вiдчуття, забуте з пiдлiткового вiку). М-да, нi фiна собi.
Нi, якби правильне освiтлення, згори i трошки пiд кутом, то ще б туди-сюди,
ще щось iз тоз давньоз дадться впiзнати... Ой, я тебе прошу! - кого ти
дуриш? Ще взимку, пiд час того перелету, у Франкфуртi, де сидiла скулившись
пiд стiною й шпарко строчила в блокнот, невидимим болем спливаючи, -
перехожi парубоцькi ватаги цiкаво перечiпалися об нез, пригальмовуючи на
ходу: "Hi, girl!", ще пiвроку тому, в Кембрiджi, за нею упадав
суперхлопчище, красень i атлет, шiсть футiв два дюйми, i в плечах стiльки
ж, ласкавий як зазнько, з шкiрою наче смуглявий шовк i чистим запахом
здорового молодого мужчини, ах який з нього мав бути коханець - гризи тепер
собi кiсточки, гризи! - i на зз "I'm ten years older than you are"
вiдказував, по паузi, трошки заскочено: "You're lying"href="#s44">44 - вона й для нього була, щиро й невдавано, просто girl,
котра йому подобалась, - а зз, замiсть вабити, вже нишком дрочив той
непереможний натиск дурного здоров'я, весела й самовпевнена небитiсть,
вона-бо була "поетеса гостро трагiчного свiтовiдчуття", як колись писав про
нез вдома один прибацаний критик, ая, вона вспадкувала це, як ото групу
кровi, i в цiй кразнi, з зз кодексом примусового щастя, котрий,
розумiдться, покотом тиражуд невротикiв i психопатiв, носила свод iсторичне
страждання з викликом, наче породистий пес медаль iз виставки, - ледь-ледь
зверхньо осмiхаючись, говорила в довiрливо розкритi роти (слова падали в
пiдставлений келих з вином i коливали блиском поверхню): у вашiй культурi
горе - виключно особистого характеру, самотнiсть, любовнi драми, отi
клiнiчнi iнцести, котрi сорокалiтнi тiтки буцiмто починають видлубувати на
психотерапевтичних сеансах iз дитячоз пам'ятi i в котрi я, по правдi, не
вельми вiрю - повчащавши рочок-другий до психiатра, ще й не таке згададш, -
але вам невiдома пiдвладнiсть необорному, метафiзичному злу, де вiд вас нi
чорта не залежить, - коли зростадш у квартирi, яка постiйно
прослуховудться, i ти про це знадш, так що вчишся говорити
- одразу на невидиму публiку: де вголос, де на минах, а де й змовчати,
чи коли перше твод дiвоче захоплення виявлядться приставленим до тебе
стукачем, який за рiк доволi халтурно вiдбутоз служби - переважно
кав'ярняних балачок i валасання по кiнах - бере та й закохудться в тебе
направду, без дурникiв, i освiдчудться - освiдчуючи свою канебiвську мiсiю
(роти роззявлялися ще ширше, круглiше: оце життя, заздро гадалося зм, оце
real life!), i ще, ще - одначе про це вона вже волiд мовчати, - коли в
тридцять рокiв уперше шугадш у койку з чужоземцем, навальна романтична
пристрасть (iз напрочуд придмним пахом дорогого дезику!), до якоз вiн,
утiм, поставився поважно й став забалакувати про одруження, - i фартило ж
тобi, дiвко, в життi на сурйозних чувакiв, кого не вiзьми - усiм зараз
кортiло женитись, хвороба така, чи що? мар'яжна пошесть, або, може, мода на
поетес? - i той запашний (i нiжний, авжеж!) мужчина спробував справити тобi
гардероб, бо твiй власний складався зi старих джинсiв i кiлькох, навiть не
богемних - жебрацьких уже, кохтин, - вiн купив тобi двi справжнi сукнi з
тонкоз вовни, i срiблясту шовкову блузку з пiдкладними плечима, i
розкiшний, барви червоного вина костюм, у якому ти вмент спалахнула цiлком
уже заморською вродою (басейни, шезлонни, яхти, бiлi гоночнi
автомобiлi...), i кiлька пар черевичок (привiт од гоголiвського Вакули -
