- плигонула пiд колеса,
пантерячим ривком на цей раз уже красивого й сильного тiла, довгонога
блискавка в короткому кожушку, аж тамтих на два боки розкидало - а вже
впихали чувака в машину: "Мальчiкi, - кресонула навiдлi голосом, аж
забринiло, - да што ж ви ето, в самом ддлд, а?!" - i вирвала хлопця:
"мальчiкi", бугаяки, розiмкнули лаву, якось обм'якли, вiдступилися,
забубонiли щось виправдальне на кшталт "а чдво он", - ага, опирався, ще й,
либонь, щось глузливе бовкнув, - пiдоспiв зайчик, згребли потерпiлого на
оберемок, давай, Боже, ноги! (i першоз вашоз ночi з тим чоловiком, коли вiн
хвацько вженеться пiд "цеглину" i його перепинять менти - маленький i
зiгнутий, у враз звислiй зужитим презервативом розхристанiй шкiрянцi, щось
пояснюватиме зм надворi, розводячи руками, та хлопцi, та я ж що, я ж
нiчого, - ти, посидiвши трошки в автi, рiшуче вiдчиниш дверцята, виступиш,
зацокадш пiдборами по бруку, трусонеш куделею, перебравши на себе жадiбно
засвiченi погляди вперезаних портупеями самцiв, засмiдшся, хоч прикурюй од
такого висмiху: "Що сталося, хлопцi? Ми нiчого не порушили", - i замнеться
ментрега, якось разом вiдрине, розвiдться в повiтрi, ну гаразд уже, здьте,
та вважайте надалi, - а на ранок, впиваючись у тебе розiскреними очима, як
лежатимеш на тапчанчику, напiвприкрита пледом, вiн прокаже, повiльно, з
прицмоком розкуштовуючи торжествуючий усмiх: "А ти крута баба - зразу
вискочила ментам морду бити... З тобою можна в развддку йти", - i тебе
затопить дiтвацькою повiнню гордощiв: нарештi, нарештi це помiчено - бо вiн
сам iз тих, - наче вийшов на волю, по всiх цих роках, i ви зустрiлися, - бо
бiльше, нiж брат, бо вiтчизна i дiм...). Страх уповзав знадвору крiзь стiни
здким протягом, а вдома було тепло, аж душно, юнацька депресiя, нi,
неврастенiя, якiсь дурнi таблетки, вiчне "тридцять сiм i два", i плач
кiльканадцять разiв на добу, лiкарка велiла зй роздягатись, а татковi вийти
- "Девочка уже большая", - зз спантеличило, що татко, замiсть обстоювати
своз права - це ж бо його дитину мали оглядати! - принижено чапав до
виходу, збентежений i змалiлий, мов заскочений на гарячому (найцiкавiше,
мiркуд вона собi, що вiн же був красивий мужик, говiркий i дотепний, охочий
до життя, i жiнкам подобався, i розпрекрасно знайшлось би де оскоромитись,
що ж вiн цноту свою так тяжко берiг, як галицька стара панна, невже тому,
що мама вийшла за нього - ще не реабiлiтованого, i вiн цiлий вiк внутрiшньо
куливсь, боячись почути од нез вголос те, чим виздав собi думки, - що
занапастив зй життя, а зостатися сам, без нез - знов-таки, боявся?), - а
судили його, цим разом, усього тiльки за тунеядство (всього тiльки добу
протримавши в КПЗ), пiслали всього тiльки на стройку вахтером, вiн сидiв у
заскленiй будцi, вiдчиняв браму перед самоскидами, а решту часу читав Бруно
Шульца, про якого колись був замiрявся написати книжку, та так i не написав
(мав добрий смак до лiтератури, лиш еротики не переносив на дух, як
католицький цензор!), - його панiчний страх перед зз невкоськуваним ростом
- "ку-уди?!" - угнiжджувався в тiлi й помаленьку пiдпилював нутрощi тупою
пилкою, але рак продiанностували аж тодi, коли й оперувати виявилось
запiзно, цiла статева система була вражена, i простата, й сiм'яники (мама
щодня терла моркву йому на сiк i чавила вручну, зiбгавши сiчку в марлевий
