– тихо промовив Горєлов.
Стривожені, вони рушили далі, йшли мовчки, мимоволі уповільнюючи кроки, з острахом оглядаючись на чорні кам'яні стіни, на громаддя скель, які здавалися тепер обманливо міцними, па навислі з стін стрімчаки, які немовби загрожували в першу-ліпшу хвилину, впасти на голови бредучих внизу людей. Дно було кам'янисте, чисте від мулу, але вода навколо незрозумілим чином ставала помітно мутнішою. Золотисті хмари мулу хвилями йшли по ущелині назустріч Горєлову і Павлику, все густіше заволікаючи все довкола. Йти ставало дедалі важче, на відстані двох-трьох метрів уже не можна було нічого розгледіти.
Горєлов зупинився. Павлик злякано притиснувся до нього.
– Чому мовчить Іван Степанович? – тихо спитав Горєлов. – Невже він ще не закінчив своєї розмови з підводним човном? Я викличу його. Це неподобство – так зволікати!
Він натиснув кнопку на щитку управління в своєму патронташі і прислухався. Відповіді не було. Горєлов покликав до телефону зоолога і розповів йому, що сталося.
– Що б це могло означати? – задумливо відповів зоолог. – Треба зв'язатися з підводним човном. Може, вони ще розмовляють з Іваном Степановичем.
На виклик зоолога відповів вахтовий начальник, старший лейтенант Богров. Він повідомив, що розмовляв з Шелавіним хвилин десять тому і збирається послати до нього, на його вимогу, п'ять чоловік з команди.
Дізнавшись, що Шелавін не відповідає на виклики, що саме хвилин десять тому пролунав якийсь гуркіт, старший лейтенант наказав негайно припинити наукові роботи, всім учасникам експедиції зібратися і розпочати розшуки океанографа. При цьому старший лейтенант додав, що він прискорить вихід з підводного човна призначеного загону і просить виділити людину для пеленгування йому з того місця, де зберуться всі учасники експедиції.
Незабаром на висоті, над ущелиною, серед хмар мулу з'явилося дві туманних оранжових плями. Вони швидко опускалися, світлішали, і через хвилину на дні ущелини поряд з Горєловим та Павликом стояли зоолог з Матвєєвим.
Хоч як сильно був стривожений учений зникненням Шелавіна, він кілька разів змусиз Горєлова і Павлика описати зовнішність, розмір, забарвлення і будову краба, шкодуючи, що йому не пощастило особисто побачити це страховище.
– Ти говориш, він був тобі по коліно? Отже, приблизно сорок сантиметрів у висоту… Крупно, крупно… Правда, біля берегів Японії водиться краб пікногон – висотою до метра. Але сила! Сміливість! Ні, ні! Це зовсім незвичайний випадок! Ах, як шкода, що мені не довелося його побачити! Між іншим, це дуже розумні тварини. Але найцікавіше, що до цього сміливця швидко прийшли його товариші. Ви твердо переконані в цьому? Ви не помилилися? Може, це вам привиділося?
– Ні, ні, Арсене Давидовичу, ми обидва ясно бачили! – швидко підтвердив Павлик.
– Ой, як цікаво! Як шкода!
У висоті показалися ще дві оранжові плями, і па дно опустилися Скворешня з Маратом. Незабаром за ними показався загін, висланий підводним човном з комісаром Сьоміним на чолі. Загін ніс з собою кайла, лопати, термітні патрони, а також потужний обертовий прожектор, який міг служити сильним маяком, і ящик з акумуляторами до нього. Начальництво над об'єднаним загоном взяв на себе комісар.
З повідомлення Горєлова можна було зробити висновок, що за час, який минув, поки Павлик звільняв Горєлова з-під уламка скелі, і який потім був потрібний на боротьбу з крабом, Шелавін не міг дуже далеко піти від своїх супутників. Безперечно, він був десь поблизу – в головній або в одній з найближчих бокових ущелин, на захід від місця збору.
Комісар швидко організував розшуки. Десять чоловік повинні були обшукати найближчі бокові ущелини – п'ять з правого боку і, п'ять з лівого, в кожну ущелину по одному чоловіку. На себе комісар взяв огляд головної ущелини далі на захід. На місці для роботи з прожектором і для пеленгації із збірного пункту повинен був лишитися Павлик.
Всі швидко розійшлися.
Розділ II
НЕСПОДІВАНИЙ НАПАД
Прожектор на металевій колонці з широкою основою рівномірно обертався навколо осі, і голубий сніп його проміння повільно пересувався, то сковзаючи по чорних стінах, то далеко проникаючи в темний простір вздовж ущелини. Муть давно осіла, і вода була спокійна та прозора, як чудовий найчистіший кристал.
Навколо було тихо і пустельно. Лише зрідка мелькала тінь глибоководної риби з рядами різнокольорових вогників уздовж гнучкого тіла або проносилась зграйка світних рачків, і знову запановував непорушний спокій чорних глибин.
Павлик сидів на самітній скелі, що здіймалася майже посередині ущелини, над уламками, де-не-де розкиданими по дну.
