Ось вилицюватий, з бачками біля ушей, лейтенант Кравцов. Дурень! Правил служби не знає! Базіка! Чепурун пустоголовий! Випустив з підводного човна… Піймався, як хлопчик, на гачок… Адже ж був, певно, наказ капітана, щоб без його дозволу не випускати Горєлова з підводного човна. Горєлову давно вже чуття підказувало, що йому не довіряють, що якісь неясні підозри виникають і все густішають навколо нього. Якби цей роззява не випустив його, може, все було б тепер інакше. Хоча ні… Годинник уже був наведений, кнопка біля входу до камери зіпсована. Машина загибелі була пущена в дію, ніщо вже не могло зупинити її… І ось – сонце заходить, і з ним іде в пітьму, в загибель його, Горєлова, життя…
Засмаглим, пересохлим ротом Горєлов жадібно ловив повітря. Він задихався. В голові проносились неясні образи, невиразні тіні, обривки думок, слова скарг, докорів, жалю. Він зробив два маленьких ковтки дорогоцінної води, але свіжості та ясності свідомості вони не принесли… Горєлову робилось млосно. Натиснувши одну з кнопок на щитку управління і вигнавши кисень з повітряного заспинного мішка, Горєлов опустився в глибину, йому полегшало, повітря вливалося освіжаючим струменем в легені, свідомість прояснялась. Але треба було поспішати вгору, не можна було втрачати жодної з останніх світлих хвилин умираючого дня. Горєлов натиснув другу кнопку, щоб знову наповнити мішок киснем. Переляк охопив його: звичайного швидкого і легкого підйому Горєлов не відчув. Він повільно і важко спливав, наче перевантажений якимсь новим, додатковим вантажем. Тоді він, нічого ще не розуміючи, запустив гвинт, вискочив по груди з води, оглянувся і продовжував шлях на північ.
Що ж трапилось там, у глибині? Чому він так повільно спливав? Чи зіпсувалось що-небудь у механізмі наповнення мішка? Горєлов закинув руку назад, за спину, і спробував обмацати мішок. Пальці не відчули за спиною звичайної високої пружної опуклості. Мішок був дряблий, податливий, майже плоский, наче порожній. І одночасно почалася знову та сама задуха, бракувало повітря… Ні, повітря було, але ніби позбавлене живлючого кисню. Кисень?.. Крутицький! Мерзотник! Негідник! Невже він зарядив скафандр патронами із стисненим, а не рідким киснем? О зрадник!.. Зрадник!.. Хто сказав це слово?.. Кінець!.. Навіть до заходу сонця невистачить… Ні! Ні! Хай вітер!.. Хай плещуть хвилі!.. Треба спробувати, хоча б загрожувала небезпека захлинутися, втопитися…
Задихаючись, спазматично ловлячи повітря широко відкритим ротом, з багровим лицем і готовими вискочити з орбіт очима, Горєлов заметався; забився у воді, намагаючись на повному ходу перевернутися на спину, грудьми догори. Зупинити гвинт він боявся: він не був упевнений, що без його роботи зможе втриматися на поверхні. У помутнілій свідомості мерехтіла, як рятівна зірка, лише одна думка про останній засіб…
Розкинувши ноги і балансуючи ними, щоб утриматись на спині, він насилу вийняв неслухняними пальцями з гнізда в щитку управління мідну голку на довгому тонкому проводі і повільно заніс її на груди до середнього шва на скафандрі. Судорожно шарячи слабіючою рукою, він шукав цей шов – і не міг знайти. Перед очима згущався чорний туман, груди працювали, як ковальські міхи. Багрова синява повільно розливалась по обличчю. Рука із затисненою голкою завмерла на скафандрі… В далекому куточку згасаючої свідомості виникло тихе, ледве чутне дзижчання. Дзижчання наближалось, росло, перетворилось у потужне гудіння, заповнило ревом шолом і вуха Горєлова і раптом відразу, наче обірване, замовкло. Горєлов знепритомнів.
***
Людина розмовляла прекрасною англійською мовою з вишуканою ввічливістю.
– Лейтенантові Хасегава довелось у цій справі докласти немало зусиль, і ми висловлюємо йому велику вдячність за такий вдалий результат рекогносцировки. Із усіх наших гідропланів, які щодня оглядали величезні простори над океаном, саме на долю його машини припав успіх.
Один з тих, що стояли назколо ліжка, вклонився стримано, з повагою.
– Але й іншим ви завдали в нас не менше роботи, – з ледве помітного, але доброзичливою посмішкою на широкому коричневожовтому обличчі з різко окресленими гострими вилицями продовжував говорити чоловік, який сидів на стільці. В його косо поставлених очах за великими роговими окулярами блиснуло на мить задоволення собою та своїми підлеглими.
– Треба було видобути вас з вашого неприступного, наче зачарованого рицарського панцира і повернути вам життя. Так, так! Саме повернути життя, тому що все промовляло за те, що ви його давно втратили. Перше зробив наш електротехнік, майор Ясугуро Айдзава, якому, щоправда, ви дали натяк, як це зробити. У стиснутому кулаці ви тримали мідну голку саме біля грудного шва на скафандрі. А друге зробив наш маг і чародій, лікар Судзукі, що якимись чудодійними вливаннями після двогодинної роботи оживив ваше серце. Я дуже радий, що знову зустрівся з вами, містер Крок, і можу запропонувати вам гостинність на моєму кораблі. Зустріч із старим другом завжди овіяна ароматом квітучої вишні, кажуть у мене на батьківщині. Ваше перше повідомлення я ще вчора послав по радіо в головний штаб. А тепер відпочивайте, набирайтесь сил. Завтра, якщо дозволите, я знову вас відвідаю, і ми поговоримо про подробиці вашого дивовижного подвигу. Дозвольте побажати вам, містер Крок, спокою та здоров'я, яке так дорогоцінне для нас.
Капітан Маеда встав і протягнув маленьку руку з жов-туватокоричневою долонею.
З часу останньої, такої пам'ятної розмови з Горєловим у Ленінграді і свого арешту капітан багато втратив у рішучості й сміливості поводження. Морський аташе держави, яка вважала себе володаркою східних морів, давши радянській владі себе так «легковажно» піймати на гарячому, був звільнений нею лише з причин дипломатичного характеру і, вкрай скомпрометований арештом, негайно був відкликаний на батьківщину. Командування крейсером, якому був доручений зв'язок з Горєловим і спостереження за радянським підводним човном, незважаючи на важливість цієї місії, було явним пониженням для капітана Маеда.
Горєлов кволо потиснув руку капітана й тихо сказав:
– Я безмежно вдячний вам, капітане… Я ніколи не забуду… імен моїх рятівників – і льотчика лейтенанта Хасегава… і майора Айдзана… і лікаря Судзукі… Ще раз дякую вам…
Капітан Маеда і всі, хто його супроводжував, вийшли з корабельного госпіталю. Горєлов відкинувся на білосніжну подушку і заплющив очі.
З того моменту, як знепритомнілий Горєлов був підібраний льотчиком лейтенантом Хасегава і доставлений на крейсер, він був оточений винятковою увагою і піклуванням. Капітан Маеда не перебільшував: потрібна була особлива, незвичайна наполегливість, щоб урятувати Го-рєлова при наявності перешкод, здавалось – непереборних.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127