"Раби не повиннi родити дiтей". - "Що ти таке кажеш, як
смiдш, грiх!" - "Бо це вспадковудться". - "Нi чорта не вспадковудться -
хочеш сказати, що в тобi нема свободи?" - "Бажання вирватись - iще не
свобода". Вирватись! - зз потрясло це слово, так легко вийняте з зз
власного словника, нiби вiн загодя знав, на якiй сторiнцi розкрити, - тим
словом вiн вивiв на яв i так потвердив, устiйнив неомильнiсть зз родового
iнстинкту, що врубався тоз першоз ночi, впiзнавши: милий мiй, рiдний,
хлопчику маленький, iди до мене, в мене, я обтулю, закрию тебе собою, я
народжу тебе заново, так, разом, вiднинi й до кiнця, ну ясно ж, ми
одружимось, та що там, ми вже одружилися, i в нас буде - син ("Родити тобi
треба, - задихнувшись одривався од зз губiв, не в змозi довше зносити
цiлування навстоячки: - молока в тобi багато!" - в тому його,
кошмарнуватому якомусь, - хоч вiн, спасибi, щадив зз перед подробицями,
вiдбуваючись болiсним жестом - долонями по лицю, як сухе вмивання: "Ат -
митарства...", - шлюбi - в нього був син, уже дорослий, студент, i, казали,
страшенно славний пацан, вiд нього взагалi мали родитися хлопцi, такi речi
вона визначала з мiсця, блискавичним наскрiзним знаттям, вiд дiвчини ще - з
кожним мужчиною, геть i до всякоз койки: хто з цим-от буде, син чи дочка, -
чия стать дужча), - бiлявеньке, з курчачо-пушистим волоссям хлоп'ятко, що
вже кiлька разiв являлося зй у снах, - покрутившись у безповiтряному
просторi, потяглося, вхлипнуте яросною силою зз пориву, - на нього: буде
класний хлопчисько, як золото (i все строкате сум'яття прочитаних ними
книг, його картин, зз фортепiано, Боже, як же багато всього нажитого й
передуманого! - пiрвавшись у барвний вихор, злившись докупи, вмент утворило
в уявi - гнiздо, стало структурою - завершено-круглою, з живим тяжиком в
осердi: зовсiм непогано народитися в такому свiтi, i ми - ми зумiдмо його
захистити, правда? йолки-палки, та скiльки нас узагалi д, тоз нещасноз,
через силу, впоперек iсторiз затриманоз iнтелiненцiз вкразнськоз, -
горсточка, й та розпорошена: вимираючий вид, повигиблi клани, нам би
розмножуватись шалено й повсякчас, кохаючись де лиш можна, з орнiастичною
ненатлiстю зливаючись в ддине, зойкаюче-стогнуче щастям кублище рук i нiг,
встеляючи собою, заселяючи наново цю радiоактивну землю! - син, от вiн-то
нарештi звiльнений буде вiд того спадку, за який цiлу молодiсть
розплачувалися ми - так тяжко, що вже наче й сповна), - лютий, яркий
iнстинкт породи, раз усвiдомлений нею на ввесь обшир духа, заповнив зз
цiлком i попер навмання, все на шляху змiтаючи, - що там розгепане авто, що
там вiдстанi - мiж мiстами, а хочби й мiж континентами! - що там пожежа з
повiстками й ментiвськими протоколами (а яка дивна була пожежа, слiдство
так нiчого й не доглупалося, на зимовiй дачi, куди призхали компанiдю, вiн
розкладав над ранок вогонь у камiнi, то вiн наполiг на шашликах, змотався
автом, тодi ще цiлим, удосвiта на ринок, купив м'яса, - зй запам'яталось,
як нiс наперед себе тяжкого, одутого пластикового пакета в кров'яних
патьоках: якось недобре, мутно дiяло на нез те безсоння
- засушливий згiрклий посмак у ротi, вiдчуття немитостi й бруду пiд
нiгтями, гадалось тодi - вiд утоми, перепою-перекуру, а потiм, у нормальних
уже, та що нормальних, у, вважай, кльових, зо всiма американськими
вигодами, умовах, показалося - ннiт, не вiд того, - вiдчуття тим бiльш
неясне, що вiн же був такий клiнiчний чистюк, щоранку по годинi плюскотався