вузлик, зз пальцi колишньоз гiтаристки набули невiдмивно-жовтяничного
кольору й насилу розгиналися, а доцiк бiгав ночами до автомата на розi
викликати "швидку", i коли мама, з бiлими од жаху очима, прийшовши раз iз
лiкарнi, сповiстила зй дiагноз, який вiд татка вже належало укривати, то
першим вiдрухом думки [котрого звiдтодi нiколи собi не простить!], було
нещадне й зимне, як крiзь зцiпленi зуби: слава Богу!), - по сутi, то було
не що як вiйна - вiйна, в якiй не може бути переможцiв, бо, вичерпавши всi
засоби домогтися свого (придавити колiном, упхати в люлю, "вона в нас iще
зовсiм дитина", хотiлося хлопчика, але нiчого, й дiвчинка вдалася на славу,
от вона зм усiм за нас i покаже!), - мужчина вдадться до останнього засобу
- смертi, i це, нiкуди не дiнешся, переконуд: ти нарештi остаточно стадш по
його сторонi. I твод отроцтво, якого, вiдхрещувалась, нiзащо не хотiла б
iще раз пережити, наздоганяд тебе через двадцять рокiв, випускад з
найглухiших пiдвальних закапелкiв тводз iстоти сплакану й зацьковану
дiвчинку-пiдлiтка, що заповняд тебе цiлком, i лунко, розкотисто регочеться:
а що, втекла?..
Може, й справдi - раби не повиннi родити дiтей, питад вона себе, мляво
втупившись у вiкно: вночi впав перший снiг, але тепер розтанув, i тiльки
вiтровi шиби припаркованих уздовж хiдника авт бiлiють телячими лисинками.
По хiднику пританцьовуючою ступою бреде негр у яро-червонiй куртцi й синiй
бейсбольнiй кепцi, сховавши руки в кишенi: похолоднiшало. Бо що д рабство,
як не iнфiкованiсть страхом, - вона пiдсовуд пiд лiкоть розгорнутого
блокнота, напiвсписаного такого натунку афоризмами, вiд яких - нi тепло, нi
холодно, як у пiдручнику з формальноз логiки. Рабство д iнфiкованiсть
страхом. А страх убивад любов. А без любовi - i дiти, i вiршi, й картини -
все робиться вагiтне смертю. П'ять балiв, ддвушка. You have completed your
research65.
Ледi й джентльмени - нi, наразi тiльки ледi, точнiше, одна ледi: Донна
зi схiднодвропейських студiй, одна з небагатьох, iз ким ти за цей час
заприязнилась, рослява напiвiрландка-напiвслов'янська мiшанка, досить
придмне для ока подднання: пшеничне волосся, теплi карi очi, високi вилицi,
шкiра, притрушена дрiбною зерню ластовиння, як добре пропечена булочка
кмином, - в унiверситетському буфетi, де ви умовилися на ланч, курити
заборонено, i Донна, допивши з паперового кубка ту гарячу темно-буру
рiдину, яку американцi чомусь називають кавою, тут-таки запихад в рота
жуйку: сублiмацiя курива. Це ремигання в нез виглядад цiлком симпатично,
може, тим, що Донна багато й щиро смiдться, i вiд того враження, наче цiлий
час розсмаковуд щось смiшне. Дисертацiю вона пише про нендеризм у
пост-комунiстичнiй полiтицi: зз не на жарт цiкавить, чому в тiй полiтицi не
було й нема жiнок, - запитання, що незмiнно заганяд тебе в глухий кут,
скiльки б тобi його не ставили захiднi iнтелектуали (блiн, ну звiдки менi
знати?). Здадться, Донна пiдозрюд, що тут корiнь усiх наших проблем: як усi
фемiнiстки, вона певна, що men are full of shithref="#s66">66, iно дай зм волю
- починаються вiйни, концтабори, голод, розруха, вiдключають гарячу воду
й електроенергiю, а факультету знов урiзають кошти на цей рiк, i справа з
зз докторатом затягудться. Отож твою iсторiю Донна бере - не те що до
серця, а, здадться, вiдразу собi до течки. Ледi й джентльмени, я продовжую.
