1) Нинiшнд видання д ддиною, призначеною для друку, версiдю роману.
2) Будь-якi iншi, наявнi в ксерокопiях, версiз, мають пiратське
походження, i за зхню циркуляцiю та можливе використання поза вiдомом
авторки вона вiдповiдальностi не несе.
3) Роман, як легко довiдатися з термiнолонiчних словникiв, - це жанр
художньоз лiтератури, а не роздiл iз особовоз (чи то судовоз) справи
автора, - вiдповiдно вiд усiх можливих аналонiй мiж описаним у цiй книжцi,
з одного боку, та реальними особами й подiями, з другого, авторка наперед
вiдмежовудться (французи в таких випадках кажуть: хай буде соромно тому,
хто погано про це подумад). Наостанцi авторка складад сердечну дяку друзям,
котрi стояли бiля витокiв цiдз книжки i, кожне на свiй спосiб, прислужилися
до зз появи на свiт: Лiндi Рейдер i Лiсi Сапiнкопф - за iдею, Михайловi
Найдану i Ростиславу Бойковичу - за дiяльну помiч у зз втiленнi, Аскольдовi
Мельничуку - за моральну i професiйну пiдтримку, без якоз теж нiчого б не
вийшло або, в крайньому разi, вийшло б щось зовсiм iнше.
Ну от i все, любий мiй читачу. За вiкном у мене то сонцем, то зливою
мерехтить над печерськими горбами липнева гроза, на сусiдському балконi
натхненно голосить ошалiлий пiвень, пiд балконом притулилася парочка
- i не помiчад, що дощ ущух, дзвонить телефон, i я, з нiжнiстю i жалем,
ставлю крапку в усiй цiй iсторiз: як звичайно закiнчували своз послання
древнi, я сказала - i спасла свою душу.
Оксана Забужко
Кизв, 31 липня 1995 року
Ще не сьогоднi, каже вона собi. Нi, ще не сьогоднi. В кухнi - крихiтнiй
eat-in kitchen1 (холодильник, електроплитка,
шафки з абияк учепленими дверцятами, що наврипились, iно вiдвернешся,
безсило вiдхилятися, як щелепа на вже-несамовладному обличчi, i все це
вiдгороджено невисоким дощаним стояком, щось нiби шинквасом, - на нього
можна просто з тоз вузесенькоз обори подавати до кiмнати - аякже, чому нi!
- ну хоч би вранiшню каву, або на обiд - пiдсмажене курча, таке, як ото в
телерекламах: золотаво зашкрумiле, мерехке од спiлих сокiв, iз грайливо
пiдiбганими нiжками вмощене на лапатих листках салати, засмажене курча
завжди виглядад щасливiшим од живого, просто промениться чудесним, смаглим
рум'янцем з утiхи, що зараз його з'здять, - можна також подавати
який-небудь джус, чи джин з тонiком у високих товстобоких шклянках, можна з
льодом, кубики, коли набирати, смiшно поторохкують, можна й без льоду,
взагалi, можливостей безлiч, треба тiльки одного - щоб хтось сидiв по той
бiк зхньоз довбаноз загороди, в якiй, здадться, завелася мурашва, бо по
стiльницi раз у раз повзе щось, що в гiгiднiчному американському домi не
повинно би повзати, та i в неамериканському теж, - хтось, кому ти це все
добро мала б, сяючи журнальною усмiшкою, з кухнi подавати, позаяк же там
нiхто не сидить i сидiти не збирадться, то ти наповажилась була воздвигнути
на стояковi iмпровiзований зимовий сад iз двох безневинних вазонiв - три
тижнi тому, коли ти сюди вселилася, то були: пишна темнозелена кучма в
жовтогарячих квiтах - раз, i рясне намисто лискучих, схожих на пластиковi,
червоних бубок на високих стеблах з еленантно завуженим листям - два; зараз
обидва вазони мають такий вигляд, нiби цi три тижнi зх день у день
поливалося сiрчаною кислотою, - на мiсцi буйноз кучми клаповухо звисають
кiлька пожовклих листочкiв з нерiвно обгорiлими краями, а колишнi тугi
червонi намистини щодалi, то бiльше нагадують сушену шипшину, навiщось