пiд душем, i то не рахуючи голiння, аж зз брала зла цiкавiсть: що здоровий
хлоп може там годину робити, онануд, чи що? його власного запаху вона так
нiколи й не занюшила: тютюн - так, дезик - так, але як, чорт забирай, пахне
мужчина, з яким прецiнь два мiсяцi, пардон за високий стиль, дiлилося стiл
i ложе? - навiть сперма його, здавалось, не мала запаху, може, тим, що, iно
скiнчивши, зривався й гнав до ванни як ошпарений, слухай, менi що - за
тобою бiгти, чи як? "То все було - блуд i бруд: / Промивка пiдземних руд /
Од давнiх, стiйких отрут, / По чiм залишався - труп. / Вiдмитий i непахкий,
/ Розкинувши двi руки, / Немов окоренки крил, / Лежав, мовчав i курив. / I
я мовчала невлад, / I входив у мене - ад", - це вона тепер таке пише, хоч
на фiн його таке й писати - функцiя хворого органiзму, не бiльше, а тодi -
тодi крiзь безсонну очманiлiсть блищав тонко, з просинцем накрохмалений
снiжок, на шибках сяли морозянi лисицi, була тиша, велика, аж наче
всесвiтня, тiльки пошурхував надворi пiд кроками схвачений порошею
падолист, пасмуги блiдого сонця лежали на паркетi, коли вона вступила до
зали, де вiн, присiвши навпочiпки перед камiном, розкладав вогонь,
пiдсовував наготовленi полiнця, озвався, не повертаючи голови: "Чудш? - з
горища долинав химерний, ляскотючий звук: - кран прорвало, треба буде
майстра викликати", - провела, з-за спини, рукою йому по потилицi - проти
шерстi, нiби сподiвалася викресати iскри, що його чинити з цею ворохобнею в
собi, лщо менi робити з тобою?", i тут - заледве встигла вiдступитися -
влетiв Лесик у куртцi наопашки, вдарило крупним планом - танцюристо
закрутився об'дктив: iстерично-веселий жах з очей, рот, розчахнутий криком:
"Люди! Втiкайте, горить!" - хто - горить, що - горить, а вже були надворi,
тупо стояли, позадиравши голови: цiла мансарда двигонiла, обнята густим,
жовтяво пiдсвiченим димом, вiн бурхав у небо, i вже гоготiв, вже щось
наростало в ньому реготом, пiдносячись на повен зрiст, з трiском
проламуючись головою крiзь покрiвлю на волю, у-гу-гу-гуу, нарештi! - i вона
знову, мигцем, подивувалася, що не чуд в собi страху, що - вiдрубана, мов
не з нею те все дiдться, - вiд сусiдiв бiгла по дорiжцi окаряч молодиця,
навiщось напинаючись на бiгу чорною хусткою, хтось метнувся дзвонити,
заскакали на узбiччi зору обличчя й постатi, зчинилася веремiя, а вона
бачила тiльки його дивний, нетутешнiй якийсь, спокiй, зведений до низького
срiблястого неба профiль, руки в кишенях, згадала рядки з його листа,
невдовзi перед тим одержаного: "Звикаю до свого нового стану, але потребую
лiкiв. Згоден на лiкарню, тюрму, лоботомiю", - щось тут було не те, i коли,
по кiлькох годинах, як уже погасили, як вiдверещали, вiдблимали по снiгу
синюшними сполохами пожежки, а слiдчий ще не призхав, i компанiя, вся ще в
зашпорах збудженого смiху, кашлю, сякання - перший шок пересiвся, й
належалось вiдпружитися, - додавлювала заготовлену, було, пiд шашлик пляшку
коньяку в сухому й такому ж притульному, пiсля всього, флiнелi - вже мало
що не родина, ох братцi, ну нi фiна собi, лини-но ще, кому лимончика, уф,
кайф, здадться, вставило, дайте хто цигарку, - i вiн зненацька полiз у
сумку й витяг жменю бенгальських шпичакiв: купив уранцi на ринку, як зздив
по м'ясо, думав, зiзнався кротко, влаштувати невеличкий фейдрверк, - вибух
нервового реготу стряс флiнелем, аж шибки забряжчали:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
