiв, -
ота думка, котру з мiсця йому простосердо й видала, принесла й поклала до
нiг, як пес закинуту палицю, - знадш, менi здадться, ти вiдкритий до зла.
Стенувся, як од ножа, дивним був той недобрий спах в очах, вже колись
бачений нею ранiше, - на межi вищиреного осмiху з нагло випертими з-пiд
горiшньоз губи iклами, мов щось iнше на мить прорiзалося крiзь його
обведенi безсонно запаленими бережками повiки, - був пiзнiй вечiр, i вони
вперше вийшли пройтися, розглянутись по околицi, котра тадмничо блимала
кольоровими лiхтариками по дворах i городчиках, з прочинюваних дверей
одноповерхових будиночкiв раз у раз вихоплювалися вибухи музики й смiху,
бiлiли в ласкавiй коричневiй теменi, щезаючи в зз глибину, перехожi
футболки, мiстечко не спало, охоплене молодечим передчуванням свята:
наближався щорiчний мистецький фестиваль, глянь, яка андерсенiвська хатка,
який цiкавий шпиль! - все спочатку, все в нас починадться спочатку, я ще
мушу пiти до церкви й поставити свiчку - що Бог помiг менi до тебе
призхати, так-так, кивала вона, всi страхiття позаду, всi цi пожежi,
розтрощенi авта й тiла, безумнi перельоти, нi фiна собi iсторiйка! одне
лиш, на майбутнд - знадш, що менi здадться? Тiльки зрозумiй мене правильно,
не ображайся: що ти вiдкритий до зла. Замiрялася, з навичкою фахового
викладацького занудства, розтлумачити докладнiше: не те щоб воно було в
тобi самому, але ти його, якимось чином, притягав, - але нiчого пояснити не
вийшло: вiн дико, несвiтськи бликнув зором, а вийшли якраз на перехрестя -
роззирнувся й рiшуче скинув головою й перстом указующим: туди! I з тоз
хвилини зх напав блуд.
Перед тим вони з годину кружляли довкола свого, ще необжитого
пристановиська (вiн казав - наша хатка, i зз заповняло при тому теплом
внутрiшнього усмiху) - раз у раз вертаючись i наново розкручуючи маршрут в
iншому напрямi, - i зненацька цiла околиця зробилась однаково
нерозпiзнаваною, i неясно було, в який бiк додому. Збитi з плигу, минали
перехрестя за перехрестям, свiтлофор за свiтлофором, всi орiднтири -
псевдоготичний шпиль, живоплiт, майданчик iз смiттдвими баками, який щоразу
переходили, - щезли, мов провалилися в iнший вимiр, i по якiмсь часi вона
стала кидатися з розпитами - адресу все-таки пам'ятала - навперейми
перехожим, котрi траплялись дедалi рiдше, бо вже, либонь, повернуло за
пiвнiч, пiдпилi студенти стенали плечима, пiкнiкуюча на травi party
вiдповiсти, зате тут-таки, засперечавшись, лiворуч чи праворуч,
пересварилася мiж собою, i ще довго по тому, як вони,
дурнувато-всмiхнено-sorry-вибачаючись, ушилися геть, лящав зм навздогiн у
нiчнiй тишi, нетверезо сковзаючись на збiгах приголосних, дiвочий голос -
нападався на якогось Джеррi, бо той, як завжди, "нi дем" не тямив i мав на
увазi не ту вулицю, - вони явно заблукали задалеко, ну й смiхота, -
розбавлена, вона перекладала йому дiвулинi ремствування, бiдний Джеррi, -
вiн, однак, замкнувся, не виявляв такого ж щенячого ентузiазму, ото,
потiшалася, було мене слухати, мене просторова орiднтацiя ще нiколи не
пiдводила, - еге ж, що правда, то правда, тiльки цим разом, золотце,
пiдвела тебе iнша орiднтацiя, ку-уди важливiша за просторову. Ще й як
пiдвела.
Десь iз годину це тривало - а тодi вiн, ставши як уритий, показав:
живоплiт! Вони цiлий час товклися за кiлькадесят ярдiв од нього. Знову
"ввiмкнулась" околиця, забовванiвши знайомими обрисами. Як можна було бути
такими слiпими, дивувалась вона. От-от, good question
дурко? Заслiпленою такою - в час, коли все говорило, волало, голосило до
тебе прямою мовою? Ну й подумадш, гордо скинула б ти головою, нi-i, тебе б
не спинило навiть аби вогняна рука, вилонившись iз повiтря, накреслила тобi
перед носом на стiнi письмове застереження, ти була закохана, ая, ти певна
була, що зможеш ("Я все можу!") зробити те, чого однiй людинi для iншоз
самотуж зробити - не пiд силу, рибцю. Не пiд силу. Хiба - i тут, як в
газетних об'явах, можливi варiанти - хiба вiдкупивши зз свозм власним
життям: помiнявшись долею. Красненько дякую, в мене були щодо мого життя
трохи iншi плани.
Шкода лиш, що всi вони якось разом утратили сенс...
Першоз зхньоз ночi, тоз безумноз - фестивальноз! - ночi з шаленим гоном
назустрiч блимнiй лавинi вiдбитих в калюжах лiхтарень, iз перелетами вiд
одноз нiчноз кнайпи до iншоз, а врештi до цiлком недвозначного, хто б
подумав, що таке iснуд в провiнцiз, замiського бордельчику (непримiтний
ззовнi - хiба по припаркованих iномарках знати - будиночок о двох кiмнатах
"через сiни", в однiй, човгаючи пiдошвами по дощанiй пiдлозi, совгалося в
танцi тiсно скупчене п'яне тирло, в другiй, куди зм подали каву з лiкером,
стояли двi, прикритi зворушливо голубенькими пледиками койки, над ними
висiли якiсь похабнуватi лiтографiз, - "Купрiн! Чистий тобi Купрiн!" -
зареготала вона, попри фiзичну втому - повертало на другу безсонну добу! -
все-таки гостро, шампанськи збуджена жалюгiдно-показною театральнiстю цiдз
атмосфери дешевого грiха, стрясанням музики за тонкою стiнкою, якимось
сливе що присоромленим поглядом жiнки, котра внесла тацю з напоями, - у
ванькирчику для гоцалок запам'яталася молодесенька, либонь чи не
вiсiмнадцятилiтня проститутка з розпущеним каштановим волоссям, вродлива
тою до вогкостi яскравою, нескаламучено пiсенною вродою, котра ще
траплядться мiж дiвчат на Волинi й Подiллю, - i, бiдняточко, п'яна як хлющ:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36