iталiйськi, м'якесенькоз шкiри стодоларовi "лодочки" ти доношудш i досi), i
ще купу всяких придабашок, сумочку, i метеликовий рiй строкатих шаликiв, i
косметику, й дзвiнкi циганськi брязкальця, годинникова браслетка наново
вирiзьбила артистичну вузькiсть зап'ястка, а ряснi дармовиси-сережки -
високу беззахисну шию, все було дороге, дiбране любовно й зi смаком - i,
вперше на вiку затоварена по саме нiкуди, вперше по-журнальному вистродна,
аж самiй од себе заперло дух перед дзеркалом (i так сорок три рази!), - ти
впала в нестерпний, ядучий стид, ти вiдчула себе типовою совковою
проституткою, що трахадться в готелi за пару трусiв, i хоч не прийняти все
те добро тобi таки виявилось понад силу, але роман на тому й урвався - ти
просто перестала вiдповiдати на його амстердамськi дзвiнки (а вiн тимчасом
спiшно оформляв розлучення i таки, здадться, трохи чи не оформив), бо,
зрештою, що б мала робити в Амстердамi? - i вернулась до чоловiка, возити
йому джинси й запальнички з закордонних вiдряджень, i була не те щоб
задоволена, але - чиста: якi там не д, а людськi взадмини, не зараженi
наперед принизливою нерiвнiстю кразн i обставин, проти якоз - не
попреш-таки (i тому тебе зовсiм не дiставало, що в Америцi твод велике
кохання жило на тводму утриманнi: подумадш, бiн дiл, заробиш - оддаси, -
дiстало, i то не жартом - оттодi-то заламалась, забiгала по хатi, ухнувши
на кiлька годин в яму чорноз, огненнопропекущоз зненавистi, ладна, як його
колишня дружина, i собi, аби трапився попiдруч, вгородити в нього всi
наявнi ножi й iншi колющо-рiжущi предмети, щоб рухнув, виблядок, стiкаючи
кров'ю, щоб ходив кров'ю, щоб кiнчав кров'ю! - у-уу, жах, дякую красно за
такi пережиття, волiла б нiколи себе такоз не знати! - щойно тодi, коли з
хамською незворушнiстю - мужчина ж бо! кремiнь! - заявив, уже по телефону,
що нiчого зй не винен - що це якраз навпаки, вона ще з ним не
розрахувалася, - не iнакше як неустойку собi вилiчив - за цеглу, Бiгме, за
цеглу! - хоча звучало як погроза, засмiялася хрипко, таки не ймучи вiри:
"Слухай, менi що - рекет на тебе наводити?" - але вiн уже поклав трубку -
молодець бодць, душка-пупсик! - оскаженiлу од злоби, мов придержало за
плече промельком думки: а як же воно мусить бути хх..рдново так жити -
повсюдно викликаючи в людей, i не в самих лише жiнок, отакi на себе
реакцiз! - яке ж воно, дурне, нещасливе - i не кадться...). Знаете ли вы
украинскую ночь, ледi й джентльмени? Нi чорта ви не знадте, та й нi до чого
воно вам, у вас своз, не менш муторнi ночi, ви вкорочудте собi вiку в
ошатних сабербiальних будиночках, обплетених плющем, бо нема з ким зсти
iндика на Thanksgiving45, тiльки я вже
замахалась од власноз всесвiтньоз спочутливости, замахалась бачити, куди не
пiткнусь, - iно горе, горе i горе, - чи то я так влаштована, чи то мод
"гостро трагiчне свiтовiдчуття", як антена комашиного вусика, всюди
виловлюд запах горя, i я крекчучи повзу на нього, замiсть весело трахатися
з молодим здоровим бичечком (який, збитий мною з пуття, почав, о диво,
читати - уже здолав "Хатину дядька Тома", щось iз Джейн Остiн i спинився на
"Пригодах Тома Сойдра", а тодi якось, одного вечора, п'ючи чай у мене в
кухнi, - призздив пiсля тренувань, розпашiлий, стягував куртку через
голову, метав на лiжко, смiшно, по-цуценячому, нюхав собi передплiччя:
