Скворешня, Матвєєв і Павлик з ломами й молотками на поясах повільно пливли під склепіннями гігантської труби з гладкими, немов відполірованими стінками. Незабаром перед ними у світлі ліхтарів виникла з темряви чорна маса скелі. Три водолази опустилися перед нею на дно, але утриматися на похилій внутрішній поверхні тунелю було неможливо. Довелося стати один за одним на нижньому заокругленні труби.
– Ну, хлопці, – сказав Скворешня, – поки я буду відбивати зразки, огляньте скелю кругом – з боків і зверху. Постарайтесь також добути зразки – може, вона неоднорідна за складом.
Почувся лункий удар його геологічного молотка по виступу скелі, Матвєєв і Павлик, знову запустивши гвинти, почали повільно пливти вздовж країв скелі, час від часу постукуючи по ній молотками й піднімаючись усе вище, до склепіння тунелю. Біля самої скелі зяяли величезні вибоїни, круглі стіни тунелю були зламані і знівечені.
Несподівано упустивши молоток, Павлик швидко відчепив од пояса лом, розмахнувся і з усієї сили вдарив ним по скелі, у вибоїні під склепінням. І в ту ж мить пролунав крик, повний здивування й розгубленості: – Ох!..
Лом зник! Ледве торкнувшись скелі, він ковзнув по ній трохи вгору й вирвався з рук Павлика. Крутнувши вільним кінцем, він зник під льодовим склепінням, засипавши свого спантеличеного господаря густою хмарою алмазних кристаликів.
– Чого ти так охкаєш? – почувся голос Скворешні, який кинув довбати скелю.
– Лом провалився! Ідіть сюди! Швидше! – кричав Павлик.
Швидко піднявшись до Павлика, Скворешня насамперед просунув руку в пробитий отвір і за допомогою свого лома спробував визначити товщину скелі. Вона була, за його розрахунками, не товща двох-трьох метрів.
Через півгодини про ці розрахунки, подавши численні зразки породи, доповіли капітанові в присутності старшого лейтенанта, океанографа і зоолога.
За зразками гірської породи було встановлено, що незначної товщини скеля складається з кристалічних сланців, які легко піддаються дії ультразвукових променів.
За півгодини підводний човен на найменшому ходу підплив знову впритул до скелі й натис на неї носом.
Капітан дав команду носовій гарматі:
– По кристалічних сланцях! Двісті двадцять тисяч кілоциклів! Звук! На повну потужність!
Скеля трохи зім'ялась, як туга, густа глина. Дюзи вибухали все частіше й сильніше, натиск підводного човна збільшувався. Коли дюзи розвинули тиск, відповідний руху у вільній воді на чотирьох десятих ходу, мікрометричний спідометр відмітив просування підводного човна на кілька сантиметрів уперед, в товщу скелі. Її густа, в'язка маса, видушувана кораблем, розповзалася навколо його заокругленого носа.
Тоді до ультразвукової гармати приєдналися висока температура і посилений тиск. Розжарення корпусу підводного човна було доведено до двох тисяч ста градусів. У цьому вулканічному жарі в'язка маса скелі почала все швидше й швидше розріджуватися і, як текуча лава, заструмувала по обшивці корабля. Тиск дюз збільшувався, і коли він досяг семи десятих ходу, розжарений підводний човен у вогненних струменях, у фейєрверку палаючих іскор і бризок, зробивши раптовий стрибок, прорвав скелясту стіну й ринувся в пустоту за нею. Ще мить – і підводний човен з величезною швидкістю налетів би на льодяну стіну в глухому кінці тунелю, але вчасно даний на десяти десятих задній хід зупинив його біля самої стіни.
Всі на кораблі полегшено зітхнули.
Ультразвукова гармата продовжувала працювати на повну потужність без перерви, розжарення продовжува триматися на температурі в дві тисячі градусів. Під по-переднім тиском дюз, у киплячій воді, в струменях і хмарах пари, із швидкістю понад три метри на годину підводний' човен пропалював собі шлях крізь льодяну стіну до вільної води. Години минали за годинами, вахти регулярно змінювалися біля машин та апаратів, монотонне потужне гудіння гармати, немов вата, залягло у вухах людей. Вже пройдена половина льодяної товщі, вже тільки тридцять, ось уже двадцять метрів лишалося попереду. Напруження на кораблі зростало. Чи скоро? Чи все буде і далі так благополучно? Чи не обрушиться яке-не-будь нове нещастя біля самого краю?
