гнали план у
кiнцi кварталу, потребували дитини, щоб стати на квартирну чергу, або
просто трахнулися десь у парадняку чи, по п'яному дiлу, в тамбурi поззда
(вона зхала колись у такому позздi, з Кидва до Варшави, на фестиваль
поезiз, здумати лишень! - хижа навала торбешникiв, плацкартний вагон,
затарений бебехами попiд стелю, - товар, ось як воно все у них звалося,
зовсiм-таки науково, на радiсть Карлику Марксу, - сморiд клозета, провислi
на однiй завiсi дверi до тамбура, що раз у раз вiдхиляються пiд розгiн
тарахкотiння iз повiльним, як мука скреготу зубовного, скрипом, звично
бридливий вираз на свiжопоголенiй пичцi польського митника, який бере - по
пляшцi водки вiд "пшедзялу", i це ще харашо, запевняють помолодiлi на
радощах тiтки, обтрушуючись i витягаючи - уфф, пронесло! - з бездонних
спортивних рейтузiв по двi-три чудесно врятованi пляшки, кожна потягне в
Хелмi на десять баксiв: оно в Ягодинi було раз - давайте, кажуть, по бабi
вiд автобуса, то пропустимо! - I-i, та ви шо, та й дали? - А шо робить
було? - вночi вона лежала на горiшнiй полицi, слухаючи какофонiю
рiзнотонного хропiння, й болiсно любила свiй нещасний народ, i народ -
почув i вiдгукнувся: масивна постать забовванiла в спертiй пiвтемрявi,
вiйнуло по лицю тяжким, збудженим вiддихом: "Мамочка... малишка... Ну iдi
сюда, слиш? слиш мдня? - заводячись дедалi дужче: - Ну чо ти? Iдi,
пдрдпiхньомся, слиш? - рука шурнула пiд простирадло: - Ну дай я твоз грудкi
прiласкаю",
- скинулась, стявшись у клубок, заволала добре артикульованим басом:
"Атстаньтд, пажаллста!" - а на сусiднiх полицях, суки, як повимерло зi
страху - за товар, мабуть? - тiльки од проходу тремтячим голосом обiзвалася
старенька бабця: "Дайте зй спокiй, чого ви причепилися до дiвчини?" -
"Маммаша! - гарикнув, розвертаючись: - Нд лдзьтд нд в свайо ддло!" - але -
вiдволiкся, збило: спустив-таки частину загрозливо-стрiмко наростаючоз
анресiз, й тут вона закричала на цiлий вагон, i вiн, так само не збавляючи
вже тону, проревiв, вiдступаючись: "Ну учтi, казлiна, я тя вдздд дастану! Я
тя так дастану, шо буддт тд в Хелмд пiзддц, ти мдня поняла?" - в Хелмi була
пересадка, i вона, вхопивши куртку пiд пахву, втiкала через вагони в хвiст
состава, провiдниця, хирляве, мов запране на виду дiвча, по-старечи скрушно
похитуючи головою - таке робиться в цих позздах, що страх Божий! -
випустила зз через якийсь запасний вихiд - пiднiжки не було, довелося
стрибати, вслiд кинутiй сумцi - в здку вогкiсть туманного поранку, просто в
насипаний мiж рейками щебiнь, в кров обдерши об нього долоню, - i просто до
рук розлюченому, пiдтягнутому в ходi як хорт польському полiцiянтовi -
тутай ндма вийшьця, проше показаць документи! - котрому мало що не кинулась
на шию, як рiдному братовi). Аж ген перегодом, у кошлатих еротичних
фантазiях (коли розлучалася з чоловiком - спершу-бо вивiльнилась,
заметавшись, голодна тiлесна уява, i з того й посунулося-покотилося, - а
дiтвацька, чи то дiвоцька, двадцятилiтня сливе, цiкаво задивлена в свiт
готовнiсть-до-новоз-любовi увiмкнулася вже згодом, довершивши
вiдокремлення), - повертаючись думкою назад, наново розколупуючи в пам'ятi
ту нiч у плацкартному вагонi, вона пробувала прокрутити собi незнятий
ролик: як то могло б бути, як то воно у них вiдбувадться - в тамбурi, пiд
стук колiс, притисшись спиною до перегородки, утробно здригаючись вкупi з
нею? чи, мо', в клозетi, осiдлавши унiтаз, вище пiдошов у розковезянiй круг