поначiплювану на рудi цурупалки, - найсмiшнiше, що ти якраз не забувала,
поливала свiй "зимовий сад", ти плекала його, як учив Вольтер, еге ж, ти
хотiла чогось живого в цiй черговiй, казна-якiй з ряду-йому-же-несть-кiнця,
тимчасовiй хатi, де бруди всiх попереднiх винаймачiв невiдмивно повсякали в
кожну шпарину, так що ти й не бралася зх вiдмивати, - але подлi
американськi бур'яни виявилися занiжнi на твою депресiю, що незбовтана
гусне в цих чотирьох стiнах, взяли й здохли, поливай не поливай, - а ти ще
хочеш, щоб тебе держалися люди!), - так ось, у кухнi з глумливо глупим
бульканням скапуд вода в раковину, i нiчим перекрити цей звук - навiть
касети на поставиш, бо портативний магнiтофончик також чомусь вийшов з
ладу. Правда, ще за вiкном, вузьким, як вiдчиненi дверцята шафи, темним о
цiй порi ("блайндерсiв" ти не опускадш, бо навпроти все'дно глуха стiна),
за протимоскiтною сiткою, либонь, застрягнувши в нiй, настирливо сюрчить,
як далекий телефонний дзвiнок, невидимий коник, - от так само настирливо
сюрчить i та думка, може, то взагалi вона й сюрчить, - а чому б не тепер?..
Не вже?.. Чого чекати?..
Логiчно зваживши - нiчого. Геть-таки зовсiм.
Пiв-упаковки транквiлiзаторiв плюс бритва, - i вибачте за невдалий
дебют. Старалася щиро, на совiсть, а що нi фiна не вийшло, то чеснiше
одразу здати карти - не гравець iз мене й зараз, далi буде ще хрдновiше:
просвiтку не видно, а сили вже не тi: не ддвочка. I все-таки - нi, не
сьогоднi.
Ще почекати. Додивитись цей фiльм до кiнця. На вiдмiну вiд тих, котрi
транслюються по тутешнiх "паблiк ченнелз", - коли в найнапруженiшi хвилини,
з холодком мимовiльного остраху стежачи, як герой мчить порожнiм тунелем,
де з-за рогу на нього от-от вихопиться престрашенне чудовисько,
спохоплюдшся - а хай йому грець! - що все ж повинно скiнчитися гаразд - ще
двi-три хвилини, сутичка, купа-мала, качання по пiдлозi, i чудовисько,
несвiтськи ревнувши, якимось дивом розточиться в прах, а мужнiй, тiльки
трохи поскубаний герой, повитий димами пожариська, переводячи дух, пригорне
до себе врятовану Шерон Стоун, чи ту другу кралю, чорнявеньку, як-зз-там, -
i наринула, було, тривога вмент являд всю свою смiховиннiсть: знов цим
голлiвудiвським наям вдалося, бодай на мить, тебе ошукати! - на вiдмiну вiд
цих, фiльм, котрий ти все-таки не важишся вимкнути, не конче мад скiнчитися
щасливо. А однаково, вимикати - непростиме свинство. I глупство. I -
дiтвацтво: не вивчив урока, не пiду до школи. Нi, золотко ("золотце",
iронiчно поправляд вона себе: так звертався до нез той чоловiк, якому
зараз, либонь, ще паскуднiше, нiж зй, але то вже не мад жодного значення),
- нi, сачконути не вийде: ти-но одбудь усе по порядку, а тодi й знати
буде, чого ти справдi варта. Понятно?


Спиши слова, татузровку зроблю, грубо й розв'язно пiдхоплюд з нез зовсiм
iнша жiнка, цинiчка з явно приблатньонними, нiби з "зони" вивезеними
манерами, зугарна, в разi коли що, й матом засандалити: якщо людина в
цiлому (кожна!) - одна велика в'язниця, то звичайно ранiше та лотра мешкала
в нiй десь у найдальшiй камерi, виходячи назовнi рiдко, тiльки коли
доводилося направду круто й солоно, та й то нiби напоказ: Ззамахали, -
говорила крiзь зуби в хвилини роздратування, трусячи головою й сама себе
гамуючи здкою посмiшкою, або ж, травлячи пiслясмак черговоз обиди (обид
останнiм часом випадало предостатньо!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36