– Коли ви його бачили? – швидко спитав капітан.
– Години зо три тому.
– Де ви були в цей час?
– На гідрофізичній станції номер три, глибина триста метрів, у вісімнадцяти кілометрах на південний схід від бази.
– Якого напряму він дотримувався?
– Точно: з норда на зюйд.
– Якраз у напрямі від галявини восьминогів до станції номер три! – з здивуванням у голосі сказав зоолог. – Чи може це бути звичайним збігом?
У цей час Марат глибоко зітхнув і повільно відкрив очі. Він спокійно оглянув усіх, що його оточували, і слабим, переривчастим голосом промовив, немов продовжуючи розмову:
– Я виразно… Ясно бачив… Павлик висів… на боці кашалота. Кашалот пронісся над нами… не далі ніж в десяти-п'ятнадцяти метрах… На його спині… біля голови… стирчав уламок гарпуна.
– Вірно! – закричав, розводячи руками, Шелавін. – Абсолютно вірно! Стирчав! Справді, уламок стирчав! Значить, ми бачили того самого негідника. Він мені всю станцію зіпсував.
– Але чому ж, в такому разі, ви не бачили Павлика на боці кашалота? – схвильовано спитав зоолог.
– Кашалот міг пройти повз Івана Степановича не тим боком, тільки і всього, – сказав капітан, думаючи в той же час про щось інше.
– Що ж тепер робити? Бідолашний хлопчик! – прошепотів зоолог, стискаючи в кулак свою бороду. – Бідолашний хлопчик…
– Не може бути сумніву: він уже давно загинув, – зауважив Горєлов. – Що ж можна зробити?
Він міряв великими розмашистими кроками госпітальний відсік у проході між ліжками: чотири кроки вперед, чотири назад.
Комісар швидко повернув свою сиву голову до Горєлова, і на його молодому з жвавими очима обличчі відбилося щире здивування.
Капітан також здивовано глянув на Горєлова і звернувся до зоолога.
– Лорд, ви певні, що він не залишився на судні чи біля нього?
– Цілком певний! – відповів зоолог. – Знищивши більшу частину восьминогів і розігнавши решту, я і Скво-решня старанно оглянули судно. Ми бачили пробоїну, яку Павлик знайшов, бачили розтерзаного восьминога незвичайних розмірів…
І, немовби вражений несподіваною думкою, він вигукнув:
– Я починаю розуміти! Як я одразу не догадався! Адже восьминоги і взагалі головоногі – це любима страва кашалотів. І тільки кашалот в змозі був спотворити, покалічити восьминога таких розмірів. Все сходиться, капітане! Немає сумніву, біля нас по той бік судна разом з нашою битвою відбувався бій кашалота з восьминогом. І наш бідолашний Павлик якось ув'язався в нього.. перебив його. Адже кашалот навіть не скористався своєю перемогою. Він кинув здобич, не поласувавши нею.
– Тоді ясно, що Іван Степанович бачив того самого кашалота, що й Марат, – задумливо сказав капітан.
Горєлов перестав ходити, і всі мовчки дивилися на капітана, почуваючи, що зараз вирішується Павликова доля.
– Ну, нічого! – сказав, нарешті, піднявши голову, капітан. – Кашалот від нас не втече.
Горєлов подивився на годинник – було вже шістнадцять годин з хвилинами – і квапливо звернувся до капітана:
– Гляньте, Миколо Борисовичу. Я зайшов сюди доповісти вам, що мені необхідно вийти з підводного човна і перевірити роботу двох лівих дюз. Я сьогодні оглядав їх зсередини і зверху. Вони, здається, трохи забилися, і, можливо, доведеться розібрати їх та прочистити. Дозвольте, я зараз же цим займусь.
– Дві дюзи вийшли з ладу? – швидко повернувся до Горєлова капітан. – Коли ж це могло статися? Адже ми прийшли сюди з справними дюзами.
Горєлов зам'явся. Він важко переступив з ноги на ногу і повільно сказав:
– Я й раніше помічав, що не все гаразд в їх роботі…
– Товаришу військінженер, – холодно заговорив капітан, – чому ви мені не доповіли про цю несправність раніше? Ви не виконали найелементарніших вимог правил розпорядку на військовому кораблі в бойових умовах. Я змушений зробити вам зауваження! Товаришу військінженер, ці дюзи зовсім вибули з ладу чи ні? Якщо ні, то скільки процентів потужності вони втратили?
Червоні плями вкрили обличчя Горєлова.
– Дюзи з ладу не вийшли, товаришу командир, і втрата потужності незначна – процентів п'ять-вісім.
– Гаразд! – капітан повернувся до обох учених. – Ви можете на якийсь час лишити без нагляду свої апарати і прилади?
– Можемо! – була одностайна відповідь.
– Підводний човен іде доганяти кашалота. Приготуйтесь!
– Ура, товаришу командир! – крикнув слабим голосом Марат. – Ура, дорогий товаришу командир!
Капітан посміхнувся до нього і звернувся до Горєлова.
– Федоре Михайловичу, – сказав він трохи м'якшим голосом, – негайно приготуйте двигуни. Втрата навіть десяти процентів потужності в даному випадку не має значення.
Горєлов зблід так, як це буває іноді з дуже смаглявими людьми: його обличчя стало сіруватожовтого, воскового кольору, але біля щелепів грали жовна, і очі дивилися твердо й рішуче.
– Товаришу командир, – сказав він трохи хриплим від хвилювання голосом, – як головний механік вважаю своїм обов'язком доповісти вам, що підводний човен повинен лишатися на місці. Йти, не прочистивши дюзи, надто рисковано. Особливо… через якогось хлопчиська, який, по суті, вже давно і напевне загинув…
Почуття дисципліни, яким так гордяться радянські моряки, перебороло, і після першого мимовільного руху, схожого на підготовку до стрибка, Марат лишився нерухомо
лежати на ліжку з розширеними очима, витягнувшись, як туга струна. Зоолог промимрив щось, хоч і невиразне, але, напевно, люте. Комісар мовчки, але пильно дивився на Горєлова. Шелавін розгублено моргав і переводив короткозорі очі з Горєлова на капітана і назад, вражений таким вільним поводженням з «підводним богом», яким завжди був у його очах командир підводного човна.
Обличчя капітана лишалося холодним, але очі дивилися твердо, прямо, і це створювало неззичайне враження.
– У нас не нарада, на якій можна було б критикувати мої розпорядження, – не підвищуючи голосу, сказав капітан. – Потрудіться негайно виконати мій наказ. За роботу дюз в межах зниженої на десять процентів потужності ви несете цілковиту відповідальність. За неприпустиму дискусію в умовах бойового походу на вас буде накладено дисциплінарне стягнення. Ви можете йти до свого поста, товаришу військінженер.
Капітан пильно подивився в обличчя Горєлова. Після майже невловимого вагання, яке тривало одну мить, Горєлов мовчки поклонився і, опустивши голову, човгаючи великими ногами, повільно вийшов з тоспітального відсіку.
***
Стоячи в центральному посту біля вахтового начальника старшого лейтенанта Богрова, зоолог ледве відчув поштовх від першого вибуху в кормовій дюзі. Це було о шістнадцятій годині п'ятнадцять хвилин. «Піонер» ледве здригнувся і вирушив у путь. Старший лейтенант перевів важільок на щиті управління до чергового ділення.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127