нього рiдкiй багнюцi? що вони при цьому почувають, що почувають зхнi жiнки
- сласну розкiш пониження, збоченський кайф на хвильку оскотинитись, чи,
чого доброго, i це ще гiрше, взагалi нiчого не почувають? а може, чорт його
зна, може це i д - здорова сексуальнiсть в чистому виглядi, без комплексiв,
не спаралiзована культурою з усiма зз схибнутими дiлами, - тiльки ж, хай
йому грець, чого в них виходять по тому такi негарнi дiти, дiти-лiлiпути: з
обличчями маленьких дорослих, уже рокiв з трьох-чотирьох застиглими, як
схололий пластик, у формах тупостi й злоби? Колись, i нестак-то й давно,
всього яких три поколiння тому, ледi й джентльмени, дозвольте вас
запевнити, ми були iнакшi, на потвердження чому вистачить висвiтлити на
екранi - якщо в аудиторiз знайдеться екран i проектор - бодай кiлька кадрiв
- тогочаснi, до прожовтi вибляклi знiмки селянських родин, застиглих у
ненатурально штивних позах: в центрi батько й мати з по-школярськи
складеними на колiнах руками, регуляцiз народжуваностi, звiсно, жодноз, i
над ними височiд цiлий лiс постатей - хлопи як дуби, один в одного, мов
перемитi, однаково зосереджено сурмоняться в об'дктив з-пiд нахмарених
брiв, старанно, "на мокро" зачесанi чуприни, волячi шиз розпирають тiсно
защiпнутi комiрцi празникових сорочок, молодший, що, здадться, досi
пропiкад знiмок огнистим зором, звичайно в гiмназичнiй формi з кашкетом, це
коштувало теличку на рiк: дасть Бог, вивчиться, в люди вийде, таке ж бо
воно змалечку вдалося бистре на розум, - а вони потiм гинули пiд Крутами,
пiд Бродами i де там ще, тi, з кого мала поставати наша елiта, - дiвчата ж
здебiльшого в народних строях: брязкуча, навiть на око, провислiсть
ковткiв, коралiв, розкиданих по плечах кiс i лент, мохнато-рясно вишиванi
полики, бахмата нефоремнiсть спiдниць i керсеток не укривад пишноти
здорових тiл, готових родити, я, проте, спецiально прошу звернути увагу на
обличчя, ледi й джентльмени, - це прекраснi, вимовнi обличчя, над якими
попрацював - i Божий рiзець, i роки трудного життя, котре, - якщо лиш не
доскiпуватися в нiм повсякчас сенсу, як то здуру чинимо ми, а приймати як
д, як погоду й негоду, - помалу-малу стесуд з виду вториннi навалькування,
оголюючи скупу чистоту первiсноз - Божоз-таки? - горорiзьби: все лишнд
пiдтягадться, пiдчищадться, виопуклюються чола, впертiшають щелепи, i все
глибше висвiчуються - очi, очi, очi, чорнозем пiдвiвся, i погляд його з
вiддалi часу - страшний i спитуючий, - що з ними всiма потiм сталося,
вимерли в тридцять третьому? згинули в таборах, в слiдчих тюрмах НКВД, чи
просто надiрвалися на колгоспних роботах? йолки-палки, ми ж були вродливим
народом, ледi й джентльмени, вiдкритозорим, дужим i рослявим,
самовладно-мiцно вкорiненим у землю, з якоз нас довго видирали з м'ясом, аж
нарештi таки видерли, i ми розлетiлись, розтрусились по всiх широтах
обстрапаним пiр'ям iз розпоротих багнетами подушок, наготованих, було, на
придане, - ми-бо все чекали свого весiлля, вишивали собi пiсень, хрестиком,
слово до слова, i так упродовж всенькоз iсторiз, - ну от i довишивалися. В
рабствi народ вироджудться, кажу ще раз, прожовую цю думку до повноз втрати
смаку, щоб тiльки перестала нити, як негода, як щомiсячний бiль пустого
лона, - виживання, скоро пiдмiняд собою життя, обертадться виродженням,
авжеж, браття-дврез, милi моз ашкеназi (в разi хто з вас випадком затесався
серед публiки), - це й до вас п'дться:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
