Король, князі та інші вельможі
надавали міським жителям деякі права, виконували певні
обов'язки. Вони судили, накладали і збирали податки, встанов-
лювали митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких ка-
раванів. Феодали захищали місто та його жителів від нападів
і грабежів.
В XI — XII ст. міста Європи досягли значного економічно-
го розвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла
зовнішня загроза. Відтоді міщанство почало домагатися біль-
ших прав, що призвело до загострення протиріч між жителя-
ми міст і феодалами. В XI — XIII ст. у країнах Західної Євро-
пи прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок
яких міста добилися незалежності та самоврядування. Утво-
рювалися міста-комуни або міста-держави, які мали повну
свободу, власні органи управління (виборний муніципалітет,
судівництво тощо). Провід у місті мала рада, яку виоирали
мешканці міста. Вона складалася найчастіше з 12 або 24 рад-
них і бургомістра або мера. Рада видавала закони для міста,
вела адміністрацію, дбала про оборону, розвиток промисловості
й торгівлі, підтримувала зносини з іншими містами. Судівниц-
тво вела колегія, що складалася з війта і присяжних суддів,
також вибраних міщанством. Міста мали свої правні кодек-
си. Так, наприклад, у Німеччині були відомі "Саксонське дзер-
кало", "Швабське дзеркало", "Магдебурзьке право" й ін.
Доступ до міст був широко відкритий для нових громадян.
Хто проживав у місті один рік і один день, той міг розрахову-
вати на охорону з боку міського уряду. Економічно розвинені
міста Італії, Німеччини, Франції та Англії в XI — XIII ст. до-
сягли значного розквіту. Збільшилася чисельність міського
населення, розвивалися ремесла і торгівля.
Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширені
галузі міського ремесла — текстильне виробництво (виготов-
лення вовняних, лляних і шовкових тканин), виплавка і об-
робка металів. Серед галузей текстильного виробництва домі-
нувало виготовлення сукна і грубих вовняних тканин. Основ-
ними центрами вовняного виробництва в середньовічній Європі
були район Фландрії і Флоренція. Шовковиробництво, запо-
зичене в країнах Сходу, розвивалося в північноіталійських
містах і деяких містах Франції (Ліон).
Значного розвитку досягло виробництво зброї. Безперервні
війни вимагали великої кількості зброї і металевих обладунків
(кольчуг, панцирів, щитів, шоломів). Попит на метал зумовив
прискорений розвиток металургії. Відбувся перехід від відкри-
тих горнів до закритих печей, які забезпечували високий тем-
пературний режим і дозволяли виготовляти залізо із туго-
плавких руд. У XV ст. доменні печі мала більшість західноє-
вропейських країн.
Великих успіхів досягла гірнича справа. Найбільш відоми-
ми були альпійські, чеські, надрейнські, французькі, англійські
й шведські копальні. Залізна руда мала збут для потреб місько-
го життя і особливо для потреб війська. Соляні копальні були
власністю держави і приносили великі прибутки.
Характерною рисою середньовічного ремесла була його це-
хова організація — об'єднання ремісників однієї чи ряду
професій в межах міста у спілки — цехи. Таке об'єднання було
обумовлене всією системою середньовічних соціально-еконо-
мічних відносин, феодально-становою структурою суспільства.
Серед основних причин їхнього виникнення слід виділити такі:
необхідність згуртування проти об'єднаного розбійницького
дворянства, потреба ремісників у спільних ринкових приміщен-
нях (ремісники були одночасно й купцями), зростання конку-
ренції з боку сільських ремісників. В умовах політичної не-
стабільності і залежності від сил природи ремісничі корпорації
створювали необхідні умови для професійної діяльності своїх
членів, забезпечували їм особисту свободу, права і вольності,
взаємодопомогу і захист, оберігали майно.
У першу чергу цехи були об'єднаннями економічного ха-
рактеру, які виконували завдання організації виробництва і
збуту продукції, а також охорони економічних інтересів реміс-
ників. Ремісничі цехи вели боротьбу за встановлення так зва-
ного цехового примусу, тобто визнання за їхніми членами мо-
нопольного права на виготовлення і збут даного виду реміс-
ничих виробів у межах міста або його округи, що зумовлюва-
лося в основному вузькістю ринку, обмеженістю попиту на ре-
місничі вироби.
