Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого
зростання невдоволення більшовиками. Воно вилилося у вій-
ськові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстан-
ня, які охопили Росію та Україну. Наполегливі спроби більшо-
виків у 1918—1921 рр. побудувати, відповідно до своєї програ-
ми, безтоварну централізовану економіку завершилися крахом.
Нова економічна політика. У 1921 р. більшовики та їхній
вождь В. Ленін були змушені визнати повний провал політи-
ки "воєнного комунізму" і перейти до нової економічної полі-
тики (непу).
Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та
товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової оди-
ниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі;
денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернен-
ня їх старим власникам; введення господарчого розрахунку
на підприємствах (право продажу надпланової продукції);
дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів
виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення дер-
жавного втручання в економіку; заміна продрозверстки прод-
податком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького
режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів
населення.
У сільському господарстві неп передбачав цілу систему
заходів, серед яких найголовнішим оула заміна продрозвер-
стки продподатком. Розмір продподатку визначався напере-
додні посівної й був у два рази меншим, ніж розмір продроз-
верстки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося про-
давати надлишок продукції на ринку, організовуватися у коо-
перативи, а також орендувати землю та використовувати най-
ману працю.
У промисловості неп передбачав повернення дрібних та се-
редніх підприємств їхнім власникам, проведення децентралізації
управління промисловістю. Підприємства могли об'єднувати-
ся у трести. Була відмінена обов'язкова трудова повинність,
створювались умови для формування ринку робочої сили. У
промисловості також дозволялося використання найманої
праці та оренди. Під час проведення нової економічної полі-
тики залучався іноземний капітал шляхом створення концесій
та спільних підприємств.
У галузі торгівлі створювалися умови для розвитку трьох
її форм: приватної, державної та кооперативної, організовува-
лись ярмарки.
У 1922—1924 рр. було введено в обіг нову грошову одини-
цю — червонець, який рівнявся 10 золотим карбованцям, став
конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому.
Була введена єдина система податків, створювалися ощадні
каси та ощадний банк.
Політика непу була сприйнята в Україні неоднозначне. Так,
відомо, що деякі діячі компартії України виступили проти
заміни продрозверстки продподатком.
Незважаючи на це, нова економічна політика почала за-
проваджуватися в Україні. З 1923 р. трудолюбиве українське
селянство почало швидкими темпами підвищувати продук-
тивність праці у своїх господарствах. У 1927 р. в Україні об-
робляли землі більше ніж у 1913 р. на 10%, а виробництво
зерна вже у 1925 р. досягло довоєнного рівня.
Неп сприяв розгортанню кооперативного руху. Сформува-
лася єдина система кооперації: споживчої, сільськогосподар-
ської, кредитної, виробничої. Вона сприяла підвищенню продук-
тивності праці, заготівлі й збуту продукції, ефективному кре-
дитуванню селянських господарств.
В умовах непу довоєнного рівня досягли галузі легкої, хар-
чової промисловості, виробництво предметів споживання. Про-
те відставала більшість галузей важкої промисловості, які, так
само, як і транспорт та зв'язок, були під контролем держави.
Підсумки і значення непу досить суперечливі та неодно-
значні. Завдяки йому було відновлене господарство, зруйноване
за роки війни. Зросло промислове та сільськогосподарське
виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, була знята
соціальна напруга. Але водночас з позитивними результата-
ми нова економічна політика породила безліч протиріч. Зов-
нішня торгівля стала виключно державною монополією. Всі
великі підприємства залишались у державній власності. Ста-
вала все очевиднішою невідповідність між ідеологією більшо-
виків і їхньою практикою.
У кінці 20-х років неп було відкинуто. Приводом до цього
стала чергова хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр. На по-
чатку 1928 р. партійно-державне керівництво почало засто-
совувати "воєнно-комуністичні" адміністративні заходи щодо
селян, які не виявляли бажання продавати державі зерно за
заниженими цінами. Неп замінили командно-адміністратив-
ною системою керівництва.
3. Сталінська індустріалізація в Україні: хід,
особливості, наслідки
Незважаючи на успіхи непу, СРСР, в т.ч. й Україна, зали-
шалися аграрно-індустріальними, їхня економіка вимагала тех-
нічної і технологічної модернізації. У 20-х роках мала місце
гостра партійна дискусія про те, якими шляхами досягти світо-
вого рівня економічного розвитку. Перемогла лінія Й. Сталі-
на та його соратників, які були прихильниками авторитарних
форм управління і здійснення індустріалізації будь-якою ці-
ною і в найближчій перспективі.
Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої про-
мисловості, основними етапами якого стали п'ятирічки. Пер-
ша п'ятирічка 1928—1933 рр., зі слів Й. Сталіна, була вико-
нана за 4 роки і 3 місяці. Насправді навіть мінімальний п'я-
тирічний план розвитку господарства був недовиконаний.
Замість мінімальних 18% зростання темпів виробництва за рік,
реальні темпи росту становили біля 16%.
Вже перший п'ятирічний план, який передбачав рекон-
струкцію та будівництво в Україні промислових підприємств,
був для неї несприйнятливим. Він ставив у привілейоване ста-
новище російський центрально-промисловий район, Ленінград
і Урал. В Україні ж прискореним темпом мали розвиватися
лише ті галузі, що забезпечували паливом та металом промис-
ловість Росії. З 61,6 млрд крб., призначених згідно з планом
першої п'ятирічки на народне господарство, Україні припада-
ло 11,3 млрд крб., тобто 18,3%, що менше від будь-якого по-
казника її питомої ваги, тоді як Росії призначалося 68%, на-
багато більше, ніж належало б. З виділеної Україні суми на
промисловість припадало 4,2 млрд крб., з них на нове бу-
дівництво лише 1,2 млрд крб. Найгіршим було те, що з суми
1,2 млрд крб. 78% призначалось на Донецько-Криворізький
район (6, 5 млн чол. населення), отже — для задоволення потреб
Росії у вугіллі й металі. На решту території України (22,5 млн
чол.) припадало лише 22% асигнувань на нове промислове бу-
дівництво.
Отже, розвиток промисловості в Україні повинен був і на-
далі йти у старому напрямі, що сформувався ще у царські часи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88