кiнцi кварталу, потребували дитини, щоб стати на квартирну чергу, або
просто трахнулися десь у парадняку чи, по п'яному дiлу, в тамбурi поззда
(вона зхала колись у такому позздi, з Кидва до Варшави, на фестиваль
поезiз, здумати лишень! - хижа навала торбешникiв, плацкартний вагон,
затарений бебехами попiд стелю, - товар, ось як воно все у них звалося,
зовсiм-таки науково, на радiсть Карлику Марксу, - сморiд клозета, провислi
на однiй завiсi дверi до тамбура, що раз у раз вiдхиляються пiд розгiн
тарахкотiння iз повiльним, як мука скреготу зубовного, скрипом, звично
бридливий вираз на свiжопоголенiй пичцi польського митника, який бере - по
пляшцi водки вiд "пшедзялу", i це ще харашо, запевняють помолодiлi на
радощах тiтки, обтрушуючись i витягаючи - уфф, пронесло! - з бездонних
спортивних рейтузiв по двi-три чудесно врятованi пляшки, кожна потягне в
Хелмi на десять баксiв: оно в Ягодинi було раз - давайте, кажуть, по бабi
вiд автобуса, то пропустимо! - I-i, та ви шо, та й дали? - А шо робить
було? - вночi вона лежала на горiшнiй полицi, слухаючи какофонiю
рiзнотонного хропiння, й болiсно любила свiй нещасний народ, i народ -
почув i вiдгукнувся: масивна постать забовванiла в спертiй пiвтемрявi,
вiйнуло по лицю тяжким, збудженим вiддихом: "Мамочка... малишка... Ну iдi
сюда, слиш? слиш мдня? - заводячись дедалi дужче: - Ну чо ти? Iдi,
пдрдпiхньомся, слиш? - рука шурнула пiд простирадло: - Ну дай я твоз грудкi
прiласкаю",
- скинулась, стявшись у клубок, заволала добре артикульованим басом:
"Атстаньтд, пажаллста!" - а на сусiднiх полицях, суки, як повимерло зi
страху - за товар, мабуть? - тiльки од проходу тремтячим голосом обiзвалася
старенька бабця: "Дайте зй спокiй, чого ви причепилися до дiвчини?" -
"Маммаша! - гарикнув, розвертаючись: - Нд лдзьтд нд в свайо ддло!" - але -
вiдволiкся, збило: спустив-таки частину загрозливо-стрiмко наростаючоз
анресiз, й тут вона закричала на цiлий вагон, i вiн, так само не збавляючи
вже тону, проревiв, вiдступаючись: "Ну учтi, казлiна, я тя вдздд дастану! Я
тя так дастану, шо буддт тд в Хелмд пiзддц, ти мдня поняла?" - в Хелмi була
пересадка, i вона, вхопивши куртку пiд пахву, втiкала через вагони в хвiст
состава, провiдниця, хирляве, мов запране на виду дiвча, по-старечи скрушно
похитуючи головою - таке робиться в цих позздах, що страх Божий! -
випустила зз через якийсь запасний вихiд - пiднiжки не було, довелося
стрибати, вслiд кинутiй сумцi - в здку вогкiсть туманного поранку, просто в
насипаний мiж рейками щебiнь, в кров обдерши об нього долоню, - i просто до
рук розлюченому, пiдтягнутому в ходi як хорт польському полiцiянтовi -
тутай ндма вийшьця, проше показаць документи! - котрому мало що не кинулась
на шию, як рiдному братовi). Аж ген перегодом, у кошлатих еротичних
фантазiях (коли розлучалася з чоловiком - спершу-бо вивiльнилась,
заметавшись, голодна тiлесна уява, i з того й посунулося-покотилося, - а
дiтвацька, чи то дiвоцька, двадцятилiтня сливе, цiкаво задивлена в свiт
готовнiсть-до-новоз-любовi увiмкнулася вже згодом, довершивши
вiдокремлення), - повертаючись думкою назад, наново розколупуючи в пам'ятi
ту нiч у плацкартному вагонi, вона пробувала прокрутити собi незнятий
ролик: як то могло б бути, як то воно у них вiдбувадться - в тамбурi, пiд
стук колiс, притисшись спиною до перегородки, утробно здригаючись вкупi з
нею? чи, мо', в клозетi, осiдлавши унiтаз, вище пiдошов у розковезянiй круг