Ремісничий цех як корпорація володів звичайно сумою прав
і привілеїв, закріплених у відповідних документах: пожалу-
ваннях, постановах міських властей, статутах. Внутрішні пра-
вила ремісничих об'єднань, у відповідності із загальними прин-
ципами корпоративності, були спрямовані на підтримання
економічної рівності серед їхніх членів шляхом як отриман-
ня збагачення, так і недопущення збідніння окремих майстрів.
Збагаченню майстрів перешкоджала регламентація виробниц-
тва (контроль за виконанням та обсягом робіт, кількістю під-
майстрів та учнів тощо). На недопущення крайнього збідніння
членів цеху був спрямований механізм взаємодопомоги.
Цех був військовою організацією, що брала участь в охороні
й обороні міста і виступала окремою бойовою одиницею місько-
го ополчення. Він мав свою церкву, каплицю чи ікону в церкві,
будучи своєрідною релігійною організацією. Кожне ремісни-
че об'єднання мало свою атрибутику й символіку: емблеми із
зображеннями знарядь праці, прапори, цехову печатку, скринь-
ку, де зберігалися документи й гроші.
Соціальна структура середньовічного ремісничого цеху ха-
рактеризувалася феодальною ієрархічністю. Цех поділявся на
соціально-вікові групи (учні — підмайстри — майстри — стар-
ші майстри). Кожна така група мала свої чітко визначені права
і обов'язки, а також юридичний статус, зафіксовані в цехово-
му статуті. Членами цехів офіційно вважалися лише майстри,
які також поділялися на дві групи — власне майстрів (молод-
ших майстрів) і старших майстрів. Справами цехів керували
виборні посадові особи. На чолі об'єднання цехів стояв цех-
містер, посада якого не оплачувалася, але була дуже почесною.
Цехова організація була економічно-раціональною в XIII —
XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньо-
вічної промисловості. Вона сприяла виробництву високо-
якісної продукції, вихованню ремісничої молоді. Згодом цехи
стали стримувати розвиток продуктивних сил. Зусилля цехів
увіковічнити дрібне виробництво, поставити всіх в однакові
умови гальмувало технічний прогрес. Сувора регламентація
виробництва і збуту призвела до застою у розвитку науки, тех-
ніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.
У XIV — XV ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88
надавали міським жителям деякі права, виконували певні
обов'язки. Вони судили, накладали і збирали податки, встанов-
лювали митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких ка-
раванів. Феодали захищали місто та його жителів від нападів
і грабежів.
В XI — XII ст. міста Європи досягли значного економічно-
го розвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла
зовнішня загроза. Відтоді міщанство почало домагатися біль-
ших прав, що призвело до загострення протиріч між жителя-
ми міст і феодалами. В XI — XIII ст. у країнах Західної Євро-
пи прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок
яких міста добилися незалежності та самоврядування. Утво-
рювалися міста-комуни або міста-держави, які мали повну
свободу, власні органи управління (виборний муніципалітет,
судівництво тощо). Провід у місті мала рада, яку виоирали
мешканці міста. Вона складалася найчастіше з 12 або 24 рад-
них і бургомістра або мера. Рада видавала закони для міста,
вела адміністрацію, дбала про оборону, розвиток промисловості
й торгівлі, підтримувала зносини з іншими містами. Судівниц-
тво вела колегія, що складалася з війта і присяжних суддів,
також вибраних міщанством. Міста мали свої правні кодек-
си. Так, наприклад, у Німеччині були відомі "Саксонське дзер-
кало", "Швабське дзеркало", "Магдебурзьке право" й ін.
Доступ до міст був широко відкритий для нових громадян.
Хто проживав у місті один рік і один день, той міг розрахову-
вати на охорону з боку міського уряду. Економічно розвинені
міста Італії, Німеччини, Франції та Англії в XI — XIII ст. до-
сягли значного розквіту. Збільшилася чисельність міського
населення, розвивалися ремесла і торгівля.
Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширені
галузі міського ремесла — текстильне виробництво (виготов-
лення вовняних, лляних і шовкових тканин), виплавка і об-
робка металів. Серед галузей текстильного виробництва домі-
нувало виготовлення сукна і грубих вовняних тканин. Основ-
ними центрами вовняного виробництва в середньовічній Європі
були район Фландрії і Флоренція. Шовковиробництво, запо-
зичене в країнах Сходу, розвивалося в північноіталійських
містах і деяких містах Франції (Ліон).
