Він зробить лише три-чотири ковтки, не більше. Треба економити.
Кашалот стрімко мчав на невеликій глибині. Він ще не заспокоївся і рухався різкими рвучкими стрибками, глибоко підгинаючи під себе величезний хвіст, з силою підкидаючи його вгору. Було досить видно, як буває видно вдень в Саргассовому морі на глибині ста – ста двадцяти метрів: стояли світлі яскравозелені сутінки.
Павлик відкрив кришку на щитку управління, перевів і натиснув кнопку від термосного апарата. Зараз же він відчув на губах дотик круглого і гладенького кінчика трубки. Павлик з насолодою зробив кілька ковтків.
Ставлячи на місце кнопку від термоса, Павлик раптом застиг з відкритим ротом. Яка непростима дурість! Адже
він викликав радіостанцію «Піонера», а тимчасом його власний радіоапарат настроєний на хвилі зоолога, Скво-решні і Марата. Адже він лише з ними підтримував розмову біля затонулого іспанського корабля! Як він це випустив з уваги! Як він міг забути і викликати підводний човен, не настроївшись на хвилю його радіостанції?!
Тремтячими руками Павлик пошарив по щитку управління – раз… потім ще раз… важілька від радіоапарата не було на місці. Надзвичайно схвильований, Павлик зігнувся і спробував розглянути все, що знаходиться на щитку. Але світло, нібито досить яскраве, виявилося обманливим: нічого не можна було розрізнити на відстані півметра від щитка.
«Куди ж все-таки подівся важільок? Невже зламаний і зірваний з місця? Як? Коли? Восьминог… Так, так, звісно… Це він».
Павлик поволі проводив металевим пальцем по пустому місцю між важільком від гвинта і кнопкою освітлювального ліхтаря. Раптом серце завмерло. Стерже-ньок, на якому трималася кнопка, був зігнутий, і кнопка притиснута до щитка між позиціями «вкл» і «викл». Може, тільки цьому і не горить ліхтар? Павлик почав обережно відгинати і вирівнювати кнопку. Потім ще з більшою обережністю почав переводити ЇЇ по вирізній щілині на позицію «вкл».
Промінь яскравого світла ударив з ліхтаря на шоломі. І одночасно, немовби злившись з ним, з Павликових грудей вирвався радісний крик.
Кашалот, злякавшись світла, кинувся вбік, але Павлик навіть не помітив цього ривка. Він голосно й радісно сміявся.
– Яке щастя – світло! Яка радість – світло! Як легко й весело на душі! Адже це означає, що є електрика! Є енергія для гвинта! Для радіо! Ура! Ура!
Павлик знову залився веселим, щасливим сміхом, але зненацька завмер, і обличчя його стало серйозним та стурбованим.
«Радіо, мабуть, не працюватиме, бо немає важілька управління і настройки. Треба спробувати гвинт. А куди плисти, якщо він навіть і буде працювати?.. Ну, про це потім. Спершу гвинт».
Павлик спробував перевести важільок управління гвинтом по дужці на позицію «малий хід». Важільок не зрушив з місця, Павлик натиснув дужче. Важільок пішов гладко, не защіпуючись і не заскакуючи в гнізда різних позицій. Знявши з пояса запасний ліхтар, що висів на шнурі, Павлик натиснув кнопку і спрямував його світло на щиток управління. Придивившись, він побачив, що важільок від радіоапарата відведений далеко вбік і засунутий під важільок від гвинта, який через це високо піднятий над дужкою з позиціями, ходить вільно і не включає.
«Ах, клятий восьминог! Ось що він наробив! І як він тільки примудрився?»
Через кілька хвилин обережної, терплячої роботи обидва важільки були роз'єднані і поставлені на свої місця.
Павлик хотів насамперед перевірити роботу радіоапаратури і – не міг. У вирішальну хвилину, сповнений страху і надій, він боявся цього останнього випробуваная. Нарешті, з завмираючим серцем Павлик ледь торкнув важіль радіоапарата і перевів його на хвилю «Піонера».
– Говорить «Піонер»! Павлику! Павлику! Відповідай, Павлику!
Все закрутилося перед очима Павлика. Він хотів щось сказати, крикнути, але сльози хлинули з очей, спазми стисли горло, і лише хриплі невиразні звуки виривалися з розкритого рота.
– Відповідай, Павлику! Відповідай! Говорить «Піонер»!
– Це я! Це я, Павлик! Я тут! Я тут!.. Допоможіть!.. Допоможіть!..
Сльози текли по радісному обличчю, що сміялося, крики переривалися щасливим сміхом.
– Я тут, Вікторе Абрамовичу! Я на кашалоті! Він несе мене кудись! Де ви? Де ви? Допоможіть!
***
Підводний човен вирвався з темних глибин, тягнучи за собою короткий, туманний, що швидко танув, шлейф. Він беззвучно і легко нісся, як, мабуть, несуться планети в безповітряному світовому просторі.