Настрій у нього був поганий. З кожною появою тіні він здригався і насторожувався.
Минуло вже хвилин десять, як всі розійшлися на розшуки океанографа.
Павлик почав утомлюватись від безперервного нервового напруження і вичікування чогось страшного і загрозливого. Час від часу під його шолом вривалися голоси комісара Сьоміна і зоолога, які запитували, чи все благополучно навколо скелі, чи не повернувся хтось з товаришів. Але голоси лунали все рідше і рідше: можливо, що дорога, труднощі на шляху, турбота про Шелавіна змушували тих, що запитували, більше думати про розшуки, ніж про самопочуття хлопчика, який сидів у безпеці на високому самітному камені.
Коли втома починала особливо перемагати, Павлик хапав своєю металевою рукавицею колонку прожектора, оді ставало чути рівне музичне гудіння маленького мотора, що вертів прожектор. Цей звук заспокоював і підбадьорював хлопчика.
Вдалині в темряві з'явилася невеличка, оточена слабим фосфоричним світлом тінь. Це була якась риба, жителька великих глибин, що повільно наближалася по ущелині до Павликової скелі. Вона не викликала в Павлика ніякої тривоги, і він з цікавістю дивився на її тіло, яке легко ковзало в воді. Промінь прожектора пройшов під нею і на хвилину проковтнув її слабе сяйво розсіяним навколо його конуса світлом. Потім вона знову з'явилася, і стало видно кругле мускулясте, близько метра завдовжки тіло риби, її великі серповидні плавці і великий сильний хвіст. Тепер вона опинилася вже в густій іскристій туманності, що складалася з маси якихось глибоководних світних тварин – рачків чи молюсків. З несподіваною спритністю риба кинулася в гущавину цього табунця і заходилася поглинати здобич широко розкритою пащею. Зненацька, немов виринувши з тьми, з'явилася ще одна риба – невелика, оксамитночорного кольору. Її тонкий, сухий тулуб з сильним широким хвостом, довгою плоскою головою і пащею, усіяною дрібними, загнутими назад зубами, міг швидше спокусити першу рибу, як легка здобич, ніж викликати в неї якісь побоювання. Однак, незважаючи на те, що друга була втричі меншою за першу, вона сміливо наблизилась і почала крутитися навколо великої риби, звиваючись перед нею, описуючи швидкі кола, з'являючись то позаду, то збоку, але найчастіше опиняючись перед її пащею, немовби уперто і настійливо заглядаючи в очі свого величезного партнера.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127
Стривожені, вони рушили далі, йшли мовчки, мимоволі уповільнюючи кроки, з острахом оглядаючись на чорні кам'яні стіни, на громаддя скель, які здавалися тепер обманливо міцними, па навислі з стін стрімчаки, які немовби загрожували в першу-ліпшу хвилину, впасти на голови бредучих внизу людей. Дно було кам'янисте, чисте від мулу, але вода навколо незрозумілим чином ставала помітно мутнішою. Золотисті хмари мулу хвилями йшли по ущелині назустріч Горєлову і Павлику, все густіше заволікаючи все довкола. Йти ставало дедалі важче, на відстані двох-трьох метрів уже не можна було нічого розгледіти.
Горєлов зупинився. Павлик злякано притиснувся до нього.
– Чому мовчить Іван Степанович? – тихо спитав Горєлов. – Невже він ще не закінчив своєї розмови з підводним човном? Я викличу його. Це неподобство – так зволікати!
Він натиснув кнопку на щитку управління в своєму патронташі і прислухався. Відповіді не було. Горєлов покликав до телефону зоолога і розповів йому, що сталося.
– Що б це могло означати? – задумливо відповів зоолог. – Треба зв'язатися з підводним човном. Може, вони ще розмовляють з Іваном Степановичем.
На виклик зоолога відповів вахтовий начальник, старший лейтенант Богров. Він повідомив, що розмовляв з Шелавіним хвилин десять тому і збирається послати до нього, на його вимогу, п'ять чоловік з команди.
Дізнавшись, що Шелавін не відповідає на виклики, що саме хвилин десять тому пролунав якийсь гуркіт, старший лейтенант наказав негайно припинити наукові роботи, всім учасникам експедиції зібратися і розпочати розшуки океанографа. При цьому старший лейтенант додав, що він прискорить вихід з підводного човна призначеного загону і просить виділити людину для пеленгування йому з того місця, де зберуться всі учасники експедиції.
Незабаром на висоті, над ущелиною, серед хмар мулу з'явилося дві туманних оранжових плями. Вони швидко опускалися, світлішали, і через хвилину на дні ущелини поряд з Горєловим та Павликом стояли зоолог з Матвєєвим.
Хоч як сильно був стривожений учений зникненням Шелавіна, він кілька разів змусиз Горєлова і Павлика описати зовнішність, розмір, забарвлення і будову краба, шкодуючи, що йому не пощастило особисто побачити це страховище.