щойно з басейну, ще пахну хлоркою, - життям вiн пахнув, блiн, життям!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Нi, якби правильне освiтлення, згори i трошки пiд кутом, то ще б туди-сюди,
ще щось iз тоз давньоз дадться впiзнати... Ой, я тебе прошу! - кого ти
дуриш? Ще взимку, пiд час того перелету, у Франкфуртi, де сидiла скулившись
пiд стiною й шпарко строчила в блокнот, невидимим болем спливаючи, -
перехожi парубоцькi ватаги цiкаво перечiпалися об нез, пригальмовуючи на
ходу: "Hi, girl!", ще пiвроку тому, в Кембрiджi, за нею упадав
суперхлопчище, красень i атлет, шiсть футiв два дюйми, i в плечах стiльки
ж, ласкавий як зазнько, з шкiрою наче смуглявий шовк i чистим запахом
здорового молодого мужчини, ах який з нього мав бути коханець - гризи тепер
собi кiсточки, гризи! - i на зз "I'm ten years older than you are"
вiдказував, по паузi, трошки заскочено: "You're lying"
котра йому подобалась, - а зз, замiсть вабити, вже нишком дрочив той
непереможний натиск дурного здоров'я, весела й самовпевнена небитiсть,
вона-бо була "поетеса гостро трагiчного свiтовiдчуття", як колись писав про
нез вдома один прибацаний критик, ая, вона вспадкувала це, як ото групу
кровi, i в цiй кразнi, з зз кодексом примусового щастя, котрий,
розумiдться, покотом тиражуд невротикiв i психопатiв, носила свод iсторичне
страждання з викликом, наче породистий пес медаль iз виставки, - ледь-ледь
зверхньо осмiхаючись, говорила в довiрливо розкритi роти (слова падали в
пiдставлений келих з вином i коливали блиском поверхню): у вашiй культурi
горе - виключно особистого характеру, самотнiсть, любовнi драми, отi
клiнiчнi iнцести, котрi сорокалiтнi тiтки буцiмто починають видлубувати на
психотерапевтичних сеансах iз дитячоз пам'ятi i в котрi я, по правдi, не
вельми вiрю - повчащавши рочок-другий до психiатра, ще й не таке згададш, -
але вам невiдома пiдвладнiсть необорному, метафiзичному злу, де вiд вас нi
чорта не залежить, - коли зростадш у квартирi, яка постiйно
прослуховудться, i ти про це знадш, так що вчишся говорити
- одразу на невидиму публiку: де вголос, де на минах, а де й змовчати,
чи коли перше твод дiвоче захоплення виявлядться приставленим до тебе
стукачем, який за рiк доволi халтурно вiдбутоз служби - переважно
кав'ярняних балачок i валасання по кiнах - бере та й закохудться в тебе
направду, без дурникiв, i освiдчудться - освiдчуючи свою канебiвську мiсiю
(роти роззявлялися ще ширше, круглiше: оце життя, заздро гадалося зм, оце
real life!), i ще, ще - одначе про це вона вже волiд мовчати, - коли в
тридцять рокiв уперше шугадш у койку з чужоземцем, навальна романтична
пристрасть (iз напрочуд придмним пахом дорогого дезику!), до якоз вiн,
утiм, поставився поважно й став забалакувати про одруження, - i фартило ж
тобi, дiвко, в життi на сурйозних чувакiв, кого не вiзьми - усiм зараз
кортiло женитись, хвороба така, чи що? мар'яжна пошесть, або, може, мода на
поетес? - i той запашний (i нiжний, авжеж!) мужчина спробував справити тобi
гардероб, бо твiй власний складався зi старих джинсiв i кiлькох, навiть не
богемних - жебрацьких уже, кохтин, - вiн купив тобi двi справжнi сукнi з
тонкоз вовни, i срiблясту шовкову блузку з пiдкладними плечима, i
розкiшний, барви червоного вина костюм, у якому ти вмент спалахнула цiлком
уже заморською вродою (басейни, шезлонни, яхти, бiлi гоночнi
автомобiлi...), i кiлька пар черевичок (привiт од гоголiвського Вакули -
iталiйськi, м'якесенькоз шкiри стодоларовi "лодочки" ти доношудш i досi), i