смiдш, грiх!" - "Бо це вспадковудться". - "Нi чорта не вспадковудться -
хочеш сказати, що в тобi нема свободи?" - "Бажання вирватись - iще не
свобода". Вирватись! - зз потрясло це слово, так легко вийняте з зз
власного словника, нiби вiн загодя знав, на якiй сторiнцi розкрити, - тим
словом вiн вивiв на яв i так потвердив, устiйнив неомильнiсть зз родового
iнстинкту, що врубався тоз першоз ночi, впiзнавши: милий мiй, рiдний,
хлопчику маленький, iди до мене, в мене, я обтулю, закрию тебе собою, я
народжу тебе заново, так, разом, вiднинi й до кiнця, ну ясно ж, ми
одружимось, та що там, ми вже одружилися, i в нас буде - син ("Родити тобi
треба, - задихнувшись одривався од зз губiв, не в змозi довше зносити
цiлування навстоячки: - молока в тобi багато!" - в тому його,
кошмарнуватому якомусь, - хоч вiн, спасибi, щадив зз перед подробицями,
вiдбуваючись болiсним жестом - долонями по лицю, як сухе вмивання: "Ат -
митарства...", - шлюбi - в нього був син, уже дорослий, студент, i, казали,
страшенно славний пацан, вiд нього взагалi мали родитися хлопцi, такi речi
вона визначала з мiсця, блискавичним наскрiзним знаттям, вiд дiвчини ще - з
кожним мужчиною, геть i до всякоз койки: хто з цим-от буде, син чи дочка, -
чия стать дужча), - бiлявеньке, з курчачо-пушистим волоссям хлоп'ятко, що
вже кiлька разiв являлося зй у снах, - покрутившись у безповiтряному
просторi, потяглося, вхлипнуте яросною силою зз пориву, - на нього: буде
класний хлопчисько, як золото (i все строкате сум'яття прочитаних ними
книг, його картин, зз фортепiано, Боже, як же багато всього нажитого й
передуманого! - пiрвавшись у барвний вихор, злившись докупи, вмент утворило
в уявi - гнiздо, стало структурою - завершено-круглою, з живим тяжиком в
осердi: зовсiм непогано народитися в такому свiтi, i ми - ми зумiдмо його
захистити, правда? йолки-палки, та скiльки нас узагалi д, тоз нещасноз,
через силу, впоперек iсторiз затриманоз iнтелiненцiз вкразнськоз, -
горсточка, й та розпорошена: вимираючий вид, повигиблi клани, нам би
розмножуватись шалено й повсякчас, кохаючись де лиш можна, з орнiастичною
ненатлiстю зливаючись в ддине, зойкаюче-стогнуче щастям кублище рук i нiг,
встеляючи собою, заселяючи наново цю радiоактивну землю! - син, от вiн-то
нарештi звiльнений буде вiд того спадку, за який цiлу молодiсть
розплачувалися ми - так тяжко, що вже наче й сповна), - лютий, яркий
iнстинкт породи, раз усвiдомлений нею на ввесь обшир духа, заповнив зз
цiлком i попер навмання, все на шляху змiтаючи, - що там розгепане авто, що
там вiдстанi - мiж мiстами, а хочби й мiж континентами! - що там пожежа з
повiстками й ментiвськими протоколами (а яка дивна була пожежа, слiдство
так нiчого й не доглупалося, на зимовiй дачi, куди призхали компанiдю, вiн
розкладав над ранок вогонь у камiнi, то вiн наполiг на шашликах, змотався
автом, тодi ще цiлим, удосвiта на ринок, купив м'яса, - зй запам'яталось,
як нiс наперед себе тяжкого, одутого пластикового пакета в кров'яних
патьоках: якось недобре, мутно дiяло на нез те безсоння
- засушливий згiрклий посмак у ротi, вiдчуття немитостi й бруду пiд
нiгтями, гадалось тодi - вiд утоми, перепою-перекуру, а потiм, у нормальних
уже, та що нормальних, у, вважай, кльових, зо всiма американськими
вигодами, умовах, показалося - ннiт, не вiд того, - вiдчуття тим бiльш
неясне, що вiн же був такий клiнiчний чистюк, щоранку по годинi плюскотався