Що-о?! - рвучко подадться наперед Донна, аж зз пшеничнi патлi,
зметнувшись, спадають у глибокий вирiз светра.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
пантерячим ривком на цей раз уже красивого й сильного тiла, довгонога
блискавка в короткому кожушку, аж тамтих на два боки розкидало - а вже
впихали чувака в машину: "Мальчiкi, - кресонула навiдлi голосом, аж
забринiло, - да што ж ви ето, в самом ддлд, а?!" - i вирвала хлопця:
"мальчiкi", бугаяки, розiмкнули лаву, якось обм'якли, вiдступилися,
забубонiли щось виправдальне на кшталт "а чдво он", - ага, опирався, ще й,
либонь, щось глузливе бовкнув, - пiдоспiв зайчик, згребли потерпiлого на
оберемок, давай, Боже, ноги! (i першоз вашоз ночi з тим чоловiком, коли вiн
хвацько вженеться пiд "цеглину" i його перепинять менти - маленький i
зiгнутий, у враз звислiй зужитим презервативом розхристанiй шкiрянцi, щось
пояснюватиме зм надворi, розводячи руками, та хлопцi, та я ж що, я ж
нiчого, - ти, посидiвши трошки в автi, рiшуче вiдчиниш дверцята, виступиш,
зацокадш пiдборами по бруку, трусонеш куделею, перебравши на себе жадiбно
засвiченi погляди вперезаних портупеями самцiв, засмiдшся, хоч прикурюй од
такого висмiху: "Що сталося, хлопцi? Ми нiчого не порушили", - i замнеться
ментрега, якось разом вiдрине, розвiдться в повiтрi, ну гаразд уже, здьте,
та вважайте надалi, - а на ранок, впиваючись у тебе розiскреними очима, як
лежатимеш на тапчанчику, напiвприкрита пледом, вiн прокаже, повiльно, з
прицмоком розкуштовуючи торжествуючий усмiх: "А ти крута баба - зразу
вискочила ментам морду бити... З тобою можна в развддку йти", - i тебе
затопить дiтвацькою повiнню гордощiв: нарештi, нарештi це помiчено - бо вiн
сам iз тих, - наче вийшов на волю, по всiх цих роках, i ви зустрiлися, - бо
бiльше, нiж брат, бо вiтчизна i дiм...). Страх уповзав знадвору крiзь стiни
здким протягом, а вдома було тепло, аж душно, юнацька депресiя, нi,
неврастенiя, якiсь дурнi таблетки, вiчне "тридцять сiм i два", i плач
кiльканадцять разiв на добу, лiкарка велiла зй роздягатись, а татковi вийти
- "Девочка уже большая", - зз спантеличило, що татко, замiсть обстоювати
своз права - це ж бо його дитину мали оглядати! - принижено чапав до
виходу, збентежений i змалiлий, мов заскочений на гарячому (найцiкавiше,
мiркуд вона собi, що вiн же був красивий мужик, говiркий i дотепний, охочий
до життя, i жiнкам подобався, i розпрекрасно знайшлось би де оскоромитись,
що ж вiн цноту свою так тяжко берiг, як галицька стара панна, невже тому,
що мама вийшла за нього - ще не реабiлiтованого, i вiн цiлий вiк внутрiшньо
куливсь, боячись почути од нез вголос те, чим виздав собi думки, - що
занапастив зй життя, а зостатися сам, без нез - знов-таки, боявся?), - а
судили його, цим разом, усього тiльки за тунеядство (всього тiльки добу
протримавши в КПЗ), пiслали всього тiльки на стройку вахтером, вiн сидiв у
заскленiй будцi, вiдчиняв браму перед самоскидами, а решту часу читав Бруно
Шульца, про якого колись був замiрявся написати книжку, та так i не написав
(мав добрий смак до лiтератури, лиш еротики не переносив на дух, як
католицький цензор!), - його панiчний страх перед зз невкоськуваним ростом
- "ку-уди?!" - угнiжджувався в тiлi й помаленьку пiдпилював нутрощi тупою
пилкою, але рак продiанностували аж тодi, коли й оперувати виявилось
запiзно, цiла статева система була вражена, i простата, й сiм'яники (мама
щодня терла моркву йому на сiк i чавила вручну, зiбгавши сiчку в марлевий