Коли, корпус підводного човна втягнувся в тунель на шістдесят п'ять метрів і, за розрахунками, ще тільки одинадцять метрів відділяли його від волі, глухий гул захитав весь величезний айсберг від основи до верхнього плато. Гуркіт страшенного вибуху прокотився по тунелю, і в ту ж мить, наче підхоплений вихором, підводний човен зробив гігантський стрибок і ринувся вперед…
Ледве встоявши на ногах від несподіваного поштовху, капітан ковзнув поглядом по екрану і скрикнув.
Темна пелена, яка застилала екран весь час проходження підводного човна в товщі льоду, зникла, звичний світлий простір розкривався на куполі й нижніх смугах екрана, на ньому швидко проносилися звивисті тіні риб, колихалися медузи із звисаючими пасмами щупальців.
Закам'янівши на мить від подиву, капітан раптом лунко, незвично дзвінким голосом закричав:
– Ми у вільній воді! Нас викинуло з айсберга!
Підводна частина льодяної гори була розмита нижніми, відносно теплими шарами води і становила ряд глибоких виїмок та печер. До однієї з цих печер наближався підводний човен, пробиваючись у товщі льоду. Коли його відокремлювало від глухого кінця печери всього лише три метри, величезний тиск пари перед носом корабля прорвав тонку, розпушену до того ж ультразвуковою гарматою перепону, і, наче артилерійський снаряд, підводний човен викинуло з гарматного жерла тунелю.
Шелавін особисто переконався, що саме так було, коли, за його настійною просьбою, «Піонер» повернувся до льодяної гори, і вчений зміг оглянути ділянку підводної основи айсберга, яка цікавила його. А втім, океанографу не вдалося зробити такий докладний огляд, як йому хотілося б. З підводного човна його безперервно викликали, вимагаючи швидше повернутися, і не дали закінчити обслідування за розширеною програмою, яку склав собі вчений.
Всім не терпілося, всім хотілося як можна швидше залишити це злощасне місце, відійти подалі від цієї похмурої льодяної тюрми, в якій їм загрожувала ганебна доля безпорадних полонених на довгі нестерпні місяці.
Як тільки за Шелавіним піднялась вихідна площадка й щільно зсунулися зовнішні двері вихідної камери, двадцять першого липня, о другій годині, підводний човен взяв курс на північ і, наче птах, що вирвався на волю, нестримно понісся до неосяжних просторів Тихого океану.
Розділ V
ПІВДЕННИЙ ТРОПІК
В якомусь незвичайно похмурому настрої зоолог тільки що вийшов од капітана, з яким мав тривалу розмову про наступну зупинку підводного човна для глибоководної станції.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127
– Ну, хлопці, – сказав Скворешня, – поки я буду відбивати зразки, огляньте скелю кругом – з боків і зверху. Постарайтесь також добути зразки – може, вона неоднорідна за складом.
Почувся лункий удар його геологічного молотка по виступу скелі, Матвєєв і Павлик, знову запустивши гвинти, почали повільно пливти вздовж країв скелі, час від часу постукуючи по ній молотками й піднімаючись усе вище, до склепіння тунелю. Біля самої скелі зяяли величезні вибоїни, круглі стіни тунелю були зламані і знівечені.
Несподівано упустивши молоток, Павлик швидко відчепив од пояса лом, розмахнувся і з усієї сили вдарив ним по скелі, у вибоїні під склепінням. І в ту ж мить пролунав крик, повний здивування й розгубленості: – Ох!..
Лом зник! Ледве торкнувшись скелі, він ковзнув по ній трохи вгору й вирвався з рук Павлика. Крутнувши вільним кінцем, він зник під льодовим склепінням, засипавши свого спантеличеного господаря густою хмарою алмазних кристаликів.
– Чого ти так охкаєш? – почувся голос Скворешні, який кинув довбати скелю.
– Лом провалився! Ідіть сюди! Швидше! – кричав Павлик.
Швидко піднявшись до Павлика, Скворешня насамперед просунув руку в пробитий отвір і за допомогою свого лома спробував визначити товщину скелі. Вона була, за його розрахунками, не товща двох-трьох метрів.
Через півгодини про ці розрахунки, подавши численні зразки породи, доповіли капітанові в присутності старшого лейтенанта, океанографа і зоолога.
За зразками гірської породи було встановлено, що незначної товщини скеля складається з кристалічних сланців, які легко піддаються дії ультразвукових променів.
За півгодини підводний човен на найменшому ходу підплив знову впритул до скелі й натис на неї носом.
Капітан дав команду носовій гарматі:
– По кристалічних сланцях! Двісті двадцять тисяч кілоциклів! Звук! На повну потужність!