нього рiдкiй багнюцi? що вони при цьому почувають, що почувають зхнi жiнки
- сласну розкiш пониження, збоченський кайф на хвильку оскотинитись, чи,
чого доброго, i це ще гiрше, взагалi нiчого не почувають? а може, чорт його
зна, може це i д - здорова сексуальнiсть в чистому виглядi, без комплексiв,
не спаралiзована культурою з усiма зз схибнутими дiлами, - тiльки ж, хай
йому грець, чого в них виходять по тому такi негарнi дiти, дiти-лiлiпути: з
обличчями маленьких дорослих, уже рокiв з трьох-чотирьох застиглими, як
схололий пластик, у формах тупостi й злоби? Колись, i нестак-то й давно,
всього яких три поколiння тому, ледi й джентльмени, дозвольте вас
запевнити, ми були iнакшi, на потвердження чому вистачить висвiтлити на
екранi - якщо в аудиторiз знайдеться екран i проектор - бодай кiлька кадрiв
- тогочаснi, до прожовтi вибляклi знiмки селянських родин, застиглих у
ненатурально штивних позах: в центрi батько й мати з по-школярськи
складеними на колiнах руками, регуляцiз народжуваностi, звiсно, жодноз, i
над ними височiд цiлий лiс постатей - хлопи як дуби, один в одного, мов
перемитi, однаково зосереджено сурмоняться в об'дктив з-пiд нахмарених
брiв, старанно, "на мокро" зачесанi чуприни, волячi шиз розпирають тiсно
защiпнутi комiрцi празникових сорочок, молодший, що, здадться, досi
пропiкад знiмок огнистим зором, звичайно в гiмназичнiй формi з кашкетом, це
коштувало теличку на рiк: дасть Бог, вивчиться, в люди вийде, таке ж бо
воно змалечку вдалося бистре на розум, - а вони потiм гинули пiд Крутами,
пiд Бродами i де там ще, тi, з кого мала поставати наша елiта, - дiвчата ж
здебiльшого в народних строях: брязкуча, навiть на око, провислiсть
ковткiв, коралiв, розкиданих по плечах кiс i лент, мохнато-рясно вишиванi
полики, бахмата нефоремнiсть спiдниць i керсеток не укривад пишноти
здорових тiл, готових родити, я, проте, спецiально прошу звернути увагу на
обличчя, ледi й джентльмени, - це прекраснi, вимовнi обличчя, над якими
попрацював - i Божий рiзець, i роки трудного життя, котре, - якщо лиш не
доскiпуватися в нiм повсякчас сенсу, як то здуру чинимо ми, а приймати як
д, як погоду й негоду, - помалу-малу стесуд з виду вториннi навалькування,
оголюючи скупу чистоту первiсноз - Божоз-таки? - горорiзьби: все лишнд
пiдтягадться, пiдчищадться, виопуклюються чола, впертiшають щелепи, i все
глибше висвiчуються - очi, очi, очi, чорнозем пiдвiвся, i погляд його з
вiддалi часу - страшний i спитуючий, - що з ними всiма потiм сталося,
вимерли в тридцять третьому? згинули в таборах, в слiдчих тюрмах НКВД, чи
просто надiрвалися на колгоспних роботах? йолки-палки, ми ж були вродливим
народом, ледi й джентльмени, вiдкритозорим, дужим i рослявим,
самовладно-мiцно вкорiненим у землю, з якоз нас довго видирали з м'ясом, аж
нарештi таки видерли, i ми розлетiлись, розтрусились по всiх широтах
обстрапаним пiр'ям iз розпоротих багнетами подушок, наготованих, було, на
придане, - ми-бо все чекали свого весiлля, вишивали собi пiсень, хрестиком,
слово до слова, i так упродовж всенькоз iсторiз, - ну от i довишивалися. В
рабствi народ вироджудться, кажу ще раз, прожовую цю думку до повноз втрати
смаку, щоб тiльки перестала нити, як негода, як щомiсячний бiль пустого
лона, - виживання, скоро пiдмiняд собою життя, обертадться виродженням,
авжеж, браття-дврез, милi моз ашкеназi (в разi хто з вас випадком затесався
серед публiки), - це й до вас п'дться:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36