вузлик, зз пальцi колишньоз гiтаристки набули невiдмивно-жовтяничного
кольору й насилу розгиналися, а доцiк бiгав ночами до автомата на розi
викликати "швидку", i коли мама, з бiлими од жаху очима, прийшовши раз iз
лiкарнi, сповiстила зй дiагноз, який вiд татка вже належало укривати, то
першим вiдрухом думки [котрого звiдтодi нiколи собi не простить!], було
нещадне й зимне, як крiзь зцiпленi зуби: слава Богу!), - по сутi, то було
не що як вiйна - вiйна, в якiй не може бути переможцiв, бо, вичерпавши всi
засоби домогтися свого (придавити колiном, упхати в люлю, "вона в нас iще
зовсiм дитина", хотiлося хлопчика, але нiчого, й дiвчинка вдалася на славу,
от вона зм усiм за нас i покаже!), - мужчина вдадться до останнього засобу
- смертi, i це, нiкуди не дiнешся, переконуд: ти нарештi остаточно стадш по
його сторонi. I твод отроцтво, якого, вiдхрещувалась, нiзащо не хотiла б
iще раз пережити, наздоганяд тебе через двадцять рокiв, випускад з
найглухiших пiдвальних закапелкiв тводз iстоти сплакану й зацьковану
дiвчинку-пiдлiтка, що заповняд тебе цiлком, i лунко, розкотисто регочеться:
а що, втекла?..
Може, й справдi - раби не повиннi родити дiтей, питад вона себе, мляво
втупившись у вiкно: вночi впав перший снiг, але тепер розтанув, i тiльки
вiтровi шиби припаркованих уздовж хiдника авт бiлiють телячими лисинками.
По хiднику пританцьовуючою ступою бреде негр у яро-червонiй куртцi й синiй
бейсбольнiй кепцi, сховавши руки в кишенi: похолоднiшало. Бо що д рабство,
як не iнфiкованiсть страхом, - вона пiдсовуд пiд лiкоть розгорнутого
блокнота, напiвсписаного такого натунку афоризмами, вiд яких - нi тепло, нi
холодно, як у пiдручнику з формальноз логiки. Рабство д iнфiкованiсть
страхом. А страх убивад любов. А без любовi - i дiти, i вiршi, й картини -
все робиться вагiтне смертю. П'ять балiв, ддвушка. You have completed your
research65.
Ледi й джентльмени - нi, наразi тiльки ледi, точнiше, одна ледi: Донна
зi схiднодвропейських студiй, одна з небагатьох, iз ким ти за цей час
заприязнилась, рослява напiвiрландка-напiвслов'янська мiшанка, досить
придмне для ока подднання: пшеничне волосся, теплi карi очi, високi вилицi,
шкiра, притрушена дрiбною зерню ластовиння, як добре пропечена булочка
кмином, - в унiверситетському буфетi, де ви умовилися на ланч, курити
заборонено, i Донна, допивши з паперового кубка ту гарячу темно-буру
рiдину, яку американцi чомусь називають кавою, тут-таки запихад в рота
жуйку: сублiмацiя курива. Це ремигання в нез виглядад цiлком симпатично,
може, тим, що Донна багато й щиро смiдться, i вiд того враження, наче цiлий
час розсмаковуд щось смiшне. Дисертацiю вона пише про нендеризм у
пост-комунiстичнiй полiтицi: зз не на жарт цiкавить, чому в тiй полiтицi не
було й нема жiнок, - запитання, що незмiнно заганяд тебе в глухий кут,
скiльки б тобi його не ставили захiднi iнтелектуали (блiн, ну звiдки менi
знати?). Здадться, Донна пiдозрюд, що тут корiнь усiх наших проблем: як усi
фемiнiстки, вона певна, що men are full of shit
- починаються вiйни, концтабори, голод, розруха, вiдключають гарячу воду
й електроенергiю, а факультету знов урiзають кошти на цей рiк, i справа з
зз докторатом затягудться. Отож твою iсторiю Донна бере - не те що до
серця, а, здадться, вiдразу собi до течки. Ледi й джентльмени, я продовжую.
Що-о?! - рвучко подадться наперед Донна, аж зз пшеничнi патлi,
зметнувшись, спадають у глибокий вирiз светра.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36