Панічно переляканий, напружуючи всю свою величезну силу, майже судорожними стрибками кашалот кинувся назад в глибину.
Під шоломом почувся капітанів голос:
– Павлику! Ця погоня може тривати невідомо скільки… Треба забити кашалота, щоб зняти тебе з нього… Ти зможеш, це зробити?
Серце Павликове стислося. Він помовчав, не знаходячи слів, потім відповів:
– Зможу, товаришу командир! Тільки мені шкода його.
– Нічого не поробиш, Павлику, – сказав капітан. – Не стрілять же нам у нього з ультразвукової гармати…
Втрутився схвильований голос Марата:
– Дозвольте, товаришу командир. Дозвольте сказати…
– Говоріть, Марате, говоріть.
– Справді, дуже шкода. Кашалот двічі врятував Павлика – від восьминога і від акул. Хай живе, товаришу командир. А Павликові накажіть запустити гвинт на повний хід і вперед вздовж тіла кашалота. Павлик легко зірветься і втече від його хвоста.
Знову пролунав голос капітана:
– Ти чув, Павлику, пропозицію Марата?
– Чув, товаришу командир. Це дуже добре. Я зараз так і зроблю…
Витягнувшись трохи похило вгору вздовж велетенського тіла кашалота, Павлик відкрив щиток управління і висунув назовні гвинт і рулі. Потім намацав важільок від гвинта і різко пересунув його на крайню позицію зліва – «десять десятих» – самий повний.
Від несподіваного сильного поштовху все потемніло і закрутилося в Павлика перед очима. Потім він побачив величезну тінь кашалота, яка швидко зникала в глибині, а позаду з масою правильних поздовжніх зморщок підводний човен, що повільно насувався.
З його правого борту відкинулася площадка, розсунулися металеві двері. Перейшовши на малий хід і зігнувшись в дугу, мов риба, Павлик прослизнув у широкий отвір, яскраво освітлений жовтуватим світлом електричних ламп.
Розділ XIII
БОМБАРДУВАННЯ ГЛИБИН
У центральному посту вахтовий лейтенант Кравцов сидів перед щитком управління, задумливо дивлячись на екран і його купол. В блакитних сутінках екранного поля мелькали темні силуети зустрічних риб, головоногих, молюсків найрізноманітніших форм і розмірів.
Підводний човен ішов на шести десятих ходу; п'ятдесят п'ять миль на годину – середній крейсерський хід, при якому не перенапружувався матеріал вибухових дюз, не було потреби розжарювати корпус і окутувати його паровою оболонкою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127
Кашалот стрімко мчав на невеликій глибині. Він ще не заспокоївся і рухався різкими рвучкими стрибками, глибоко підгинаючи під себе величезний хвіст, з силою підкидаючи його вгору. Було досить видно, як буває видно вдень в Саргассовому морі на глибині ста – ста двадцяти метрів: стояли світлі яскравозелені сутінки.
Павлик відкрив кришку на щитку управління, перевів і натиснув кнопку від термосного апарата. Зараз же він відчув на губах дотик круглого і гладенького кінчика трубки. Павлик з насолодою зробив кілька ковтків.
Ставлячи на місце кнопку від термоса, Павлик раптом застиг з відкритим ротом. Яка непростима дурість! Адже
він викликав радіостанцію «Піонера», а тимчасом його власний радіоапарат настроєний на хвилі зоолога, Скво-решні і Марата. Адже він лише з ними підтримував розмову біля затонулого іспанського корабля! Як він це випустив з уваги! Як він міг забути і викликати підводний човен, не настроївшись на хвилю його радіостанції?!
Тремтячими руками Павлик пошарив по щитку управління – раз… потім ще раз… важілька від радіоапарата не було на місці. Надзвичайно схвильований, Павлик зігнувся і спробував розглянути все, що знаходиться на щитку. Але світло, нібито досить яскраве, виявилося обманливим: нічого не можна було розрізнити на відстані півметра від щитка.
«Куди ж все-таки подівся важільок? Невже зламаний і зірваний з місця? Як? Коли? Восьминог… Так, так, звісно… Це він».
Павлик поволі проводив металевим пальцем по пустому місцю між важільком від гвинта і кнопкою освітлювального ліхтаря. Раптом серце завмерло. Стерже-ньок, на якому трималася кнопка, був зігнутий, і кнопка притиснута до щитка між позиціями «вкл» і «викл». Може, тільки цьому і не горить ліхтар? Павлик почав обережно відгинати і вирівнювати кнопку. Потім ще з більшою обережністю почав переводити ЇЇ по вирізній щілині на позицію «вкл».
Промінь яскравого світла ударив з ліхтаря на шоломі. І одночасно, немовби злившись з ним, з Павликових грудей вирвався радісний крик.
Кашалот, злякавшись світла, кинувся вбік, але Павлик навіть не помітив цього ривка. Він голосно й радісно сміявся.
