Час від часу очі лейтенанта пробігали по сузір'ях маленьких зелених лампочок, які горіли на шитку управління і на круглій стіні центрального поста, заспокійливо доповідаючи про рівну, нічим не порушу-ну роботу всіх механізмів і агрегатів підводного корабля.
Лейтенант раптом простяг руку до телефонного щитка, і спокійне обличчя його пожвавішало. Він натиснув кнопку під номером дванадцять, і одразу ж поряд з щитком освітився невеликий матовосріблястий екран. На ньому з'явилося відображення госпітального відсіку, кількох ліжок, двох лежачих на них постатей і зоолога в білому халаті, який розглядав на матове світло лампи якусь пробірку. Зоолог повернув голову і запитливо скинув очі на екран.
– Пробачте, Лорд, – тихо, майже пошепки, промовив лейтенант, – не терпиться дізнатися, що поробляє Павлик.
Зоолог кивнув головою.
– Спить, – так само пошепки відповів він, підходячи зовсім близько до екрана і майже цілком заповнюючи його своєю бородою. – Спить, але не дуже добре. Мабуть, нерви розгулялися: вигукує, піднімається в напівсні, щось бурмоче і знову засипає.
– Ну, нічого… – почав було лейтенант, але не встиг закінчити.
Зовні зненацька долинув глухий, але могутній удар, супроводжуваний коротким гуркотом, що вирвався з рупора гідрофону. За кілька секунд – ні лейтенант, ні зоолог ще не встигли отямитися від такої несподіванки – величезний підводний корабель метнувся носом догори, зараз же пірнув, потім, не зменшуючи ходу, під безперервні гуркотливі удари судорожно заметався, немовби його кидало незрозумілою силою вгору, вниз, у всі боки.
Зоолог був відкинутий від екрана на найближче ліжко. Лейтенант, інстинктивно схопившись рукою за ніжку пригвинченого до підлоги столу, утримався на місці, його очі сковзнули по великому круглому годиннику, що висів на стіні: було точно вісімнадцять годин. Машинально, не усвідомлюючи ще, що сталося, він натиснув пальцем вільної руки кнопку тривоги: «Увага! Всі по місцях!»
В одну мить всі коридори підводного човна наповнилися тупотом ніг, потім одразу настала тиша, що переривалася лише частими глухими ударами.
Ще тримаючи палець на кнопці тривожної сигналізації, лейтенант мельком глянув на круговий екран і застиг від здивування. В глибокій перспективі екрана, на тій його смузі, куди з своїх далеких дистанцій посилали повідомлення інфрачервоні розвідники корабля, з незвичайною швидкістю неслася назустріч «Піонерові», клубоча-чись і розростаючись, величезна темна хмара. Попереду хмари, ніби рятуючись від пожежі, мчали незчисленні маси морських тварин. Найближчі до підводного човна риби так само швидко поверталися і в загальній паніці мчали йому назустріч.
– Пробачте, Лорд… Сигнали… – квапливо промовив лейтенант і вимкнув телефон та телевізор, лишивши зоолога в стані цілковитого нерозуміння й розгубленості.
Слідом за цим лейтенант повернув на щиті управління назустріч один одному два штурвали; на одному з них виднівся напис: «Розвідник правого борту», на другому: «Розвідник лівого борту».
Хмара одразу закрила вузьку верхню смугу на передній частині екрана і нижню частину його купола.
– Чорт візьми! Що ж це означає? Невже підводний вибух? – півголосом промовив лейтенант, даючи підводному човну задній хід і зараз же повністю зупиняючи роботу дюз.
В центральну рубку поспішно ввійшов капітан і похитнувся від різкої зупинки руху корабля.
– Що сталося, товаришу лейтенант? – запитав він ще в дверях.
– За донесенням приладів, товаришу командир, попереду щось незрозуміле і, в усякому разі, загрозливе! Тому я зупинив підводного човна до ваших розпоряджень. Капітан бачив на екрані хмару, що швидко насувалася. Глухі удари продовжували доноситися зовні. Вони супроводжувались гулом із рупора гідрофону. Корабель мотало на місці без упину.
– Добре зробили, – схвалив дії лейтенанта капітан. – Яка відстань до джерела звуків? Їх напрямок? – продовжував він уривчасто запитувати, тримаючись за стіл і пильно розглядаючи млу, яка клубочилася на екрані, і величезні табуни тварин, що мчали перед нею.
– Тридцять вісім миль! Прямо по носу! – швидко відповів лейтенант, глянувши на прилади біля гідрофону.
– Викличте Арсена Давидовича сюди. Тут дуже багато цікавого для нього, – сказав капітан і нахилився над картою; він провів на ній кілька ліній, глянув на прилади і зробив короткий підрахунок. – Що таке? – випростався він раптом, і обличчя його одразу стало жорстким, кам'яним. – Адже це означає, що звуки доносяться з нашої стоянки. З нашої глибоководної станції!
В цю мить до центрального поста квапливо ввійшли зоолог і старший лейтенант Богров. Почувши останні слова капітана, старший лейтенант швидко оцінив становище.
– Немає ніякого сумніву, товаришу командир, – сказав він: – удари доносяться з району нашої стоянки. Все це дуже схоже на підводне виверження вулкана з хмарою піднятого з дна мулу, попелу, роздрібленого туфу.
– Так, так… – підтвердив лейтенант Кравцов. – Це перше, що і мені спало на думку.
Капітан з сумнівом похитав головою й задумався. Зоолог мовчки, не відриваючись, дивився на екран.
Перші загони збожеволілих жителів моря наближалися до підводного човна, уже в двадцяти кілометрах від нього зустрінуті ультразвуковими прожекторами, які переносили їх відображення на нижню смугу екрана.
Попереду всіх, ближче до поверхні, стрілою летіли гостроморді дельфіни. Тепер їм було не до гри. Лише зрідка вони злітали вгору, робили стрибок над водою, щоб поповнити запас повітря в легенях, і знову швидко мчали вперед. Слідом за ними, не відстаючи, мчали такі чудові плавці, як золота макрель, боніти, меч-риби, баракуди, акули, кілька крупних кальмарів. Витягнувши на зразок труби всі десять щупальців, кальмари мчали задом наперед, всмоктуючи в себе воду передніми воронками і викидаючи потім величезної сили струмені назад. Табун кашалотів, з тридцять штук, розкидаючи головами, немов таранами, оточуючу їх дрібноту, молотив її потім позад себе своїми могутніми хвостами. За цими хижаками і володарями глибин, на якійсь відстані, гуртами або поодинці з усіх сил неслася решта переляканих тварин, і гуркіт кожного удару немовби додавав їм нових сил і нової швидкості. Їх останні ряди поступово затягувалися грозовим фронтом хмари, яка доганяла їх. Розвідники, які вже далеко проникли в глибину цієї хмари, посилали звідти на екран неясні обриси великої кількості тіл загиблих тварин, що пливли догори черевом або вертілися на всі боки під впливом невидимих струменів, течій і підводних хвиль, які несподівано виникли тут.
Капітан підняв, нарешті, голову, прийнявши, мабуть, якесь рішення.
– Нам за всяку ціну необхідно дізнатися, що там робиться, – звернувся він до тих, хто був у центральному посту.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127