пiд душем, i то не рахуючи голiння, аж зз брала зла цiкавiсть: що здоровий
хлоп може там годину робити, онануд, чи що? його власного запаху вона так
нiколи й не занюшила: тютюн - так, дезик - так, але як, чорт забирай, пахне
мужчина, з яким прецiнь два мiсяцi, пардон за високий стиль, дiлилося стiл
i ложе? - навiть сперма його, здавалось, не мала запаху, може, тим, що, iно
скiнчивши, зривався й гнав до ванни як ошпарений, слухай, менi що - за
тобою бiгти, чи як? "То все було - блуд i бруд: / Промивка пiдземних руд /
Од давнiх, стiйких отрут, / По чiм залишався - труп. / Вiдмитий i непахкий,
/ Розкинувши двi руки, / Немов окоренки крил, / Лежав, мовчав i курив. / I
я мовчала невлад, / I входив у мене - ад", - це вона тепер таке пише, хоч
на фiн його таке й писати - функцiя хворого органiзму, не бiльше, а тодi -
тодi крiзь безсонну очманiлiсть блищав тонко, з просинцем накрохмалений
снiжок, на шибках сяли морозянi лисицi, була тиша, велика, аж наче
всесвiтня, тiльки пошурхував надворi пiд кроками схвачений порошею
падолист, пасмуги блiдого сонця лежали на паркетi, коли вона вступила до
зали, де вiн, присiвши навпочiпки перед камiном, розкладав вогонь,
пiдсовував наготовленi полiнця, озвався, не повертаючи голови: "Чудш? - з
горища долинав химерний, ляскотючий звук: - кран прорвало, треба буде
майстра викликати", - провела, з-за спини, рукою йому по потилицi - проти
шерстi, нiби сподiвалася викресати iскри, що його чинити з цею ворохобнею в
собi, лщо менi робити з тобою?", i тут - заледве встигла вiдступитися -
влетiв Лесик у куртцi наопашки, вдарило крупним планом - танцюристо
закрутився об'дктив: iстерично-веселий жах з очей, рот, розчахнутий криком:
"Люди! Втiкайте, горить!" - хто - горить, що - горить, а вже були надворi,
тупо стояли, позадиравши голови: цiла мансарда двигонiла, обнята густим,
жовтяво пiдсвiченим димом, вiн бурхав у небо, i вже гоготiв, вже щось
наростало в ньому реготом, пiдносячись на повен зрiст, з трiском
проламуючись головою крiзь покрiвлю на волю, у-гу-гу-гуу, нарештi! - i вона
знову, мигцем, подивувалася, що не чуд в собi страху, що - вiдрубана, мов
не з нею те все дiдться, - вiд сусiдiв бiгла по дорiжцi окаряч молодиця,
навiщось напинаючись на бiгу чорною хусткою, хтось метнувся дзвонити,
заскакали на узбiччi зору обличчя й постатi, зчинилася веремiя, а вона
бачила тiльки його дивний, нетутешнiй якийсь, спокiй, зведений до низького
срiблястого неба профiль, руки в кишенях, згадала рядки з його листа,
невдовзi перед тим одержаного: "Звикаю до свого нового стану, але потребую
лiкiв. Згоден на лiкарню, тюрму, лоботомiю", - щось тут було не те, i коли,
по кiлькох годинах, як уже погасили, як вiдверещали, вiдблимали по снiгу
синюшними сполохами пожежки, а слiдчий ще не призхав, i компанiя, вся ще в
зашпорах збудженого смiху, кашлю, сякання - перший шок пересiвся, й
належалось вiдпружитися, - додавлювала заготовлену, було, пiд шашлик пляшку
коньяку в сухому й такому ж притульному, пiсля всього, флiнелi - вже мало
що не родина, ох братцi, ну нi фiна собi, лини-но ще, кому лимончика, уф,
кайф, здадться, вставило, дайте хто цигарку, - i вiн зненацька полiз у
сумку й витяг жменю бенгальських шпичакiв: купив уранцi на ринку, як зздив
по м'ясо, думав, зiзнався кротко, влаштувати невеличкий фейдрверк, - вибух
нервового реготу стряс флiнелем, аж шибки забряжчали:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36