Скеля трохи зім'ялась, як туга, густа глина. Дюзи вибухали все частіше й сильніше, натиск підводного човна збільшувався. Коли дюзи розвинули тиск, відповідний руху у вільній воді на чотирьох десятих ходу, мікрометричний спідометр відмітив просування підводного човна на кілька сантиметрів уперед, в товщу скелі. Її густа, в'язка маса, видушувана кораблем, розповзалася навколо його заокругленого носа.
Тоді до ультразвукової гармати приєдналися висока температура і посилений тиск. Розжарення корпусу підводного човна було доведено до двох тисяч ста градусів. У цьому вулканічному жарі в'язка маса скелі почала все швидше й швидше розріджуватися і, як текуча лава, заструмувала по обшивці корабля. Тиск дюз збільшувався, і коли він досяг семи десятих ходу, розжарений підводний човен у вогненних струменях, у фейєрверку палаючих іскор і бризок, зробивши раптовий стрибок, прорвав скелясту стіну й ринувся в пустоту за нею. Ще мить – і підводний човен з величезною швидкістю налетів би на льодяну стіну в глухому кінці тунелю, але вчасно даний на десяти десятих задній хід зупинив його біля самої стіни.
Всі на кораблі полегшено зітхнули.
Ультразвукова гармата продовжувала працювати на повну потужність без перерви, розжарення продовжува триматися на температурі в дві тисячі градусів. Під по-переднім тиском дюз, у киплячій воді, в струменях і хмарах пари, із швидкістю понад три метри на годину підводний' човен пропалював собі шлях крізь льодяну стіну до вільної води. Години минали за годинами, вахти регулярно змінювалися біля машин та апаратів, монотонне потужне гудіння гармати, немов вата, залягло у вухах людей. Вже пройдена половина льодяної товщі, вже тільки тридцять, ось уже двадцять метрів лишалося попереду. Напруження на кораблі зростало. Чи скоро? Чи все буде і далі так благополучно? Чи не обрушиться яке-не-будь нове нещастя біля самого краю?
Коли, корпус підводного човна втягнувся в тунель на шістдесят п'ять метрів і, за розрахунками, ще тільки одинадцять метрів відділяли його від волі, глухий гул захитав весь величезний айсберг від основи до верхнього плато. Гуркіт страшенного вибуху прокотився по тунелю, і в ту ж мить, наче підхоплений вихором, підводний човен зробив гігантський стрибок і ринувся вперед…
Ледве встоявши на ногах від несподіваного поштовху, капітан ковзнув поглядом по екрану і скрикнув.
Темна пелена, яка застилала екран весь час проходження підводного човна в товщі льоду, зникла, звичний світлий простір розкривався на куполі й нижніх смугах екрана, на ньому швидко проносилися звивисті тіні риб, колихалися медузи із звисаючими пасмами щупальців.
Закам'янівши на мить від подиву, капітан раптом лунко, незвично дзвінким голосом закричав:
– Ми у вільній воді! Нас викинуло з айсберга!
Підводна частина льодяної гори була розмита нижніми, відносно теплими шарами води і становила ряд глибоких виїмок та печер. До однієї з цих печер наближався підводний човен, пробиваючись у товщі льоду. Коли його відокремлювало від глухого кінця печери всього лише три метри, величезний тиск пари перед носом корабля прорвав тонку, розпушену до того ж ультразвуковою гарматою перепону, і, наче артилерійський снаряд, підводний човен викинуло з гарматного жерла тунелю.
Шелавін особисто переконався, що саме так було, коли, за його настійною просьбою, «Піонер» повернувся до льодяної гори, і вчений зміг оглянути ділянку підводної основи айсберга, яка цікавила його. А втім, океанографу не вдалося зробити такий докладний огляд, як йому хотілося б. З підводного човна його безперервно викликали, вимагаючи швидше повернутися, і не дали закінчити обслідування за розширеною програмою, яку склав собі вчений.
Всім не терпілося, всім хотілося як можна швидше залишити це злощасне місце, відійти подалі від цієї похмурої льодяної тюрми, в якій їм загрожувала ганебна доля безпорадних полонених на довгі нестерпні місяці.
Як тільки за Шелавіним піднялась вихідна площадка й щільно зсунулися зовнішні двері вихідної камери, двадцять першого липня, о другій годині, підводний човен взяв курс на північ і, наче птах, що вирвався на волю, нестримно понісся до неосяжних просторів Тихого океану.
Розділ V
ПІВДЕННИЙ ТРОПІК
В якомусь незвичайно похмурому настрої зоолог тільки що вийшов од капітана, з яким мав тривалу розмову про наступну зупинку підводного човна для глибоководної станції.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127