ще купу всяких придабашок, сумочку, i метеликовий рiй строкатих шаликiв, i
косметику, й дзвiнкi циганськi брязкальця, годинникова браслетка наново
вирiзьбила артистичну вузькiсть зап'ястка, а ряснi дармовиси-сережки -
високу беззахисну шию, все було дороге, дiбране любовно й зi смаком - i,
вперше на вiку затоварена по саме нiкуди, вперше по-журнальному вистродна,
аж самiй од себе заперло дух перед дзеркалом (i так сорок три рази!), - ти
впала в нестерпний, ядучий стид, ти вiдчула себе типовою совковою
проституткою, що трахадться в готелi за пару трусiв, i хоч не прийняти все
те добро тобi таки виявилось понад силу, але роман на тому й урвався - ти
просто перестала вiдповiдати на його амстердамськi дзвiнки (а вiн тимчасом
спiшно оформляв розлучення i таки, здадться, трохи чи не оформив), бо,
зрештою, що б мала робити в Амстердамi? - i вернулась до чоловiка, возити
йому джинси й запальнички з закордонних вiдряджень, i була не те щоб
задоволена, але - чиста: якi там не д, а людськi взадмини, не зараженi
наперед принизливою нерiвнiстю кразн i обставин, проти якоз - не
попреш-таки (i тому тебе зовсiм не дiставало, що в Америцi твод велике
кохання жило на тводму утриманнi: подумадш, бiн дiл, заробиш - оддаси, -
дiстало, i то не жартом - оттодi-то заламалась, забiгала по хатi, ухнувши
на кiлька годин в яму чорноз, огненнопропекущоз зненавистi, ладна, як його
колишня дружина, i собi, аби трапився попiдруч, вгородити в нього всi
наявнi ножi й iншi колющо-рiжущi предмети, щоб рухнув, виблядок, стiкаючи
кров'ю, щоб ходив кров'ю, щоб кiнчав кров'ю! - у-уу, жах, дякую красно за
такi пережиття, волiла б нiколи себе такоз не знати! - щойно тодi, коли з
хамською незворушнiстю - мужчина ж бо! кремiнь! - заявив, уже по телефону,
що нiчого зй не винен - що це якраз навпаки, вона ще з ним не
розрахувалася, - не iнакше як неустойку собi вилiчив - за цеглу, Бiгме, за
цеглу! - хоча звучало як погроза, засмiялася хрипко, таки не ймучи вiри:
"Слухай, менi що - рекет на тебе наводити?" - але вiн уже поклав трубку -
молодець бодць, душка-пупсик! - оскаженiлу од злоби, мов придержало за
плече промельком думки: а як же воно мусить бути хх..рдново так жити -
повсюдно викликаючи в людей, i не в самих лише жiнок, отакi на себе
реакцiз! - яке ж воно, дурне, нещасливе - i не кадться...). Знаете ли вы
украинскую ночь, ледi й джентльмени? Нi чорта ви не знадте, та й нi до чого
воно вам, у вас своз, не менш муторнi ночi, ви вкорочудте собi вiку в
ошатних сабербiальних будиночках, обплетених плющем, бо нема з ким зсти
iндика на Thanksgiving45, тiльки я вже
замахалась од власноз всесвiтньоз спочутливости, замахалась бачити, куди не
пiткнусь, - iно горе, горе i горе, - чи то я так влаштована, чи то мод
"гостро трагiчне свiтовiдчуття", як антена комашиного вусика, всюди
виловлюд запах горя, i я крекчучи повзу на нього, замiсть весело трахатися
з молодим здоровим бичечком (який, збитий мною з пуття, почав, о диво,
читати - уже здолав "Хатину дядька Тома", щось iз Джейн Остiн i спинився на
"Пригодах Тома Сойдра", а тодi якось, одного вечора, п'ючи чай у мене в
кухнi, - призздив пiсля тренувань, розпашiлий, стягував куртку через
голову, метав на лiжко, смiшно, по-цуценячому, нюхав собi передплiччя:
щойно з басейну, ще пахну хлоркою, - життям вiн пахнув, блiн, життям!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36