Значного розвитку досягло виробництво зброї. Безперервні
війни вимагали великої кількості зброї і металевих обладунків
(кольчуг, панцирів, щитів, шоломів). Попит на метал зумовив
прискорений розвиток металургії. Відбувся перехід від відкри-
тих горнів до закритих печей, які забезпечували високий тем-
пературний режим і дозволяли виготовляти залізо із туго-
плавких руд. У XV ст. доменні печі мала більшість західноє-
вропейських країн.
Великих успіхів досягла гірнича справа. Найбільш відоми-
ми були альпійські, чеські, надрейнські, французькі, англійські
й шведські копальні. Залізна руда мала збут для потреб місько-
го життя і особливо для потреб війська. Соляні копальні були
власністю держави і приносили великі прибутки.
Характерною рисою середньовічного ремесла була його це-
хова організація — об'єднання ремісників однієї чи ряду
професій в межах міста у спілки — цехи. Таке об'єднання було
обумовлене всією системою середньовічних соціально-еконо-
мічних відносин, феодально-становою структурою суспільства.
Серед основних причин їхнього виникнення слід виділити такі:
необхідність згуртування проти об'єднаного розбійницького
дворянства, потреба ремісників у спільних ринкових приміщен-
нях (ремісники були одночасно й купцями), зростання конку-
ренції з боку сільських ремісників. В умовах політичної не-
стабільності і залежності від сил природи ремісничі корпорації
створювали необхідні умови для професійної діяльності своїх
членів, забезпечували їм особисту свободу, права і вольності,
взаємодопомогу і захист, оберігали майно.
У першу чергу цехи були об'єднаннями економічного ха-
рактеру, які виконували завдання організації виробництва і
збуту продукції, а також охорони економічних інтересів реміс-
ників. Ремісничі цехи вели боротьбу за встановлення так зва-
ного цехового примусу, тобто визнання за їхніми членами мо-
нопольного права на виготовлення і збут даного виду реміс-
ничих виробів у межах міста або його округи, що зумовлюва-
лося в основному вузькістю ринку, обмеженістю попиту на ре-
місничі вироби.
Ремісничий цех як корпорація володів звичайно сумою прав
і привілеїв, закріплених у відповідних документах: пожалу-
ваннях, постановах міських властей, статутах. Внутрішні пра-
вила ремісничих об'єднань, у відповідності із загальними прин-
ципами корпоративності, були спрямовані на підтримання
економічної рівності серед їхніх членів шляхом як отриман-
ня збагачення, так і недопущення збідніння окремих майстрів.
Збагаченню майстрів перешкоджала регламентація виробниц-
тва (контроль за виконанням та обсягом робіт, кількістю під-
майстрів та учнів тощо). На недопущення крайнього збідніння
членів цеху був спрямований механізм взаємодопомоги.
Цех був військовою організацією, що брала участь в охороні
й обороні міста і виступала окремою бойовою одиницею місько-
го ополчення. Він мав свою церкву, каплицю чи ікону в церкві,
будучи своєрідною релігійною організацією. Кожне ремісни-
че об'єднання мало свою атрибутику й символіку: емблеми із
зображеннями знарядь праці, прапори, цехову печатку, скринь-
ку, де зберігалися документи й гроші.
Соціальна структура середньовічного ремісничого цеху ха-
рактеризувалася феодальною ієрархічністю. Цех поділявся на
соціально-вікові групи (учні — підмайстри — майстри — стар-
ші майстри). Кожна така група мала свої чітко визначені права
і обов'язки, а також юридичний статус, зафіксовані в цехово-
му статуті. Членами цехів офіційно вважалися лише майстри,
які також поділялися на дві групи — власне майстрів (молод-
ших майстрів) і старших майстрів. Справами цехів керували
виборні посадові особи. На чолі об'єднання цехів стояв цех-
містер, посада якого не оплачувалася, але була дуже почесною.
Цехова організація була економічно-раціональною в XIII —
XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньо-
вічної промисловості. Вона сприяла виробництву високо-
якісної продукції, вихованню ремісничої молоді. Згодом цехи
стали стримувати розвиток продуктивних сил. Зусилля цехів
увіковічнити дрібне виробництво, поставити всіх в однакові
умови гальмувало технічний прогрес. Сувора регламентація
виробництва і збуту призвела до застою у розвитку науки, тех-
ніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.
У XIV — XV ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88