– Яке щастя – світло! Яка радість – світло! Як легко й весело на душі! Адже це означає, що є електрика! Є енергія для гвинта! Для радіо! Ура! Ура!
Павлик знову залився веселим, щасливим сміхом, але зненацька завмер, і обличчя його стало серйозним та стурбованим.
«Радіо, мабуть, не працюватиме, бо немає важілька управління і настройки. Треба спробувати гвинт. А куди плисти, якщо він навіть і буде працювати?.. Ну, про це потім. Спершу гвинт».
Павлик спробував перевести важільок управління гвинтом по дужці на позицію «малий хід». Важільок не зрушив з місця, Павлик натиснув дужче. Важільок пішов гладко, не защіпуючись і не заскакуючи в гнізда різних позицій. Знявши з пояса запасний ліхтар, що висів на шнурі, Павлик натиснув кнопку і спрямував його світло на щиток управління. Придивившись, він побачив, що важільок від радіоапарата відведений далеко вбік і засунутий під важільок від гвинта, який через це високо піднятий над дужкою з позиціями, ходить вільно і не включає.
«Ах, клятий восьминог! Ось що він наробив! І як він тільки примудрився?»
Через кілька хвилин обережної, терплячої роботи обидва важільки були роз'єднані і поставлені на свої місця.
Павлик хотів насамперед перевірити роботу радіоапаратури і – не міг. У вирішальну хвилину, сповнений страху і надій, він боявся цього останнього випробуваная. Нарешті, з завмираючим серцем Павлик ледь торкнув важіль радіоапарата і перевів його на хвилю «Піонера».
– Говорить «Піонер»! Павлику! Павлику! Відповідай, Павлику!
Все закрутилося перед очима Павлика. Він хотів щось сказати, крикнути, але сльози хлинули з очей, спазми стисли горло, і лише хриплі невиразні звуки виривалися з розкритого рота.
– Відповідай, Павлику! Відповідай! Говорить «Піонер»!
– Це я! Це я, Павлик! Я тут! Я тут!.. Допоможіть!.. Допоможіть!..
Сльози текли по радісному обличчю, що сміялося, крики переривалися щасливим сміхом.
– Я тут, Вікторе Абрамовичу! Я на кашалоті! Він несе мене кудись! Де ви? Де ви? Допоможіть!
***
Підводний човен вирвався з темних глибин, тягнучи за собою короткий, туманний, що швидко танув, шлейф. Він беззвучно і легко нісся, як, мабуть, несуться планети в безповітряному світовому просторі.
Панічно переляканий, напружуючи всю свою величезну силу, майже судорожними стрибками кашалот кинувся назад в глибину.
Під шоломом почувся капітанів голос:
– Павлику! Ця погоня може тривати невідомо скільки… Треба забити кашалота, щоб зняти тебе з нього… Ти зможеш, це зробити?
Серце Павликове стислося. Він помовчав, не знаходячи слів, потім відповів:
– Зможу, товаришу командир! Тільки мені шкода його.
– Нічого не поробиш, Павлику, – сказав капітан. – Не стрілять же нам у нього з ультразвукової гармати…
Втрутився схвильований голос Марата:
– Дозвольте, товаришу командир. Дозвольте сказати…
– Говоріть, Марате, говоріть.
– Справді, дуже шкода. Кашалот двічі врятував Павлика – від восьминога і від акул. Хай живе, товаришу командир. А Павликові накажіть запустити гвинт на повний хід і вперед вздовж тіла кашалота. Павлик легко зірветься і втече від його хвоста.
Знову пролунав голос капітана:
– Ти чув, Павлику, пропозицію Марата?
– Чув, товаришу командир. Це дуже добре. Я зараз так і зроблю…
Витягнувшись трохи похило вгору вздовж велетенського тіла кашалота, Павлик відкрив щиток управління і висунув назовні гвинт і рулі. Потім намацав важільок від гвинта і різко пересунув його на крайню позицію зліва – «десять десятих» – самий повний.
Від несподіваного сильного поштовху все потемніло і закрутилося в Павлика перед очима. Потім він побачив величезну тінь кашалота, яка швидко зникала в глибині, а позаду з масою правильних поздовжніх зморщок підводний човен, що повільно насувався.
З його правого борту відкинулася площадка, розсунулися металеві двері. Перейшовши на малий хід і зігнувшись в дугу, мов риба, Павлик прослизнув у широкий отвір, яскраво освітлений жовтуватим світлом електричних ламп.
Розділ XIII
БОМБАРДУВАННЯ ГЛИБИН
У центральному посту вахтовий лейтенант Кравцов сидів перед щитком управління, задумливо дивлячись на екран і його купол. В блакитних сутінках екранного поля мелькали темні силуети зустрічних риб, головоногих, молюсків найрізноманітніших форм і розмірів.
Підводний човен ішов на шести десятих ходу; п'ятдесят п'ять миль на годину – середній крейсерський хід, при якому не перенапружувався матеріал вибухових дюз, не було потреби розжарювати корпус і окутувати його паровою оболонкою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127