– Ти говориш, він був тобі по коліно? Отже, приблизно сорок сантиметрів у висоту… Крупно, крупно… Правда, біля берегів Японії водиться краб пікногон – висотою до метра. Але сила! Сміливість! Ні, ні! Це зовсім незвичайний випадок! Ах, як шкода, що мені не довелося його побачити! Між іншим, це дуже розумні тварини. Але найцікавіше, що до цього сміливця швидко прийшли його товариші. Ви твердо переконані в цьому? Ви не помилилися? Може, це вам привиділося?
– Ні, ні, Арсене Давидовичу, ми обидва ясно бачили! – швидко підтвердив Павлик.
– Ой, як цікаво! Як шкода!
У висоті показалися ще дві оранжові плями, і па дно опустилися Скворешня з Маратом. Незабаром за ними показався загін, висланий підводним човном з комісаром Сьоміним на чолі. Загін ніс з собою кайла, лопати, термітні патрони, а також потужний обертовий прожектор, який міг служити сильним маяком, і ящик з акумуляторами до нього. Начальництво над об'єднаним загоном взяв на себе комісар.
З повідомлення Горєлова можна було зробити висновок, що за час, який минув, поки Павлик звільняв Горєлова з-під уламка скелі, і який потім був потрібний на боротьбу з крабом, Шелавін не міг дуже далеко піти від своїх супутників. Безперечно, він був десь поблизу – в головній або в одній з найближчих бокових ущелин, на захід від місця збору.
Комісар швидко організував розшуки. Десять чоловік повинні були обшукати найближчі бокові ущелини – п'ять з правого боку і, п'ять з лівого, в кожну ущелину по одному чоловіку. На себе комісар взяв огляд головної ущелини далі на захід. На місці для роботи з прожектором і для пеленгації із збірного пункту повинен був лишитися Павлик.
Всі швидко розійшлися.
Розділ II
НЕСПОДІВАНИЙ НАПАД
Прожектор на металевій колонці з широкою основою рівномірно обертався навколо осі, і голубий сніп його проміння повільно пересувався, то сковзаючи по чорних стінах, то далеко проникаючи в темний простір вздовж ущелини. Муть давно осіла, і вода була спокійна та прозора, як чудовий найчистіший кристал.
Навколо було тихо і пустельно. Лише зрідка мелькала тінь глибоководної риби з рядами різнокольорових вогників уздовж гнучкого тіла або проносилась зграйка світних рачків, і знову запановував непорушний спокій чорних глибин.
Павлик сидів на самітній скелі, що здіймалася майже посередині ущелини, над уламками, де-не-де розкиданими по дну.
Настрій у нього був поганий. З кожною появою тіні він здригався і насторожувався.
Минуло вже хвилин десять, як всі розійшлися на розшуки океанографа.
Павлик почав утомлюватись від безперервного нервового напруження і вичікування чогось страшного і загрозливого. Час від часу під його шолом вривалися голоси комісара Сьоміна і зоолога, які запитували, чи все благополучно навколо скелі, чи не повернувся хтось з товаришів. Але голоси лунали все рідше і рідше: можливо, що дорога, труднощі на шляху, турбота про Шелавіна змушували тих, що запитували, більше думати про розшуки, ніж про самопочуття хлопчика, який сидів у безпеці на високому самітному камені.
Коли втома починала особливо перемагати, Павлик хапав своєю металевою рукавицею колонку прожектора, оді ставало чути рівне музичне гудіння маленького мотора, що вертів прожектор. Цей звук заспокоював і підбадьорював хлопчика.
Вдалині в темряві з'явилася невеличка, оточена слабим фосфоричним світлом тінь. Це була якась риба, жителька великих глибин, що повільно наближалася по ущелині до Павликової скелі. Вона не викликала в Павлика ніякої тривоги, і він з цікавістю дивився на її тіло, яке легко ковзало в воді. Промінь прожектора пройшов під нею і на хвилину проковтнув її слабе сяйво розсіяним навколо його конуса світлом. Потім вона знову з'явилася, і стало видно кругле мускулясте, близько метра завдовжки тіло риби, її великі серповидні плавці і великий сильний хвіст. Тепер вона опинилася вже в густій іскристій туманності, що складалася з маси якихось глибоководних світних тварин – рачків чи молюсків. З несподіваною спритністю риба кинулася в гущавину цього табунця і заходилася поглинати здобич широко розкритою пащею. Зненацька, немов виринувши з тьми, з'явилася ще одна риба – невелика, оксамитночорного кольору. Її тонкий, сухий тулуб з сильним широким хвостом, довгою плоскою головою і пащею, усіяною дрібними, загнутими назад зубами, міг швидше спокусити першу рибу, як легка здобич, ніж викликати в неї якісь побоювання. Однак, незважаючи на те, що друга була втричі меншою за першу, вона сміливо наблизилась і почала крутитися навколо великої риби, звиваючись перед нею, описуючи швидкі кола, з'являючись то позаду, то збоку, але найчастіше опиняючись перед її пащею, немовби уперто і настійливо заглядаючи в очі свого величезного партнера.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127