Процес монополізації став особливо активним на початку
XX ст. Переломним моментом стала економічна криза 1900—
1903 рр., внаслідок якої збанкрутіли сотні дрібних і слабких
підприємств, натомість виник ряд великих монополістичних
об'єднань: "Продамет", "Продвагон", "Продвугілля" та інші.
Монополії проникли в усі сфери господарства. Напередодні
першої світової війни в Україні не було вже жодної важли-
вої галузі промисловості, в якій так чи інакше виробництво
не було б монополізоване. За рівнем концентрації промисло-
вого виробництва Україна вийшла на початку XX ст. на одне
з перших місць у світі. Підприємці, в основному чужинці,
монополізуючи виробництво, встановлювали ціни на готову
продукцію, забезпечували високі прибутки шляхом жорсто-
кої експлуатації трудового люду.
Таким чином, ставши на шлях індустріалізації, Україна
зробила значний поступ уперед у своєму розвитку. Вона пере-
творилася в один з найрозвинутіших у промисловому відно-
шенні районів імперії. Тут склалися такі великі промислові
центри загальноімперського значення, як Донецький вугіль-
но-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський
марганцевий басейни та Південно-Західний цукровобуряковий
район. Однак докорінних змін в економіці не відбулося. У
зв'язку з початком першої світової війни індустріалізація в
Україні так і залишилася незавершеною. До того ж царський
уряд проводив колонізаторську політику щодо України, мало
цікавився її економічними проблемами. Виробництво заліз-
ничних рейок, яке в Україні становило більше 75% від загаль-
нодержавного, переважно обслуговувало Російську імперію з
...
давала 70% усієї продукції добувної промисловості, тоді як в
переробній її частка становила лише 15%. Основним вироб-
ником тютюну імперії була Україна, але виробництво цига-
рок здійснювалося в Петербурзі. Велику частину українсько-
го цукру відправляли на рафінадні заводи Москви, щоб навіть
у цій галузі зробити Україну залежною від Росії. Таких при-
кладів було дуже багато. Тому, хоч несподіваний і потужний
вибух промислової активності в Україні справляв приголом-
шуюче враження, він приховував однобічний, незрівноважений
характер цього розвитку.
Фактично однобічний, колоніальний характер мав і това-
рообмін. Бо імперська політика ціноутворення створювала
ситуацію, коли вартість готових російських товарів була над-
звичайно високою, в той час як ціни на українську сировину
залишалися низькими. Внаслідок цього російські виробники
готових товарів мали значно більші прибутки, ніж компанії з
видобутку вугілля та залізної руди в Україні. Так українську
економіку позбавляли потенційних прибутків і змушували
слугувати інтересам російського центру імперії.
Отже, незважаючи на надзвичайно високі темпи індустріа-
лізації в Україні, завершити її до початку першої світової війни
не вдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залиша-
лася аграрно-індустріальною.
Західна Україна. У кінці XIX — на початку XX ст. в еко-
номічному житті Західної України відбуваються суттєві зру-
шення. Прискореними темпами почала розвиватися лісопиль-
на та деревообробна галузі промисловості. На початку XX ст.
Галичина експортувала щорічно 80—85 тис. вагонів лісома-
теріалів. З 90-х років XIX ст. з'явилися ознаки концентрації
виробництва, одним з виявів якого було утворення у 1892 р.
нафтового картелю. У 1905—1906 рр. виникло понад 50 акціо-
нерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких бу-
ли "Галицько-карпатське товариство", "Східниця", "Галичина".
Акціонування та монополізація стали характерними й для
інших галузей промисловості. Однак переважна більшість
підприємств залишалися дрібними. На початку XX ст. на всіх
західноукраїнських землях налічувалося близько 100 фабрич-
но-заводських, переважно дрібних підприємств, де працювало
62—63 тис. робітників із 300 тис. робітників, зайнятих різни-
МИ Видами
— працювала в кустарних промислах, у маленьких ремісни-
чих майстернях, удома.
У цілому промисловість західноукраїнських земель розви-
валася повільно. Галузева її структура залишалась однобокою
— в напрямку видубутку і первинної переробки сировини —
і мала колоніальний характер. Незважаючи на значні зрушен-
ня кінця XIX — початку XX ст., становлення фабрично-завод-
ської промисловості на західноукраїнських землях ще не від-
булося.
2, Зрушення в сільському господарстві. Столипін-
ська аграрна реформа
Селянські реформи 1848 р. в Австрійській та 1861 р. у
Російській імперіях мали багато спільних рис. Насамперед
вони створили сприятливіші умови для індустріального роз-
витку. Земля стала об'єктом купівлі-продажу, розвивалося
селянське підприємництво, розширювалися ринкові відноси-
ни. Водночас реформи мали і ряд недоліків. Зокрема, усі пи-
тання були розв'язані на користь поміщиків. Залишалася
низка пережитків панщинно-кріпосницької системи господа-
рювання: поміщицьке землеволодіння, незабезпеченість селян
землею, викупні платежі тощо. Реформи не зрівняли селян у
громадських правах з іншими суспільними верствами. Все це
гальмувало господарську ініціативу і культурний розвиток
селянства.
Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання
стали причинами незатихаючої боротьби у пореформеному
селі. Особливо це проявилося в умовах першої російської ре-
волюції 1905—1907 рр. Царський уряд намагався стабілізу-
вати становище в країні шляхом перебудови земельно-аграр-
них відносин. У квітні 1906 р. головою Ради Міністрів і вод-
ночас міністром внутрішніх справ Росії було призначено ви-
датного реформатора Петра Столипіна. Був він противником
ліберального й соціалістичного рухів, прагнув змінити Росій-
ську імперію шляхом економічних і соціальних реформ, актив-
но боровся з національно-визвольними рухами, особливо укра-
їнським.
ре-
форма. Вона мала на меті розв'язати завжди нелегке для Росії
(і України) земельне питання. Указ від 9 (22) листопада 1906 р
скасовував обов'язкові "земельні общини" і надав кожному
селянинові право вимагати виходу з общини і виділення йому
землі в одному масиві, що отримав назву "відруб". Селяни
могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати
"хутір" (найпоширеніший в Україні). Цей захід повинен був
служити перебудові земельних відносин, створити стан замож-
них селян-фермерів.
Іншим важливим кроком аграрної реформи П. Столипіна
було створення Селянського земельного банку і надання йому
права давати селянам вигідні кредити для купівлі землі, ре-
маненту тощо. Це сприяло також торгівлі поміщицькою зем-
лею та придбанню її селянами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88